| Поточна версія |
Ваш текст |
| Рядок 405: |
Рядок 405: |
| | Тим, хто знеславив — землю у віках! | | Тим, хто знеславив — землю у віках! |
| | Богданові проходять однострої. | | Богданові проходять однострої. |
| − | Залізнякові юрби і полки
| |
| − | Біля могили вашої сирої.
| |
| − | Лише на мить схиляючи стяги.
| |
| − | Спіть, Патріарше! Спочивайте в Бозі —
| |
| − | Нас об’єднає Ваша смерть і кров.
| |
| − | Що на скорботній пролилась дорозі.
| |
| − | Перед святими вратами церков.
| |
| | | | |
| | | | |
| − | :'''* * *'''
| |
| − | '''ДРЕВНЄ місто.''' Готика храмів.
| |
| − | Шквал рекламних вогнів звідусіль —
| |
| − | Ким ти є, українська панно,
| |
| − | В цій зачумленій стороні?
| |
| − | Чи я щось зрозуміти не можу,
| |
| − | Переплутавши плин віків:
| |
| − | Полонянка ти чи наложниця
| |
| − | Між ненависних ворогів?!
| |
| − | Тебе взято в ясир і продано.
| |
| − | Тобі сниться в вогнях земля?..
| |
| − | Ні, мабуть-таки, ти за згодою
| |
| − | Свого серця сюди прийшла.
| |
| − | Щоб новітньою Роксоланою
| |
| − | Між чужими людьми постать.
| |
| − | Не судилося. Щось не склалося
| |
| − | Так, щоб можна піти - і взять!
| |
| − | І щоб вижить у цьому вареві,
| |
| − | І гіркі не згубити дні —
| |
| − | Ти проснулась нічною павою.
| |
| − | Королевою між повій.
| |
| − | Усвідомивши те, що діється,
| |
| − | Квилиш чайкою в білий віт.
| |
| − | Дні, як талери, горем міряєш,
| |
| − | Йдеш над Ворсклою уві сні!
| |
| − | Там любилось тобі і мріялось,
| |
| − | І коханою ти була —
| |
| − | Відщеміло усе, відсіялось.
| |
| − | Ти — повія… Богиня зла.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | :'''РОЗМОВИ'''
| |
| − |
| |
| − | Пішли розмови — круті, недобрі
| |
| − | Чуже я жав на своєму лані,
| |
| − | Хтось ненароком комусь в розмові:
| |
| − | — Вона до нього прийшла з піснями,
| |
| − | З любов’ю, а він, це той, що пише
| |
| − | так солодко.
| |
| − | Послав її...
| |
| − | – Ви чули? Не чули? Ну як же -
| |
| − | Тепер все місто про це говорить! -
| |
| − | І новий шепіт, і факти нові,
| |
| − | І хтось від захвату тре долоні.
| |
| − | — Ну й молодчина, ой зухвалець!
| |
| − | Радійте, будуть ще кращі вірші. —
| |
| − | Кладуть на серце, кладуть на рану,
| |
| − | Долоні грязні беруть в обійми,
| |
| − | А один, не знаючи, запевняв,
| |
| − | Що друг він тому мені — найкращий.
| |
| − | — Я з ним колись таке витворяв,
| |
| − | Що як почуєш — свиснеш.
| |
| − | І вірте, що можна не те що свиснуть —
| |
| − | Вмерти можна на тих руках.
| |
| − | Розмови, чутки все ближче й ближче,
| |
| − | А вона ж в той вечір по книгу прийшла,
| |
| − | А коли дізнались, в чім справа.
| |
| − | Роботи знову для язиків…
| |
| − | — До нього, бачте, розумна, гарна,
| |
| − | А він над віршами прикипів.
| |
| − | А той дружок свої очі кислі
| |
| − | Загнав, напевне, за сніпець брів.
| |
| − | Я вірю людям, — у кого чисті
| |
| − | І руки, й совість, і на душі.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | :'''* * *'''
| |
| − |
| |
| − | Я наситивсь неправдою вдосталь...
| |
| − | І протягнута кимось рука
| |
| − | Навіть з наміром щирим і добрим
| |
| − | Лише згадку гірку виклика...
| |
| − | Є щось в тім нездорове й недобре,
| |
| − | Я соромлюсь цього, та часом
| |
| − | Зустрічаю прищурений погляд
| |
| − | Над моїм, як мішенню, чолом.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | :'''* * *'''
| |
| − |
| |
| − | '''ДРУГ''' — це той, що повік не зрадить,
| |
| − | А коли вже забракне сил —
| |
| − | Кволі руки підставить радо
| |
| − | І прикриє плечем своїм.
| |
| − | З ним здолаєш той шлях фатальний
| |
| − | І згадаєш іще не раз,
| |
| − | Як у краплі води останній
| |
| − | Воскресав твій примарний шанс.
| |
| − | Він не скиглив, не дбав про себе,
| |
| − | Не винив, як завжди, когось.
| |
| − | Він наблизив бездонне небо,
| |
| − | Що буяло в очах його...
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | :'''* * *'''
| |
| − |
| |
| − | '''І МОЛЮ''', і прошу, і надіюсь —
| |
| − | Може знов, як свіча, догорить,
| |
| − | Чудотворна ікона Марії
| |
| − | Від нестерпних невдач захистить.
| |
| − | Жду в тривозі. Вдивляюся пильно
| |
| − | У змарніле і добре лице —
| |
| − | Зараз матір'ю ніжною зійде
| |
| − | І від серця печаль відведе.
| |
| − | Тільки, видно, художник не схибив —
| |
| − | Зело здатен до справи й мастак —
| |
| − | На щоці помилково не вивів
| |
| − | Золотої сльозинки корал.
| |
| − | З сумом дивиться Мати всесвітня —
| |
| − | Трохи докору, трохи тепла...
| |
| − | І здається: то тане не свічка,
| |
| − | А остання надія моя.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | :'''Вірую в небо чисте'''
| |
| − |
| |
| − | Вірую у чисте синє небо,
| |
| − | У пшеничні золотисті ниви.
| |
| − | Вірою, де примусу не треба.
| |
| − | Де думки одвічні і пречисті,
| |
| − | Вірую, і радуюсь, і мучусь,
| |
| − | Звірившись із рідною землею,
| |
| − | Обновляюсь в сумнівах і муках,
| |
| − | Освятившись віщою зорею,
| |
| − | Знаю — не розійдуться дороги
| |
| − | У моєї долі і Вітчизни —
| |
| − | Я караюсь з нею - і воскресну,
| |
| − | Як в бою нерівному загину...
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | :'''Молитва'''
| |
| − |
| |
| − | Борони мене, Боже, від скверни,
| |
| − | Від усякої зради спаси,
| |
| − | Поверни мені друга, що, певно,
| |
| − | Свою клятву забув назавжди.
| |
| − | Не прошу ні багатства, ні вдачі,
| |
| − | І не почестей злої юрби —
| |
| − | Аби чорного хліба в придачу
| |
| − | До холодної в спеку води.
| |
| − | Щоб довіку не змулилось серце.
| |
| − | Не збідніли його береги.
| |
| − | Осіни мене царствснним перстом
| |
| − | І до справжньої справи пошли.
| |
| − | Бо немислю я іншого шляху.
| |
| − | Спопеляючи власну судьбу —
| |
| − | Я любитиму навіть незрячу
| |
| − | Зачаровану землю свою.
| |
| | </poem> | | </poem> |
| | | | |
