Редагування Носівська школа № 1 в період між двома світовими війнами

'''[[Носівська школа № 1]] в період між двома світовими війнами'''

:''«Школа в період між двома світовими війнами» — розділ книги [[Фурса Валерій Михайлович|Валерія Фурси]] «[[З історії освіти Носівщини]]» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.'' 

Але тривала громадянська війна, кайзерівська окупація, білогвардійці, денікінці, безперервна зміна влади, хаос і безвладдя перервали на декілька років навчання. Тільки в [[1920]]  році серед перших в нових умовах і за новими програмами відновила свою роботу і реорганізована в семирічку [[Носівська школа № 1]]. Перші випускники семирічки вийшли зі школи у 1923 році. На той час в школі працювало 14 педагогів.

Всі жили дуже бідно. Випускниця 7-Б класу 1937 року [[Семенець Паша Іванівна]] розповідала, що босоніж до школи ходила більшість школярів. На той час в обох сьомих класах було приблизно по 20 учнів, але на випускних фотографіях були не всі – у багатьох не було грошей на фото.

[[Тихий Йосип Якович|Йосип Якович Тихий]] пригадував як одного разу він запросив до кінотеатру однокласницю [[Беба Антоніна|Тоню Бебу]]. Вона прийшла на сеанс разом з матір'ю. Хлопчині було незручно перед нею, що він був босоніж і тому він весь фільм просидів заховавши босі ноги під стілець.

З довоєнних фотографій дивляться на нас вчителі, котрі навчали найстаріше покоління нинішніх носівчан: перший директор післяреволюційної школи географ [[Стягайло Олексій Олександрович]] та його дружина [[Лебедєва Наталія Василівна]], вчителька німецької мови, дуже гарні люди і висококваліфіковані вчителі.

У середині 1920-х років новим директором школи став уродженець Веркіївки (нині Вертіївка), [[Серновець Андрій Павлович]], котрий керував школою аж до війни. Він прибудував до старого приміщення школи два крила: у [[1935]] році добудоване крило від дороги, а в [[1936]] році інше.

В [[1934]] році школа була реорганізована в десятирічну і випустила перших десятикласників у 1937 році. Серед них були [[Яшовський Іван Вікторович]], майбутній вчений-селекціонер, перший відмінник серед десятикласників [[Чирко Степан Корнійович]], (медалі за успіхи у навчанні були введені вже після війни, у 1945 р., а атестат з відзнакою давав у той час право без екзаменів вступити до будь якого вищого навчального закладу СРСР). [[Діденко Олександра Василівна]], майбутня вчителька  Носівської середньої школи №2 та Червонопартизанської №4 також випускниця 1937 року.

Влітку 1941 року Андрій Павлович Серновець був у складі винищувального батальйону, організованого в Носівці для боротьби з німецькими парашутистами та диверсантами, потім воював. Після Перемоги працював у Бахмацькому районі.

Іншим уродженцем Веркіївки був вчитель математики та географії [[Зоценко Григорій Трохимович]].

Улюбленцями школярів було подружжя вчителів-математиків Рудницьких – [[Рудницький Василь Петрович|Василь Петрович]] та [[Рудницька Василина Євгеніївна|Василина Євгеніївна]] (Василь і Василина, як їх називали учні). Василина Євгеніївна викладала математику в 5-7-х класах, а Василь Петрович навчав старшокласників.

Василь Петрович був першим повоєнним директором школи (з 29 вересня 1943 р.), але на нього донесли в СМЕРШ, що він працював у школі під час німецької окупації. Тоді в Носівці навчалися лише молодші школярі, вчилися читати, писати, рахувати. Користувалися довоєнними радянськими підручниками з яких німці наказали повидирати сторінки про Сталіна, комунізм, радянську владу та іншу ідеологію. І хоча вчителі школи нічим не заплямували себе за час навчання дітей і робили корисну справу для малих носівчан, та на той час це розцінювалося як співпраця з окупантами. Цього виявилося достатньо, щоби одного холодного дощового осіннього дня директора, разом з родиною виселили із шкільного будинку.

Рудницькі були змушені переїхати до Нової Басані, що у Бобровицькому районі.

Серед перших вчителів довоєнної школи були: [[Шендерьова Олена Іванівна]], [[Дяченко Андрій Устимович]], [[Коптілова Зінаїда Артемівна]], [[Ігнатенко Федір Михайлович]], [[Паламарчук Марія Трохимівна]], [[Іножарський Віктор Дмитрович]] – син носівського священика, також [[Хом'ячук Юхим Гордійович]], партизан-підпільник у роки війни, а потім – військовий керівник.  Деякий час у 1920-х роках в школі викладав історію [[Кундюба Іван Дмитрович]], майбутній професор Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, доктор історичних наук.

[[Стратилат Михайло Іванович|Михайло Іванович Стратилат]] також працював учителем історії в школі, а пізніше завжди допомагав їй як секретар райкому партії. Завуч [[Желада Тиміш Михайлович]], повернувшись із фронту майором, після війни викладав історію у вищих навчальних закладах Тамбова та Калініна. [[Скрипець Андрій Петрович]], вчитель російської мови та літератури, працював завучем школи з 1937 року до 1941 р., а його дружина, вчителька хімії [[Скрипець Галина Олександрівна|Галина Олександрівна]], стала завучем школи першого жовтня 1943 року.

Вчитель фізики [[Барановський Борис Віталійович]] понад 50 років пропрацював педагогом. До війни – в Носівці, а після Перемоги повернувся до рідних Червоних Партизан.

[[Шульга Анатолій Євграфович]] викладав географію та історію; він змінив Доліча О.О. на посаді директора [[Носівська неповносередня школа № 1|Носівської неповносередньої школи №1]] ([[Носівська семирічна школа № 6]]), перед Вітчизняною війною.

Математику викладали [[Кривенко Михайло Васильович]], (котрий очолив школу 10.11.1943 року після репресованого В.П. Рудницького), [[Єресько Людмила Сергіївна]] та [[Литвиненко Ганна Пилипівна]], біологію – [[Фастиківська Ольга Олексіївна]], хімію та біологію – [[Козя Іван Савич]], хімію – [[Желада Віра Миколаївна]], українську мову та літературу – [[Індило Лариса Тимофіївна]], [[Крамарський Микола Петрович]], географію – [[Гаврилей Оксана Юхимівна]]. Російської мови та літератури навчала учнів [[Збукарівна Любов Василівна]]. Ще один улюбленець дітей, (завуч школи у 1939 р.), вчитель історії [[Фастиківський Олександр]] певний час завідував районним відділом освіти.

Про вчительку ботаніки [[Блюдо Любов Василівна|Блюдо Любов Василівну]] школярі склали вірш-загадку: «На высоких каблуках и с ботаникой в руках». Інший завуч школи (з 1946 року) – [[Косенко Всеволод  Філаретович]] та вчителька [[Северин Юлія Логвинівна]] викладали фізику, уроки праці вів [[Мірошник Федосій Федотович]]. В молодших класах працювали [[Муха Марія Іванівна]], [[Зоценко Марія Іванівна]], [[Тоцька Тетяна Іванівна]], [[Кропив'янська Віра Яківна]].

Вчителька [[Бичинська Афанасія Афанасіївна|Афанасія Афанасіївна Бичинська]], котра працювала ще в церковно-приходській школі, була однією з найдосвідченіших і найавторитетніших вчителів району. Вона працювала до початку війни, хоча їй вже виповнилося 70 років і доклала багато зусиль для ліквідації неписьменності на Носівщині.

В 1939 році першою серед педагогів району була нагороджена орденом Леніна. На міській площі відбувся багатолюдний мітинг з нагоди вручення високої нагороди. Виступив із привітанням секретар райкому партії [[Стратилат Михайло Іванович|Михайло Іванович Стратилат]], котрий організував цей мітинг.

Носівчанка [[Бойко Марія Степанівна|Марія Степанівна Бойко]], котра навчалася в 1938-1940 рр. в початкових класах школи, вже у 83-річному віці, (в 2013 році), з глибокою повагою згадувала свою першу вчительку – Афанасію Афанасіївну. Невеликого зросту, немов учениця, вчителька у ті роки була вже у похилому віці, ходила з паличкою досить повільно, і малеча щодня зустрічала свою вчительку біля колишньої церковної хати, де жили вчителі. Від самого церковного двору дітлахи проводжали вчительку до школи і кожен з гордістю намагався по черзі пронести її портфель.

[[Кропив'янський Микола Петрович]] працював педагогом з 1902 по 1952 рік. В нашому районі був з 1906 по 1933р. в Носівській школі №1 він викладав математику з 1926 по 1933 рік, а потім виїхав до Києва. В 1940 році Президія Верховної Ради УРСР Указом №82 присвоїла йому звання Заслуженого вчителя УРСР.

В школі працювало подружжя Яковенків. [[Яковенко Яків Денисович|Яків Денисович]] викладав біологію, а його дружина [[Яковенко Галина Олексіївна|Галина Олексіївна]] (племінниця О.О. Доліча), навчала школярів російської мови. [[1 квітня]] [[1943]] році вони обоє загинули в Плоскому, разом із 50 заложниками, котрих спалили німецькі карателі в хаті селянина Коробки.

Окремою сторінкою історії школи є репресії, яких зазнали вчителі школи наприкінці 30-х років ХХ століття. Був репресований і не повернувся із таборів [[Іножарський Віктор Дмитрович]], син носівського священика.

Одночасно у 1937 році були заарештовані [[Мудрак]] (можливо Мудра) вчитель німецької мови, (за підозрою у шпигунстві на користь Німеччини), та [[Польовий Микола Миколайович]].

Перший був високим красенем, вів гуртки, грав на фортепіано був улюбленцем школярів, другий – був добрим і мудрим наставником. Після арешту вчителів учні ходили до міліції з проханням щоб тих відпустили. Але ніхто, звичайно, не став слухати дітей. Наступного року заарештували вчительку російської мови та літератури, яка тільки прибула до школи після закінчення інституту. До школи вона більше не повернулася і доля її невідома.

Вчителя біології та хімії [[Заголій Олексій Дмитрович|Заголія Олексія Дмитровича]], котрий з 1921 по 1927 рік працював у Носівській початковій школі (№5), а потім перейшов до Носівської семирічної школи №1 (працював вчителем молодших класів), заарештували серед ночі троє. Приводом для арешту стали сказані ним слова про те, що було б непогано, якби Україна стала самостійною. У вересні 1945 року він помер на Далекому Сході, коли дізнався, що його мають звільнити. Реабілітували його наприкінці 1950-х років. В носівських школах працювали вчителями математики обидві його доньки – [[Шаулко Галина Олексіївна|Галина Олексіївна Шаулко]], в школі №5 та [[Трейтяк Ніна Олексіївна|Ніна Олексіївна Трейтяк]], в школі №3, а потім в школі №7.

У книзі Григорія Греченка «Репресовані освітяни Чернігівщини» названі прізвища майже 500 репресованих педагогів, чиї справи зберігаються в Чернігівському архіві УСБУ, але там  немає жодного прізвища з Носівського району. А кількість репресованих вчителів у нашому районі далеко не обмежується наведеними прізвищами.

В [[1931]] році [[Воскресенська церква|Воскресенську церкву]] закрили, з дзвіниці поскидали дзвони, а будівлю почали використовувати за іншим призначенням. В лівій частині відкрили кінотеатр, а в правій – бібліотеку. Вхід до кінотеатру знаходився зі сторони пожежної частини, а вихід з нього був на центральну дорогу. В [[1938]] році пожежа знищила кінотеатр, а в роки Великої Вітчизняної війни носівчани розібрали церкву на будматеріали. Потім там відбудували клуб, але в [[1947]] році він також згорів.

Нині на тому місці знаходиться приміщення [[Носівська середня школа № 1|Носівської середньої школи №1]] та [[Носівська районна гімназія|районної гімназії]].

[[Категорія:З історії освіти Носівщини‎|076]]
[[Категорія:Носівська початкова школа]]
@@ Рядок 6: / Рядок 6: @@
 Всі жили дуже бідно. Випускниця 7-Б класу 1937 року [[Семенець Паша Іванівна]] розповідала, що босоніж до школи ходила більшість школярів. На той час в обох сьомих класах було приблизно по 20 учнів, але на випускних фотографіях були не всі – у багатьох не було грошей на фото.
-[[Файл:Відмінники Носівської школи № 1 (1939).jpg|800 пкс]]
-:''Відмінники Носівської школи № 1, 1939''
 [[Тихий Йосип Якович|Йосип Якович Тихий]] пригадував як одного разу він запросив до кінотеатру однокласницю [[Беба Антоніна|Тоню Бебу]]. Вона прийшла на сеанс разом з матір'ю. Хлопчині було незручно перед нею, що він був босоніж і тому він весь фільм просидів заховавши босі ноги під стілець.