Редагування Кубрак Володимир Григорович
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
Поточна версія | Ваш текст | ||
Рядок 12: | Рядок 12: | ||
Із багатьма ветеранами-побідитівцями випало тоді зустрічатися, готуючи публікацію з нагоди в «Носівських вістях». У моєму серці і понині хвилюючі почуття від їхніх зворушливих спогадів про час і про себе, своїх колег і славний шлях найбільшого упродовж кількох десятиріч підприємства й колективу Носівки. А розпочиналось воно із надзвичайно скромного приміщення дитсадка колгоспу ім. Фрунзе, який свої хліборобські вершини здобував не без допомоги шефів-побідитівців. | Із багатьма ветеранами-побідитівцями випало тоді зустрічатися, готуючи публікацію з нагоди в «Носівських вістях». У моєму серці і понині хвилюючі почуття від їхніх зворушливих спогадів про час і про себе, своїх колег і славний шлях найбільшого упродовж кількох десятиріч підприємства й колективу Носівки. А розпочиналось воно із надзвичайно скромного приміщення дитсадка колгоспу ім. Фрунзе, який свої хліборобські вершини здобував не без допомоги шефів-побідитівців. | ||
− | Шкодувати за минулим наразі не модно. А, втім, і в підрядному колективному господарстві виростали свої герої-орденоносці, і без жодної розкачки буквально з будівельного майданчика поруч із широкими ланами й тваринницькими приміщеннями піднімався навіть не тижнями, а днями-годинами справжній велетень-завод, складався трохи згодом понад тисячний дружній колектив. Це не легенда, яку з гордістю розповідали випробувані в будівельних буднях побідитівці, а затим представники широкого спектру масових професій, інженери, майстри, які здобували робітничі професії у | + | Шкодувати за минулим наразі не модно. А, втім, і в підрядному колективному господарстві виростали свої герої-орденоносці, і без жодної розкачки буквально з будівельного майданчика поруч із широкими ланами й тваринницькими приміщеннями піднімався навіть не тижнями, а днями-годинами справжній велетень-завод, складався трохи згодом понад тисячний дружній колектив. Це не легенда, яку з гордістю розповідали випробувані в будівельних буднях побідитівці, а затим представники широкого спектру масових професій, інженери, майстри, які здобували робітничі професії у власному училищі, філіалі Ніжинського ТУ № 2. За сім років – з 1975-го по 1982-й, коли заводський навчальний центр припинив діяльність, виконавши свою роль, ним було підготовлено понад 600 кваліфікованих спеціалістів з металообробки: токарів, фрезерувальників, шліфувальників, координатників. Це вирішило кадрову потребу не тільки «Побідиту», а й ряду підприємств Ніжина, інших філіалів головного підприємства, заводу «Радіоприлад». Як говорять, побідитівського цвіту – по всій Україні. Адже окремі випускники училища продовжили навчання в Київському індустріально-педагогічному технікумі, відбувшись затим у подальшому житті організаторами виробництва, майстрами виробничого навчання. |
«Ми – побідитівці», – звучало з гордістю завжди, і надто в ювілейні дати, в це досить непомітно скромне 50-річчя, яке відбулося по-домашньому, без значних урочистостей. | «Ми – побідитівці», – звучало з гордістю завжди, і надто в ювілейні дати, в це досить непомітно скромне 50-річчя, яке відбулося по-домашньому, без значних урочистостей. |