Хоменко Олександр Андрійович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Версія від 09:08, 7 вересня 2020, створена uk>Perohanych (→‎Послідовник Макаренка)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Олександр Андрійович Хоменко (народився 1920 в селі Адамівка Носівського району — помер 2009) — фронтовик, подвижник, талановитий педагог. На посаді директора Носівської середньої школи № 3 організував її відбудову і піднесення, створив шкільний краєзнавчий музей, один з найкращих у районі.

Послідовник Макаренка

Нарис Надії Фурси у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Відходять у вічність люди, які захищали нашу Батьківщину, відбудовували її з руїн, були вірні її ідеалам. Саме такою, до кінця життя, вірною і відданою людиною був Олександр Андрійович Хоменко, якого нещодавно прийняла в свої обійми Носівська земля. Він залишив людям велику духовну спадщину: в знаннях своїх багаточисельних учнів, у багаторічних ветеранських турботах, у громадському житті району.

Народився Олександр Андрійович в 1920 році в с. Адамівка Носівського району. Після закінчення семирічки навчався в Ніжинському технікумі механізації сільського господарства, а в 1940 році був призваний до лав Червоної Армії. Ця служба тривала довгих шість років, бо довелось захищати Батьківщину і лише в 1946 році він повернувся до мирної праці на освітянській ниві і подальшого навчання в інституті.

13 років працював на партійній роботі, а в 1963 році Олександр Андрійович очолив Носівську середню школу №3 де працював до 1991 року. Він стільки доклав праці в розбудову школи, що її інакше і не називали, а лише – Хоменкова.

Побудована в 1895 році місцевими меценатами Шаулою і Морозом, зруйнована в роки Великої Вітчизняної вона 25 років стояла руїною. Олександр Андрійович очолив вчителів, дітей та їхніх батьків і господарським способом спільними зусиллями відбудували школу, вдихнули в неї життя. Не одне покоління вчителів і учнів повоєнних років доклало значних зусиль, щоб чимала територія низини, що омивається річкою, перетворилася на оазу. До 30- річчя Перемоги розбили сквер, насадили фруктовий сад.

Потрібно відзначити, що школі пощастило на талановиті кадри. Біолог Борисовець І. К. з учнями проводив досліди на пришкільних ділянках і за їх результатами школа стала учасником Виставки Досягнень Народного Господарства. А головне це те, що Олександр Андрійович був творчим працівником, до дрібниць знав і навчальний процес, і господарські справи. Маючи на рахунку в банку кошти, зароблені учнями школи в колгоспі ім. Фрунзе, на заводі „Побідит”, Олександр Андрійович втілював у життя свої новаторські плани. Для літнього відпочинку школярів був збудований басейн, чи не єдиний у районі. Так як школа була з поглибленим вивченням музики – доклав багато зусиль для організації музичного навчання, забезпечення музичними інструментами та сценічними костюмами. В школі був духовий оркестр, дівочий хор, хор хлопчиків, ансамбль юних бандуристок, оркестр народних інструментів, ансамбль сопілкарів. Першим помічником в організації спеціального навчання був духовно одержимий, відданий улюбленій справі вчитель музики – Юрій Іванович Подольський.

Крім музики Олександр Андрійович приділяв увагу роботі бібліотеки, бо розумів, що школа – це, перш за все, книга і постійно дбав про збагачення книжкового фонду. Як всебічно обдарована натура сам багато читав, прекрасно співав, беріг па’мять про минуле. Він вклав часточку душі у своє дітище – шкільний краєзнавчий музей.

Важливим у його роботі було те, що він цінував учнів не лише за хороші оцінки, а й за добру поведінку, за їхнє бажання надолужити прогаяне. Саме такі учні особливо вдячні за мудрий і турботливий підхід до їхніх доль.

За свою працю Олександр Андрійович нагороджений найвищою освітянською нагородою – медаллю „А. С. Макаренко”, знаком „Відмінник народної освіти”. Вийшовши на заслужений відпочинок, майже два десятиліття очолював ветеранську організацію району, зігрівав турботою, теплом ветеранів війни та праці. Багато писав спогадів на патріотичні, морально-етичні теми до районної газети і до кінця був вірний тим переконанням з якими жив і за які воював.

Неоціненна заслуга Олександра Андрійовича в створенні районного ветеранського хору при Будинку культури, якому в 2012 році виповнилося вже 25 років.

Детальніше див. Хор ветеранів праці при Носівському міському будинку культури

Світла пам’ять про шановного педагога-макаренківця назавжди залишиться у вдячних носівчан.

Надія Фурса.