Утва Назар Геннадійович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Назар Утва

Назар Геннадійович Утва (народився 7 червня 2001 в Носівці — помер 26 травня 2022 в Ізюмському районі) — військовослужбовець, головний сержант, нагороджений двома орденами «За мужність». Загинув від ворожої кулі під час артобстрілу поблизу Ізюма.

Життєпис

Народився і виріс у Носівці, після навчання в Носівській міській гімназії, навчався в Бобровицькому коледжі економіки та менеджменту імені О. Майнової.

У березні 2020 року підписав контракт на службу в ЗСУ.

Воював на Сході, був стрільцем у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Могила Назара Утви, 2 червня 2022

Похований 31 травня 2022 на Спаському кладовищі в м. Носівка.

Батьки Назара – Тетяна Володимирівна та Геннадій Володимирович, брат і побратим Антон, сестричка Софійка.

Нагороди

  • орден «За мужність» III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.[1]
  • орденом «За мужність» ІІ ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[2]

Пам'ять

16 грудня 2022 — вулиця Гетьмана Мазепи в Носівці була перейменована у вулицю Назара Утви.[3]

Завжди перший…

Джерело: Пресслужба Носівської міської ради: Завжди перший…, Життя громади - інформаційний бюлетень, 26 травня 2023

Хіба можна було уявити, що цей завжди усміхнений юний красень матиме такий короткий земний шлях?

Навіки 20, назавжди в пам'яті запальний погляд і така сама вдача.

Хіба могли знати батьки Назарчика Утви, що виховали Воїна, захисника, Героя?

Він же був таким непосидою, йому все було цікаво і все вдавалось, а якщо ні, то його безпосередність, відкритість, усмішка вирішувала все. Так було завжди, він всюди йшов першим, стаючи прикладом для однолітків, численних друзів своїх і старшого брата Антона, він таким був… Не можна змиритися і повірити і через рік, що говоримо про цю дитину в минулому часі, бо так точно не має бути, але все у нашому житті змінила війна…

Він з самого малку цікавився бойовими мистецтвами, зброєю, натомість займався танцями, а згодом захоплення старшого брата – спорт,- стало і його. Бокс, теніс, туризм, - це те, що його цікавило, чим він жив. У тому житті було затишно всім, бо тоді не було війни.

Назар завжди знав, що він хоче. І коли в родині обговорювали про його майбутню професію, він був категоричним у своєму рішенні: тільки військова справа. Він навіть вступив до Академії сухопутних військ, міг би навчатись і стати офіцером. Але він вирішив інакше: у березні 2021 року підписав контракт на службу в ЗСУ.

Він мав мрію - бути військовим, захищати рідну землю. Він впевнено йшов до неї: служити у славнозвісній 95-й десантно-штурмовій бригаді. Його мрія здійснилася, він став військовим, він став захисником, він став Героєм, тільки ж як боляче, що доводиться говорити про нього у минулому часі…

Напевно й досі важко уявити, як жили в той час батьки, рідні, як контракт підписав і старший син Антон. Навіть тепер у розмові вони просто говорять: «Ми пишалися синами!» І безкінечно переживали, чекали дзвінка бодай на одне слово.

Трохи спокійніше почувалася душа, поки проходили навчання в Чернігові, в Житомирі, в Яворові в навчальному центрі.

Тепер це здається найлегшими моментами їхніх випробувань, адже всі розуміли, що і тоді у 2021 війна йшла і хлопці тримали собою мир у нас, і гинули, на жаль також…

Військова муштра, випробування, які готувала обрана справа 24\7, проживання в наметах, перші стрибки з парашутом, щоранку і щовечора звучання Державного Гімну… Ці моменти повертають Антона з позивним Фізрук у той час, коли всі були живі, коли побратими, з якими проходили підготовку до участі в бойових діях були поряд, а не дивилися з фото, обрамлені в скорботну стрічку. Коли був живим Утя. Як зворушливо проходила присяга… На вірність Україні і її народу, на право і честь вдягнути маруновий берет десантника 95-ї ДШБ, яка завжди і всюди перша.

Вони й справді були перші. Перше бойове хрещення відбулося вже у листопаді 2021. Було гаряче, в повітрі відчувалось наближення повномасштабного вторгнення. Військові розуміли ці моменти, а штурмовики – встократ. І ось тоді у цих воїнів народилось відчуття, яке вони ідентифікували словом B.A.N.K.E.T., що означало готовність до бою. Уміли десантники влаштувати «банкети» для ворогів, ще й які! Було важко. Неймовірно. 5-6 березня був бій, перевага ворога мінімум у два рази, але вони вистояли!

За дванадцять днів три штурми. Всі успішні. Від Вугледара до Слов'янська на БТРах їхали 12 годин. Виснажені, втомлені, але всі сповнені віри у Перемогу! Їхній підрозділ отримував завдання там, де було найважче, але трималися завжди. Бої були важкі березень, квітень.

— Йшли на завдання, знаючи, що не вернемся, — говорить Антон.

Але накази не обговорюються. Траплялися дива, коли опинившись у півкільці, їм таки вдалося вибратися. Після 1 березня їхній підрозділ був за кілька десятків кілометрів від Волновахи Далі все ближче і ближче до гарячих точок, бо ж ДШБ.

Разом хлопці воювали не завжди. Але з 20 квітня вони були разом на позиції. Часу на розмови чи відпочинок майже не було, однак інколи були хвилини, коли Назар ставав іншим, неймовірно дорослим, зваженим, рішучим і категоричним. Тоді в тій Слоновій посадці (територія нагадує вигляд слона) під Довгеньким він напевне відбувся як Воїн, як Захисник, як Герой.

17 травня вони отримали 4 дні відпочинку. Вважай, вони стали останніми днями, коли брати могли просто поспілкуватися, помріяти. Назар дуже тішився, що командир йому пообіцяв десятиденну відпустку, мав бути вдома на свій день народження, 7 червня. Його дуже чекала маленька сестричка, в якої був випускний бал у садочку і там вона мріяла затанцювати вальс з Назаром. Вони троє мріяли, що поведуть її у перший клас. Цьогорічного вересня, Софійка стане першокласницею. І з нею, крім мами й тата, неодмінно буде Антон.

Обоє старші брати її обожнювали, а вона-їх. Всі так чекали хороших новин. На жаль…

21 травня повернулися на позицію. А 26 травня зранку почався артобстріл позицій наших військовослужбовців. На очах у старшого брата, Назар упав. Антон кинувся до нього, як же він вірив, що він живий… Частина його в ту мить загинула теж у тій проклятій слоновій посадці. Почалася евакуація поранених, загиблих, Антон не відчував нічого, єдине, про що думав, що брат має вижити.

Назара похоронили у рідній Носівці. На його честь перейменовано рідну вулицю. Пам'ять про нього живе серед носівчан, для всіх нас він — справжній Герой.

У 20 років став кавалером орденів "За мужність" ІІІ і ІІ ступенів. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденом “За мужність” ІІІ ступеня Назара нагороджено у квітні 2022 року, прижиттєво, а орденом «За мужність»ІІ ступеня - (посмертно), у липні 2022 року.

Батькам вручили ці державні нагороди вже в цьому році.

Антон, пройшовши реабілітацію, відновлюється, повертається до цивільного життя, однак постійно підтримує зв'язки з побратимами. А ще він інакше став дивитися на життя і має свою філософію його сприйняття: радіти простим речам, стримувати свої негативні емоції, цінувати дорогих людей і кожен прожитий день, а ще бути корисним людям. Бути просто людиною по життю. Спорт він не полишив, має амбітні плани у цій сфері. А ще в нього народилася така потреба бути там, де його чекають, в тому числі і побратими, звідки б не звернулися. Це все називається 95-ДШБ, адже колишніх десантників не буває. І Героїв також.

Дуже важко усвідомлювати втрату сина, брата, друга, побратима. Адже Назар будучи таким юним, встиг так прожити життя, немов зірка, — спалахнути так яскраво, що осяяв усе навколо і… зайшов на небокрай.

Легких хмаринок, тобі, дитино!
Вічна і світла пам'ять, наш юний Герою!

Примітки

Посилання