Мринський паркетний цех
Не кругляком єдиним: Мринський паркетний цех демонструє дива переробки[ред. | ред. код]
Глибока переробка лісу – це не лише готовий кінцевий продукт, додаткові робочі місця для українців, але й вигода для держави і громад. Мринський паркетний цех, що є структурним підрозділом державного підприємства «Ніжинське лісове господарство», демонструє дива переробки. Продукція підприємства має шалений попит як в Україні, так і далеко за її межами. Місцевій ОТГ від діяльності підприємства – тільки користь, адже її мешканці з достойними зарплатами, а громада із стабільним бюджетом. Два роки тому паркет знову став основним видом продукції цеху і, незважаючи на те, що він є найдорожчим в асортименті, паркет залишається найбільш затребуваним.
Греки хочуть 5 тисяч квадратів щомісяця
За радянських часів мринським паркетом стелили підлогу в московських готелях і квартирах під час Олімпіади – настільки він був якісним і знаним. Потім були складнощі з реалізацією продукції. А два роки тому Мринський паркетний цех знову відновив колишню славу. Основним видом продукції тут став паркет. Його відправляють на Грецію, Сербію, Македонію. У середньому – 4-5 вантажівок щомісяця.
«На початку року ми підписали новий контракт з греками, – говорить майстер Мринського паркетного цеху Віта Дружинець. – Вони хочуть брати щомісяця до 5-ти тисяч квадратів дубового паркету. У нас не завжди виходить забезпечити такі обсяги. Але ми стараємось».
За словами Віти Григорівни, паркет купують здебільшого будівельні фірми, які устилають ним підлоги європейських квартир.
Мринський паркет – унікальний, адже його товщина складає 22 міліметри. В Україні аналогічну продукцію виготовляють із товщиною стінок 15 міліметрів. Через це дубовий паркет із Мрина є довговічним та якісним.
Окрім паркету тут освоїли і виготовлення інших популярних в Україні видів продукції переробки. Це – паркетні заготовки, плінтуси, вагонка, лежаки для сауни, терасна дошка та фальш-брус.
Виготовленню передує тривалий процес переробки. Спочатку деревину відвантажують на території цеху, потім кладуть її на раму та відправляють на розпил. Деревину пиляють на дошку товщиною 30 міліметрів, далі дошка йде на циркулярку – на повздовжній розпил. Після цього заготовки торцюють за розмірами і складають на піддони, потім – сушарки (яких на підприємстві дві) або виробничий цех.
Диво-станок
Мринський паркетний цех унікальний ще й тим, що вся продукція тут виготовляється на італійському верстаті, якому нещодавно виповнилося 20 років.
За п’ять років роботи за італійським станком верстатник Олександр Труш жодного разу не мав складнощів. Каже: агрегат надійний і ніколи не підводив.
«У нашій країні таких я більше ніде не бачив, – говорить він. – На ньому працювати просто і приємно. Головне – вчасно міняти трансформаторне мастило та дивитися за ременями. Мотори тут рідні. Хороший верстат, на совість зроблено».
У виготовленні кінцевої продукції задіяні три спеціалісти – два верстатники і один сортувальник. Олександру Трушу допомагають його колега Людмила Компанець та сортувальниця Ніна Пилипенко.
«Після сушарки нам завозять суху заготовку, – пояснює тонкощі роботи Людмила Компанець. – Ми її перебираємо і слідкуємо за тим, щоб сучки йшли догори, а потім пиляємо заготовку. Браку тут немає. Спочатку розпилюємо на 70, потім сортуємо і перепилюємо на 50, – продовжує вона. – Паркет проходить через два станки, решта продукції – через один».
До речі, фальш-брус, плінтуси, вагонка, лежаки для сауни, терасна дошка – все виготовляється на одному верстаті. Під кожен вид продукції є своя фреза. Відтак, щоб, приміром, після паркету виготовити вагонку, потрібно всього-на-всього переставити фрезу та виставити потрібні мірки.
Відходи не викидають, а опалюють ними котельню та сушарки. Одним словом – безвідходне виробництво!
Такі підприємства, як Мринський паркетний цех, на ділі доводять, що навіть за існуючого непомірного податкового навантаження на держпідприємства переробка має неабиякі перспективи. Державі потрібно лишень дати можливість вдихнути вільного повітря – і завтра наші працьовиті люди витягнуть країну з руїни.
Віталій НАЗАРЕНКО, фото Олексія Миколаєнка
