Редагування Трухан Олександр Федотович

[[Файл:Олександр Федотович Трухан.jpg|міні|Олександр Трухан]]

'''Олександр Федотович Трухан''' ([[21 травня]] [[1925]] — [[23 липня]] [[2004]]) — бригадир тракторної бригади [[Колгосп імені Тараса Шевченка|колгоспу імені Тараса Шевченка]] в селі [[Держанівка]]. Нагороджений державними орденами.

== До життєпису ==
Навчався в Козелецькому сільськогосподарському технікумі.

== Родина ==
Дружина Любов, доньки Надя та Ніна й сини Володимир та Сергій.

== Відзнаки ==
[[File:Документи державних нагород Олександра Федотовича Трухана.jpg|thumb|Документи державних нагород Олександра Федотовича Трухана]]
Нагороджений орденами:
* Знак пошани (№584963),  Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08 квітня 1971 р.;
* Жовтневої Революції (№04080), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08 грудня 1973 р; 
* Вітчизняної війни І ступеня (№3824025), Указ Президії Верховної Ради СРСР від 01 квітня 1985 р.

== Скільки всього пережито ==
:''Джерело: збірник праць [[Супрун Микола Олексійович|Миколи Супруна]] «Мої науково-педагогічні стежки: вибрані публікації», Київ, 2023. Сторінка 11.''
Ось вже і  двохтисячні прийшли… Скільки ж всього пережито. Обпалена війною юність.

Фронтові дороги… Сльози матері Ганни Ничипорівни над похоронкою, що прийшла на її сина гвардійця Cашка Трухана після бою, в якому командування вважало, вижити було неможливо… Вижив Солдат! Наперекір усім страшним людиновбивчим законам війни…

Свята Перемога! Післявоєнні поневіряння. Механізаторська дорога в  рідному колгоспі ім. Тараса Шевченка. Опанування наукою вирощувати хліб в  Козелецькому сільськогосподарському технікумі. Зустріч на все життя його Любові, радісний сміх якої віддається завжди дзвоником в  його душі! Перша, збудована завдяки його наполегливості, асфальтована смужка сільської дороги. Невгамовний біль через занепад та розпад рідного колгоспу й не тільки його...

– Батьку, про що думаєш? Так до нього могла звернутися лише
його дружина Любочка.

– Про наше з тобою життя думаю, рідна.

– А що там думати. В нас життя красиве. Працювали на совість. Виростили чотирьох діток: доньки Надя та Ніна й синочки Володя та Сергій. Підростають вже їхні діти – наша радість – внуки…

Дійсно, подумав Олександр Федотович, саме в оцих простих, на перший погляд, словах його Любочки, з якою пройшли півстоліття, й є результат його, точніше – їхнього життя.

Згадалися перші кроки із управління тракторною бригадою в роки керівництва колгоспом його двоюрідного брата [[Трухан Феодосій Іванович|Трухана Феодосія Івановича]], знаного на всю країну керівника. Всі жили мрією
розбудувати господарство та село. І ця мрія стала реальністю!

Чого тільки вартують досягнення колективу, коли його очільником був депутат Верховної Ради УРСР [[Воловник Іван Костянтинович |Іван Костянтинович Воловник]]!

Й за всіма цими досягненнями стоять десятки, а той і сотні наших славних трударів!

Пройшовши таку звитяжну дорогу Олександр Федотович, як більшість людей його покоління, найменше думали про нагороди та про себе взагалі, бо жили думкою про впевненість у завтрашньому дні для всіх …

Щира праця нашого шановного земляка відзначена багатьма бойовими та трудовими нагородами, серед яких єдина в селі, одна з найвищих нагород тодішньої держави – орден Жовтневої революції.

Переступив межу вічності Олександр Федотович у 2004 році.

Згадуючи Олександра Федотовича Трухана та багатьох інших його сучасників, ми, держанівці XXI століття маємо зберегти та примножити скарбницю справ в ім’я збереження нашого спільного отчого дому – ДЕРЖАНІВКИ!

[[Категорія:Люди:Держанівка]]
[[Категорія:Бригадири механізаторів]]
[[Категорія:Нагороджені орденом Вітчизняної війни]]
[[Категорія:Нагороджені орденом Жовтневої Революції]]
[[Категорія:Нагороджені орденом «Знак Пошани»]]
[[Категорія:Люди Т]]