Редагування Мень Есфір Ісаївна

[[Файл:Есфір Мень.jpg|міні|Есфір Мень]]

'''Есфір Ісаївна Мень''' (народилася  27 грудня 1911 або [[9 січня]] [[1912]] за новим стилем у Носівці — померла [[27 листопада]] [[2004]]) — лікар-терапевт, відмінник охорони здоров'я СРСР, учениця академіка М. Д. Стражеска.  35 років працювала в [[Носівська центральна районна лікарня|Носівській центральній районній лікарні]].

== Родина ==
Чоловік: [[Мень Ісак Мусійович]]

Донька: [[Мень Бела Ісаківна]] (нар. 1948) — педагог і перекладач, державний службовець.

== Відзнаки ==
Наказом Міністра охорони здоров’я СРСР [[3 червня]] [[1969]] року вона була нагороджена знаком «Відміннику охорони здоров'я»

Мала численні Почесні грамоти і подяки, медалі – «Ветеран праці», «За звитяжний труд», «50-річчя перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941-1945» і інші нагороди.

== Мень Есфір Ісаївна ==
:''Джерело: Нарис у книзі: {{СІН}}''

Мень Есфір Ісаївна народилась 27 грудня 1911 року (9 січня 1912 за новим стилем) у м. Носівка Чернігівської області. Її тато, Ісай Йонович, був простим колгоспником, брав участь у Першій світовій війні 1914 р. Мати, Бася Ісаківна, була домогосподаркою. З дитинства маленьку Есфір вирізняла надзвичайна жадоба до знань. Книга була її першою подругою і порадником. Саме книга допомогла сформуватись її особистості, розвинула почуття гуманізму і любові до людини, які вона пронесла через усе своє життя. Служіння людині стало головним принципом і сенсом її життя.

Ще з дитинства Есфір мріє стати лікарем. Закінчивши у 1928 р. Носівську семирічку, вона вступає до Ніжинського медичного технікуму, де отримує фах фельдшера, і 1931 року їде за призначенням в с. Моровськ, Остерського (нині Козелецького) району, а наприкінці цього ж року повертається в рідну Носівку, на роботу фельдшером в районну лікарню. Прагнучи вдосконалювати свої знання, Есфір, у 1933 році вступає на перший курс лікувального факультету Першого Київського медичного інституту. Наполегливо вивчає майбутній лікар медичні дисципліни, досконало опановує методику і техніку обстеження хворого, з великою увагою слухає лекції видатних педагогів — вчених і лікарів із світовим ім’ям. Серед них були: академіки Микола Дмитрович Стражеско, Макс Мусійович Губегриць, професори Борис Микитович Маньковський, Михайло Сергійович Спіров та інші корифеї вітчизняної медицини…

У 1938 році Есфір відмінно складає державні іспити і отримує диплом лікаря-терапевта «з відзнакою». Сам академік М. Д. Стражеско, терапевт і кардіолог, чиє ім'я носить сьогодні Київський науково-дослідний інститут кардіології, оцінює її знання з терапії «на відмінно». Їй пропонують залишитися працювати в КМІ на кафедрі патологічної анатомії, але Есфір обирає для себе практичну медицину. Її трудовий стаж як лікаря починається в м. Талалаївка Сумської області, де вона працює в районній амбулаторії по 1941 р.

Цей рік, рік початку Великої Вітчизняної війни, страшним болем, тяжкими втратами, людськими стражданнями і трагедіями увійшов в серце Есфір Ісаївни, ще зовсім молодої 30-річної жінки – дружини і матері. Її чоловіка – Меня Ісака Мусійовича мобілізують на війну, сама ж вона з двохрічним сином евакуюється в Абдулінский район Чкаловської (нині Оренбурзької) області. Там до неї приходить сумна звістка: в листопаді 1941 року трагічно гинуть її батьки. Під час окупації Носівки німецькими фашистами, за наказом гітлерівців, їх вивозять до м. Ніжина, де розстрілюють разом з багатьма іншими євреями.

Однак, її душа не зачерствіла від горя і болю. Там, в далекому Заволжі, завідуючи амбулаторією радгоспу, спрямовує вона усі свої знання і сили на організацію медичної служби, відвідує ферми, польові стани, оселі, проводить безсонні ночі в лікарні…Татари і башкири, чуваші і мордвини, казахи, росіяни і українці, чиї рідні воювали на фронтах, відчули на собі справжню турботу про їх здоров’я і добре серце молодого лікаря з далекої України. Там, разом з ними, затамувавши подих, з надією і болем слухає вона зведення інформбюро про події на фронтах, про запеклі бої, про тяжкі людські втрати. Минають довгі чотири роки, сповнені тривог за долю близьких і рідних. І ось, нарешті, радісна і довгоочікувана звістка про перемогу над фашизмом.

У березні 1946, вже досвідченим лікарем повертається Есфір Ісаївна з сином в дорогу серцю Носівку, на роботу в Носівську районну лікарню – спочатку лікарем-ординатором, завідуючою райамбулаторією і потім – завідуючою терапевтичним відділенням. В 1946 року повертається з війни і її чоловік, [[Мень Ісак Мусійович]], котрий у майбутньому працюватиме завідувачем кредитного відділу районного відділення Держбанку. Попереду їх чекає велике життя, життя для людей, заради їх здоров'я і щастя.

Тяжкі повоєнні роки: довкола руїни, голод, холод, хвороби…Починається велика і тяжка робота в районній лікарні: стаціонар, поліклініка, виклики до хворих, робота в військкоматі… Пізніше додаються обов'язки районного терапевта. 

Майже півстоліття самовіддано слугувала вона людям, з них – 35 років лікарем Носівської райлікарні. Важко порахувати, скільки безсонних ночей проведено в лікарні, біля хворих, скільки вилікувано людей, врятовано від страшної смерті?! Мабуть, не одне покоління носівчан! Дорогами і бездоріжжям, часом пішки, у дощ і снігову заметіль, у будні і свята, вдень і вночі поспішала вона за покликом серця, туди, де чекали на неї хворі… Для всіх знаходила Есфір Ісаївна добре слово, заспокоювала, дарувала надію на одужання, добираючи вірну стратегію і тактику лікування. З душею і співчуттям сприймала вона людську біду, з незмінною увагою і чуйністю ставилась до пацієнтів, віддаючи їм свій багаторічний досвід і талант лікаря. Вже від однієї її появи хворі відчували полегшення; вони свято вірили, що лікар Мень Есфір Ісаївна зробить усе можливе, аби їм допомогти.

Біля її кабінету в поліклініці було завжди багатолюдно. Вже давно закінчились години прийому, але лікар Мень ще на своєму посту, вона прийме усіх до останнього чоловіка! І так щодня впродовж довгих років роботи лікарем Носівської райлікарні.

Попри свій великий практичний досвід і уславлену медичну школу Київського медінституту, вона постійно працювала над собою, уважно стежила за новинами в сфері медицини, новими лікарськими препаратами, поєднувала у своїй лікувальній практиці офіційну медицину з засобами народної медицини. Помножене на надзвичайну увагу до кожного, хто звертався до неї за допомогою, на її безмірну людяність і доброту, це приносило бажаний результат.

Утім, за довгу лікарську практику були не тільки радощі перемог над тяжкою недугою, були і невдачі, які пам’ятала вона до кінця своїх днів, пам’ятала тих, кого не вдалось врятувати, пам’ятала тяжко хворих. Іноді, не рахуючись з часом і сімейними справами, після нелегкого трудового дня вона знаходила в собі сили, щоб відвідати своїх тяжко хворих, стареньких і немічних, без виклику, просто за велінням душі, аби дізнатися про стан їх здоров’я, чимось допомогти…, адже не могла бути байдужою до чужого страждання, до чужого горя…. В цьому була вся вона –Лікар з великої літери і гуманна людина.

Маючи за плечима величезний досвід роботи, будучи прекрасним діагностом, вона охоче ділилася своїми знаннями з колегами, лікарями і медсестрами відділення, своїм прикладом виховувала в них любов до своєї професії, чуйне і гуманне ставлення до пацієнта. Її самовіддана і невтомна праця, справжня любов до людини, чуйне серце і відданість своїй професії здобули Мень Есфір Ісаївні визнання, всенародну шану, щиру людську вдячність і любов.

Есфір Ісаївна була різнобічною людиною. Вона цікавилась музикою і літературою, живописом і поезією, історією і релігією, але медицина була її справжнім покликанням. Їй вона присвятила своє життя, їй вона віддала своє серце. Чесно і сумлінно стояла вона варті здоров’я людини, зберігаючи вірність своїй професії, гідно пронесла високе звання лікаря через усе життя, життя, віддане людям!

Наказом Міністра охорони здоров’я СРСР 3 червня 1969 року вона була нагороджена знаком «Відміннику охорони здоров'я». За високу професійність, чуйність у ставленні до пацієнтів і колег по роботі її ім’я було неодноразово занесено на районну Дошку пошани.

Рішенням бюро райкому КП України та виконкому райради депутатів трудящих за успіхи, досягнуті в соціалістичному змаганні на честь сторіччя з дня народження В.І. Леніна, та активну громадсько-політичну діяльність Мень Есфір Ісаївна, лікар-терапевт Носівської центральної районної лікарні, занесена до [[Носівська районна Ленінська Книга трудової слави|районної Ленінської Книги трудової слави]]. 

А ще були численні Почесні грамоти і подяки, медалі – «Ветеран праці», «За звитяжний труд», «50-річчя перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941-1945» і інші нагороди. Та найдорожча нагорода – це людська пам'ять. Минуло вже не одне десятиліття, а її ім’я пам’ятають і сьогодні. І сьогодні його вимовляють з теплотою, щирою повагою і вдячністю.

Разом з чоловіком вона виростила трьох дітей: двох синів (радіоінженери, мешкають в Росії та Ізраїлі), та доньку (перекладач, редактор, мешкає у Києві).

Книги з її бібліотеки (близько 50 томів медичної літератури) – праці відомих професорів у галузі медицини, присвячені внутрішнім хворобам, хворобам серцево-судинної системи, гіпертонічній хворобі, фармакологічні і рецептурні довідники передано родиною Носівській районній лікарні.

== Майже 50 років життя присвятила медицині ==
:''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/wiki.nosivka/posts/920799319776013 | title = 9 січня 1912 року (27 грудня 1911 р. за старим стилем)... |  publisher = | author = [[Мень Бела Ісаківна|Бела Мень]] | date = 9 січня 2024 }}''
9 січня 1912 року (27 грудня 1911 за старим стилем) 112 років тому у с. Носівка народилась лікарка — терапевт Носівської ( на той час — районної) лікарні – Мень Есфір Ісаївна.

Майже 50 років свого життя присвятила вона медицині, з них – близько 38 років — Носівці. Закінчивши Ніжинське медичне училище (нині – медичний коледж) 1931 року, вона працювала фельдшеркою спочатку в с. Морівськ, Остерського району, а з кінця 1931 перевелась на роботу в [[Носівська районна лікарня|Носівську райлікарню]]. В 1933 р. вступила до Першого Київського медінституту, котрий закінчила в 1938 з червоним дипломом, отримавши звання лікаря-терапевта. Потім була праця в Талалївській амбулаторії за призначенням, а незабаром вибухнула Друга Світова війна. Рятуючись від фашистів, опинилась з 3-річним сином на руках в евакуації, у Чкалівській (нині Оренбурзька) області, працювала завідувачкою лікарської амбулаторії і по закінченню війни у 1946 р. знову повертається до рідної Носівки, віддаючи свій набутий досвід і знання на посадах спочатку лікаря-ординатора, затим завідувачки райамбулаторії, і згодом райтерапевта, завідувачки терапевтичного відділу Носівської райлікарні до виходу на пенсію у 1981 р.

Тисячі повернутих у стрій життів, врятованих від недуги, часом тяжкої, носівчан і мешканців району завдяки своєчасно і точно встановленому діагнозу, кваліфікованому лікуванню, у якому поєднувались фармакологічні засоби з народною медициною, завдяки любові і відданості своїй професії.

Її нелегка праця в складні і неспокійні повоєнні роки і в наступні роки з браком діагностичного і лікувального інструментарію, нічні чергування і виклики, кілометри доріг пройдені на виклик до хворого, який чекав з надією свого лікаря і в сонце, і дощ, і в снігові буревії, коли часом доводилось пробиратись крізь снігові замети, чи розмитими дощем дорогами, де не могла проїхати «Швидка», була відзначена численними подяками і грамотами, серед яких і грамота Чернігівської обласної Ради депутатів трудящих, присвоєння почесного звання «Відмінника охорони здоров'я». Утім найбільшою і найціннішою нагородою для неї було бачити сяючі очі і радісна посмішка на обличчях пацієнтів, які одужували від призначень лікаря, її чуйності, уваги і які назавжди зберегли в своєму серці вдячну пам’ять лікарці.
Нещодавно в сімейних архівах мені трапився вдячний лист від пацієнта, написаний олівцем на клаптику паперу.

:''«Уважаемая Ася Исаевна. (Часом, незвичне ім’я «Есфір» пацієнти вимовляли «Ася або Еся Ісаївна. Пунктуацію залишаю без змін.)''
:''Я приехал в Киев утром 16-го числа. Ехали всю ночь. Машина была перегружена грузом пшеницы и картошки, поэтому ночевали в Броварах под открытым небом и только в 7 час. утра были в Киеве. Кое-как добрались до ул.Толстого и только там пришлось немножко отдохнуть.''
:''Разрешите Вас поблагодарить Ася Исаевна за Ваше материнское ходатайство за меня и за все Ваши заботы.
Посредством трубки с маленькой электролампочкой брали анализ лёгких, а с 22-го числа приступили уже лечить. Лекарство настолько острое, что едва-едва выдерживаю. На рентгене так же был. Одним словом дело пошло колесом. Я только не наберусь смелости спросить у врача действительно ли тот диагноз, что проставили Вы.''
:…………
:''Будьте здоровы, желаю Вам всего самого наилучшего.''
:''Уважающий Вас''
:''Агузей (?)''

Іноді цілими палатами писали пацієнти листи подяки в Носівську районну газету «[[Прапор Комунізму]]», надсилали навіть запрошення на своє весілля.

А все починалось з Ніжинського медичного училища, цього знаного не тільки в Чернігівській області, а й за її межами учбового закладу, куди вона вступила 1928 р. ще зовсім юною дівчинкою за покликом серця, і де отримала путівку в широкий світ медичної науки. За свою більш ніж 110-річну історію Ніжинський медичний коледж підготував понад 10 000 фахівців, багато з яких стали справжніми сестрами милосердя, надійними помічниками лікарів, інші продовжили навчання в медичних вишах. Ніжинський медичний заклад має ким пишатися: з його стін вийшли тисячі фельдшерів і акушерів, медичних сестер – помічників лікаря, в його стінах починали свій шлях сотні лікарів, науковців – кандидатів і докторів медицини, професорів, які крізь життя гідно пронесли високе звання лікаря.

Заснований в далекому 1906р. військовим хірургом А.П. Буштедтом як Жіноча фельдшерсько-акушерська школа, цей медичний заклад неодноразово реорганізовувався, спочатку в Жіночу школу акушерок та сестер милосердя, Лікарсько-фармацевтичну школу, Професійну фельдшерсько-фармацевтичну школу, Медичну професійну школу помічників лікарів, Медичний технікум і, зрештою, в медичне училище, поступово розширюючи свій профіль і науково – методичну та матеріально-виробничу бази. Славетний своєю нелегкою історією в буремні, голодні роки революції і громадянської війни, коли існування закладу було під загрозою, він вистояв і зберіг школу і традиції навчально-виховного процесу. Сьогодні Ніжинський медичний коледж – престижний сучасний заклад медичної освіти, де навчають студентів на двох відділеннях — фельдшерському і медсестринському, готуючи майбутніх медичних працівників з чотирьох спеціальностей: Лікувальна, Сестринська, Медико-профілактична і Акушерська справи, де працюють висококваліфіковані викладачі, лікарі, передаючи своїм студентам глибокі знання і прищеплюючи їм любов до своєї професії. Останніми роками у коледжі відкрито дві нові освітні послуги: відділення довузівської підготовки і курси підвищення кваліфікації фахівців з лікувального масажу. В практиці коледжу — міжнародний обмін досвідом, зокрема, з Республікою Польща.

Цікавою, корисною і важливою ініціативою викладачів коледжу є створення Музею історії медичного коледжу, де зібрані безцінні експонати, медичний інструментарій і прилади від тих далеких часів початку минулого століття і до наших днів, що допомагають відтворити понад сторічну історію медичної практики і медичного закладу. Завдяки великій і копіткій дослідницькій роботі викладацького колективу коледжу і завідувачки Музею – викладачки історії Зінченко Інни Володимирівни вдалось зібрати інформацію про А.П. Буштедта, засновника Жіночої фельдшерсько-акушерської школи — попередника сьогоднішнього Медичного коледжу, дані про викладачів і випускників навчального закладу, прослідкувати їх подальшу долю.

Відвідавши влітку минулого року Музей Ніжинського медичного коледжу, я також передала в музей апарат Ріва-Роччі для вимірювання артеріального тиску, яким користувались медичні працівники середини минулого століття, світлини і статті, присвячені колишній випускниці Ніжинського медичного училища, лікарці Мень Е.І., книгу «[[Славні імена Носівщини]]» В.М. Фурси, куди було внесено і ім’я лікарки — терапевта Носівської районної лікарні – Мень Е.І.

Хочу подякувати завідувачці Музею — Інні Володимирівні Зінченко за блискучу екскурсію Музеєм, за невтомну працю з поповнення Музею новими експонатами та інформацією. Окрема подяка викладачці мікробіології Ніжинського медичного коледжу – прекрасній Галині Леонідівні Гресь за неоціненну ініціативу. Бажаю Музею історії Ніжинського медичного коледжу нових знахідок, що поповнять і збагатять його історію і збережуть пам’ять про тих, хто стояв біля витоків створення Ніжинського медичного коледжу, хто примножував його славні традиції, про його випускників, які свято несли до людей свої знання і вміння, отримані в цьому уславленому медичному закладі.

[[Категорія:Уродженці Носівки]]
[[Категорія:Євреї]]
[[Категорія:Терапевти Носівської лікарні]]
[[Категорія:Відмінники охорони здоров'я СРСР]]
[[Категорія:Люди М]]