Редагування Утва Назар Геннадійович

{{Однофамільці|Утва}}

[[Файл:Назар Утва.jpg|міні|Назар Утва]]

'''Назар Геннадійович Утва''' (народився [[7 червня]] 2001 в Носівці — помер [[26 травня]] 2022 в Ізюмському районі) — військовослужбовець, головний сержант, нагороджений двома орденами «За мужність». Загинув від ворожої кулі під час артобстрілу поблизу Ізюма. 

== Життєпис ==
Народився і виріс у Носівці, після навчання в [[Носівська міська гімназія|Носівській міській гімназії]], навчався в Бобровицькому коледжі економіки та менеджменту імені О. Майнової. 

У березні 2020 року підписав контракт на службу в ЗСУ. 

Воював на Сході, був стрільцем у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

[[Файл:Могила Назара Утви.jpg|міні|Могила Назара Утви, 2 червня 2022]]

Похований [[31 травня]] [[2022]] на [[Спаське кладовище|Спаському кладовищі]] в м. Носівка.

Батьки Назара – Тетяна Володимирівна та Геннадій Володимирович, брат і побратим Антон, сестричка Софійка.

== Нагороди ==
* орден «За мужність» III ступеня (2022)&nbsp;— ''за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі''.<ref>[https://www.president.gov.ua/documents/2292022-42089 Указ Президента України 229/2022 від 11 квітня 2022 Про відзначення державними нагородами України]</ref>
* орденом «За мужність» ІІ ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі<ref>{{Cite web | url = https://www.president.gov.ua/documents/5412022-43481 | title = Указ Президента України 541/2022 від 29 липня 2022 | publisher = Офіційне інтернет-представництво Президента України | author = | date = | access-date = | language = }}</ref>

== Пам'ять ==

[[16 грудня]] [[2022]] — вулиця Гетьмана Мазепи в Носівці була перейменована у [[Вулиця Назара Утви|вулицю Назара Утви]].<ref>{{Cite web | url = https://nosgromada.cg.gov.ua/index.php?id=38025&tp=7 | title = Про перейменування вулиць в м. Носівка | publisher =  Носівська міська рада| author = | date = | accessdate = 2023-01-16| language = }}</ref>

== Завжди перший… ==
: ''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/groups/1115239838678801/posts/2275660752636698/ | title = Завжди перший… | publisher = Життя громади - інформаційний бюлетень | author = Пресслужба Носівської міської ради | date = 26 травня 2023 }}''
Хіба можна було уявити, що цей завжди усміхнений юний красень  матиме такий короткий земний шлях?

Навіки 20, назавжди в пам'яті запальний погляд і така сама вдача.

Хіба могли знати батьки Назарчика Утви, що виховали Воїна, захисника, Героя?

Він же був таким непосидою, йому все було цікаво і все вдавалось, а якщо ні, то його безпосередність, відкритість, усмішка вирішувала все.
Так було завжди, він всюди йшов першим, стаючи прикладом для однолітків, численних друзів своїх і старшого брата Антона, він таким був…
Не можна змиритися і повірити і через рік, що говоримо про цю дитину в минулому часі, бо так точно не має бути, але все у нашому житті змінила війна…

Він з самого малку цікавився бойовими мистецтвами, зброєю, натомість займався танцями, а згодом захоплення старшого брата – спорт,- стало і його. Бокс, теніс, туризм, - це те, що його цікавило, чим він жив. У тому житті  було затишно  всім, бо тоді  не було війни.

Назар завжди знав, що він хоче. І коли в родині обговорювали про його майбутню професію, він був категоричним у своєму рішенні: тільки військова справа.  Він навіть вступив до Академії сухопутних військ, міг би навчатись і стати офіцером. Але він вирішив інакше:  у березні 2021 року підписав контракт на службу в ЗСУ.

Він мав мрію - бути військовим, захищати рідну землю. Він впевнено йшов до неї: служити у славнозвісній 95-й десантно-штурмовій бригаді. Його мрія здійснилася, він став військовим, він став захисником, він став Героєм, тільки ж як боляче, що доводиться говорити про нього у минулому часі…

Напевно й досі важко уявити, як жили в той час батьки, рідні, як контракт підписав і старший син Антон. Навіть тепер у розмові вони просто говорять: «Ми пишалися синами!» І безкінечно переживали, чекали дзвінка бодай на одне слово.

Трохи спокійніше почувалася душа, поки проходили навчання в Чернігові, в Житомирі, в Яворові в навчальному центрі.

Тепер це здається  найлегшими моментами їхніх випробувань, адже всі розуміли, що і тоді у 2021 війна йшла і хлопці тримали собою мир у нас, і гинули, на жаль також…

Військова муштра, випробування, які готувала  обрана справа 24\7, проживання в наметах,  перші стрибки з парашутом, щоранку і щовечора звучання Державного Гімну… Ці моменти повертають Антона з позивним Фізрук  у той час, коли всі були живі, коли побратими, з якими проходили підготовку до участі в бойових діях були поряд, а не дивилися з фото, обрамлені в скорботну стрічку. Коли був живим Утя.
Як зворушливо проходила присяга… На вірність Україні і її народу, на право і честь вдягнути маруновий берет десантника 95-ї ДШБ, яка завжди і всюди перша.

Вони й справді були перші. Перше бойове хрещення відбулося вже у листопаді 2021. Було гаряче, в повітрі відчувалось наближення повномасштабного вторгнення. Військові розуміли ці моменти, а штурмовики – встократ. І ось тоді у цих воїнів народилось відчуття, яке вони ідентифікували словом  B.A.N.K.E.T., що означало готовність до бою. Уміли десантники влаштувати «банкети» для ворогів, ще й які!
Було важко. Неймовірно. 5-6 березня був бій, перевага ворога мінімум у два рази, але вони вистояли!

За дванадцять днів три штурми. Всі успішні. Від Вугледара до Слов'янська на БТРах їхали 12 годин. Виснажені, втомлені, але всі сповнені віри у Перемогу! Їхній підрозділ отримував завдання там, де було найважче, але трималися завжди. Бої були важкі березень, квітень.

— Йшли на завдання, знаючи, що не вернемся, — говорить Антон.

Але накази не обговорюються. Траплялися дива, коли опинившись у півкільці, їм таки вдалося вибратися. Після 1 березня їхній підрозділ був за кілька десятків кілометрів від Волновахи Далі все ближче і ближче до гарячих точок, бо ж ДШБ.

Разом хлопці воювали не завжди. Але з 20 квітня вони були разом на позиції. Часу на розмови чи відпочинок майже не було, однак інколи були хвилини, коли Назар ставав іншим, неймовірно дорослим, зваженим, рішучим і категоричним. Тоді в тій Слоновій посадці (територія нагадує  вигляд слона) під Довгеньким  він напевне відбувся як Воїн, як Захисник, як Герой.

17 травня вони отримали 4 дні відпочинку. Вважай, вони стали останніми днями, коли брати могли просто поспілкуватися, помріяти. Назар дуже тішився, що командир йому пообіцяв десятиденну відпустку, мав бути вдома на свій день народження, 7 червня. Його дуже чекала маленька сестричка, в якої був випускний бал у садочку і там вона мріяла затанцювати вальс з Назаром. Вони троє мріяли, що поведуть її у перший клас. Цьогорічного вересня, Софійка стане першокласницею. І з нею, крім мами й тата, неодмінно буде Антон.

Обоє старші брати її обожнювали, а вона-їх. Всі так чекали хороших новин. На жаль…

21 травня повернулися на позицію. А 26 травня зранку почався артобстріл позицій наших військовослужбовців. На очах у старшого брата, Назар упав. Антон кинувся до нього, як же він вірив, що він живий… Частина його  в ту мить загинула теж у тій проклятій слоновій посадці. Почалася евакуація поранених, загиблих, Антон не відчував  нічого, єдине, про що думав, що брат має вижити.

Назара похоронили у рідній Носівці. На його честь перейменовано [[Вулиця Назара Утви|рідну вулицю]]. Пам'ять про нього живе серед носівчан, для всіх нас він — справжній Герой.

У 20 років став кавалером орденів "За мужність" ІІІ і ІІ ступенів. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденом “За мужність”  ІІІ  ступеня Назара нагороджено у квітні 2022 року,  прижиттєво, а  орденом  «За мужність»ІІ ступеня - (посмертно), у липні 2022 року.

Батькам вручили ці  державні нагороди вже в цьому році.

Антон, пройшовши реабілітацію, відновлюється, повертається до цивільного життя, однак постійно підтримує зв'язки з побратимами. А ще він інакше став дивитися на життя і має свою філософію його сприйняття: радіти простим речам, стримувати свої негативні емоції, цінувати дорогих людей і кожен прожитий день, а ще бути корисним людям. Бути просто людиною  по життю. Спорт він не полишив, має амбітні плани у цій сфері. А ще в нього народилася така потреба бути там, де його чекають, в тому числі і побратими, звідки б не звернулися. Це все називається 95-ДШБ, адже колишніх десантників не буває. І Героїв також.

Дуже важко усвідомлювати втрату сина, брата, друга, побратима. Адже Назар будучи таким юним, встиг так прожити життя, немов зірка, —  спалахнути так яскраво, що осяяв усе навколо і… зайшов на небокрай.

:Легких хмаринок, тобі, дитино!
:Вічна і світла пам'ять, наш юний Герою!

== Примітки ==
{{Примітки}}

== Посилання ==
* https://www.facebook.com/nazar.utva Nazar Utva, Facebook
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Утва_Назар_Геннадійович

[[Категорія:Уродженці Носівки]]
[[Категорія:Випускники Носівської гімназії]]
[[Категорія:Головні сержанти]]
[[Категорія:Нагороджені орденом «За мужність»]]
[[Категорія:Загиблі на Російсько-українській війні (Носівська громада)]]
[[Категорія:Поховані на Спаському кладовищі]]
[[Категорія:Є у Вікіпедії]]
[[Категорія:Люди У]]