| Поточна версія |
Ваш текст |
| Рядок 48: |
Рядок 48: |
| | File:Пам'ятка в Сулаку 04.jpg|Пам'ятка в Сулаку | | File:Пам'ятка в Сулаку 04.jpg|Пам'ятка в Сулаку |
| | </gallery> | | </gallery> |
| − |
| |
| − | == Журавлі, журавлики мої ==
| |
| − | : ''Джерело: Стаття [[Нестеренко Олексій Григорович|Олексія Нестеренка]] «[http://old.chz.org.ua/files/Otch_p5.13.pdf Журавлі, журавлики мої]» в газеті «Отчий поріг», травень, 2013 р. № 5, сторінки 6—7.''
| |
| − | У березні 1943-го сніги були високі, а з настанням тепла почали танути, заливаючи довкруги Сулака низинні луки, пастовні аж до боліт. І так же озивалися небеса весняним журавлиним курликанням, нерівними рядами поверталися до родинних тривог густі зграї диких гусей.
| |
| − |
| |
| − | Та автоматні черги за якусь мить гарячим вогнем обпалили пташиній зграї крила. Вона поспішала до віковічних борів. Під їх розкішними шатами знайшли свій прихисток і партизанські месники із з'єднання "[[За Батьківщину]]", які наводили жах на загарбників.
| |
| − |
| |
| − | Летіли під укіс фашистські ешелони із військовим спорядженням і живою силою, не було спокою і зайдам, і їх кривавим поплічникам в поліцейських управах. Лінія фронту ще була далеко до нашого краю, та окупанти відчували, що переможна весна вже заглядає у шибки будинків і в людські душі. На приборкання партизанських з'єднань і загонів у своєму тилу фашистське командування великим числом кинуло живу силу есесівців, мадяр, поліцаїв із інших регіонів і місцевих з танками, гарматами вже влітку 1942 року, жорстоко розправившись із 150 заложниками із села Червоні Партизани, розстрілявши їх у ніжинській тюрмі.
| |
| − |
| |
| − | Однак, і ця терористична акція карателів не зупинила ні месників, ні сільчан, які ще жили героїчною пам'яттю партизанської непокори австро-німецьким окупантам у 1918 році під проводом свого бойового командира М.Г. Крапив'янського.
| |
| − |
| |
| − | Саме трагічну долю цього села, напевне, й попередили [[Козари]] [[11 березня]] [[1943]] року, які з багатьох незрозумілих обставин було спалено дощенту і знищено переважним числом населення. До нас доходять свідчення, що вже потому, як кати виконали свою людиноненависницьку місію і в Козарах лишились одиниці живих людей, які випадково не постраждали. Завершувати над ними розправу заборонив проїжджаючий фашистський офіцер, пояснивши, що козарська трагедія відбулася випадково, мовляв, солдати й офіцери перепилися шнапсом і переплутали адресу каральної акції! Ймовірно, вона передбачалася Червоним Партизанам.
| |
| − |
| |
| − | Легко судити про далеке воєнне минуле тим, хто прагне нині оббілити непробачні злочини нацистів перед людьми, історично й морально принизити патріотичний рух загального опору нашого народу загарбникам.
| |
| − |
| |
| − | Цьому суперечить історія із Сулаком, Коробчиним, іншими червонопартизанськими висілками й висілочками – [[Сміюхи]], [[Кіровці]], [[Циганка]], [[Богданів]], [[Білоусів]], [[Сизенка]], заможні господарі яких нерідко були потерпілими під час колективізації, а окремі навіть розкуркулені, все ж залишились патріотами своєї держави, вірили в перемогу над ворогами й допомагали усім, чим могли партизанам –
| |
| − | хлібом, одягом, інформацією про дії окупантів, їх місцезнаходження.
| |
| − |
| |
| − | Не один похід у ліс до месників через ворожі кордони й пости зробила проста жінка-мати Єлизавета Вікторівна Черненко, яка із трирічним сином Григорієм Рябегіним та восьмирічною дочкою, ховаючи донесення в одязі малюка, допомагала партизанам уникнути облав, а сільчанам вчасно зникнути з своїх обійсть при появі карателів.
| |
| − |
| |
| − | І все ж свого трагічного [[23 березня]] десятки мешканців Сулака не обійшли. Обставини складалися для них не найкраще. Люди робили сховища в хлівах, копали підвали, живучи передчуттям непоправного. Надто після того, як партизани знищили фашистський бронепоїзд на залізниці
| |
| − | Носівка-Ніжин. Загинули майже всі фашисти, чоловік 45 із посиленого патруля, – згадував у своїй книзі "[[В лісах над Остром]]" Герой Радянського Союзу [[Симоненко Микола Дмитрович|М. Д. Симоненко]].
| |
| − |
| |
| − | Гітлерівці після цього споряджають каральний загін, який прибув під Сулак із Ніжина на бронепоїзді. Двома групами німці й мадяри рушили на сулацьку [[Бабачівка|Бабачівку]] та попід залізницею, в напрямку Носівки. Палили, розстрілювали все живе на своїй кривавій дорозі. Щойно спалахнули перші хати, сулачани кинулися в різні сторони від видимої смерті.
| |
| − |
| |
| − | Першим упритул мадярські кати розстріляли [[Ляшко М. В.|М. В. Ляшка]]. За ним у вогонь палаючої хати кинули стару жінку [[Шевченко Катерина Андріївна|Катерину Андріївну Шевченко]].
| |
| − |
| |
| − | [[Горло Сергій Григорович|Сергій Григорович Горло]] виносив із вогню свого п'ятирічного сина Василька. Кулі від автоматних черг розтерзали їх тіла ще до полум'я. С. Я. Хвилю смерть наздогнала в центрі села, а старого [[Холод Олексій Севаст'янович |Олексія Севаст'яновича Холода]] нелюди закололи багнетами на власному подвір'ї.
| |
| − |
| |
| − | [[Циганок Тарас Минович|Тарас Минович Циганок]]... Ще напередодні старий хлібороб готував реманент до весняного засіву. Мріяв, що закінчиться скоро війна й повернуться з фронту два старших сини Василь і Петро, підростуть менший і дві донечки – буде кому і сіяти-жати, і внуків–правнуків тішити. Вулиця, весь куток поважали в Сулаку Тараса Миновича за працьовитість, людяність, порядність. По найсмачнішу воду ходили звідусюди до обійстя Циганків. І не тільки, потаємно приховані у хліві жорна, які Тарас Минович виготовив власноруч, мололи борошно для всієї вулиці й околиць, і ніхто не видав.
| |
| − |
| |
| − | Карателі знайшли старого на палаючому обійсті і примусили нести до бронепоїзда порося, яке забрали з господарства Горлів. Циганок приніс і як плюнув у обличчя ворогам: "Їжте, хай вас удавить". Старого розстріляли, щойно зробив він кілька кроків.
| |
| − |
| |
| − | На Якименці, дорогою попід залізницею, карателі підпалили кілька хат, розстріляли Л. А. та М. В. Андрусенків. Сім'я П. І. Якименка жила біля сулацького переїзду. У сараї, де господар викопав схованку, його дружина Галина Павлівна з трьома дітками Галею, Гришею та Олею-немовлям, зачувши підхід ворогів, причаїлись. Приєдналися до них сусідські діти Оля та Андрій Якименки, сусідка Оришка Олексіївна Баран з трьома дітьми – Марією, Олександром, Михайликом, Софія Павлівна Миргородська з дітьми Олексієм та Михайлом, Єфросинія Євлогіївна Расюк із
| |
| − | сином Миколою, а також Тетяна Василівна Расюк – всього 16 чоловік згоріло, задихнулися тут заживо.
| |
| − |
| |
| − | Така ж трагічна доля спіткала сім'ю Павла Васильовича Миргородського. У погребі, який він викопав, заховалась, було, і його дочка Уляна Павлівна зі своїми дітками Танею та Іванком. 20 чоловік жертв лише на двох подвір'ях.
| |
| − |
| |
| − | [[28 березня]] фашисти спалили хутір [[Коробчине]], розстрілявши П.Ф. Даніш, В. П. Даніш та стареньку Анастасію Гармаш.
| |
| − |
| |
| − | Вчитель-краєзнавець, завідуючий сільського музею [[Сірик Микола Олександрович|Микола Олександрович Сірик]] сам пройшов вогненними фронтовими дорогами. По собі залишив добру пам'ять і в поколіннях учнів, і в прекрасному музеї з багатьма експонатами, зокрема, й записами і спогадами очевидців про трагедію Сулака, Коробчиного, інших червонопартизанських висілочків та околиць. На меморіальній плиті, де покоїться прах безневинних жертв березневої трагедії, викарбувано лише тридцять три прізвища.
| |
| − |
| |
| − | За словами свідків, зокрема, й Катерини Якименко, якій було в гіркопам'ятному березні 10 років, були й інші братські могили із жертвами кривавого 23 числа, наступних днів. Крім 150 заложників, розстріляних у Ніжинській в'язниці, за краєзнавчими записами М. О. Сірика, за зв'язки з партизанами розстріляно ще 58 червонопартизанців. Свідок трагедії, на той час 12-річний хлопчик, а нині відомий письменник-публіцист і краєзнавець [[Власенко Григорій Зіновійович|Григорій Власенко]] називає число спалених дворів по хуторах та околицях Червоних Партизан до 615...
| |
| − |
| |
| − | Ішла війна народна, священна</b>
| |
| − | йшла війна...
| |
| − |
| |
| − | …Сумний, жалобний день вшанували сулачани 23 березня. На жаль, за штормової погоди, снігових переметів не всім випало доїхати зі скорботним поклоном до Сулака навіть з Червоних Партизан, Носівки. І все ж, місцеві жителі зібрались у церкві Святого Миколая, де отець Олександр відслужив по убієнних безневинних жителях-земляках громадську панахиду. Відбувся мітинг біля братської могили, до меморіальної
| |
| − | плити якої Червонопартизанський сільський голова Микола Павленко та очільник Носівського відділення Чернігівського земляцтва Віктор Черненко, освітяни місцевої школи поклали квіти.
| |
| − |
| |
| − | Затим всі зібралися в школі, переглянувши виставку, яку підготувала завідуюча сулацькою бібліотекою Любов Костюченко, кадри кінохроніки із спогадами очевидців про сулацьку трагедію. Гості й сільчани ще довго були в сімдесятилітній давнині березня 1943 року, сумуючи над страченими передчасно життями земляків, обірваним цвітом хліборобського роду.
| |
| − |
| |
| − | Живуть і нині Сулак і Коробчине – красиві заможні села нашого поліського краю, відроджені свого часу за міцного колгоспного господарства, очолюваного талановитим керівником [[Ілляш Григорій Якович|Григорієм Ілляшем]]. До речі, за участі внука Тараса Миновича Циганка – Василя Циганка, на той час сільського голови, облаштовано пам'ятний знак на братській могилі закатованих сулачан.
| |
| − |
| |
| − | Журавлі, журавлики мої... Може, у вашому весняному клекоті голоси сулачан із далекого 1943-го, може, в грудях старого вожака б'ється серце
| |
| − | Тараса Миновича Циганка. Далебі...
| |
| − |
| |
| − | Повертайте, любі, додому...
| |
| − |
| |
| − | [[Нестеренко Олексій Григорович|Олексій НЕСТЕРЕНКО]]
| |
| | | | |
| | == Примітки == | | == Примітки == |
