Редагування Так будувалася школа Володькової Дівиці

'''Так будувалася [[Володьководівицький ліцей|школа Володькової Дівиці]]'''
:''Джерело: {{Cite web | url = http://che.cn.ua/index.php/different/history/item/4982-tak-buduvalasia-shkola-volodkovoi-divytsi | title = Так будувалася школа Володькової Дівиці| publisher = che.cn.ua | author = [[Тимошик Сергій|Сергій Тимошик]] | access-date = 11 квітня 2024 }}''

Уже кілька поколінь жителів та гостей села [[Володькова Дівиця]] звично милуються чудовою будівлею [[Володьководівицький ліцей|школи]], яка розташована над [[Автошлях Т 2526|дорогою обласного значення Ніжин – Носівка]]. І навряд чи пересічний проїжаючий знає, що 2020 року виповнилося 110 років, відколи вона була зведена.

dorogann

На початку ХХ століття в [[Ніжинський повіт|Ніжинському повіті]] склалася доволі напружена ситуація в освітній сфері. Сільські школи були переповнені, не вистачало квартир для вчителів, частину шкіл доводилося закрити через незадовільний стан. Незважаючи на те, що Ніжинський повіт, завдяки родючим землям, належав до найзаможніших в Чернігівській губернії, повітове земство та сільські громади не мали достатніх коштів для шкільного будівництва.

[[Файл:Володько-дівицьке волосне правління 1904.jpg|міні|]]

1904 року Чернігівські губернські земські збори затвердили основні засади формування шкільної мережі. При цьому розмір шкільного району визначили 2-х верстовим радіусом. Необхідно було, щоб майбутня шкільна будівля займала, по можливості, центральне місце розташування в густонаселеному пункті району. Основною одиницею в розрахунках шкільної мережі був так званий «шкільний комплект», тобто окрема класна кімната. Для включення до шкільної мережі школа повинна мати пристосовані приміщення, які відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, а також кадрове забезпечення – учитель Закону Божого та вчителі з правом викладати шкільні програми.

Для розрахунків необхідної кількості нових шкіл брали такі вимоги: за наявності 60-ти учнів – слід будувати 1-комплектну школу; 61-100 учнів – 2-комплектну школу; 111-160 учнів – 3-комплектну; 161-200 – 4-комплектну школу. Зводити школи ємністю більше ніж 4-комплекти не рекомендували. Крім того, Чернігівська губернська земська управа підготувала та розіслала повітовим земствам відповідні нормативно-методичні документи, зокрема «Технічні умови для побудови шкільних споруд», якими слід було керуватися в укладанні договорів з підрядниками та у виконанні будівельних робіт. До Ніжинської повітової земської управи почали надходити заявки від сільських громад, які захотіли приєднатися до урядової кредитної програми та взяти дольову участь у будівництві школи.

На початку ХХ століття кількість жителів Володькової Дівиці стала стрімко зростати, тому питання про спорудження нового шкільного будинку постало само собою. На сільському сході [[3 жовтня]] [[1904]] року було прийнято рішення про будівництво училища на 200 учнів; підрахований кошторис на суму 12 500 рублів та направлено клопотання про видачу із губернського шкільного фонду позики на реалізацію цієї мети.

Зважаючи на пріоритетність завдань державної політики щодо запровадження загальної початкової освіти, було ухвалено закон про виділення відповідних коштів Міністерству народної освіти. Цим законом визначали можливість надання фінансової підтримки тим місцевостям, де не вистачало закладів освіти чи коштів на їхнє утримання; а також заохочувало земські органи місцевого самоврядування та сільські громади спрямовувати кошти на будівництво й утримання шкіл з метою забезпечення безкоштовного навчання усіх дітей шкільного віку. 2/3 вартості будівництва надавали під гарантії земських зборів за умови, що решту – 1/3 вартості візьме на себе земство. Створений при Міністерству народної освіти державний фонд для видачі кредитів на спорудження шкільних будівель надавав кошти на підставі відповідного пакету документів: кошторис на виконання будівельних робіт; відомості про фінансовий стан заявника; відгуку повітової училищної ради; зобов'язання про те, що в спорудженій будівлі розмістять школу та її утримання здійснюватимуть коштом місцевого бюджету.

Постановою № 181 губернська управа [[7 серпня]] [[1904]] року легалізувала позику для будівництва [[Дівичанське училище|Дівичанського училища]]. Пройшовши бюрократичну тяганину в 1905 році поряд із старою школою біля базарної площі розпочалося спорудження. Фінансову допомогу надавало Міністерство, губернське і повітове земства, меценати, але основний тягар лягав на товариство козаків і селян власників Дівиці. Спорудження планувалося завершити до літа 1907 року. Уповноваженими по будівництву були обрані [[Ізмаїл Гаврилко]] й [[Онуфрій Федорина]], які пильно стежили за якістю виконання будівельних робіт і у разі виявлення порушень, негайно вживали відповідних заходів.

1800

Слід зазначити, що земство споруджувало школи у формах новітнього стилю модерн, який використовував досягнення технічного прогресу та відповідав практичним вимогам часу. У ніжинському повіті почали зводити земські школи також у стилі модерн, використовуючи для оформлення фасадів елементи так званого інтернаціонального модерну, наближеного до раціоналізму та функціоналізму.

Незважаючи на те, що в Дівиці були свої цегляні заводи, продукцію яких купували з інших населених пунктів округи, зокрема, для спорудження школи в селі [[Шатура]], для будівництва місцевої школи економічно вигіднішим виявилося придбати її в Ніжині. За результатами проведених конкурсних торгів, [[12 червня]] [[1906]] року був укладений договір з [[Бикова Надія Федорівна|Надією Федорівною Биковою]] про поставку 400 тисяч цеглин, частину до 15 серпня 1906 року, а решту до 1 червня 1907 року. Зокрема 150 тисяч яскраво-червоних, 30 тисяч залізняка, 50 тисяч напівзалізняка, решта, 170 тисяч – червоних.

В ході будівництва [[товариство козаків і селян власників Дівиці]] вирішило збільшити розміри школи на 250 учнів, а відповідно зріс і кошторис по будівництву до 18 тисяч рублів.

[[11 серпня]] [[1906]] року комісія по будівництву школи з одного боку і [[Полуботко Микола Гаврилович|Микола Гаврилович Полуботко]], [[Кука Григорій Корнійович|Григорій Корнійович Кука]], [[Скатерной Павло Васильович|Павло Васильович Скатерной]] з іншого, заключили договір. Вони зобов'язалися провести всі кам'яні роботи відповідно до креслень виданих [[Ніжинська земська управа|Ніжинською земською управою]] по ціні 3 рублі 60 копійок за кожну покладену тисячу цеглин. Оплата відбувалася кожної неділі. Договором передбачалася навіть така деталь як обов'язкове змочування цегли та товщина швів при кладці, яка проводилася з ізолюючим шаром. До 1 жовтня 1906 року повинні бути виведені фундамент і цоколь, а до 1 серпня 1907 року закінчені всі кам'яні роботи.

Теслярські роботи зобов'язався провести [[Щербак Кіндрат Єфремович|Кіндрат Єфремович Щербак]] до 1 жовтня 1907 року. Управління землекористування державного майна Могилевської і Чернігівської губерній відмовило виділити ліс на будівництво школи із Пуховських дач Броварського лісництва, натомість він був безкоштовно відпущений із Нікольської збірної дачи. Через відсутність пільгового тарифу Московсько-Києво-Воронізької залізниці для таких перевезень виникли труднощі у доставці будівельних матеріалів.

Покрівлею займався [[Мохирь Іван Петрович|Іван Петрович Мохирь]], на виконання, якої використали 210 пудів заліза вартістю 493 рублів 50 копійок. Кошти були надані у розстрочку на 6 років під 0%.

Школу будували з дотриманням жорстких нормативних вимог стосовно об'єму та площі класних приміщень, а також щодо їхнього належного освітлення та інсоляції. Віконні прорізи класних кімнат зорієнтовані переважно у західному та східному напрямках, аби забезпечити розсіяне сонячне світло, максимально комфортне для читання та письма. Під час зведення школи застосовували передові технології та обладнання, влаштовували печі підвищеної теплоємності.

У 1908 році будівельні роботи не проводяться у зв'язку з тим, що товариство не може розрахуватися з підрядчиками через неврожай двох останніх років. Земська управа вважає неможливим лишати школу недобудовану, тим паче, що у будівництві брало участь губернське (позика 3000 та 2000 рублів) і повітове (субсидія 500 рублів) земства. Сплатити борг товариство може тільки восени. Земська управа йде назустріч і виділяє кошти із фондів, які передбачені на освітні цілі з тим, щоб дівичанське товариство повернуло дані кошти земству до 1 січня 1910 року.

На позачерговому повітовому зібрання [[24 листопада]] [[1909]] року були висунуті кандидатури на попечителя училища: [[Безкорадний Федір Якович |Федора Яковича Безкорадного]] та таємного радника [[Сулій Федір Леонтієвич|Федора Леонтієвича Сулія]]. Закритим голосуванням одноголосно було обрано останнього, який пожалував 1500 рублів на будівництво, 500 рублів внесла княгиня [[Довгорука Марія Павлівна|Марія Павлівна Довгорука]].

Оскільки будівництво вже дійшло до логічного завершення повітове земство просить міністерство виділити 4 тисячі рублів для внутрішнього облаштування, але отримали тільки 470 рублів.

[[Болотников Василь|Василь Болотников]] у серпні 1910 року написав дві пари Образів та портрет імператора. 12 жовтня того ж року в меблевому магазині Буковського замовили диван (32 рублі) та стіл виносний (32 рублі). 29 листопада 1910 був укладений договір між повітовою управою і Василем Семеновичем Бураченком та Петром Несторовичем Сутуловим про виготовленням ними до 1 серпня 1911 року 50 парт на загальну суму 250 рублів.

[[Ніжинська повітова учительська рада]] на своєму засіданні [[11 листопада]] [[1910]] року заслухала відношення інспектора народних училищ ІІ району Чернігівської губернії від [[30 жовтня]] того ж року про перетворення з [[1 вересня]] [[1911]] року однокласного Дівичанського початкового народного училища у двокласне, відповідно до положення про народні училища від 25 травня 1874 року.

[[18 січня]] [[1912]] року був проведений огляд і прийом чотирьохкомплексної школи інспектором народних училищ ІІ району Е.М. Леплинскім, членом управи С.Ф. Синдаровскім, земським техніком Н.С. Козловим. Ревізійна комісія встановила, що роботи виконані підрядниками відповідно до плану та кошторису, а будівля є зручною та прикрашає повіт. Училище розраховувалася на 250 учнів, а кошторис по будівництву становив загалом близько 23 тисяч рублів. Незважаючи на економічну скруту, для його зведення застосовували високоякісні довговічні матеріали та новаторські проектні рішення. Характерною ознакою школи стало архітектурно-стилістичне вирішення її фасадів виразно світського характеру. На першому поверсі знаходяться 4 класні кімнати на 50, 60, 72 та 77 учнів. Там же розташована роздягальня, вчительська, бібліотека та кімната для сторожа. На другому поверсі розміщені квартири для вчителів: одна двокімнатна та три однокімнатні, а також кухня. Опалення здійснювалося за допомогою 11 голанських печей. В будівлі було 50 вікон та 21 двері.

Школа П-подібна в плані будівлі, має чітке функціональне зонування приміщень, де просторі класні кімнати разом з допоміжними приміщеннями та учительською згруповано навколо загальної рекреації. Фасад школи має симетричну композицію, що є характерним для стилю раціоналізму. Її оздоблення є досить стриманим, без надмірної декоративності. Вона стала першою громадською будівлею новітнього часу на селі – своєрідним храмом знань та поряд з церковними спорудами, набула значення архітектурно-містобудівних домінант поселення.

Першим завідувачем двохкласного чотирьохкомплексного народного училища став [[Крапив'янський Микола Петрович|Микола Петрович Крапив'янський]], законовчитель – настоятель [[Миколаївська церква у Володьковій Дівиці|Миколаївської церкви]] села [[Григоровський Димитрій Варламович|Димитрій Варламович Григоровський]] та вчителі: [[Петровська Леоніла Іванівна|Леоніла Іванівна Петровська]], [[Петровська Євгенія Василівна|Євгенія Василівна Петровська]], [[Каменська Євгенія Михайлівна|Євгенія Михайлівна Каменська]]. На утримання училища та вчителів у рік виділялося 1960 рублів. З урахуванням пріоритетів державної політики про розвиток освітньої сфери, [[Ніжинське земство]] взяло на себе зобов'язання щодо утримання шкіл, звільнивши від цих видатків сільські громади, а також щодо запровадження у початкових школах безкоштовного навчання.

Весною 1913 року було проведено обсадку школи деревами, а в 1915 році закладено 92 рублі на добудову паркану.

У листопаді 1919 року у Володьковій Дівиці була встановлена радянська влада. Серед перших декретів Радянського уряду був декрет і про освіту. Школа відокремлювалася від церкви, створювалася єдина двоступенева трудова школа. Вона була перетворена у І Володьководівицьку семирічну трудову школу соціального виховання змішаного типу навчання (для дівчат та хлопців). Набір учнів проводився кожен рік; навчання відбувалося у дві зміни та велося українською мовою. Але не розрахувавши ні сил ні можливостей повернулися до чотирьохрічного навчання, оскільки не всі діти через матеріальне становище родини могли повністю пройти курс навіть початкової школи. Характерними для шкіл усієї Радянської України було недостатнє фінансування та застарілість матеріальної бази. Школа мали не більше 30% від потрібної кількості підручників. Великі надії республіканська влада покладала на місцеві бюджети, але вони не виправдалися.

Серед вчителів було немало таких, які починали свій педагогічний шлях ще до революції: [[Петровська Леоніла Іванівна]] [[27 січня]] [[1867]] року народження. У 1881 році закінчила Білоцерківську прогімназію, володіє французькою. [[Желяза Ганна Василівна]] [[18 грудня]] [[1886]] року народження. Закінчила у 1902 році Чернігівське єпархіальне училище. 1920-ті роки були чимось унікальним в історії школи. Тут працювали пліч-опліч два майбутніх доктори наук [[Плющ Павло Павлович|Павло Павлович Плющ]] (з [[1 листопада]] [[1924]] року директор школи) та [[Бойко Іван Давидович|Іван Давидович Бойко]], рідня священика та члени партії. У 1921-1922 навчальному році вчилося 134 хлопчики та 55 дівчаток та працювало 7 педагогів. З 1922 року директором був [[Теплов Євген Олексійович|Євген Олексійович Теплов]]. У жовтні того ж року школа отримала земельну ділянкою розміром близько 3,5 гектари, на 2,56 яких ріс сад. Освітлення здійснюється гасовими лампами, а опалення – дровами за допомогою грубок. В школі є куточок живої природи, чарівні ліхтарики та діапозитиви.

Станом на 1927 рік школа вже семирічна, яку очолює [[Добренко Дементій Іванович|Дементій Іванович Добренко]] [[19 серпня]] [[1900]] року народження. Він закінчив Вищу початкову школу та Педтехнікум. 10 вчителів проводять навчання. У школі функціонує 5 основних груп та 4 різнобіжні та навчається 317 учнів серед них 102 дівчинки, деякі долають для цього п'ятикілометрову відстань. 49 бажаючим було відмовлено у навчанні: 34 переростки, 15 через недостатню кількість місць.(довоєнне фото)

dovoen

У 1928 році разом із селом була перейменована і школа у Червонопартизанську, а на додачу, [[Ніжинський округовий виконавчий комітет]] [[9 лютого]] [[1928]] року школі присвоїв ім'я Григорія Івановича Петровського у зв'язку з відзначенням 50 річчя від дня його народження. Радянська влада провела роботу з безграмотністю серед широкого кола населення, організувавши вечірні школи та лікбези. У 1938 році семирічна школа перейшла на десятирічний термін навчання. У 1941 році відбувся перший випуск середньої школи. До початку війни проблема з ліквідацією безграмотністю була вирішена.

В ніч з 21 на 22 червня 1941 року в школі села був випускний бал. Музика, веселий сміх, розмови про майбутнє звучали повсюди. Випускники зустрічали схід сонця на березі [[Новий Потік|Нового Потоку]], а над їх головами вже летіли німецькі мессери. Значна частина вчителів пішла у військкомати і була направлена на фронт. З перших днів війни вчителі та учні брали участь у підготовці оборони села.

Після загарбання села німцями [[15 вересня]] [[1941]] року, окупаційна влада відкрила школу, але ненадовго. Потім в ній розміщувалася комендатура, а в підвальному приміщенні – в'язниця. Серед 150 заручників, розстріляних нацистами в Ніжині 9 липня 1942 року за німця і собаку, були і вчителі [[Бойко Ігнат Давидович|Ігнат Давидович Бойко]], [[Овдієнко Михайло Михайлович|Михайло Михайлович Овдієнко]], [[Шелест Сергій Степанович|Сергій Степанович Шелест]], про що нагадує пам'ятна таблиця на західній стіні школи. Поряд з нею розміщена інша – «в школі вчився і працював Герой Радянського Союзу [[Симоненко Микола Дмитрович|Микола Дмитрович Симоненко]]».(фото 1943 року)

1943

Після звільнення Дівиці [[15 вересня]] [[1943]] року розпочалися роботи по підготовці школи до навчального процесу. Це було зробити зовсім непросто адже вона була одна з найбільш постраждалих у районі. Від другого поверху залишилися тільки стіни центральної частини. Майже 10 років тривають відновлювальні роботи і тільки в 1953 році школа змогла прийняти учнів. З цього часу і до 1984 року вона була центром освіти села. В ній розміщувалася шкільна адміністрація, вчительська, піонерська, бібліотека, кабінет біології, фізики, хімії та іноземних мов, а в колишньому підвалі-тюрмі – буфет. У 1961 році в школі був відкритий [[Володьководівицький народний історико-краєзнавчий музей|музей бойової й трудової слави]], вагомий внесок у створенні якого вніс [[Сірик Микола Олександрович|Микола Олександрович Сірик]]. ( на фото педколектив 1964 року)

1964-2

В кінці 1970-х на західній і південній стінах першого поверху з'явилися 2 фрески присвячені ідеям тогочасної влади. Після спорудження у 1984 році нової школи і до сьогодні в ній знаходяться початкові класи Володьководівицької ЗОШ І-ІІІ ступенів.

2020

Незважаючи на свій поважний вік (одна з найстаріших шкільних будівель району) вона віддано служить маленьким дівичанам, які починають знайомитися із країною знань з її порогу.

[[Тимошик Сергій|Сергій ТИМОШИК]], с. [[Володькова Дівиця]]

== Див. також ==

* [[Володьководівицький ліцей]]