Редагування Фурса Михайло Максимович

[[Файл:Михайло Фурса.jpg|міні|Михайло Фурса]]

'''Михайло Максимович Фурса''' (народився [[4 вересня]] [[1933]] — помер [[26 листопада]] [[2015]]) — педагог, радянський господарник, партійний працівник. Пропрацюв у Носівському районі майже півстоліття. 

== Життєпис ==
Народився в колгоспній родині. Дід по батьку змалку працював наймитом в хорошого господаря, потім придбав землю в кредит під час столипінської реформи. В період колективізації діда розкуркулили, хоч він і пішов працювати в колгосп. 

Вісім років до вступу в технікум пас корів, поєднуючи цю роботу з навчанням у школі. 

Після закінчення Ніжинського технікуму механізації сільського господарства працював майстром виробничого навчання в [[Мринська філія Куликівського професійного аграрного ліцею|Мринському профтехучилищі]], заочно навчаючись в Українській сільськогосподарській академії. Після закінчення академії працював  викладачем в Мринському СПТУ-33 (1954 по 1967 рік, крім трьох років служби в Радянській Армії).

Працював начальником Носівського райавтодору, головою найбільшого і економічно міцного на той час в районі [[колгосп імені Куйбишева|колгоспу ім. Куйбишева]] в селі [[Червоні Партизани]] (1974—1979), другим секретарем Носівського райкому компартії України. 

[[Сотниченко Віра Григорівна|В. Г. Сотниченко]], перший секретар районного комітету Компартії України в 1986-1991 роках так писала про Михайла Фурсу: 
:''«М. М. Фурса … мав солідний досвід керівника, понад 5 років очолював найкрупніший колгосп району ім. Куйбишева у Червоних Партизанах і був нагороджений орденом „Знак пошани”. У господарстві мав беззаперечний авторитет, особливо серед механізаторів, тому що сам був інженером, та, можливо і тому, що після досить міцного господарника [[Балинець Максим Йосипович|М. Й. Балинця]], але трохи прижимистого голови колгоспу, Михайло Максимович був більш демократичним».'' 

Автор книги «[[Хутір Лісовий у ХХ столітті: від хутора Комашинського до села Лісового]]».
Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2015. — 64 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-581-0.

Автор спогадів «Працею звеличували Носівщину», "Московська зустріч із земляком", "Мринське училище механізації сільського господарства" опублікованих в книзі: {{Славні імена Носівщини}}

== Родина ==
Дружина: [[Фурса Надія Григорівна]] (нар. 1938) — бібліотекар, краєзнавець. 

Син: [[Фурса Валерій Михайлович]] (нар. 1959) — педагог і краєзнавець, вчитель географії, природознавства та економіки вищої кваліфікаційної категорії в Носівській середній школі № 1.

Донька: Фурса Лариса Михайлівна.

== Працею звеличували Носівщину ==
:''Нарис М. М. Фурси в книзі: {{СІН}}''

Голодомори, Велика Вітчизняна війна розвалили народне господарство країни, завдали неймовірних втрат народу. Тих, хто загинули на фронтах, пропали безвісти, були вивезені в Німеччину, загинули від бомбардувань, хвороб, голоду – рахували мільйонами. Повік не забудеться трагедія села [[Козари]], де фашисти знищили понад 4000 мирних жителів. Не забудуться трагедії сіл [[Червоні Партизани]], [[Сулак]], [[Плоске]]…

І все це горе лягло на плечі матерів, дружин, дітей. А ще лягла непосильна праця. Надриваючись, вони вручну обробляли землю, серпами і косами збирали врожай, щоб здати все для фронту, все для перемоги. Це був надзвичайно тяжкий період життя для всієї країни. Неймовірно високою ціною ми здобули перемогу на фронті і в тилу. 

І ще довго після закінчення війни село страждало від непомірних податків і державних позик. Пояснювалось це необхідністю відбудови народного господарства і зміцненням оборонної могутності держави. 

Після смерті Сталіна Й. В. (1953) на село звернули увагу: більше коштів виділялось на випуск с/г техніки, розширилась мережа професійно-технічних училищ, було взято курс на освоєння цілинних земель. 

В цей час в Носівський район для зміцнення колгоспів були направлені організатори-фронтовики: [[Балинець Максим Йосипович|Балинець М. Й.]], [[Ткач Михайло Федорович|Ткач М. Ф.]], Федорина П. М., Буняк І. Г., [[Кононенко Петро Семенович|Кононенко П. С.]], Волошин О. К., які доклали немало зусиль, підняли й вивели в передові зруйновані війною господарства. 

З часом туди почала надходити потужна досконала техніка, прийшли спеціалісти середньої ланки: агрономи, зоотехніки, ветеринари. На базі господарства ім. Фрунзе була організована обласна школа підготовки кадрів голів колгоспів. З'явились з вищою освітою і досвідом низової роботи керівники: [[Рудь Микола Васильович|Рудь М. В.]], [[Харченко Борис Іванович|Харченко Б. І.]], [[Ілляш Григорій Якович|Ілляш Г. Я.]], Власенко М. І., [[Чорнозуб Василь Іванович|Чорнозуб В. І.]], [[Галич Микола Петрович|Галич М. П.]] та інші, які сприяли подальшому розвитку с/г виробництва. 

В колгоспах стали створюватись механізовані ланки по вирощуванню окремих сільськогосподарських культур: кукурудзи, цукрових буряків, картоплі та ін. Кращі трудівники, які досягли високих показників, були удостоєні звання Героїв Соціалістичної Праці: Сеник М. Г., [[Билименко Федір Трохимович|Билименко Ф. Т.]], [[Динник Степан Іванович|Динник С. І.]], Федорцова Є. М., Ткач М. Ф., [[Зла Марфа Федорівна|Зла М. Ф.]] По кілька високих урядових нагород мали керівники району: [[Губар Андрій Петрович|Губар А. П.]], [[Галич Микола Петрович|Галич М. П.]], [[Комар Олександр Іванович|Комар О. І.]], Черевко В. П. 

Звання заслуженого працівника сільського господарства найпершими в районі одержали [[Сичова Марія Іванівна|Сичова М. І.]], [[Рудь Микола Васильович|Рудь М. В.]] Багато працівників сільського господарства були нагороджені орденами Леніна: [[Сичова Марія Іванівна|Сичова М. І.]], Зеленяк П. К., Шикула О. Х., Погорілко О. М., Жигун О. М., Карнаух М. А., Довгопол М. І., Гумен М. С., Коровай М. Й., Расюк І. В. Орден Жовтневої революції одержала, наприклад, знатна тваринниця колгоспу ім. Фрунзе Шелестюк Ніна Пилипівна. Ордени Трудової Слави ІІІ ступеня – механізатори Степан Тирин та Микола Яковенко. Орден «Знак Пошани» – телятниця Уляна Коляда. Орден Трудового Червоного Прапора – механізатор з колгоспу ім. Енгельса [[Кияниця Василь Сергійович|Василь Сергійович Кияниця]] і багато-багато інших. 

Добрим словом вдячності згадаємо будівничих за покликанням – голів правлінь колгоспів, котрі по 30 років працювали в господарствах, мали високі державні нагороди і людську шану. 

В с. Козари [[Харченко Борис Іванович]] організував відбудову спаленого фашистами села. Це десятки добротних житлових будинків, нові двоповерхові приміщення клубу, адмінбудинку, їдальня, дитячий садок, ремонтна майстерня, багато тваринницьких приміщень. Господарство завжди мало свої кошти. 

Хорошим господарником і будівельником зарекомендував себе [[Кононенко Петро Семенович]] – голова правління [[Колгосп «Маяк»|колгоспу «Маяк»]] с. [[Лихачів]]. Він першим в районі проклав по селу асфальтовані дороги, газифікував село. Збудував двоповерхові приміщення адмінбудинку, Будинку культури, найкращий в районі монументальний комплекс ратної слави. Не дивлячись на те, що в колгоспі були піщані малородючі землі, господарство завжди мало свої кошти. 

Заслужений працівник с/г [[Рудь Микола Васильович]] очолював три колгоспи в районі (виводив з відстаючих). Хороший організатор, грамотний спеціаліст, він повністю віддавався роботі. Де б не працював, залишав про себе добру пам’ять. За час його роботи [[Колгосп «8 Березня»|колгоспи «8 Березня»]] (с. [[Софіївка]]), «[[Колгосп «Дружба»|Дружба]]» (с. [[Степові Хутори]]), «[[Колгосп «Шлях Ілліча»|Шлях Ілліча]]» стали передовими по виробництву с/г продукції і соціально-культурному будівництву: адмінбудинки, школи, ферми, дороги – все це зроблено завдяки його організаторським здібностям, працелюбству. 

[[Адаменко Іван Володимирович]] очолював [[колгосп «Паризька комуна»]]. До 75 років працював головним агрономом колгоспу. Колгоспники поважають його за людяність, компетентність, працелюбність, за все те добро, яке він зробив за час своєї тривалої, добросовісної праці. 

[[Балинець Максим Йосипович]] очолив в 1953 році один з найбільших в районі колгоспів – [[Колгосп імені Куйбишева|ім. Куйбишева]] в с. [[Червоні Партизани]]. Справи в господарстві тоді йшли не найкращим чином. Післявоєнна відбудова – це було ще одне випробування; згадайте, як працювали наші матері – напівголодні, ні взуття ні одягу. Робота зрання і до смеркання. Все винесло на своїх плечах покоління ненагороджених героїнь. Дякуючи їх самовідданій праці, організаторським здібностям М. Й. Балинця вже в 1960-1970 рр. колгосп став мільйонером. 

Мені випало в 1974-1979 рр. очолити цей колгосп після виходу М. Й. Балинця на заслужений відпочинок. Доводилось докладати багато зусиль, щоб не знизити показники, бо к-п ім. Куйбишева серед 22-х колгоспів району займав перше місце по виробництву і продажу державі с/г продукції, що становило понад 10% районного державного плану. Наприклад, свинопоголів’я було в колгоспі понад 5 тис., великої рогатої худоби – біля 4-х тисяч. 

У нерівних умовах працювали колгоспи з вини районного керівництва у відношенні планування, забезпечення технікою, запчастинами. Наприклад, маючи мільйон карбованців власних коштів колгосп ім. Куйбишева без рознарядки сільгоспуправління не міг придбати необхідну техніку. Тому були змушені в Прибалтиці шукати військові заводи де ремонтувалася техніка і звідти везти списані двигуни, коробки передач для ремонту давно відслуживших свій вік автомобілів. У той же час [[Колгосп імені Кірова|колгосп ім. Кірова]] нову техніку отримував у достатній кількості, хоча не мав власних коштів. Необ’єктивне планування виробництва і продажу окремих сільгоспкультур також ставило господарства у нерівне економічне становище. 

Так, наприклад, [[колгосп «Україна»]] був звільнений від вирощування трудомісткого льону і утримання поголів'я овець. На базі колгоспу був збудований міжгосподарський відгодівельний комплекс, куди інші колгоспи здавали молодняк ВРХ для відгодівлі до здавальних кондицій (300-400 кг.). Значною підмогою для відгодівлі був жом, якого було достатньо на цукровому заводі. 

Успішному розвитку господарств сприяло вміння керівників підібрати кадри середньої ланки: зоотехніків, агрономів, інженерів, бригадирів комплексних і тракторних бригад. Низка господарств, працюючи на перспективу, направляли за рахунок колгоспу на навчання до вузів та технікумів молодь. Наприклад в 1975-1976 рр. від к-пу ім. Куйбишева навчалося 12 колгоспних стипендіатів. 

Багаторічною сумлінною працею заслужили вдячність земляків агрономи району: [[Глушко Віталій Лукич]] з [[Колгосп імені Стратилата|к-пу ім. Стратилата]], [[Друзь Володимир Григорович]] ([[Колгосп «Комуніст»|к-п „Комуніст”]]), [[Матвійчук Дмитро Петрович]] ([[Колгосп «Дружба»]]). 

Достаток і славу «Дружби» примножували заслужені працівники с/г [[Полтавець Анатолій Іванович]], [[Скрипець Віталій Антонович]]. Це єдиний колгосп де були три працелюби із почесним званням „заслужений”. 

В [[Колгосп «Червоний партизан»|к-пі «Червоний партизан»]] довгий час сумлінно працював агроном [[Сірик Микола Степанович]], в к-пі ім. Куйбишева фанатично віддавався роботі [[Бурдинський Віктор Миколайович]], впроваджуючи нові методи господарювання, ламаючи дідівські стереотипи. І там же хорошим організатором польових робіт зарекомендував себе агроном [[Баклан Борис Васильович]], колишній керівник [[Носівська дослідна станція|Носівської дослідної станції]]. 

Зоотехнічну службу району представляли цілий ряд висококваліфікованих спеціалістів: [[Глушко Марія Федорівна]] з к-пу ім. Стратилата, [[Снігир Галина Іванівна]] з [[Колгосп «Україна»|к-пу «Україна»]], [[Гайова Галина Іванівна]] з [[Колгосп імені Крапив'янського|к-пу ім. Крапив'янського]]. Добре знала свою справу [[Сірик Олександра Іванівна]], завдяки якій тваринницька галузь в к-пі ім. Куйбишева була серед найкращих у районі. 

Найскладнішими ділянками в колгоспному виробництві були тракторні бригади і тваринницькі ферми. Вмілі і невтомні керівники тракторних бригад були опорою колгоспу. [[Татарчук Григорій Кирилович]] довгий час очолював бригаду механізаторів к-пу „Червоний партизан”, [[Івахно Іван Трохимович]] був бригадиром [[Колгосп імені Фрунзе|в к-пі ім. Фрунзе]], [[Єсич Андрій Миколайович]] – в [[Колгосп імені Енгельса|к-пі ім. Енгельса]], [[Расюк Іван Васильович]] – в к-пі ім. Куйбишева. 

Недосконалою на той час була механізація трудомістких процесів у тваринництві. Траплялося, що серед зими виходила з ладу система водопостачання і, навіть, артезіанські свердловини, ламалися транспортери на фермах, що надзвичайно ускладнювало працю колгоспників і негативно впливало на виробництво молока і м’яса. 

Одним із кращих в районі механіком з експлуатації і ремонту обладнання трудомістких процесів у тваринництві був [[Ювченко Андрій Макарович]] з к-пу ім. Фрунзе. Він виконував також роботу токаря, слюсаря, зварювальника, електрика і завжди був потрібним у господарстві. Тодішня голова колгоспу [[Сичова Марія Іванівна]] говорила: „Якби мені п’ять таких Андріїв Макаровичів, то я б і горя не знала”. Добре працювали механіки в тваринництві к-пу ім. Куйбишева [[Зеленчук Михайло Іванович]], [[Івахно Василь Михайлович]] та інші. 

У 1970-1980 роках господарства економічно зміцніли і виникла потреба у постійному будівництві та ремонті ферм, складів, а також об’єктів соціально-культурної сфери. Але будівництво з допомогою державних проектних і будівельних організацій було занадто складним і дорогим. Тому справжні господарі намагалися будуватись власними силами. Так робилось у колгоспах „Маяк” (Кононенко П. С.), „Червоний партизан” (Харченко Б. І.), „Україна” (Волошин О. К.), [[Колгосп імені Мічуріна|ім. Мічуріна]] (Чернецький О. Л.), [[Колгосп імені Чапаєва|ім. Чапаєва]] ([[Галич Микола Петрович|Галич М. П.]]), ім. Куйбишева ([[Ілляш Григорій Якович|Ілляш Г. Я.]]). 

У колгоспі ім. Куйбишева, наприклад, було дві бригади теслярів, бригада мулярів, тому абсолютна більшість приміщень там побудована господарським методом. Райплан міг виділити лісу для будівництва лише чверть від потрібної кількості і тому доводилось заготовляти дерево на Півночі, розраховуючись за нього готівкою. Це було порушенням фінансової дисципліни, за що керівникам доводилось нести адміністративну, а іноді й кримінальну відповідальність. 

Так, працюючи директором [[Носівське районне відділення Держбанку|Носівського районного відділення Держбанку]], [[Приходько Віктор Андрійович|Приходько В. А.]] написав доповідну в райвиконком, пропонуючи позбавити голову колгоспу ім. Куйбишева та головного бухгалтера права підпису на банківських документах, так як їх дії „межують з кримінальною відповідальністю”. Без ризику не можна було побудувати жодного значного об’єкту. 

Коли Держплан СРСР включив Носівку до плану газифікації то постало питання виготовлення проектної документації. Термін її виготовлення Проектним інститутом ставив під загрозу виключення Носівки з плану газифікації. Тому звернулися до приватного проектанта, якому потрібно було сплатити готівкою. Гроші зібрали в колгоспах, зокрема ”Україні” та ім. Фрунзе. 

Так сталося, що проектанта притягли до кримінальної відповідальності за іншу справу, а заразом почали перевіряти інші його справи. От тоді і довелося похвилюватися нашим керівникам за зроблене для людей добро. Начальник райплану [[Комар Олександр Іванович]] не один раз в фуфайці та кирзових чоботах їздив до Києва на допити в республіканські органи і доводив, що проектною документацією займався за власною ініціативою. 

Волошин О. К. теж був на допиті разом із секретарем парткому Власенком М. І. Коли за ними зачинилися декілька загратованих дверей Лук'янівської в’язниці, то подумали про те, чи доведеться вийти звідти. Михайло Іванович розповідав потім, що завжди охайний, з військовою виправкою Волошин О. К., учасник штурму Берліна, з допиту вийшов пригніченим, з розкуйовдженим волоссям і мокрими від поту долонями. Такою була для них „ціна” газу. Але дякуючи їх зусиллям і ризику Носівка на 10 років раніше від Ніжина була газифікована. 

У 1970-х роках ХХ століття колгоспи вже стали міцнішими і більшість з них мали власні кошти. Значно покращилися культурно-соціальні умови життя на селі. Будувалися добротні Будинки культури, їдальні, магазини. На тваринницьких фермах діяли кімнати відпочинку, їдальні, душові. 

Так, наприклад, в колгоспі ім. Куйбишева в літній період працювало 4 їдальні, діяли 4 кімнати відпочинку тваринників, дві лазні та інше. Вже була налагоджена система оплати праці. Крім основної, яка виплачувалася щомісяця, в кінці року видавалася додаткова, в розрахунку на 1 крб. основної, яка іноді була більшою за основну. Загальними зборами колгоспу було надано право правлінню нараховувати додаткову оплату в залежності від ставлення колгоспника до праці. За порушення дисципліни правління могло і зовсім позбавити працівника додаткової оплати. Це дисциплінувало трудівників. 

Були також розроблені матеріальні і моральні стимули. В кінці року проводилися «вогники», на які запрошувалися кращі трудівники. Фотографії кращих працівників заносилися в Книгу і на Дошку пошани. Діяла також колгоспна газета «Колючка». 

Треба віддати належне великій роботі по соціально-культурному будівництву в районі на той час першому секретарю райкому [[Сотниченко Віра Григорівна|Сотниченко В. Г.]] та голові райвиконкому [[Приходько Віктор Андрійович|Приходьку В. А.]] За їх сприяння в районі збудовано спортивний комплекс, банно-пральний комбінат, п'ятиповерхові житлові будинки, районна гімназія, Мринська та Червонопартизанська середні школи, реконструйовано молоко- та хлібозавод, прокладено асфальтове покриття дороги від центру міста до залізничного вокзалу та інше.  

Вірі Григорівні, як члену ЦК Компартії, легше було знайти дорогу до міністерств, а разом з [[Приходько Віктор Андрійович|Приходьком В. А.]], хорошим економістом і господарником, довести необхідність будівництва того чи іншого об’єкту в районі. 

Так, щоб побудувати асфальтівку від центра до вокзалу, довелося запросити міністра дорожнього будівництва республіки, який побувавши в Носівці, на місці, дав дозвіл. 

Коли постало питання будівництва асфальтового заводу в районі то мене, як начальника райавтодору, відрядили на Кременчуцький завод автодорожнього будівництва довідатись, як можна придбати те обладнання. Виявилося, що це зробити без державної рознарядки неможливо. Натякнули: лише за послугу – побудувати їм п’ятиповерховий житловий будинок, або доставити вагон меланжевих кілець (прокладки для металевих кришок, що використовують при консервуванні). Дякуючи Вірі Григорівні Носівка отримала асфальтовий завод без будь-яких послуг, через ЦК Компартії України. 

Маючи досвід педагогічної, господарської, партійної роботи, пропрацювавши в районі майже півстоліття, вважаю, що маю право об’єктивно аналізувати працю радянських, господарських організацій району, а також окремих керівників. Не претендуючи на всезнайство бачу ту явну шкоду, якої завдають сільському господарству недруги наші. 

Я народився в страшному 1933 році в колгоспній родині. Діди і прадіди мої важко працювали на землі, були трудівниками, мали міцне господарство. Дід по батьку змалку працював наймитом в хорошого господаря, потім придбав трохи землі в кредит під час столипінської реформи. В період колективізації діда розкуркулили, хоч він і пішов працювати в колгосп. 

Я вісім років (до вступу в технікум) пас корів, поєднуючи цю роботу з навчанням у школі. Після закінчення Ніжинського технікуму механізації сільського господарства працював майстром виробничого навчання в Мринському профтехучилищі, заочно навчаючись в Українській сільськогосподарській академії. Доводилося працювати на комбайні, на різних сільськогосподарських машинах в колгоспах, рідко знімаючи комбінезон. Намагався розібратися в усіх тонкощах механізації. Це знадобилося в майбутньому. 

Так сталося, що я був запрошений на роботу в апарат Носівського райкому компартії України, а звідти – головою найбільшого в районі колгоспу ім. Куйбишева с. Червоні Партизани. 

В пам’яті мого покоління залишилась Велика Вітчизняна війна, повоєнна відбудова народного господарства, коли комуністи були в перших рядах. Були випадки коли „ламали на коліно” людські долі, але назвіть той час, той державний устрій коли було все ідеально. 

Характерною рисою комуністів мого покоління була праця і зримі здобутки її: заводи, фабрики, міцні колгоспи. Повсюди була налагоджена робота, подолані труднощі становлення. Країна не знала, що таке безробіття, бомжі. А найголовнішими досягненнями, мабуть, була впевненість людей у завтрашньому дні, відсутність такої кричущої соціальної нерівності, яка існує нині. Звичайно, недоліків у колгоспному виробництві було багато, але легше було усунути їх, ніж розпаювати (розвалити) колгоспи. Всі цивілізовані країни світу прагнуть до укрупнення сільськогосподарського виробництва, а ми вже готове виробництво – розбалансували. Хіба це не страшна підлість? Хто за це відповість?

Це розумні вороги розікрали країну, де тепер не працюють фабрики і заводи, де поля заростають бур’яном, зникають з лиця землі села. Полководець Олександр Суворов говорив, що він усьому хорошому навчався навіть у ворогів. А в нас, створене працею наших батьків і нашими руками розвалили свої. Багато помилок було в радянської влади, але було й багато позитивних досягнень. 

М. М. ФУРСА.

== Див. також ==
* [[Хутір Лісовий у ХХ столітті: від хутора Комашинського до села Лісового]]

[[Категорія:Люди Ф]]
[[Категорія:Голови колгоспів]]
[[Категорія:Комуністи]]
[[Категорія:Працівники Носівського районного комітету Комуністичної партії]]