Відмінності між версіями «Каленик Станіслав Михайлович»
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
| (Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
| Рядок 9: | Рядок 9: | ||
== Спогад Станіслава Каленика == | == Спогад Станіслава Каленика == | ||
| − | + | Станіслав Каленик сам розповідав [[Чепурний Василь Федорович|Василеві Чепурному]]: | |
| + | :''«Послав мене начальник Чернігівського обласного УМВС Євдокимов зачитати постанову ДКНС в приміщенні Руху (тоді — вул. Щорса, тепер — Івана Мазепи, 4). А було вже під вечір. Співголова краєвого Руху Олександр Котенко каже: «У нас робочий день закінчується!» І випровадив Каленика та ще одного міліціонера.'' | ||
| − | Тоді | + | :''Тоді я дзвоню Євдокимову, підклавши на трубку газету, щоб голос змінити: «Ми із Руху. Тут ваші приходили, так ми на завтра ждемо бойовиків із Галичини — хай ваші завтра приходять, ми їм покажемо!». І Євдокимов каже Каленику: «Та ну їх! Завтра там бойовики будуть! Ще нам бійки не хватало!». І більше читати постанову ДКНС не посилав...'' |
| − | |||
| − | |||
[[Категорія:Уродженці Дебревого]] | [[Категорія:Уродженці Дебревого]] | ||
Версія за 09:05, 16 квітня 2024
Станіслав Михайлович Каленик (народився ~1949/1950 в селі Дебрево — помер ? квітня 2024) — полковник міліції, працював начальником Чернігівського обласного управління по боротьбі з організованою злочинністю.
Життєпис
З родини Калеників з лісництва. Навчався у Носівській школі № 3, однокласник Ткаченка Володимира Тимофійовича та Івахно Ольги Іванівни, також Кравченка Миколи Степановича, Нечепи Василя Григоровича, Какало Надії і Чаленка Олександра.
Жив у Чернігові, все життя пропрацював слідчим.
Спогад Станіслава Каленика
Станіслав Каленик сам розповідав Василеві Чепурному:
- «Послав мене начальник Чернігівського обласного УМВС Євдокимов зачитати постанову ДКНС в приміщенні Руху (тоді — вул. Щорса, тепер — Івана Мазепи, 4). А було вже під вечір. Співголова краєвого Руху Олександр Котенко каже: «У нас робочий день закінчується!» І випровадив Каленика та ще одного міліціонера.
- Тоді я дзвоню Євдокимову, підклавши на трубку газету, щоб голос змінити: «Ми із Руху. Тут ваші приходили, так ми на завтра ждемо бойовиків із Галичини — хай ваші завтра приходять, ми їм покажемо!». І Євдокимов каже Каленику: «Та ну їх! Завтра там бойовики будуть! Ще нам бійки не хватало!». І більше читати постанову ДКНС не посилав...
