Редагування Сеник Віталій Миколайович
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
Поточна версія | Ваш текст | ||
Рядок 16: | Рядок 16: | ||
Навпроти їхнього обійстя на околиці Носівки був колгоспний двір, у якому свого часу вирувало життя. Батько Віталія [[Сеник Микола Григорович|Микола Григорович]] більшу частину року практично днював і ночував за кермом трактора чи комбайна. Він просто жив полем. Узимку, коли мав відпустку, все одно вставав разом із півнями і «відпочивав» не у власному дворі, а в колгоспній майстерні: готував техніку до сівби. Не те щоб не довіряв механікам, просто вважав, що має власноруч перебрати кожний механізм до детальки. Коли йому зауважували, чи варто, віджартовувався, мовляв, живу ж по сусідству з колгоспом: взувсь і не зогледівся, як чоботи самі перейшли дорогу. | Навпроти їхнього обійстя на околиці Носівки був колгоспний двір, у якому свого часу вирувало життя. Батько Віталія [[Сеник Микола Григорович|Микола Григорович]] більшу частину року практично днював і ночував за кермом трактора чи комбайна. Він просто жив полем. Узимку, коли мав відпустку, все одно вставав разом із півнями і «відпочивав» не у власному дворі, а в колгоспній майстерні: готував техніку до сівби. Не те щоб не довіряв механікам, просто вважав, що має власноруч перебрати кожний механізм до детальки. Коли йому зауважували, чи варто, віджартовувався, мовляв, живу ж по сусідству з колгоспом: взувсь і не зогледівся, як чоботи самі перейшли дорогу. | ||
− | Його працю гідно оцінили — за високі показники у вирощуванні кукурудзи ланковий механізованої ланки колгоспу ім. Фрунзе | + | Його працю гідно оцінили — за високі показники у вирощуванні кукурудзи ланковий механізованої ланки колгоспу ім. Фрунзе Микола Григорович Сеник був ушанований званням Героя Соціалістичної Праці. Зірка Героя давала цілу низку преференцій: позачергове придбання автомобіля, путівки на відпочинок, vip-зали на вокзалах, якими він жодного разу не скористався. «Я навіть не уявляю, — відмахувався, — як там себе поводити». Йому пропонували гроші, щоб продав чергу на «Волгу» чи «Жигулі». Та де там! Своєю пільгою користався, аби вибити поза чергою для колгоспу якусь дефіцитну техніку: новітнього комбайна, трактора… Якось із Гомеля три доби сам переганяв трактор, два причепи і плуг. Утім, мав передовик пристойну зарплату, премії, які складав «на книжку». На себе не тратив — усе життя проходив у кирзових чоботях і тішився, що троє його дітей — Тетяна, Галина і Віталій матимуть непоганий старт для самостійного життя. Проте держава обдурила трударя — інфляція «з'їла» 30 тисяч радянських рублів, водночас перекресливши його старання і великі надії. |
Микола Григорович був безкорисливою і скромною людиною. Таким і залишився до останніх днів життя. Помер Герой праці торік у листопаді, не доживши кілька днів до свого 80-річчя. Коли труну опускали до ями, на небі раптом з'явилися дві веселки, неначе віншували: світлій людині — світла пам'ять… | Микола Григорович був безкорисливою і скромною людиною. Таким і залишився до останніх днів життя. Помер Герой праці торік у листопаді, не доживши кілька днів до свого 80-річчя. Коли труну опускали до ями, на небі раптом з'явилися дві веселки, неначе віншували: світлій людині — світла пам'ять… | ||
Рядок 26: | Рядок 26: | ||
Коли у Віталія і Антоніни народився син, бабуся попросила назвати на честь діда — [[Сеник Микола Віталійович|Миколкою]]. А він ще й усі дідусеві риси успадкував: чесність, порядність і любов до землі. Управляти трактором навчився змалечку, працював у полі. Цього року хлопець закінчив юридичний факультет НАУ і повернувся до рідної Носівки — підставив батькові плече. У гарячу пору їм допомагають ще четверо-п'ятеро чоловік. Антоніна Олексіївна, перш ніж нести своїм хлопцям у поле обід, телефонує: «Скільки вас там сьогодні?» Бо ж хіба можна хліборобів ділити на своїх і чужих, каже. | Коли у Віталія і Антоніни народився син, бабуся попросила назвати на честь діда — [[Сеник Микола Віталійович|Миколкою]]. А він ще й усі дідусеві риси успадкував: чесність, порядність і любов до землі. Управляти трактором навчився змалечку, працював у полі. Цього року хлопець закінчив юридичний факультет НАУ і повернувся до рідної Носівки — підставив батькові плече. У гарячу пору їм допомагають ще четверо-п'ятеро чоловік. Антоніна Олексіївна, перш ніж нести своїм хлопцям у поле обід, телефонує: «Скільки вас там сьогодні?» Бо ж хіба можна хліборобів ділити на своїх і чужих, каже. | ||
− | + | — Правда, що день у полі рік годує, — каже Віталій. — Торік, коли молотили кукурудзу, кілька діб із сином не ночували вдома. Прибігали вдосвіта на годинку-півтори покуняти у веранді на дивані — й знову до роботи. А коли з усім впоралися — такі щасливі були, що словами не передати! Як не стомилися, а від переповнених почуттів не могли заснути. А на ранок випав сніг. Густий, лапатий. Осінь нагадала і про скору зиму, і про те, що не за горами — новий засів... | |
[[Сай-Боднар Лариса Олександрівна|Лариса КОМАР]] | [[Сай-Боднар Лариса Олександрівна|Лариса КОМАР]] |