Редагування Носівській середній школі № 1 – 150 років

'''Носівській середній школі № 1 – 150 років'''

:''«Носівській середній школі № 1 – 150 років» — розділ книги [[Фурса Валерій Михайлович|Валерія Фурси]] «[[З історії освіти Носівщини]]» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.'' 

[[Носівське початкове народне училище № 1]], як згадується в Пам'ятній книзі Київської округи за 1901 рік, було засноване в 1868 році на колишній [[Філівка|Філівці]] в спеціально збудованому для школи приміщенні (пізніше – приміщення [[Носівський районний Будинок піонерів|районного Будинку піонерів]]). Воно було взято на фінансування земства (595 карбованців на рік) і громади (173 крб) строк навчання у ньому був три роки. Приміщення Будинку піонерів (нині – [[Будинок дитячої та юнацької творчості]]), до 1950 року належало [[Носівська середня школа № 1|Носівській середній школі № 1]].

Заможні носівчани віддавали своїх дітей на навчання в повітові і губернські міста (Київ, Чернігів, Ніжин, Козелець).

Одне початкове училище в Носівці аж ніяк не задовольняло потреби населення в освіті. За статистичними матеріалами філії Чернігівського облдержархіву в м.Ніжині (ф.178, о. 1, с.490, аркуш 36), в 1878 році в [[Перше Носівське початкове училище|Першому Носівському початковому училищі]] навчалися лише 142 учні, яких навчали три вчителі. Навчання тривало 3 роки.

Першими вчителями були [[Нагорський Микола Михайлович|Микола Михайлович Нагорський]], [[Лосицька Єфросинія Іванівна|Єфросинія Іванівна Лосицька]] (Лозицька), священик [[Ширяєв Сергій Лукич|Сергій Лукич Ширяєв]], попечителем був граф [[Мусін-Пушкін Олександр|Олександр Мусін-Пушкін]].

Училище, як на той час, знаходилось в пристойному приміщенні; навіть нині – майже через півтора століття після його відкриття, все ще вірно служить нашому місту. На той час воно було бідно забезпеченим – столи, ослони, класна дошка – ось і все його обладнання. Було тільки 11 різних наочних посібників, 142 підручники, 616 бібліотечних книг.

На кінець року в школі залишилось 109 учнів, причому це були переважно діти імущих класів. 8 дітей було з дворянства і духовенства, 69 – з козаків, 26 – з заможних селян, 3 – з солдат та 3 – з міщан. Дітей бідняків в школі зовсім не було.

Думаю цікавими, для сучасного читача, будуть спогади про навчання в цьому училищі із щоденника малого носівського школяра [[Гармаш Карпо Григорович|Карпа Гармаша]], який зберігся у його нащадка – лауреата Державної премії УРСР [[Колесніченко Юрій Васильович|Колесніченка Юрія Васильовича]], випускника Носівської середньої школи №1 1955 року.

:''«Народився я в містечку Носівка в 1882 році, 26 травня.''

:''Батько мій – дужий український козак, займається землеробством і тваринництвом; іншого нічого в житті своєму не знає, та, можливо, і знати не хоче. Він зовсім неграмотний і ніяким наукам в своєму житті не навчався, але все одно він досить тямущий, а ще більше відданий справам, які йому доводиться долати, з якими йому доводиться щодня зустрічатися.''

:''Мати моя – українська селянка середньої статури, з постійно заклопотаним обличчям і веселими очима. Її добре материнське серце завжди викликало в мені захоплення, коли вона чимось допомагала мені чи давала материнську пораду. Я не можу висловити словами тієї любові і турботи, з якою вона відносилася до своїх дітей, котрих у неї було вісім душ.''

:''Коли мені виповнилося десять років, то, дякуючи батьку, я був відданий до школи. Ніколи не забуду того веселого, щасливого і радісного для мене дня, коли я з мамою йшов записуватися в [[Носівське земське народне училище|земське народне училище]]. Цей теплий сонячний серпневий день для мене такий пам’ятний, що й зараз ясно вимальовується в моїй голові.''

:''Родина Гармашів мешкала на Філівці, (нинішня [[вулиця Володимирська]]), а шлях до земського училища, – нинішнього Будинку школярів, вів через тодішню міську площу, на місці якої нині знаходиться парк та будинки носівчан.''

:''Коли ми з мамою прямували до училища, у мене в голові виникла думка, а раптом не приймуть, що тоді треба буде робити? І я йшов і боявся.''

:''Ми вийшли на велику площу, обабіч якої була розташована вже знайома мені волосна управа, знайома тому, що не раз доводилося проїзджати повз неї разом з батьком. Він щоразу вказував мені на неї і пояснював мені її значення. Показував він мені і училище, але його призначення не пояснював, мабуть не бажав викликати в мені потяг до навчання, знаючи, що той хто не буває в училищі, той більше чого встигне по господарству.''

:''Ось ми вже підходимо до училища. Це величезний одноповерховий будинок на високому фундаменті. Найперше, що впало мені в очі, це великі вікна і зелений дах. Ми з мамою зійшли високими сходами в коридор, потім до приймальні, де нас зустріла повна красива пані. Це була вчителька, котра запитала про мету нашого візиту. Мама відповіла, що бажає записати хлопчика до училища.''

:''Вчителька запросила нас до класу і, розпитавши детально про моє походження, записала мене до журналу. Після чого мама запитала коли розпочнеться навчання і ми пішли додому.''

:''З нетерпінням очікував я той день, коли потрібно буде йти до училища. Нарешті цей день настав і я вирушив навчатися.''

:''Коли я зайшов до класу, то там побачив юрби хлопчиків, котрі юрмилися і шуміли за парточками так голосно, що нічого не можна було розібрати. Я дуже здивувався такому видовищу, зроду не бачивши стільки хлопчаків і ніяк не міг вирішити як мені бути. Незабаром ввійшов вчитель і наказав усім сідати.''

:''Я сів за перщу парту і з нетерпінням став чекати, що буде далі. Потім учитель взяв буквар і почав кожному з нас підносити книгу, вимагаючи прочитати декілька слів. Нарешті дійшла черга і до мене; вчитель запитав мене чи вчився я і чи вмію читати на що я відповів, що не вмію і не навчався раніше. Після чого він мене першого відправив додому.''

:''Ніхто не міг уявити мого смутку, з яким я залишив клас; мені так не хотілося залишати тих щасливчиків, про котрих я думав, що їх приймуть; мені так не хотілося йти додому, що я ледь не заплакав.''

:''Але видно було, що допомоги чекати нізвідки, а моє прохання до вчителя ніскільки не допоможе, і я з важким серцем вийшов з училища. На широкій площі то там, то в іншому місці походжала сільська інтелігенція, а оточували площу дерев'яні будинки з зеленими і червоними дахами.''

:''Тут я відчув себе зовсім обездоленим і зупинився на хвилину, аби вирішити, що мені робити і як з'явитися додому. Я знав, що моя мама, котра так бажала аби я навчався, дуже засмутиться, дізнавшись про такий сумний для мене результат.''

:''Але робити було нічого і я повільно попрямував додому.''

:''Мама зустріла мене як завжди, неначе зарані все знала і на мою розповідь лише злегка гойдала головою. Потім сказала, що доведеться мені раніше підучитися вдома. Порадившись, батьки віддали мене в науку до одного грамотного селянина, котрий спеціально займався підготовкою дітей до школи. Тут я пробув усього три місяці, впродовж яких навчився читати і писати.''

:''Наступного року я потрапив до першої групи земського однокласного училища. Навчався я порівняно добре, незважаючи на те, що часто повернувшись додому, замість того щоб вчити уроки, я повинен був йти допомагати батьку по господарству. Увечері рідні також не дозволяли мені навчатися, бо мали звичку рано лягати спати, тому я не міг готувати уроки вдома.''

:''Незважаючи на це, я навчався не гірше за інших і періодично переходив з однієї групи до іншої. Коли я був вже в третій групі, то став одним з найкращих учнів у класі і мріяв про ту книгу, яку мені дадуть за найкращі успіхи на екзамені.''

:''Але на моє нещастя, перед самими екзаменами, коли потрібно працювати й працювати, мене батько не пустив до школи і я повинен був працювати в полі. Після тритижневої моєї відсутності в класі розпочалися екзамени і я прямо від орала пішов на екзамен, який витримав задовільно. Так завершив я курс початкового навчання».''

В Носівському початковому народному училищі № 1 в 1901 році навчалися 120 хлопчиків та 15 дівчаток, а закінчили повний курс лише 24 хлопчики і 1 дівчинка. Учителями продовжували працювати [[Нагорський Микола Михайлович|Микола Михайлович Нагорський]], [[Лосицька Єфросинія Іванівна|Єфросинія Іванівна Лосицька]] (Лозицька) та священик [[Ширяєв Сергій Лукич]], (з 1907 р. – [[Лісовський Євгеній]]).

В 1913-1914 навчальному році в Носівському початковому училищі №1 навчався 101 учень, з них 10 дівчаток.

В [[1891]] році в центрі міста була збудована невелика ошатна цегляна [[Воскресенська церква]], навколо неї був посаджений сад, знаходився цвинтар. Будівля з червоної цегли була охайно побілена. Служби в церкві відправлялися українською мовою. При церкві знаходилася [[Церковно-приходська школа при Воскресенській церкві|церковно-приходська школа]]. Спочатку тут було всього два вчителя, на кожного з яких припадало по два десятки учнів. Існувала школа за рахунок парафії.

Навчали дітей дяки та священики. Викладання навчальних дисциплін велося церковнослов’янською та російською мовами.

Тут вивчали Закон Божий, Старий і Новий Заповіти, Євангеліє, Псалтир, різні молитви, тропарі, церковний спів, а також чотири дії арифметики та чистописання. Школярі з першого року навчання залучалися до співів у церковному хорі.

Після жовтневого перевороту церкву відділили від держави, у дворі Воскресенської церкви побудували велике приміщення, відкрили центральну семирічну школу (Носівську № 1).

Земську школу підпорядкували цій школі і в її приміщенні навчалися початкові класи. Навпроти сучасної [[музична школа|музичної школи]] стояв невеликий будинок на дві класні кімнати, (виселили якогось заможного носівчанина), в ньому теж навчалися два початкові класи.  Молодші класи проводили заняття також у багатоквартирному будинку, що знаходиться поблизу районної бібліотеки по вул. Челюскіна. Історію цього будинку розповіла вчителька [[Шовкун Марія Кирилівна]], яка багато років прожила там.

:''«Неподалік від Троїцької церкви, на вулиці, що століття тому називалася Троїцькою, в 1917 році збудував свій будинок великий трудівник і заможний носівчанин [[Подорванов]]. Та після жовтневого перевороту його, разом з родиною розкуркулили і вигнали з власної оселі, а будинок передали школі. У трьох великих кімнатах були класи, а в меншій – учительська. Пізніше цей будинок передали вчителям під квартири і він став називатися «учительським».''

:''Збудований будинок був на совість і чимало вчительських поколінь жило в ньому. Відомі нам такі вчителі-жителі будинку: Безлюдний О.П., Безлюдна Г., [[Проценко Юрій Михайлович]], [[Проценко Надія Григорівна]], [[Чопенко]], [[Калина Микола Нестерович]] з дружиною, [[Гаврилей Оксана Юхимівна]], [[Драб Людмила Климівна]], [[Батюта Віра Митрофанівна]], [[Расюк Марія Митрофанівна]], [[Скрипець Андрій Петрович]], [[Скрипець Галина Олександрівна]], [[Гурбич Микола Павлович]], [[Шовкун Марія Кирилівна]], працівник школи по господарчій частині [[Мірошник Федосій Федосійович]], діти якого [[Мірошник Кирило Федосійович|Кирило]] та [[Мірошник Зіна Федосіївна|Зіна]] стали вчителями, шофер школи ''Сябер Василь Григорович''.''

:''У 1960-х роках будинок було передано на баланс комунального господарства. В той же час вулицю перейменували на вул.Челюскіна. Нині в ньому проживають чотири родини»''.
 
[[Категорія:З історії освіти Носівщини‎|072]]
[[Категорія:Носівська початкова школа]]