Редагування Носівський будинок дитячої та юнацької творчості (з історії освіти)

'''Носівський будинок дитячої та юнацької творчості''' 

:''Джерело: «Носівський будинок дитячої та юнацької творчості» — розділ книги [[Фурса Валерій Михайлович|Валерія Фурси]] «[[З історії освіти Носівщини]]» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.''

Спогади [[Минко Валентина Олексіївна|Минко Валентини Олексіївни]], колишнього директора Будинку піонерів.

Позашкільна освіта, позашкільні заклади освіти. Ці слова мають певний зміст. Поява закладів позашкільної освіти була зумовлена потребою суспільства змістовно організувати дозвіл ля дітей і підлітків та розвивати їх здібності відповідно їх уподобань та бажань.

Перший наказ, що зберігся по Будинку піонерів (так тоді він називався – єдиний в районі позашкільний заклад) був наказ №1 від [[10 жовтня]] [[1959]] року. Підписаний цей наказ директором [[Репета Петро Євгенович|Репетою Петром Євгеновичем]].

На той час в Будинку піонерів працювало вісім гуртків: танцювальний, драматичний, хоровий, театр ляльок, авіамодельний, фотогурток, радіогурток, умілі руки.

Керівниками гуртків були [[Солошенко Григорій Федорович]], [[Пуха Євдокія Федорівна]] та інші. В період з 1959 року по 1974 рік директори постійно змінювалися; працювали 1-3 роки. Іноді це були зовсім випадкові люди.

Так за ці 15 років директорами побували: [[Солошенко Григорій Федорович]] (двічі), [[Руденко Григорій Іванович]], [[Ляшенко Олександра Олександрівна]], [[Медвідь Людмила]], [[Микула Олександра Максимівна]], [[Диващук Марія Сергіївна]], [[Горкавенко Катерина Миколаївна]], [[Шаповалова Наталія Антонівна]].

Робота Будинку піонерів у 1960-ті роки зводилася переважно до роботи в гуртках. Також проводилися масові заходи для гуртківців. Значно пізніше опікуватися цією установою став райком комсомолу. Саме тоді з'явився такий напрям роботи як навчання старших піонервожатих азам піонерської та комсомольської роботи із школярами та шкільною молоддю.

Нерідко ті, що навчали, самі не мали педагогічної освіти. Навіть жоден із директорів Будинку до 1969 року не мав вищої педагогічної освіти. Вони мали середню освіту і іноді навіть самі не знали, чим повинен займатися Будинок піонерів. Адже ні закону про позашкільну освіту, ні положення про даний тип навчальних закладів у державі іще не існувало. Та й програм для роботи гуртків не було. Кожен керівник гуртка навчав своїх вихованців тому, що вмів робити сам. Якість навчання дітей в гуртках залежала від особистості самого керівника, його майстерності і педагогічного таланту, добросовісності і відданості справі. Керівники гуртків позашкільних закладів – це люди закохані у свою справу. Випадкові люди відразу ж відсіюються. Адже працювати з дітьми в позаурочний час, зацікавити, запалити улюбленою справою своїх вихованців – дуже непросто і не кожному це вдається.

На початку 1970-х років спеціалісти обласного Палацу піонерів для директорів районних Будинків піонерів почали проводити щорічні семінари-навчання, що значно покращило організацію навчально-виховної та методичної роботи на місцях. Особливо варто відзначити [[Дорош Надія Філімонівна|Дорош Надію Філімонівну]], директора обласного Палацу піонерів, а потім інспектора облоно, що опікувалася позашкіллям. Вона вся віддавалася своїй роботі, вболівала за неї. Працівники позашкільних закладів всієї Чернігівщини вдячні їй за постійну допомогу в роботі, у вирішенні численних проблем, за організацію навчання кадрів, виїзних семінарів на базі провідних позашкільних закладів освіти в Україні, Білорусі, Росії.

В 1980-х роках з'явилися перші положення про роботу Будинків піонерів, а потім – про позашкільний навчально-виховний заклад. Вперше в Україні «Закон про позашкільну освіту» був прийнятий в 2000 році, а в 2001 році – «Положення про позашкільний навчально-виховний заклад». Тоді ж був розроблений Статут Будинку дитячої та юнацької творчості. Перша атестація педагогічних працівників позашкільних закладів розпочалася в 1993 році, а атестацію БДЮТ, як установи, вперше проведено в 2004 році.

На протязі свого існування навчальний заклад змінював свою назву неодноразово: Піонерський клуб, Будинок піонерів, Будинок школярів, Будинок дитячої та юнацької творчості. Весь час заклад був підпорядкований райвідділу освіти, але з 20 серпня 2001 по 4 січня 2005 був підпорядкований відділу молоді, фізичної культури і спорту райдержадміністрації.

Кількість гуртків у різний час була неоднаковою: 
* 1959 рік – було 8 гуртків;
* 1969 р. – 12 гуртків;
* 1979 р. – 20 гуртків;
* 1985 р. – 26 гуртків.
* 1995 р. – 52 гуртки;
* 2005 р. – 40 гуртків.

Волею долі я, вчитель математики, стала «тимчасово», на довгі 32 роки, директором Будинку піонерів (з грудня 1974 року по листопад 2006 року). Одночасно зі мною була призначена методистом [[Калинка Олена Вікентіївна]], яка працювала на цій посаді до виходу на пенсію в 1988 році.

Наша робота розпочалася, мабуть, як і робота наших попередників, з вивчення того, що нам залишилося. Але, на жаль, не залишилося майже нічого. Довелося посеред навчального року займатися плануванням роботи, завершувати ремонт розпочатий влітку, встановлювати систему водяного опалення, облаштовувати робочі кімнати. На протязі літа і до початку грудня (так сталося) в Будинку піонерів не було ні директора, ні методиста. Доводилося вчитися на ходу і звертатися за методичною допомогою і до спеціалістів обласного Палацу піонерів і до Ніжинського міського Палацу піонерів. Так що розпочинати нову роботу нам довелося в дуже складних умовах.

Наш перший (1975 року) педагогічний колектив складався з директора, методиста та кількох керівників гуртків – сумісників, які мали навантаження 4-8 годин. Але ми з Оленою Вікентіївною були однодумцями і тому робота приносила нам задоволення і бажання створювати в нашому Будинку піонерів для дітей цікаве і прекрасне. За 32 роки своєї педагогічної діяльності на посаді директора я можу сказати, що через наш заклад пройшли тисячі дітей різного віку, характеру, здібностей, уподобань, які з великим задоволенням відвідували наші гуртки, приймали участь у святах, конкурсах, концертах, змаганнях, які організовувалися для них. В більшості випадків діти в гуртках займалися по декілька років, нерідко, прийшовши у віці 9-10 років і вийшовши з Будинку піонерів разом із закінченням школи.

Будинок піонерів – це був їх дім. Для них тут було комфортно і затишно. Більшість дітей тут реалізовували свої здібності і бажання. Багатьох з них я пам’ятаю і понині. Це [[Мельник Валентина]], [[Ступак Людмила]], [[Калинка Надя]], [[Калинка Таня]], [[Філь Тамара]], [[Подолянко Григорій]], [[Буняк Юлія]], [[Тимко Валентин]], [[Тимко Олександр]] і багато інших.

Одним із основних напрямків роботи будинку піонерів була також інструктивно-методична робота для шкіл району.

Вперше посада методиста з'явилася в 1960-х роках, але що тоді входило до його обов'язків сказати непросто. Значно пізніше в 1970-х роках, коли на цій посаді почали працювати спеціалісти з профільною та вищою освітою, більш конкретними і визначенішими стали посадові обов’язки методиста.

Калинка О.В. була педагогом від Бога і як методист була незамінним працівником. Вона вміла працювати сама і організовувала педпрацівників, багато працювала із педагогічною пресою та літературою. Нею було розроблено і зібрано велику кількість методичних матеріалів по організації і проведенню навчально-виховних заходів із дітьми і підлітками, міських, районних виховних заходів, зібрано і виготовлено картотеку на допомогу керівникам гуртків, старшим піонервожатим, класним керівникам, по навчанню піонерському активу, на допомогу організаторам туристично-краєзнавчої роботи.

Для школярів району щорічно проводилися виховні заходи до визначних дат і подій, військово-патріотичні змагання «[[Зірниця]]» і «[[Орлятко]]», [[районний зліт піонерів]]. Ці яскраві захоплюючі дійства діти чекали на протязі року і з великим задоволенням брали в них участь. На початку літа Будинок піонерів проводив обов'язкові [[районні змагання туристів краєзнавців]]. Всі ці масові виховні заходи вимагали значної підготовки, вони вносили великий позитив і підйом у дитячі колективи і сприяли розвитку пізнавальної і патріотичної діяльності дитячих колективів. На жаль, все це з часом було втрачено, а нового суттєвого майже нічого не було створено.

Україна стала незалежною державою, відповідно змінилося і наше суспільство, а також і підходи до виховання підростаючого покоління. Змінилися моральні і етичні норми, знецінилися духовні цінності. А, відповідно, з’явилися нові навчально-виховні форми роботи із школярами і підлітками, зазнала кардинальних змін сама організація навчально-виховного процесу закладу. Цим покликана була займатися методична служба Будинку школярів до якої входили методисти [[Дмитрієнко Олена Анатоліївна]], а пізніше, [[Ременюк Галина Григорівна]], [[Трейтяк Світлана Миколаївна]], культорганізатор [[Батрак Наталія Олексіївна]]. Це були нові молоді люди з середньою спеціальною та вищою освітою, досвідом педагогічної роботи в школі і, що найголовніше, вони були не сумісниками, а основ ними працівниками. Ними напрацьовувалися нові методичні розробки, рекомендації, інструкції, розроблялися і проводилися нові яскраві масові виховні заходи для шкіл міста, району.

До участі у цих заходах долучалися батьки, громадськість міста, відшукувалися спонсори. Все це була щоденна копітка праця. Але все це було того варте – воно приносило дітям радість і задоволення і спонукало до участі в цих заходах.

Керівники гуртків позашкільних закладів – це працівники, яких жоден навчальний заклад нашої держави не готував і не готує донині. Це люди, які йдуть працювати з дітьми за покликанням душі і серця і передають свою улюблену справу дітям разом з часточкою своєї душі.

Такими людьми були: [[Солошенко Григорій Федорович]], який працював у позашкіллі (Будинку піонерів, СЮТі) з 1959 року і до виходу на пенсію у 1980 році.

Протягом півтора десятка літ працював у Будинку піонерів [[Репета Петро Євгенович]], який займався пошуковою, краєзнавчою роботою і археологією. Результатом його праці було поповнення експозицій міського краєзнавчого музею. Він спів працював із столичними науковими співробітниками, які ще в 1970-х роках приїздили до нього в Носівку.

[[Руденко Степан Степанович]] – керівник судомодельного гуртка. Він був надзвичайно скромною людиною, із вихованцями говорив у напівголоса, але діти постійно юрмились нав коло нього і чудово розуміли, чого хоче від них їхній настав ник. [[Штепура Валерій Григорович]] – постійний тренер туристичних команд, організатор змагань і походів на протязі 15 років. Врівноважений, завжди зібраний, він умів працювати з різ ними дітьми, нерідко із важковиховуваними.

Найдовше працювала керівником гуртків [[Побрусило Валентина Георгіївна]]. Перший наказ про її призначення датований лютим 1969 року. А останній наказ про її звільнення – у 2011 році. Сорок два роки віддала позашкіллю Валентина Георгіївна, працюючи то основним працівником, то сумісником. Вона була надзвичайно здібною, наполегливою, трудолюбивою і відповідальною людиною. На протязі усієї педагогічної діяльності Валентина Георгіївна вела різні гуртки, опановувала різні види діяльності, а здобуті знання і вміння передавала дітям. Вчила дітей в'язати, вишивати, вчила крою і пошиттю одягу, працювати з лобзиком, виготовляти рухливі іграшки, вчила друкарській справі, вела театр ляльок, а найдовше працювала із фольклорним гуртком «Поліське джерельце». Її гуртківці були неодноразовими учасниками обласних конкур сів. Валентина Георгіївна була організованою і зібраною, вміла зацікавити дітей різного віку і віддавала їм свої знання і вміння сповна.

Близько 15 років керівником гуртка фотолюбителів працю вав [[Мироненко Іван Михайлович]]. Усі заходи і події, що відбувалися в Будинку піонерів висвітлювалися їм та його вихованцями на світлинах.

У 1970-х роках в Будинок школярів прийшли працювати нові молоді люди зі спеціальною освітою: [[Проніна Тетяна Миколаївна]], [[Антонович Людмила Іванівна]], [[Баклан Лариса Степанівна]].

Проніна Т.М. вперше створила при Будинку школярів великий танцювальний колектив, який яскраво заявив про себе на обласній сцені. Людмила Іванівна Антонович продовжила її справу і понад 25 років очолювала танцювальний колектив, який налічував більше ста учасників. Музичний акомпанемент колективу весь час забезпечували Баклан Лариса Степанівна та [[Костюк Микола Васильович]]. В той час ми тісно співпрацювали з [[Носівський будинок культури|районним Будинком культури]].

Наші танцюристи неодноразово були переможцями обласних конкурсів. Активними учасниками були [[Мельник Валентина]], [[Ступак Людмила]], [[Подолянко Григорій]], [[Калинка Надя]], [[Калинка Таня]], [[Саповська Наташа]], [[Козлова Світлана]], [[Буняк Юлія]] та інші.

[[Бородавко Олександра Миколаївна]] прийшла до Будинку школярів, як керівник фольклорного гуртка «[[Барвінок (вокальний гурток)|Барвінок]]», у 1982 році і працювала понад 10 років. За фахом вона була вчителем біології, мала неабиякі організаторські здібності. Вона залучила до роботи «Барвінка» найкращих районних спеціалістів і, навіть, деяких обласних, зокрема [[Бурнос Василь Іванович|Бурноса Василя Івановича]], [[Шльончик Олександр|Шльончика Олександра]] …З нею співпрацював [[Костюк Микола Васильович]].

Невдовзі багаточисельний «Барвінок» зазвучав на обласній та столичній сценах. На замовлення колективу виготовлялися музичні інструменти на Чернігівській музичній фабриці, а також майстром-музикантом Шльончиком. Її ансамблю було присвоєно звання «Зразкового дитячого колективу». Вихованцями «Барвінку» були Тимко Валентин, Тимко Олександр, Буняк Юлія.

У 1994 році працював в БДЮТ [[Гринь Станіслав Миколайович]], який вперше створив вокально-інструментальний ансамбль. Разом з колективом набував досвіду і його керівник, який розпочав свою діяльність іще студентом. Зовсім скоро ВІА став окрасою всіх масових заходів. Здібними вихованцями колективу були [[Лиман Юлія]], [[Сафонкіна Надія]]. У ці ж роки керівником гуртків народного танцю працювала [[Ігнатенко Ольга Федосіївна]].

У 1990-х роках близько десятиліття керівником гуртка художньої вишивки була [[Шовкун Марія Кирилівна]]. Вона була прекрасною рукодільницею і навчала дітей різних видів вишивки, вчила виконувати мережку. Роботи її дітей експонувалися на обласних виставках.

У 2006 році я пішла на заслужений відпочинок, директором стала [[Трейтяк Світлана Миколаївна]]. До цього вона працювала методистом і мала достатній досвід роботи. Нині вона успішний керівник, має творчий і боєздатний колектив. Це велика і дружна сім'я, колектив однодумців.

Ідуть роки, змінюються покоління вихованців, змінюються педагогічні працівники, але незмінним залишається те, що і сьогодні цей заклад (яку б назву він не носив) є тим осередком, бажаним острівцем для дітей, куди їм хочеться приходити і чомусь навчитися, не дивлячись на наш комп’ютерний час.

Минко В.О. 2018 рік 
----
Р. S. Працюючи вчителем географії в Носівській с.ш.№ 1, протягом восьми років я вів гурток юних геологів при Будинку школярів у 1986-1993 роках. Заняття проводилися на базі шко ли, учасниками гуртка були десятки моїх учнів. Я щиро вдячний Валентині Олексіївні Минко і працівникам Будинку школярів, які допомагали мені порадами, надавали методичну допомогу і завжди вболівали за честь свого закладу. Особливо важливою була ця допомога при підготовці команди юних геологів району до обласного геологічного зльоту, що проводився щорічно.

Доводилося вирішувати непрості питання забезпечення команди транспортом, продуктами харчування (нерідко дефіцитними на той час), наметами, спальними мішками, іншим спорядженням, адже команда учнів проживала у польових умовах на самозабезпеченні протягом 5 діб. Тому допомога досвідчених наставників мені, тоді ще молодому спеціалісту без достатнього практичного досвіду, була дуже цінною. А наша команда старалася виправдати довіру і щороку поверталася додому з дипломами, грамотами, призами переможців та призерів зльоту. А мої гуртківці і сьогодні згадують ті роки як одні з найкращих у житті.

[[Фурса Валерій Михайлович|Фурса В.М]]

[[Категорія:З історії освіти Носівщини‎|203]]
[[Категорія:Центр дитячої та юнацької творчості Носівської міської ради]]