Кульбака Галина Леонтіївна
Галина Леонтіїна Кульбака (народилася 1 квітня 1938 в селі Держанівка — померла 4 червня 2017 там же) — вчителька математики та багаторічний директор Держанівської середньої школи.
Пам'ять Учнів про Вчителів[ред. | ред. код]
- Автор: Микола Супрун, січень 2024.
В 1952 році Держанівська семирічна школа була реорганізована в середню загальноосвітню школу і в 1955 році вже випустила перших своїх десятикласників. Серед них була і Кульбака Галина Леонтіївна, яка все своє життя пов'язала із нашою школою. Пройшла шлях від вчителя математики до директора. Але, звичайно, то було значно пізніше. Після школи вона вступила на фізико-математичний факультет Ніжинського державного педагогічного інституту імені М.В.Гоголя, який вона на відмінно закінчила у 1960 році й прийшла вчителювати до своєї школи. У молодої родини підростав син Володимир, який у 1974 році закінчив із Золотою медаллю школу, опанував інженерною професією в Українській сільськогосподарській академії і після багатьох років роботи в аграрній сфері теж повернувся до Держанівської школи вчителем фізики.
В пам'яті залишився той святковий день — 1 вересня 1972 року, коли до нашого четвертого класу прийшла Галина Леонтіївна й повідомила, що вона буде нашим класним керівником та вчителем математики… І так це тривало довгих Щасливих сім років! Лише з роками ти починаєш розуміти яким неймовірним Талантом та Добротою вона володіла. Вона дійсно знала і розуміла кожного учня. На перше місце ставила формування людської основи, а не накопичення формальних знань… Вона мудро нам підкреслювала, що насамперед ми маємо стати й залишитися Людьми, а стосовно суми знань із різних сфер, то, говорила вона, саме життя підкаже пріоритети… Вчителька всіляко підтримувала учнів у яких є хист до точних наук, але при цьому діти із гуманітарними здібностями ніколи не були нею принижені… Вона завжди цікавилася тим як ми опановуємо всі навчальні дисципліни. Намагалася підтримати наші творчі плани стосовно майбутньої професії. Особливо раділа, коли хтось обирав педагогічну стежину.
Так, через багато років після школи вона мені із захопленням розповідала про нашу однокласницю Власенко (Божок) Валентину Іванівну, яка стала надзвичайно талановитим філологом і все життя пропрацювала в рідній школі. Раділа вона успіхам ще одного нашого однокласника — Трухана Олександра Феодосійовича, який став знаним вченим в галузі методики викладання історії, кандидатом педагогічних наук доцентом Київського університету імені Бориса Грінченка… Вона знала про долю кожного з учнів нашого класу… При кожній нашій зустрічі запитувала про всіх… Складалося враження, що років після школи ніби й не було…
Скажу відверто, що я десь і соромився зустрічатися із Вчителем, бо розумів, що не відповідаю тим сподіванням, на які вона очікувала… Прикро, що так думав я тоді, бо з роками ти все більше розумієш — істинний Вчитель завжди хоче бачити в тобі насамперед Людину, а не формальну анкету із твоїми кар'єрними здобутками!
У 1980 році через стан здоров'я наш директор Іван Олександрович Шелест передав естафету керівництва школою Галині Леонтіївні Кульбаці, яка майже двадцять років гідно продовжувала справу свого славного попередника. Попри велику зайнятість в школі, вона продовжувала тримати в полі уваги життя нашого класу. Так, дізнавшись, що я закінчив аспірантуру, вона запропонувала дати відгук на автореферат кандидатської дисертації… Цікавилася її захистом та працевлаштуванням до вишу, постійно запитувала про навчання нашої доньки Даринки, яку вона називала Одарочкою, як і її бабусю… Це і тоді й зараз сприймається з Великою вдячністю, бо в цьому сфокусована вся людська сутність Нашої Галини Леонтіївни.
Педагогічна праця Галини Леонтіївни довжиною в півстоліття належно оцінена державою. Вона була “Відмінником народної освіти України”, “Вчителем-методистом”, була нагороджена Почесною грамотою МОН України та іншими чисельними освітянськими нагородами. Для нас, її учнів, найголовнішою Нагородою Галини Леонтіївни була і є Любов всіх поколінь випускників школи до Нашого Вчителя!
