Редагування Пероганич Йосип Юрійович

{{Однофамільці|Пероганич}}
[[Файл:Йосип Пероганич.jpg|міні|Йосип Пероганич, 1967 рік]]
'''Йосип Юрійович Пероганич''' (народився [[18 квітня]] [[1937]] в селі Нижня Тернава у Верхньому Надсянні — помер [[23 червня]] [[2022]] в Носівці) — педагог, музикант, художник-оформлювач, відмінник народної освіти. 

== Життєпис ==
<!--[[Файл:Joseph mykhaylo.jpg|міні|Стоять (зліва-направо) [[Пероганич Галина Олександрівна|Галина Пероганич]], Йосип Пероганич ... Село Сможе. 1964 рік.]]
-->
[[Файл:Посвідчення до значка «Відмінник народної освіти УРСР».jpg|міні|Посвідчення до значка «Відмінник народної освіти УРСР»]]

Йосип Пероганич і його родина були депортовані 1946 року з Тарнави-Нижньої. З 1947 по 1975 жив у селі Сможе Сколівського району на Львівщині.

Закінчив Самбірське педагогічне училище здобувши фах вчителя початкових класів. 

Вчителював у школах Сколівського району на Львівщині, водночас працював художником-оформлювачем. Оформив краєзнавчий музей у Сколівській школі-інтернаті. 

В 1975—1977 — вчителював в селі [[Козари]] Носівського району, де організував духовий оркестр і керував ним. 

В 1977—1984 — художник-оформлювач за [[завод «Побідит»|заводі «Побідит»]] у Носівці. 

З вересня 1984 — вчитель образотворчого мистецтва та креслення у [[Носівська середня школа № 3|Носівській середній школі № 3]]. Власноруч оформив та облаштував технічними засобами навчання кабінет естетики, займався естетичним оформленням шкільних приміщень, стендів, наочності. Керував гуртком ударних інструментів, започаткував ляльковий театр.

У 2000-х — керівник гуртків моделювання і технічного дизайну [[Носівська станція юних техніків|Носівської станції юних техніків]].

== Грані його педагогічного таланту ==
:''Фрагмент із розділу «[[Вчителі Носівщини]]» книги [[Фурса Валерій Михайлович|Валерія Фурси]] «[[З історії освіти Носівщини]]» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.''
В квітні 2017 року виповнилося 80 років талановитій людині, нашому колезі, «старшому вчителеві», відміннику народної освіти, нині заслуженому пенсіонерові з вічно юною душею Йосипу Юрійовичу Пероганичу.

Народився Йосип Юрійович у Польщі, зростав у чарівних Українських Карпатах. Закінчивши Самбірське педагогічне училище, здобувши фах учителя початкових класів, з головою поринув у вир шкільного життя. Тут же знайшов і своє особисте щастя – його дружиною стала вчителька-біолог [[Пероганич Галина Олександрівна|Галина Олександрівна Прищепа]]. Незабаром у молодій родині народилося двійко чарівних дітлахів: [[Пероганич Юрій Йосипович|Юрась]] та [[Руденко Наталія Йосипівна|Наталочка]].

Через кілька років родина переїздить до Носівщини. Спочатку Й.Ю. Пероганич працює в [[Козарська ЗОШ I-III ступенів|Козарській школі]], а вже з вересня 1984 року він – вчитель образотворчого мистецтва та креслення нашої, [[Носівська школа № 3|третьої міської школи]].

Його педагогічна діяльність ніколи не обмежувалася лише сухими програмними вимогами. Будучи всебічно обдарованим, він намагався кожній дитині й нам, колегам, передати вміння малювати, в'язати макраме, ліпити чудернацькі фігурки з пластиліну та глини, розмальовувати писанки, виготовляти м'які іграшки, створювати власні орнаменти, навіть малювати мультфільми.

Окрім цього, Йосип Юрійович власноручно оформив та укомплектував технічними засобами навчання кабінет естетики, займався естетичним оформленням шкільних приміщень, стендів, наочності. Для учнів демонструвалися кінофільми, лунала весела музика, організовувалися виставки творчих робіт. У позаурочний час працював гурток ударних інструментів та, започаткований саме цією талановитою людиною, ляльковий театр, декорації та ляльки для якого були створені власноруч. Малюки особливо полюбляли бувати в кабінеті естетики, адже тут для них була створена справжня ігротека, де кожен з них міг пережити ситуацію успіху, таку необхідну для мотивації навчання та виховання.

Ще хочеться згадати про доброзичливість Йосипа Юрійовича. Адже ця людини завжди підтримувала колег, допомагала не лише ділом, а й теплим словом, дружньою порадою у хвилини відчаю та зневіри у своїх силах. Навіть зараз під час випадкових зустрічей цей педагог завжди знайде щире слово й подарує посмішку, від якої з'являється бажання жити й працювати на педагогічній ниві.

Колектив [[Носівський НВК «ЗНЗ-ДНЗ» I-III ступенів № 3|Носівського НВК «ЗНЗ-ДНЗ» І-ІІІст.№3]] 

== Відгуки до 85-річя ==
«Найулюбленіший вчитель під час мого навчання у [[Козарська ЗОШ I-III ступенів|Козарській школі]]. Як ми любили його! Любили його уроки музики, малювання. Гуртки. У нас був ансамбль, хор, оркестр. Йосип Юрійович вмів грати на всіх інструментах. Це талановита Людина в усьому: в роботі, у любові до учнів, у повазі до інших.

Хоч і недовго працював Йосип Юрійович у Козарській школі, але залишив у кожному дитячому серці частинку свого серця, своєї любові!

Многії літа, міцного здоров'я і ще довго-довго приносити радість людям і своїм рідним!»
:''Анна Мархай, [https://www.facebook.com/perohanych/posts/10228982823298771?comment_id=10228982894980563 19 квітня 2022]''

«Йосип Юрійович довгі роки керував гуртками від [[Носівська станція юних техніків|Носівської СЮТ]] на базі [[Носівська школа № 3|третьої школи]]. Неймовірно талановитий особисто і ті свої таланти передавав діткам. Під його керівництвом було зроблено дуже точні копії-моделі будинків, церков, предметів побуту, цікавих дитячих іграшок… Його розробки не мали й не мають аналогів за змістовністю, актуальністю і затребуваністю серед тисяч того китайського дитячо-іграшкового ширвжитку, яким змушені користуватися українці. Таких талантів, якими володіє Йосип Юрійович, зустрічаються одиниці на тисячі. Довгих років Вам, шановний імениннику, невгасимої енергії і здоров'я!»
:''[[Кияниця Василь Васильович|Василь Кияниця]], [https://www.facebook.com/perohanych/posts/10228982823298771?comment_id=10228985933496524 20 квітня 2022]''

== Життя, віддане людям ==
[[Файл:Життя, віддане людям.png]]

Пероганич Йосип Юрійович (18.04.1937 —23.06.2022)

2 серпня минає сорок важких для нашої родини днів від смерті чоловіка, тата, дідуся…

Майбутній талановитий педагог, музикант, художник-оформлювач, відмінник народної освіти народився в бідному українському карпатському селі Нижня Тернава, що на той час належало до Польщі. Був наймолодшою, сьомою дитиною у великій родині Юрка і Марисі Пероганичів. З вересня 1939 село було поділене між німецькими і радянськими окупантами. З червня 1941 і до 1944 село було під німецькою владою. Найстарший брат Михайло був арештований і як політичний в’язень провів кілька років у концтаборах Дахау й Освенцим, менший Іван був мобілізований німцями як перекладач, втік на другий тиждень від служби і родина всю війну переховувалася від німців у землянках. Старшу сестру Марію забрали в Німеччину як остарбайтера. По закінченню війни, восени 1945 через середину села пройшов радянсько-польський кордон, родині дали дві години на збори, товарним вагоном перевезли сотню кілометрів і висадили посеред поля поблизу Коломиї (у 2000-х, як насильно переселений, Йосип Юрійович отримав статус учасника війни). Важка голодна зима в чужих людей. В 1946 знайшли порожню хату в селі Сможе Сколівського району на Львівщині — господаря, який був зв’язковим в УПА і навіть не тримав у руках зброї, саме виселили з родиною в Сибір, а майно конфіскували.
В 1956-1959 служив у радянській армії в Куйбишеві (нині Саратов). В 1960 одружився з Галиною Прищепою, уродженкою Лісних Хуторів, козачкою, яку направили в гірське село зоотехніком після закінчення технікуму в Майнівці. Працював завклубом, бухгалтером лісництва, вчителем малювання сільської школи. Одночасно закінчив Самбірське педагогічне училище, збудував нову гарну хату. В 1961 народився син Юра, в 1969 — донька Наталочка. На початку 1970-х талановитого вчителя і художника помітили в районі, запросили оформлювати краєзнавчий музей в одному крилі спального корпусу Сколівської школи-інтернату, колишнього палацу Грьодлів. Дали квартиру в центрі міста.

Щоліта всією родиною приїжджали на Носівщину на батьківщину дружини в село Жовтень до її брата, колгоспного механізатора Василя Прищепи. Підсоння і земля тут були значно кращими, аніж у горах. То ж коли Андрій Лопата (брат відомого художника Василя Лопати, чоловік подруги дитинства дружини Галини Мойси) запросив родину вчителювати в село Козари, на сімейній раді вирішили переїжджати. Того 1975 року син Юра пішов у випускний 8-й клас, а донька Наталка в перший. В Козарах проводив уроки фізкультури, навчав школярів танцям, організував духовий оркестр.

1977 купили хату на Вербові і переїхали в Носівку. В 1977-1984 працював художником-оформлювачем на заводі «Побідит», з 1984 — вчителем малювання і креслення в третій школі. В 1985 літав на цілий місяць до брата в канадське місто Торонто. 1990-го отримав відзнаку «Відмінник народної освіти» від Міністерства народної освіти УРСР. В кінці 2000-х купив і відремонтував хатинку в центрі Носівки. Вів гуртки на Станції юних техніків, навчав дітей у недільній школі при Троїцькій церкві, співав у церковному хорі. Дочекався чотирьох онуків і правнучки.

У квітні відзначив 85-ліття. Ось деякі відгуки людей, які добре його знали:
Анна Мархай: 
:''«Найулюбленіший вчитель під час мого навчання в Козарській школі. Як ми любили його! Любили його уроки музики, малювання. Гуртки. У нас був ансамбль, хор, оркестр. Йосип Юрійович вмів грати на всіх інструментах. Це талановита Людина в усьому: в роботі, у любові до учнів, у повазі до інших. Хоч і недовго працював Йосип Юрійович у Козарській школі, але залишив у кожному дитячому серці частинку свого серця, своєї любові!»''
Василь Кияниця: 
:''«Йосип Юрійович довгі роки керував гуртками від Носівської СЮТ на базі третьої школи. Неймовірно талановитий особисто і ті свої таланти передавав діткам. Під його керівництвом було зроблено дуже точні копії-моделі будинків, церков, предметів побуту, цікавих дитячих іграшок… Його розробки не мали й не мають аналогів за змістовністю, актуальністю і затребуваністю серед тисяч того китайського дитячо-іграшкового ширвжитку, яким змушені користуватися українці. Таких талантів, якими володіє Йосип Юрійович, зустрічаються одиниці на тисячі»''
Помер 23 червня. Відспівав у головній носівській пам'ятці і храмі, [[Троїцька церква в Носівці|Троїцькій церкві]] настоятель храму, протоієрей [[Михаїл Гулик]]. Похований на кладовище за селом Лісові Хутори, де покоїться велика частина родини.

Просимо всіх, хто знав та пам'ятає Йосипа Юрійовича Пероганича згадати його добрим словом та попросити в Бога спасіння його душі в Царстві Небеснім.

== Родина ==
Батько, Пероганич Юрко Андрійович (народився 1888 в селі Нижня Тарнава — помер в 1959 в селі Сможе Сколівського, нині Стрийського району на Львівщині.

Мати, Пероганич (дівоче прізвище Борута) Марія (Марися) Юрківна (народилася 1891 в селі Дзвиняч-Горішній — померла в 1984 в селі Сможе). Похована в цьому ж селі поруч із чоловіком.

Дружина, [[Пероганич Галина Олександрівна]] (народилася 1937), працювала вчителем, нині пенсіонер.

Син, [[Пероганич Юрій Йосипович]] (народився в 1961), громадський діяч, живе і працює в Києві.

Донька, [[Руденко Наталія Йосипівна]] (народилася в 1969), вчителька початкових класів у [[Носівська середня школа № 3|Носівській середній школі № 3]].<!--= Із листа брата Івана, весна 1988 року ==
Материна сторона. Юрко Борута (до сількому Пагулич) пізні 1850, материна мати, Анця (ранні 1860, дівоче прізвище Чайка, дочка коваля із Села Дзвіняче). 

Мали 5 дітей, 1892 найсташа Марія.  

Вуйко Іван, потрапив у Канаду ще за Австрії, мав двох дітей (Іван, лісник і донька), яких лишив в Україні, перед смертю повернувся в Україну і Івано-Франківськ, помер в 1960-х від передозування сонних таблеток

Тітка Євка, 

тітка Феня (мориконьова мати)

Василь (1907), мав сина, який побудувався в Івано-Франківську і вчадів
-->

'''Брати і сестри Йосипа Пероганича'''

Найстарша сестра — померла немовлям.

Михайло (1917—?) має 4 дітей
* Ганна (Ганя): діти Наталія, Михайло,
* Надія, діти Віктор і Тетяна, 
* Василь, діти Мар'яна (має 4 дітей), Оксана (має 2 дітей),
* Юрій, діти Роман і Оксана

Іван (1919) має доньку Марійку, її син Джонатан, має двох доньок

Анна (Анця, 1921—?) має двох дітей:
* Михась (Надія, живе в Італії, Михась у Львові),
* Ганя, діти Юра (помер), Сергій), Іван (у Дніпропетровську) 

Йосиф (1923—1934) — помер в дитячому віці

Марія (1925—?) має сина Івана (1966) його доньки Марія (дитячий лікар) і Уляна (музикант)

Феня (1927—?) мала двох дітей: 
* Славко (помер),
* Люба (живе в Івано-Франківську) має дітей Славка і Миросю

Анастасія (Настуня, 1931—?) мала 4 дітей:
* Люба, сини Іван і Віктор, обидва в США
* Оля, сини (Михайло, Віктор, Роман),
* Наталка, доньки Маруся, Леся, 
* Олександр (загинув у радянській армії).

[[Категорія:Працівники заводу Побідит]]
[[Категорія:Вчителі Козарської школи]]
[[Категорія:Вчителі Носівської школи № 3]]
[[Категорія:Відмінники народної освіти УРСР]]
[[Категорія:Керівники гуртків СЮТ]]
[[Категорія:Поховані в Лісових Хуторах]]
[[Категорія:Люди П]]