Редагування Козари — смерть і безсмертя
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
Поточна версія | Ваш текст | ||
Рядок 2: | Рядок 2: | ||
'''Козари — смерть і безсмертя''' | '''Козари — смерть і безсмертя''' | ||
− | : ''Джерело: [https://1ua.com.ua/kozary/forum/ua/0/0 Олександр Скорина. Козари — смерть і безсмертя]. Козари - форум села. 5 квітня 2008. | + | : ''Джерело: [https://1ua.com.ua/kozary/forum/ua/0/0 Олександр Скорина. Козари — смерть і безсмертя]. Козари - форум села. 5 квітня 2008.'' |
Уперше в [[Козари|Козарах]] мені випало побувати два з лишком десятиліття тому. Й відтоді живі голоси безпосередніх свідків страхітливого побоїща, влаштованого гітлерівськими нелюдами-расистами в цьому поліському селі [[11 березня]] [[1943]] року, голоси людей, що дивом вийшли з вогню і з-під куль, буквально видряпалися з прірви небуття, переживши страшну долю своїх односельців, не змовкали в пам'яті, змушували ще й ще раз повертатися сюди, опитувати все нових і нових очевидців, вивіряти подробиці, розшукувати архівні документи, звертатися до історичних джерел. | Уперше в [[Козари|Козарах]] мені випало побувати два з лишком десятиліття тому. Й відтоді живі голоси безпосередніх свідків страхітливого побоїща, влаштованого гітлерівськими нелюдами-расистами в цьому поліському селі [[11 березня]] [[1943]] року, голоси людей, що дивом вийшли з вогню і з-під куль, буквально видряпалися з прірви небуття, переживши страшну долю своїх односельців, не змовкали в пам'яті, змушували ще й ще раз повертатися сюди, опитувати все нових і нових очевидців, вивіряти подробиці, розшукувати архівні документи, звертатися до історичних джерел. | ||
Рядок 10: | Рядок 10: | ||
Тут, думаю, доречним буде фрагмент із суперечки двох голів колгоспів, свідком якої я став. | Тут, думаю, доречним буде фрагмент із суперечки двох голів колгоспів, свідком якої я став. | ||
− | + | — Од нічого робити, кажеш, музеєм зайнялися? — більш здивовано, ніж ображено, зімкнув над переніссям ледь скроплені сивиною брови хазяїн, що знайомив нас із експонатами щойно відкритого сільського музою. Я взяв собі за правило: перш ніж присуд якийсь виносити, серйозно все зважувать… Радив би й іншим,— він вибачливо глянув на свого молодшого колегу,— на старість як знахідка буде.— Обережно поклавши засмаглу жилаву п'ятірню на скло, під яким рядами були вилаштувані бойові й трудові нагороди односельців, роздумливо продовжив: — То хлопчисько, що на суботу-неділю прилітає додому за «сидором», може знічев'я бовкнути, що на ум збреде, а нам словом легковажити не годиться, ні. Музей,— не без гордості обвів він очима просторе, зі смаком обладнане приміщення, — ти ще матимеш не одну нагоду особисто в тому пересвідчитись, потрібний не лише школярам, які геть-чисто все знають про Пунічні війни, Стародавню Грецію і Рим. Про рідне ж село тир-пир — і більше нічого... Знають вони, приміром, Муція Сцеволу, який спалив собі руку, і не відають толком про бойові діла жодного із 182 земляків, що наклали головою в боях з гітлерівцями. Не назвуть вони поіменно і сімнадцяти односельців, які прийняли мученицьку смерть в палаючій хаті, але не видали місця, де партизани сховали своїх поранених побратимів. | |
Голова перейшов до стенда з фотографіями. | Голова перейшов до стенда з фотографіями. | ||
− | + | — Музей необхідний і дітям, і внукам, і правнукам загиблих на війні, перших комунарів, кращих трударів наших.— У його голосі виразно вчувалися вчительські нотки.— Ми розшукуємо по крихті, по рядочку, по слову в офіційних документах, записуємо спогади, аби до кожного дійшло: жодна добра справа, жоден подвиг не щезають безслідно, вони лишаються нашим безцінним скарбом. Бо збагачують душу, додають нам гордості, певності в своїх силах, непоступливості... Так, так, і непоступливості,— наголосив, хоч ніхто йому й не заперечував.— Ось цих моїх попередників,— по черзі вказав він на фотографії,— зняли з посади несправедливо. Одного за те, що не погодився переорати луки, другого — ще не ліквідував пари... А ми їх шануємо, бо зробили багато корисного... І вважаємо, що визнання потрібне не тільки їм і їхнім дітям, а й мені, тим, хто прийде на зміну... Щоб міцніше тримались у критичну мить, не квапились виконувати недалекоглядні вказівки, не піддавались суто вольовому тиску... Не тобі казати, що з цим у нас густувато... | |
Чи не правда, мудрий погляд на роль минулого у формуванні нашої самосвідомості? На жаль, таке ставлення до історії стрінеш далеко не скрізь. А здавалося б — азбучна істина: відкидаючи пережите, пройдене, ми обкрадаємо себе. Демонструючи неповагу до минулого, ми ризикуємо лишитися без майбутнього. Ясна річ, бажаного нам майбутнього. | Чи не правда, мудрий погляд на роль минулого у формуванні нашої самосвідомості? На жаль, таке ставлення до історії стрінеш далеко не скрізь. А здавалося б — азбучна істина: відкидаючи пережите, пройдене, ми обкрадаємо себе. Демонструючи неповагу до минулого, ми ризикуємо лишитися без майбутнього. Ясна річ, бажаного нам майбутнього. |