Редагування Нотатки про Ніжинське повстання червоних партизан: передісторія, історія, доля учасників
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
Поточна версія | Ваш текст | ||
Рядок 86: | Рядок 86: | ||
Колективізація, що невблаганно насувалася, вимагала від партійного керівництва України пошуку майбутніх союзників у цій страшній справі. Колишні червоні партизани безумовно зараховувалися до таких, адже їх, на думку партаппаратчиків, можна було легко нацькувати на чергових “ворогів”. Одночасно, ті ж самі партаппаратчики чудово розуміли, що в даному випадку одними гаслами вже не обійтися і потрібно було пообіцяти матеріальні блага тим, хто беззаперечно виконуватиме їх накази. У лютому 1928 р. з нагоди святкування десятирічного ювілею Червоної Армії така можливість представилася. Рада Народних Комісарів УРСР видає ухвалу “Про пільги і переваги червоним партизанам і червоногвардійцям”, у якій була розроблена ціла система всіляких пільг тим, хто продовжував підтримувати “лінію партії”. | Колективізація, що невблаганно насувалася, вимагала від партійного керівництва України пошуку майбутніх союзників у цій страшній справі. Колишні червоні партизани безумовно зараховувалися до таких, адже їх, на думку партаппаратчиків, можна було легко нацькувати на чергових “ворогів”. Одночасно, ті ж самі партаппаратчики чудово розуміли, що в даному випадку одними гаслами вже не обійтися і потрібно було пообіцяти матеріальні блага тим, хто беззаперечно виконуватиме їх накази. У лютому 1928 р. з нагоди святкування десятирічного ювілею Червоної Армії така можливість представилася. Рада Народних Комісарів УРСР видає ухвалу “Про пільги і переваги червоним партизанам і червоногвардійцям”, у якій була розроблена ціла система всіляких пільг тим, хто продовжував підтримувати “лінію партії”. | ||
− | [[Файл:Могила розстріляних червоних партизанів.jpg|міні|Могила розстріляних | + | [[Файл:Могила розстріляних червоних партизанів.jpg|міні|Могила розстріляних 18 серпня 1918 р. учасників Ніжинського повстання червоних партизан (цвинтар Вознесенської церкви (на Овдіївці) в Ніжині)]] |
Але вже наприкінці 1920-х років серед тих, хто зі зброєю в руках відновлював радянську владу, стала наростати невдоволеність колективізаторським розбоєм, що захлиснув наші села. У чекістських документах ретельно фіксувалися ці, украй небажані для місцевого партійного начальства, настрої колишніх червоних рубак і нальотчиків. Зокрема, із с. Кукшин сигналізували: “Колишній червоний партизан Левенко заявив, про те, що наступного року ніхто не піде в артіль, бо немає більше дурнів батрачити на державу. Його підтримав колишній червоногвардієць Прокопенко: “Держава не виконала своїх зобов'язань”. У доповідній записці начальника Ніжинського ГПУ значилося: “У Веркіївці населення складає 1200 чоловік. В основному це заможні середняки, із значним куркульським прошарком... Населення наполегливо чинить опір всім заходам радянської влади”. Відповідь чекістів непокірним була жахливою. Після їх цинічної провокації, 200 веркіївців назавжди зникли у сталінських таборах. Але навіть після цього населення Веркіївки продовжувало чинити опір колективізації, під керівництвом колишніх червоних партизан Фурси, Маруні й інших. Це спонукало голову Ніжинського окрвиконкому Зеленську, під прикриттям озброєних чекістів і солдатів, наказати вночі переорати в єдине поле всі селянські наділи. Наступного дня більшість морально зломлених селян вступили до колгоспу. | Але вже наприкінці 1920-х років серед тих, хто зі зброєю в руках відновлював радянську владу, стала наростати невдоволеність колективізаторським розбоєм, що захлиснув наші села. У чекістських документах ретельно фіксувалися ці, украй небажані для місцевого партійного начальства, настрої колишніх червоних рубак і нальотчиків. Зокрема, із с. Кукшин сигналізували: “Колишній червоний партизан Левенко заявив, про те, що наступного року ніхто не піде в артіль, бо немає більше дурнів батрачити на державу. Його підтримав колишній червоногвардієць Прокопенко: “Держава не виконала своїх зобов'язань”. У доповідній записці начальника Ніжинського ГПУ значилося: “У Веркіївці населення складає 1200 чоловік. В основному це заможні середняки, із значним куркульським прошарком... Населення наполегливо чинить опір всім заходам радянської влади”. Відповідь чекістів непокірним була жахливою. Після їх цинічної провокації, 200 веркіївців назавжди зникли у сталінських таборах. Але навіть після цього населення Веркіївки продовжувало чинити опір колективізації, під керівництвом колишніх червоних партизан Фурси, Маруні й інших. Це спонукало голову Ніжинського окрвиконкому Зеленську, під прикриттям озброєних чекістів і солдатів, наказати вночі переорати в єдине поле всі селянські наділи. Наступного дня більшість морально зломлених селян вступили до колгоспу. |