Редагування Носівський вальс

Добре пам'ятаю [[Носівський клуб]], у якому відбувається частина описаних у повісті подій, і під який комсомольцями-активістами у 30-х роках було переобладнано Носівську синагогу. Територіально цей клуб знаходився там, де зараз східно-північна частина приміщення діючого торговельного центру. Він був і клубом, і кінотеатром і бібліотекою з читальним залом одночасно.

Як сьогодні пам'ятаю вулицю Поштову. Аби Поштова була зараз, то вона би проходила від нинішньої вулиці Центральної через автостоянку біля «Фори» і далі вздовж 5-поверхівок до колишньої 40-метрової щогли зв'язку, яка збереглася й понині. Внизу тої щогли була Носівська пошта з вузлом зв'язку. Там телефоністкою працювала моя мама [[Кияниця Анастасія Іванівна]]. Мій [[Кияниця Василь Сергійович|батько]] кожні два дні ходив її зустрічати з денної зміни, або проводжати на нічну і завжди брав мене маленького із собою. Тому я дуже детально пам'ятаю Поштову вулицю, будинки з городами до річки і прізвища людей які жили на тій вулиці. Як згадка про попередніх мешканців залишилися біля наших 5-поверхівок декілька груш, яблуньок та вишень, які посіялися, чи були посаджені у дворах та на городах тих жителів, на місці обійсть яких зведено три п'ятиповерхівки, що стоять тепер над центрівським ставком.

У повісті «Носівський вальс» значна частина подій відбувається саме на Поштовій. Я чудово пам'ятаю і був знайомим із героями повісті [[Харкевич Микола|Миколою Харкевичем]], [[Кінзбургський Валерій|Валерієм Кінзбургським]], Віктором Жмиховим. Пам'ятаю [[Харкевич Андрій|Андрія Харкевича]] і його красиву сестру [[Харкевич Віра|Віру]], [[Чмель Володимир|Володимира Чмеля]], [[Діберт Костянтин|Костю Діберта]], [[Білошапко Микола|Миколу Білошапка]], [[Мольченко Микола|Миколу Мольченка]], [[Харченко Григорій|Григорія Харченка]], баяніста [[Кузьменко Михайло|Михайла Кузьменка]]. З тих часів і до сьогодні вважаю своїм старшим приятелем, дай Бог йому здоров'я, [[Святний Михайло|Михайла Святного]]. Пам'ятаю [[Єрмолаєва Ольга Іванівна|Ольгу Іванівну Єрмолаєву]] і те страшне горе, яке трапилося у неї і описано у повісті. Пізніше вона стала нерідною матір'ю [[Розум Василь|Васі Розума]] із яким я колись працював. Чув і про [[Дей|Дея]], і про німого [[Гумен]]а – тодішніх носівських «авторитетів».

А ще в повісті згадується циган Володька і його дочка Люба. Мова про [[Золотарьов Володимир|Володьку Золотарьова]]. У середині 1950-х держава заборонила циганам кочовий спосіб життя, надавши їм переважно із колгоспних фондів наявні житла. Золотарьовим під житло була надана крихітна «сторожка», яка була у городній бригаді [[колгосп Енгельса|колгоспу Енгельса]] на [[Козарський шлях|козарському шляху]]. Це було через дорогу від моєї домівки. Люба була на рік чи два старша за мене. Дуже добре грала у футбол на «стадіоні», який ми, тодішні хлопчаки, влаштовували на майданчику між «житлом» Золотарьових і Козарським шляхом. Через два чи три роки великій сім'ї Золотарьових було надано інше житло на Мринському шляху. Люба подорослішала і дійсно працювала разом із батьком на носівських будівництвах.