Редагування Козарська трагедія: кладовище на місці села й обгорілі рештки людей на городах

'''Козарська трагедія: кладовище на місці села й обгорілі рештки людей на городах (Відео)'''

: Джерело <ref>{{Cite web | url = https://cheline.com.ua/chelinetv/suspilstvo-video/kozarinska-tragediya-kladovishhe-na-mistsi-sela-j-obgorili-reshtki-lyudej-na-gorodah-video-165710 | title = Козарська трагедія: кладовище на місці села й обгорілі рештки людей на городах (Відео)| publisher =  ЧЕline | author = Natalia Shcherbina | date = 11 березня 2019 | access-date = | language = }}</ref>

Рештки спалених живцем людей, ріки крові та хрести замість згорілих хат – саме такий вигляд мали Козари 76 років тому. 11 березня 1943 року село на Носівщині повністю знищили нацисти.

:''«Не щадили нікого – ні дітей, ні жінок, ні стариків. Загнали до церкви, нічого нікому не розказуючи. Сказали, що там буде зібрання в центрі села, зігнали до церкви і зробили підпал. Це була велика трагедія, про яку треба розказувати, щоб люди розуміли і пам’ятали», — голова Носівської ОТГ [[Ігнатченко Володимир Миколайович|Володимир Ігнатченко]].''

На місці спаленої церкви зараз стоїть поклінний хрест. Тоді це була велика дерев’яна святиня, де саме зібралися люди.

:''«Так само вранці разом зі священиком у сільській церкві було спалено майже 300 осіб. Це була Прощена неділя, і в цю Прощену неділю, коли люди прийшли на молитву, були заживо спалені німцями», — староста Козарського старостинського округу Носівської міської ради [[Бруй Тетяна Миколаївна|Тетяна Бруй]].''

Історики кажуть, що це друга за масштабністю трагедія після Корюківки. У багатьох літературних джерелах ідеться про 4 800 жертв, проте останні дослідження показали, що їх 3 908.

:''«Усі списки, всі документи згоріли, люди родинами, династіями загинули. І з 3908 людей встановили тільки. У цьому злочині брали участь військовослужбовці німецькі, горські військовослужбовці, був батальйон СД із Чернігова, який очолював Теодор Крістенсен, штурмбаннфюрер СД. Це був збірний загін, де були і поліцаї з місцевих мешканців», — історик Сергій Бутко.''

Село було оточене трьома кільцями охорони та колючим дротом, щоб ніхто не міг втекти. Проте деяким це все ж вдалося. Так ще малою пані Марія покинула село разом із деякими родичами.

:''«Дід каже: тікайте, вони старих не будуть вбивати. Це тільки молодь. Так молоді поїхали, а дід мій залишився там і мати моя залишилась там, згоріла. І сестра ще в мене була, то й сестра згоріла. Всі погоріли. Матір одкопали, а під нею ще дочка і ще хлопчик маленький. Я так просила і плакала: бабо, дайте мені Ваню, я понесу, він, каже, обпечений, а ти спіткнешся і впадеш, а він розсиплеться», — очевидиця подій [[Марія Демченко]].''

Зараз корінних козарців у селі проживає не більше 30%. Це нащадки тих, кому дивом вдалося врятуватись.

:''«Моя покійна мати теж тікала, врятувалася зі своїм батьком. Тому треба проводить заходи, щоб усі знали та пам‘ятали, що таке було. Моїх два дядьки загинули, вбили їх, спалили. Один уже був жонатий, а другий пішов до нього ночувати. І їх одразу на краю села починали палити і постріляли та спалили. А батько мій залишився і тьотя залишилась», — нащадок очевидців Михайло.''

:''«Моя мати теж горіла. На хаті їх три сестри було. Бабу мою теж у хаті розстріляли. Вона ще поранена була, не могли витягнути. Так живцем бідненька згоріла. Тут усіх кісток було розкидано. Там були розстріляні, там… І почали городи на весну орати, оті кістки й повилазили, бо неглибоко закопані», — нащадок очевидців Микола.''

Щороку в день трагедії у селі проводять реквієми, покладання квітів до пам’ятника, який звели самі селяни, та відправляють поминальну службу у церкві. Створили й музей. У ньому зберігають фото загиблих і картини, де зображені згадки очевидця про ті жахливі події.

:''«Люди з сусідніх сіл приходили й уже ставляли… де які останки знаходили, то вони закопували, ставили хрести. Дуже картина була така болюча. Всюди хрести. Ніхто нікуди їх не зносив у одну яму. А просто де кого знайшли, там того і поховали. Розповідали, що навіть на третій день від пам’ятника кров текла через дорогу до кладовища», — завідувачка Козаринського народного історико-краєзнавчого музею [[Адаменко Оксана Олександрівна|Оксана Адаменко]].''

Подібна трагедія сталася ще в одному селі на Носівщині – [[Сулак]]. Очевидці переповідають, що тут закатували понад 30 жителів за одного вбитого партизанами німецького офіцера. Потім винищили все село. Відомостей про жертви не залишилося. Історики кажуть, що фашисти діяли за чіткою схемою. Вони зганяли людей у приміщення і там їх розстрілювали та палили, щоб не збирати трупи. Охорона чекала, поки впаде дах будівлі. Це означало, що живих уже точно не залишилося. Так на Чернігівщині знищили 63 населені пункти.

Журналіст Ольга Лазун

Оператор Дмитро Дриганов

[[Категорія:Козарська трагедія]]
@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 '''Козарська трагедія: кладовище на місці села й обгорілі рештки людей на городах (Відео)'''
-: ''Джерело: {{Cite web | url = https://cheline.com.ua/chelinetv/suspilstvo-video/kozarinska-tragediya-kladovishhe-na-mistsi-sela-j-obgorili-reshtki-lyudej-na-gorodah-video-165710 | title = Козарська трагедія: кладовище на місці села й обгорілі рештки людей на городах (Відео)| publisher =  ЧЕline | author = Natalia Shcherbina | date = 11 березня 2019 | access-date = | language = }}''
+: Джерело <ref>{{Cite web | url = https://cheline.com.ua/chelinetv/suspilstvo-video/kozarinska-tragediya-kladovishhe-na-mistsi-sela-j-obgorili-reshtki-lyudej-na-gorodah-video-165710 | title = Козарська трагедія: кладовище на місці села й обгорілі рештки людей на городах (Відео)| publisher =  ЧЕline | author = Natalia Shcherbina | date = 11 березня 2019 | access-date = | language = }}</ref>
-<youtube>qfR74vjXyLg</youtube>
 Рештки спалених живцем людей, ріки крові та хрести замість згорілих хат – саме такий вигляд мали Козари 76 років тому. 11 березня 1943 року село на Носівщині повністю знищили нацисти.
@@ Рядок 37: / Рядок 35: @@
 Оператор Дмитро Дриганов
-[[Категорія:Козарська трагедія 1943 року]]
+[[Категорія:Козарська трагедія]]
-[[Категорія:Статті з відео]]