Редагування З історії і сьогодення Носівської станції юних техніків

'''З історії і сьогодення [[Носівська станція юних техніків|Носівської станції юних техніків]]'''

:''Джерело: «З історії і сьогодення Носівської станції юних техніків» — розділ книги [[Фурса Валерій Михайлович|Валерія Фурси]] «[[З історії освіти Носівщини]]» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.''

Історія Носівської районної станції юних техніків бере свій початок від 1972 року, коли у райцентрі, на виконання народно господарського плану було відкрито нову позашкільну установу. Як розповідає безпосередній учасник тих подій [[Кияниця Василь Васильович|В. В. Кияниця]] (і тоді, і нині – директор СЮТ), робота станції розпочи налася з одного стола та двох стільців, виділених для новоствореної позашкільної установи у приміщенні методкабінету місцевого [[Носівський районний відділ освіти|районного відділу освіти]]. Потім був наданий клас і невеличка кімната у [[Носівська ЗОШ I-III ступенів № 1|школі №1]], а з 1976 року для СЮТ запропонували списане під ліквідацію приміщення [[Носівська школа № 6|колишньої школи №6]]. Тодішнім колективом СЮТ воно було відремонтоване і підготовлене до роботи гуртків. Створення станції юних техніків у Носівці було у значній мірі обумовлено тим, що наприкінці 1960-х як у місті, так і в районі, серед школярів набуло значного поширення таке масове явище, як радіо хуліганство. І носівські органи держінспекції електрозв'язку були неспроможні впоратися з ним. Молодому спеціалісту Василю Кияниці вдалося створити радіостанцію колективного користування, зацікавити «радіохуліганів-школярів» справжнім радіоаматорством і вони дружно прийшли до організованих ним і спочатку одноосібно очолених радіогуртків.

Відтак носівський непереможний радіохуліганський осередок був повністю подоланий вже до початку 1976 року Так як проведена в Носівці робота була актуальною для всієї країни, то носівський досвід по профілактиці радіохуліганства серед школярів, шляхом залучення їх до організованого радіоаматорства, вивчається всесоюзним журналом «Радіо» і поширюється на весь Радянський Союз. Головний герой – молодий радист, що очолив СЮТ. Подальша робота ініціативного керівника і підібраного ним педагогічного колективу виводить Носівську СЮТ у ряд потужних позашкільних закладів. На початок 1980-х Носівська СЮТ за всіма показниками стає відомою далеко за межами Чернігівщини. На її базі формуються обласні збірні команди з авіамодельного і радіоспорту. Підготовлені в Носівці спортсмени починають регулярно здобувати призові місця на республіканських, а згодом і на всесоюзних змаганнях: спочатку школярського рангу, а потім і в «дорослих». Шість носівських майстрів спорту СРСР – чи не найкрасномовніше свідчать про результативність сютівської підготовки! Стрімко зростає майстерність дітей і майстерність керівників гуртків, яких усе частіше починають залучати до суддівства змагань високих рангів, до тренувань збірних команд області, а потім і України для участі у Всесоюзних змаганнях.

Керівник позашкільного навчально-виховного закладу Носівської СЮТ Василь Кияниця, як керівник радіогуртка, здобув звання «Майстер спорту СРСР» і «Суддя Всесоюзної категорії». У 1987 році українські радіоаматори обрали В. В. Кияницю відповідальним секретарем федерації радіоспорту України. Він багаторазово залучався у якості тренера збірної команди школярів України для участі у всесоюзних змаганнях. Такі його вихованці, як [[Осадча Лідія|Лідія Осадча]], Володимир Зеленяк, [[Приходько Борис Вікторович|Борис Приходько]], Олександра Головач стають Чемпіонами СРСР серед школярів. У 1978 році підготовлена В.В. Кияницею збірна команда України з радіоспорту посідає перше місце на IV-й Першості СРСР серед школярів і дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Багато носівських юних радіоспортсменів стають Чемпіонами України. Серед них вже згадувані Володимир Зеленяк і Лідія Осадча, Сергій Микула, Ігор Скакун, Лариса Рогова, Ігор Пузанов, Світлана Ємець, Тетяна Ющенко, Борис Приходько, Сергій Красун, Геннадій Юрченко, Валентин Проценко, Юрій Корінько, Наталія Кузьменко. Працюючи директором СЮТ, Василь Васильович очолю вав обласну федерацію радіоспорту, республіканську колегію суддів по спорту. Брав участь у суддівстві більш як 120 змагань, у тому числі чемпіонатів СРСР і ряду міжнародних першостей. У якості головного судді проводив десятки обласних і республі канських змагань школярів із технічних видів спорту. У 1988 році Василь Кияниця увійшов до списку десяти кращих суддів з технічних видів спорту в Радянському Союзі. Отримав звання «Суддя республіканської категорії», а потім – «Суддя всесоюз ної категорії».

Із 1987 року по 1994 рік (три терміни поспіль) В.В. Кияниця обирався відповідальним секретарем федерації радіоспорту України. За визнанням багатьох провідних фахівців, Василь Кияниця з цієї громадської посади зробив значний внесок у вітчизняний радіоаматорський рух. Він незмінно з трибун, площ, стадіонів пропагував шкільну технічну творчість і боровся проти всього, що заважає її розвиткові. За успіхи у роботі В.В. Кияниця нагороджений десятками нагород, у тому числі двома Грамотами МО України, йому присвоюєні звання «Відмінник народної освіти» (1981 р.) та «Відмінник освіти України» (1997 р.).

Василем Васильовичем створена перша в колишньому Союзі «Програма гуртка юних операторів колективної радіостанції», яка була рекомендована Міністерством народної освіти України до впровадження, видана тиражем 70 тисяч примірників і діяла по всій території України понад два десятиліття. Він також є одним із співавторів «Положення про станцію юних техніків» 1988 року. З 1992 року по 2000 рік Василь Васильович член редколегії Всеукраїнського журналу «Радіоаматор» на сторінках якого він започаткував «Історію радіоаматорства в Україні». Його серія публікацій про радіоаматорство в Україні написаних на початку 1990-х років і опублікованих вказаним журналом була дуже схвально зустрінута радіоспільнотою. Тим часом, створена в 1974 році носівська «колективка» стає відомою в Україні, Радянському Союзі і за його межами. Записи її сигналів з'явилися в апаратних журналах тисяч радіоаматорів з понад 200 країн світу. Про успіхи юних радистів із Носівки писали газети «Молодь України», «Радянська освіта», «Патріот Батьківщини», журнали «Радіо», «Знання та праця», інші видання.

Колектив радіостанції нагороджується десятками й десятками відзнак вітчизняних і зарубіжних федерацій. Широка популярність Носівської СЮТ стала можливою завдяки тогочасному достатньому фінансовому забезпеченню з боку держави. Коштами і матеріалами допомагали колгоспи, підприємства і, навіть, громадяни. Колишній головний інженер Носівського райвузла зв'язку [[Сірик Володимир Максимович|Володимир Максимович Сірик]] практично щомісяця бував у СЮТ, цікавився всіма можливими нашими проблемами. І після кожного його візиту в СЮТ прибували потрібні вузли і блоки, дроти і деталі.

Колишній начальник РЕМ [[Куценок Іван Захарович]] віднайшов і безкоштовно доставив у СЮТ грандіозні поворотні антени колективної радіостанції.

А інший ентузіаст і патріот рідного краю Висотков Іван Петрович посприяв у виділенні з Чернігівського льотного училища поворотних редукторів. Колишній директор місцевого заводу «Побідит» [[Кубрак Володимир Григорович]] та головний економіст цього заводу і великий ентузіаст технічної творчості [[Дяченко Анатолій Трохимович]] посприяли зварювально монтажними роботам. А керівники гуртків [[Зеленяк Сергій Григорович|Сергій Григорович]] та [[Зеленяк Володимир Вікторович|Володимир Вікторович]] Зеленяки, [[Кияниця Василь Васильович]] та [[Микула Сергій Михайлович]] уже безпосередньо на місці монтували елементи антени і встановлювали їх на робочу висоту. Тодішній секретар райкому партії [[Сотниченко Віра Григорівна]], посприяла асфальтуванню доріг до СЮТ, що значно покращило весь прилеглий мікрорайон. У 1980 – 1990 рр. Носівська районна СЮТ мала велику філію при [[Будинок культури Носівського цукрового заводу|будинку культури Носівського цукрового заводу]], яку повністю, за виключенням заробітної плати керівникам гуртків, утримував цукровий завод. Гуртки практично ні в чому не мали потреби завдяки прямо таки батьківській турботі [[Заболотний Михайло Васильович|Михайла Васильовича Заболотного]], [[Шерстюк Григорій Миколайович|Григорія Миколайовича Шерстюка]], [[Макуха Віталій Андрійович|Віталія Андрійовича Макухи]] та інших небайдужих людей.

Тим часом філії СЮТ поступово поширились практично на усі школи міста і району. Росли і міцніли кадри ентузіастів технічної творчості. Носівщина має бути вдячною за позаурочне виховання і навчання корисним справам сотень юних носівчан [[Репета Петро Євгенович|Петру Євгеновичу Репеті]], Григорію Федоровичу Солошенку, Дмитру Івановичу Федченку, Борису Іларіоновичу Гавриленку, Луці Демидовичу Супруну, Борису Віталійовичу Барановському, Петру Полікарповичу Гольцю.

З'явилася нова когорта молодих і талановитих наставників юних техніків, таких як Анатолій Прокопович Волинський, Петро Михайлович Власенко, Гамлет Ашотович Григорян, Михайло Григорович Куц, Михайло Миколайович Макаренко, Микола Григорович Могильний, Антон Гаврилович Захарчук, Йосип Юрійович Пероганич, Валентин Іванович Алексєєв, Анатолій Іванович Кришталь, Михайло Прокопович Ляшенко, Олександр Григорович Веременко, Олександр Іванович Коросташивець, Михайло Михайлович Шевченко, Василь Васильович Розум, Віктор Васильович Ювенко, Сергій Григорович і Володимир Вікторович Зеленяки, Михайло Григорович Ігнатенко, Сергій Михайлович Микула, Олександр Васильович Ювенко, Тетяна Володимирівна Зеленяк (Ющенко). Понад три десятиліття з наймолодшими школяриками Носів щини працювала методист СЮТ Валентина Костянтинівна Безпала.

Ці педагоги-наставники, були золотим фондом Носівської СЮТ кінця минулого століття. Це кращі з тих, хто пройшовши через наш навчальний заклад у різні роки, зробили значний внесок у розвиток дитячої технічної творчості на Носівщині. Це люди, завдяки наполегливості, таланту і самовідданості яких, наша районна станція юних техніків здобувала десятки вершин у спортивно-технічній майстерності, виставках, конкурсах, оглядах і ще в безлічі різноманітних масових заходів, які прово дилися десятками щороку протягом десятиліть. Через розум і серце цих людей пройшли сотні школярів, котрі отримали у позаурочний, нерідко неоплачуваний час, підготовку зі столярної, слюсарної, електро-електронної та радіотехнічної справ.

Під їх керівництвом діти вчилися моделювати, читати креслення, клеїти, випилювати, випалювати і пиляти, робити електро- і радіомонтаж, клепати, стругати і паяти, навіть зва рювати метали. Під опікою і наставництвом названих вище педагогів-чоловіків дітвора і юнь навчалися виготовляти моде лі, макети, наочні посібники, котрі дивували своєю доверше ністю відвідувачів обласних і республіканських виставок. А вироби радіоелектронного спрямування, виготовлені носівськими старшокласниками під керівництвом відмінника освіти України С. Г. Зеленяка, неодноразово відзначалися бронзовими, срібними і, навіть, золотими медалями Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) СРСР.

Багато років Носівщина гордиться своїми авіамоделістами. Справа ця була започаткована у післявоєнні роки великим ентузіастом технічної творчості Григорієм Федоровичем Солошенком. Перші моделі планерів і літаків піднялися у носівське небо в кінці 50-х – початку 60-х років з подвір'я будинку піонерів, де в той час директором був Петро Євгенович Репета, а потім Григорій Федорович Солошенко. Не було досвіду, не було двигунів, не було надлегкої бальзи і паперу мікалентного не було. Але був ентузіазм і нестримне бажання післявоєнних школярів-авіамоделістів: Миколи Ляшенка (пізніше льотчик Чернігівського авіапідприємства), Валерія Буланова (пізніше – військовий льотчик), Аркадія Ляшенка, Віктора Стрільчина (перша в історії Носівщини перемога на обласних змаганнях!), Олексія і Михайла Мархаїв, Віктора Іваницького, Віктора Ювенка (авіамоделізму присвятив усе життя) і десятків інших їх товаришів, і моделі відривались від землі… Ще серед перших авіамоделістів на Носівщині були Михайло Пінчук, Іван Хиленко, Анатолій Болтава, Віктор Конотопець, Олександр Дуброва, Григорій Тхір, Володимир Касян, Микола Зуб, а також бойова і незабутня Марійка Кебкал (у майбутньому стала дружиною льотчика).

Новий і потужний поштовх для подальшого удосконалення і розвитку, авіамоделізм на Носівщині отримав на початку 70-х років, з появою станції юних техніків, куди він перемістився під керівництво і краще матеріальне і науково-методичне забез печення. Колишній учень Г.Ф. Солошенка Віктор Ювенко стає його колегою у керівництві юними авіамоделістами. Саме цей тандем здобуває перші переконливі перемоги обласного масштабу, а потім, на роки, міцно посідає найвищі обласні сходинки авіамодельної майстерності.

Важко перелічити усіх призерів і чемпіонів з авіамоделізму. Проте назвемо кращих з кращих: Віктор і Олександр Ювенки (майстри спорту), Михайло Ігнатенко, Микола Тимченко, Олександр Галета, Віктор Булах, Анатолій Воронов, Валентин Криворот, Олександр Кундюба, Володимир Расюк, Віктор Яковенко, Ігор Жовтуватий, Григорій Золов, Володимир Тарасенко, Олександр і В'ячеслав Лук'янці, Андрій Коваль, Сергій і В'ячеслав Юрчевські, Юрій, Василь і Роман Ювенки (майстри спорту України), Геннадій Безпалий, Дмитро Тара сенко, Василь і Сергій Васильченки. Розповідь про рух юних техніків на Носівщині не буде вичерпною без розповіді про радіоспорт. Про цей загадковий і таємничий військово-технічний вид спорту, який і на сьогодні, для багатьох «не посвячених» таким є. Отже, до першого складу носівських радіоаматорів слід віднести Валерія Буцана, Віктора Ткаченка, Івана Крившу, Олександра Кацалапа, Миколу Дубину, Андрія Зубця, Олю Іванову, Ігоря Скакуна. Першу нагороду республіканського ґатунку привіз у Носівку в 1974 році дев'ятикласник Ігор Дуброва – срібна медаль першості України! Це був і перший успіх його тренера Василя Кияниці. Як кажуть, в Україні Носів ку помітили. Проте, то були лиш перші вдалі спроби.

Наступним кроком до поліпшення роботи з юними радистами стало залучення до тренерської роботи Олександра Івановича Коросташивця. Він, у минулому – військовий радист, очолив підготовку юних телеграфістів. І, практично, перші ж його вихованці Сергій Микула та Лариса Рогова стають чемпіонами області і призерами республіканських змагань 1976 року в Тернополі. Наступного року до нагород Лариси і Сергія приєднуються перші нагороди Ігоря Пузанова, Володимира Зеленяка, Ліди Осадчої, Світлани Ємець.

У 1978 році носівчани В. Зеленяк та Л. Осадча у складі збірної команди України стають Чемпіонами СРСР серед школярів. З далекого Архангельську Володимир та Ліда, крім чемпіонських звань, привезли до Носівки дві срібні медалі в особистій першості, а Ліда, ще й спеціальну нагороду – «За волю до перемоги!». Знову вагомий особистий успіх тренера збірної команди України В.В. Кияниці. Про тренерську роботу з школярами в Носівці стали говорити вже не тільки у Києві, а й у Москві, Мінську, Прибалтиці… А в рідній Чернігівській області носівським школярам не було рівних. Майже протягом двох десятиліть жодна команда так і не здолала носівську збірну юних радіоспортсменів. Навіть простий перелік чемпіонів області займе немало місця. Пам'ятні перемоги здобували: Людмила Якушенко, Ігор та Сергій Рибачки, Сергій Кузьменко, Тетяна Ющенко, Сергій Красун. Неперевершеними майстрами спортивної пеленгації (стара назва «Полювання на лисиць») у різні роки були: Борис Приходько, Валентин Проценко, Юрій Корінько, Лариса Іва нова, Галина Бидлой, Наталія Кузьменко, Ігор Терещенко, Олександр Глушко, Катерина Буцан, Наталія Шульга, Елла Шмигорська, Євген Комар, Ярослав Андрієнко, Олександр Гунько та багато інших.

Справжніми майстрами спортивної радіотелеграфії, які прийшли на зміну попередникам, стали Наталія Надточій, Лариса Подолянко, Ніна Калина, Світлана Кундюба, Лариса Іванова, Тетяна Рудяченко. Василь Хиленко, вже як вихованець молодої тренерки Тетяни Володимирівни Зеленяк, у 1988 році у Всесоюзних змаганнях у Криму, зайняв третє місце.

Це був «зірковий склад» Носівської радіоеліти. Про них писала місцева, обласна і республіканська преси. Їх популярність приводила до гуртків Носівської СЮТ нових і нових бажаючих До середини 80-х якісно сформувався тренерський колек тив Носівської СЮТ, до якого органічно влились «доморощені кадри» – Володимир і Тетяна Зеленяки, Сергій Микула. Все частіше можна було почути про «Носівську тренерську школу». Це давало величезний оптимізм і надії на майбутні перемоги. І раптом… ні, не війна – горбачовсько-єльцинська «перебудова» у партійно-комсомольському варіанті. Безгрошів'я, згортання змагань з військово-технічних видів спорту, а за тим і роботи відповідних гуртків. Бо без забезпечення тренувань, за відсут ності вертикальної структури змагань, зникають стимули, які раніше приводили шкільну дітвору до гуртків. А в тренерів, які самовіддано і без «залишку» віддавалися виключно роботі з дітьми, багаторазово «перевиконуючи» передбачені типовою програмою години, з'явились перші проблеми з утриманнями власних сімей – адже затримки зарплат сягали багатьох місяців. Почали їздити на заробітки: моделісти – до Чехії, а радисти – до Польщі. Люди мали якось виживати. Такий був час. Найголовніший наслідок – руйнування культури, освіти, спорту. Руйнування до рівня невідновності. І тому дуже прикро іноді чути про втрату колишньої слави Носівської СЮТ. Нема в тому вини ні її керівництва, ні людей, які і тоді, і тепер працюють у ній. Усе сталося внаслідок суспільних змін у результаті яких стабільне державне фінансування позашкілля перетворилось на фінан сування за так званим «залишковим принципом». І за роки цей «принцип» призвів до стану, коли ніхто не наважується лікві дувати позашкільні заклади, і вони продовжують існувати не завдяки, а всупереч. Отже, на початку 90-х у Носівській СЮТ залишились ди ректор В.В. Кияниця та її багаторічний методист В.К. Безпала. Методисту за віком, а директору – за переконаннями вже запіз но було починати «нове життя» поза межами станції. Проте роботу СЮТ довелось відроджувати практично, як при її ство ренні у 1972 році, з тією лиш різницею, що було приміщення, була, хоч і старіюча, проте матеріальна база. Виділялись якісь кошти на гурткову роботу, при цілковитій їх відсутності (тоді ще наївно сподівались, що тимчасово) на матеріальне забезпечення тої роботи.

За браком бажаючих працювати на посадах основних керів ників гуртків (нема забезпечення – нема дітей, нема дітей – нема керівників гуртків згодних «сидіти на пороховій діжці» недостатньо активного відвідування занять), був знайдений єди ний, можливо, варіант: розширення гуртків СЮТ на базі шкіл міста і району. Позитивним боком такого варіанту є те, що досягається максимальне охоплення гуртковою роботою різних дітей із різних шкіл. І коли стверджується, скажімо, що в СЮТ є 500 дітей, то це різні діти, а не одні й ті ж, записані до різних гуртків, що є не рідкістю при концентрації роботи в одному місці.

Ще одним позитивом децентралізації гурткової роботи є співробітництво з директорами шкіл. Як не як, а школи мають спецрахунки, іноді мають шефські допомоги, батьківські кошти. Нехай не багато, але якась дещиця спрямовується на хоч і СЮТівський гурток, але ж для дітей своєї школи... На пізнішому етапі співпраці зі школами виявився ще один значний позитив – використання шкільних комп'ютерних класів для позакласної роботи. Щорічно навчатися комп'ютер ним наукам у позаурочний час виявляють бажання понад 200 дітей району. Навіть коли б наша СЮТ мала комп'ютерний клас на 20 місць, то ми змогли б охопити не більше 60-ти дітей. А так, завдяки співробітництву зі школами, не маючи класу, щорічно забезпечуємо позакласну комп'ютерну підготовку значно більшої кількості школярів. Найважливішим завданням педагогів-позашкільників є створення сприятливих умов для відвідування занять гуртків цями. А це можливо тільки за достатньої фінансової підтримки. У порожні класи, або в класи із застарілими комп'ютерами, іншим обладнанням, у класи, в яких нема найнеобхідніших для роботи матеріалів, діти не йдуть. На першому етапі відродження в 90-х роках виживанню мережі гуртків суттєво посприяли створені у школах гуртки технічного моделювання молодших школярів. Ці гуртки для наймолодшеньких діток наша СЮТ мала завжди. Просто в «роки слави» вони були малопомітними. Тепер саме вони стали кістячком мережі станції і всієї позашкільної роботи з техніки. Через ці гуртки пройшли сотні й сотні юні району. За відсутності забезпечення матеріалами, було прийнято рішення про «розсіювання» цих гуртків по школах району, де, за рахунок спецкоштів, батьків, місцевих меценатів, можна було сподіватися на виживання. Вижили. Вижили завдяки таким вічним ентузіастам, як Йосип Юрійович Пероганич. Поповнили лави керівників гуртків у скрутний час Григорій Андрійович Буряк, Світлана Віталіївна Гошко, Ірина Михайлівна Пузанова, Любов Олек сіївна Руденко, Валентина Михайлівна Мужченко. Саме вони «з нічого» створювали шедеври для обласних виставок, готували команди і конструювали експонати. Навчалися самі, і навчали інших. Вони одними з перших зрозуміли, що марно чекати від держави, бодай, найелементарнішої допомоги. Вони могли відмовитися, але видно так і не змогли знайти слів, щоб пояс нити «про вічні державні труднощі з бюджетом» допитливим оченяткам діток, які з нетерпінням чекають на кожне заняття, і які у своєму наставникові вбачають конкретну тьотю Валю, чи тьотю Іру і чекають від неї чергового сконструйованого щоден ного маленького дива. Спасибі їм, на відміну від багатьох «державників», за роботу і за совість.

До наших кращих керівників гуртків комп'ютерників, які започатковували справу на Носівщині, слід віднести Василя Васильовича Кияницю, Сергія Григоровича Зеленяка, Сергія Михайловича Микулу, Івана Івановича Скрипчинського, Юрія Миколайовича Кратка, Юрія Володимировича Ляшка, Віталія Володимировича Шейка з Володькової Дівиці. Ці ентузіасти першими придбали, чи виготовили власноруч комп'ютери «Микроша», «ZX-Spectrum», «Поиск» і, навчаючись самі, розпочали навчати дітей, як у стінах СЮТ, так і на базі своїх шкіл. Із середини першого десятиліття нового сторіччя, з появою шкільних кабінетів інформатики, до когорти педагогів-комп'ю терників приєдналися (або замінили) нові керівники гуртків: носівчани В'ячеслав Станіславович Пуха, Сергій Володи мирович Левченко, Ігор Борисович Гавриленко, Михайло Миколайович Макаренко з Червоних Партизан, Яків Степано вич Гальченко зі Степових Хуторів, Лідія Володимирівна Авде єнко та Наталія Павлівна Талалаївська з Мрина, Володимир Володимирович Бувайлик з Плоского. Ще пізніше лави «комп'ютерників» поповнили носівчани Юлія Володимирівна Кириленко, Алла Анатоліївна Утва, Віктор Володимирович Черевко.

Із приходом у 2003-му році в Носівську СЮТ Надії Олександрівни Довбиш суттєво пожвавилась методична робота. Як в станції, так і в районі. Особливо ретельно стали готуватися методичні розробки. На 7-12 таких розробок щорічно попов нювалася скарбничка СЮТ. Між керівниками гуртків прово дився конкурс на кращі розробки. Роботи переможців – направ лялися на обласні та всеукраїнські конкурси, здобуваючи і там визнання та нагороди. Найбільше таких перемог, як і годиться, у методиста та директора СЮТ. Але й роботи керівників гур тків Л.Ф. Фесенко, Л.В. Авдеєнко, Ю.В. Кириленко, А.А. Утви, С.М. Кебкал, І.Б. Гавриленка, Т.В. Лисенко, Н.О. Мозгової були незмінно у числі кращих. У 2000-х роках Носівська СЮТ одна з не багатьох в облас ті, яка змогла відновити регулярне проведення районних зма гань з технічного моделювання молодших школярів, фіто дизайну, з WEB-дизайну та комп'ютерного малюнка. На зма гання і очні конкурси прибували не менш як по десять дванадцять команд. Великого методичного обслуговування потребують щорічні районні виставки з науково-технічної творчості, декоративно ужиткового та образотворчого мистецтва, виробів молодших школярів, фітодизайну. Відродилися районні фотоконкурси і з'явилися перші успіхи. Найвизначніші досягнення на 2000 – 2010 рр., були в учениці другої школи і активістки наших гуртків Насті Сало. Також заслуговують згадки досягнення учнів цієї ж школи Ані Коваленко, Максима Сала, Ані Золотар, Ані Баришовець і Аліни Бойко, Якова Кащенка з Хотинівки. За допомогою Михайла Михайловича Кривця і його гуртківців було зроблено три фільми, які стали лауреатами обласних конкурсів…Тільки обласних призерів у 2010 було понад два десятки гуртківців. У звіті начальника обласного управління освіти на учительській конференції 2010 року було відзначено, що Носівська СЮТ належить до кращих позашкільних закладів області.

Носівська СЮТ у період з 2011 року і по цей час У 2011 році Носівська СЮТ успішно пройшла Державну атестацію на здійснення освітньої діяльності у галузі по зашкільної освіти до 2021 року. На час атестації Носівська СЮТ повнилась новими працівниками. Добрих слів заслуговує праця у той період Олександра Михайловича Кащенка – столярна справа, Ольги Федорівни Довбиш – оригамі, фіто дизайн, Юлії Володимирівни Кириленко – користувачі ПК, Любові Василівни Василенко – природа і фантазія, Михайла Михайловича та Валентини Федорівни Кривців – юні фото- та кінооператори, Алли Анатоліївни Утви – основи інформаційних технологій, Ірини Вікторівни Ріпи – паперопластика, Тетяни Валентинівни Лисенко – виготовлення сувенірів, Алли Михай лівни Кратко – образотворче та декоративно-ужиткове мистец тво, Тетяни Миколаївни Градобик і Юлії Михайлівни Кривші – початкове технічне моделювання та інших.

Гуртками Носівської СЮТ десятиліттями «покритий» увесь район. Їх керівники здобувають досвід в обраній сфері діяль ності і поступово стають кращими серед кращих. Регулярні семінари-практикуми, які проводяться у СЮТ, навчання новим методам роботи, що періодично з'являються у будь якій галузі, а надто – у техніці творчості. Найактуальніші, найновіші досяг нення позашкільної роботи якнайскоріше стають надбанням і втілюються у гуртки. Багато завдань, що ставилися перед райо ном по участі в обласних і всеукраїнських заходах, успішно координувалися станцією через колективний розподіл обов'яз ків, що приносило і приносить найкращі загальні результати. СЮТ має базове приміщення. У ньому сконцентровані результати позашкільної роботи всього району: виставковий зал, методичний кабінет, технічна лабораторія, радіостанція. Є «Українська світлиця», формуються технічна бібліотека і полі технічний музей. У базовому приміщенні проводяться щорічні районні виставки, конкурси і семінари. Вище вже зазначалося, що за роки існування Носівська СЮТ вписала не одну славну сторінку в історію закладу і в історію позашкільної освіти міста, громади, району, області і України. Немало славних сторінок написано. Але «за кадром» залишалося і залишається ще більше. Періодично кращими ставали успіхи моделістів, комп'ютерників, конструкторів, фотографів… І далі про це буде. Останнім часом, як і у 70-ті – 90-ті рр. минулого століття, серед СЮТівських вихованців вперед вийшли радисти. Саме їх доля найвищих нагород суттєво перевищує інші профілі гуртків Носівської СЮТ. Не тому, що в інших гуртках стали гірше працювати, а тому, що радисти зробили суттєвий крок вперед. Дуже суттєвий, всеукраїнського рівня! Це гідно підтримки, відзначення і гордості! Операторами колективної радіостанції при Носівській СЮТ за чотири останні роки прийнято участь у понад 250 змаганнях різних рівнів і рангів і практично в усіх зайняті призові місця! І як не писати про наших радистів, якщо їх досягнення сягають призових місць в Україні, Європі і в світі? Десятки і десятки нагород! Щоб їх могли побачити усі бажаючі, довелося в Інтернеті за адресою http://ur4rww-01.blogspot.com започат кувати спеціальний відеоблог. Там дійсно є що подивитися! Там є десятки нагород, навіть однією із яких могли б гордитися на інших колективках України. Феноменальні досягнення, але про них трохи згодом, коли розповідатимемо про гуртки СЮТ.

Хто ж на сьогодні, станом на друге десятиліття 21 століття, є організаторами технічної творчості на Носівщині? Хто сьогодні, за умови відсутності планомірного матеріально-тех нічного забезпечення, за умови припинення політехнічних занять у шкільних майстернях, за умови ліквідації підготовки шкільної молоді у навчально-виробничому комбінаті несуть на собі тягар і мають розуміння необхідності здійснення позаурочної технічної підготовки підростаючого покоління? Почнемо із того, що Носівська СЮТ, як і у минулому, намагається максимально наблизити роботу своїх гуртків до місць навчання і проживання дітей. Носівка велика за відстанями, а села ще далі. Багатьом дітям обтяжливо, а часто фізично неможливо долати відстані до обраних гуртків. Для таких – філії СЮТ при школах. У Козарах із юними фотографами працює Володимир Володимирович Плечистий. Роботи його кращих гуртківців щороку неодмінно дивують своєю майстерністю й доверше ністю журі обласних і всеукраїнських конкурсів. Перший успіх, перше відкриття молодого керівника гуртка – Валерія Хар ченко. Звичайною сільською школярочкою, разом із подругами «записалась» до фотогуртка Володимира Володимировича. Полюбила цю справу і швидко почала зростати як фотограф. Додали впевненості перші перемоги в обласних фотоконкурсах. І от тепер Валерія навчається у Київському Національному коледжі мистецтв та дизайну. Буде фахівцем із художньої фотографії. А в керівника вже нові талановиті вихованки – Настя Попова і її молодша сестричка Карина, які в обласному фотоконкурсі 2018 року здобули 9 дипломів! Фотороботи Насті Попової сьогодні можна зустріти у рейтингах найпрестижніших фотосайтів країни. Розповісти про фото не можливо, його треба бачити. Володимир Володимирович створив у Фейсбуці сторін ку «Фотоклуб Козари». Тепер у майстерності дітей із його фотоклубу-гуртка може пересвідчитися кожен бажаючий. Носівчани знають Сергія Костянтиновича Юрченка як учи теля гімназії, спортсмена, співака. Але він ще й талановитий майстер-радіоконструктор. Гімназистів своїх навчає. Радіоелек тронне конструювання на сьогодні заняття елітне. І недешеве також. Проте Сергій Костянтинович щороку відбирає здібних хлопців-старшокласників і прищеплює їм такі дуже необхідні для кожного чоловіка навички у майбутньому житті. Роботи у кожного гуртківця практично завжди авторські, а тому не схожі на роботи інших радіоконструкторів. Це вимагає від керівника індивідуального підходу до кожного учня. Одному – завдання заготовити вдома монтажну плату, іншому, в умовах батькової майстерні – корпус. Третьому – обробку поверхні, фарбування. Аудиторно таке не виходить. Однак, все те керівник чудово тримає на контролі і координує за необхідності на спільних заняттях. Зате які вироби виготовляються! Назви лауреатів двох останніх (2017-2018 рр.) всеукраїнських виставок говорять самі за себе: «Вловлювач звуків з надчутливим підсилювачем для зони АТО», «Антисон» допомагає бійцю», «Пристрій опера тивного зв'язку між бійцями»… У роботі станції юних техніків суттєва роль належить гурткам комп'ютерної грамотності у яких кожний окремий учень, чи учениця можуть практично необмежено реалізовувати свій потяг до програмування, вивчення офісних можливостей ПК, тренуванні набору текстів, а особливо – навчанню роботі із різними програмами, які часто потрібні у житті, але глибоко не вивчаються у загальноосвітній школі.

У Носівській СЮТ ціла плеяда керівників юних комп'ю терників. Насамперед, це талановитий педагог Алла Анатоліїв на Утва. Її позаурочні заняття з дітьми приносять вагомі здо бутки на обласних і Всеукраїнських конкурсах юних інфор матиків і аматорів комп'ютерної техніки. Так її вихованець Богдан Пиж у 2013 році став абсолютним Всеукраїнським переможцем з поміж 66 учасників з 18 різних регіонів України очного Всеукраїнського конкурсу, який проходив у Тернополі. Про нього тоді писали багато українських ЗМІ. Алла Анатоліївна педагог-новатор. Її велика дослідницька робота під узагальненою назвою «Технології мультімедії» стала переможцем конкурсу «Джерела творчості» і була опублікована у N4, 5 і 6 всеукраїнського журналу «Позашкільна Освіта» за 2013 рік.

Роками і дуже плідно навчає образотворчому та декоратив но-ужитковому мистецтву гімназистів-старшокласників Алла Михайлівна Кратко. Будучи особисто неперевершеною майстринею, вона щедро передає свої уміння дітям. Гуртки станції юних техніків на навчальній базі Носівської гімназії «Чарівний пензлик» та «Умілі ручки» під керівництвом Алли Михайлівни розпочали свою роботу в 2010 році. У них діти знайомляться з народною творчістю, вчаться створювати суве ніри своїми руками. «Чарівний пензлик» відвідують діти 11-12 років, а «Умілі ручки» – віком 13-14. Навчання у цих гуртках сприяє художньо-творчому розвиткові, формуванню емоційних відчуттів до прекрасного, істинно художнього, відкриває перспективи для подальшого удосконалення в обраній сфері діяльності. Двері гуртків Алли Михайлівни завжди відчинені для всіх бажаючих. Результативність – відмінна: не було жодного року, щоб вихованці А.М. Кратко не здобували наго род на обласних виставках і конкурсах, а часто – і на всеукра їнських.

У Мрині багато років керує гуртками СЮТ Любов Федо рівна Фесенко. Навчає переважно старшокласниць Мринської ЗОШ основам технології швейного виробництва та виго товленню сувенірів, народним промислам. На всеукраїнських виставках демонструвалися десятки робіт її вихованців: від оригінальних сувенірів до повноцінних костюмів. Дівчатка із гуртка Любові Федорівни у дорослому житті вдягатимуть себе самі і будуть вдячними за це своїй керівниці гуртка. А ще десятки, сотні найрізноманітніших оберегів з Мрина охо роняють наших захисників на Сході України за що у Л.Ф. Фесенко і в її юних вихованців численні подяки від бійців і їх командирів.

Далеко від Носівської СЮТ село Плоске. Але й там є СЮТівське представництво. Роками успішно керують гуртками для юних плосківчан Ніна Миколаївна Бувайлик та Зоя Ларі онівна Труш. Юні моделісти Ніни Миколаївни не тільки постій ні призери районних змагань, а й перемагали на обласних, чим немало дивували решту учасників: дітки із звичайної сільської школи долали юних суперників із Чернігова, Прилук, Ніжина і інших районів. Про що свідчать такі перемоги? Про добре нала годжену гурткову роботу і процес індивідуальної підготовки дітей.

Багато юних і вже тих що виросли хотинівців і лихачівців вдячні талановитому керівникові авто- та авіамодельних гуртків Олександру Михайловичу Кащенку. Він навчає хлопців чоловічій справі: вправно володіти слюсарними та столярними інструментами, вміти правильно клеїти, паяти, фарбувати і ще багато чому, без чого дорослий чоловік – не чоловік. Вихованці А.М. Кащенка багаторазові переможці районних і обласних змагань з авіамоделізму, автомоделізму, повітряних «зміїв». А вироби юних столярів від простої товкачки до табуреток і сто лів завжди вирізнялися з поміж інших естетикою і елеган тністю, довершеністю форм і сучасним дизайном. Серед сотень інформацій і статей на сайті «Носівська СЮТ» можна відшукати і фотосвітлини тих прекрасних виробів.

Свої уміння і талант наймолодшим лихачівцям передає Ірина Григорівна Трухан. Предмети народних промислів, виготовлені у керованому нею гуртку, постійно прикрашають експозиції районної та обласних виставок. Вихованці Ірини Григорівни поступово опановують різні техніки і прийоми виготовлення виробів, здійснюючи перші кроки в традиційних українських промислах – вишивці, розпису, ліпленні і в нових – бісероплетінні.

Наймолодшенькими гуртківцями СЮТ є старші вихованці дошкільного закладу №1 «Барвінок". Вони відвідують гурток початкового технічного моделювання, керівником якого є Юлія Михайлівна Харченко. Робота в її гуртку – це початковий процес розвитку технічної творчості дітей. Найулюбленішими у малечі є заняття з паперопластики (оригамі, кусудама, квілінг). З великим інтересом вихованці створюють свої роботи в техніках аплікації, мозаїки, витинанки, колажу тощо. Заняття в гуртку ПТМ дозволяють дитині розкритися, а батькам побачити весь спектр її справжніх можливостей і визначити сферу майбутніх інтересів. Успіхи дітей у техніці аплікації стали поштовхом для Юлії Михайлівни у написанні методичної розробки «Аплікація з долоньок», яка в 2013 році зайняла 2-ге місце в обласному конкурсі на кращу методичну розробку з початкового профілю науково-технічного напряму. Давно і результативно з Володьководівицькими юними комп'ютерниками працює Людмила Федорівна Вовкогон, а із юними моделістами – Наталія Миколаївна Кожухівська, Тетяна Анатоліївна Мельничук. З 2011 року до них приєдналась молодий педагог Мар'яна Іванівна Рудюк, яка навчає школярів основам моделювання і макетування. З 2016 року з учнями другої міської школи працює Вікторія Вікторівна Решетняк, яка донедавна була однією із кращих гуртківців філії СЮТ при цій школі. Тепер Вікторія Вікторівна, навчаючись у Ніжинському педуніверситеті, успішно охоплює організованою гуртковою роботою малечу своєї рідної школи. Рівчак-Степанівським дітям прищеплюють потяг до рукоділля Світлана Григорівна Лавреха і Людмила Олексіївна Бондаренко – наші досвідчені керівники гуртків. Крім тради ційної роботи над експонатами, вони у свої заняття із дітьми вводять елементи з виготовлення літаючих моделей і регулярно домагаються у цьому напрямку хороших результатів у районних змаганнях.

Впродовж всього часу існування СЮТ однією із найміцні ших її філій була філія при міській третій школі. Коли там було більше педагогів-чоловіків, то були радіоконструкторські гур тки, авіамодельні, трасового моделізму. Життя змінилося, чоло віків поменшало, але потяг у дітей до позаурочної роботи залишився. Сьогодні там успішно навчають моделюванню і конструюванню Тетяна Валентинівна Лисенко, Оксана Олек сандрівна Скирта, Оксана Петрівна Мозгова. Комп'ютерній гра мотності навчає Віктор Михайлович Грушко. Традиційно позашкільний осередок від СЮТ є у Носівській гімназії. Крім вже згаданих вище С.К. Юрченка та А.М. Кратко, з юними програмістами працює Тетяна Анатоліївна Сніжок, а із юними фотографами успішно працює Світлана Миколаївна Кебкал. Ось і у 2018 році вихованці фотогуртка Світлани Миколаївни – Олександра Чуєнко та Максим Сніжок стали переможцями обласного етапу фотоконкурсу «Батьківщина очима юних».

Півтора десятиліття працює у СЮТ Надія Олександрівна Довбиш. Спочатку була методистом, а потім – заступником директора з навчально-виховної роботи. Стоси паперів, папок передових досвідів, атестацій закладу і працівників, плани і звіти, організація і проведення виставок, конкурсів, змагань – це не повний перелік її повсякденної рутини. А ще й безпо середня робота з дітками з малого моделювання, оригамі, фітодизайну. І не просто робота, а плідна, результативна. Експонати, виготовленні її вихованцями, багаторазово здобу вали призові місця на обласних і всеукраїнських виставках. За високі досягнення у роботі в 2017 році Надія Олександрівна була нагороджена Грамотою Верховної Ради України.

Останніми роками, завдяки особистому матеріальному вкладу директора СЮТ В.В. Кияниці, відроджено активну роботу радіостанції колективного користування. І не просто відроджено, а піднято до спортивних вершин 70-х – 80-х років минулого століття. Носівку знов нагороджують на найвищих рівнях, з носівськими радистами звіряють крок радисти всієї України. А успіхи юних радисток з Носівки гучні і резонансні. Вони 3 роки поспіль (2016, 2017, 2018рр.) здобувають перші місця у найвищих і найпрестижніших змагання на Кубок Українського Державного центру позашкільної освіти (Кубок УДЦПО) та пам'яті Валентина Гусєва. І перемагають суперниць із великим відривом! Найбільший внесок у досягнення цих перемог від учениці гімназії Аліни Буцан, яка у кожному змаганні була першим но мером і яка виявляла волю до перемог у найскрутніші моменти, що трапляються у ході практично кожної першості. Чотири ро ки наполегливого оволодіння органами керування радіостанції, контест-програмами, мнемонічними словниками, постановкою вимови і голосу принесли бажаний результат: у «дорослому» Чемпіонаті України із радіозв'язку телефоном 2018 року в абсолютному заліку Аліна здобула друге місце, а в дорослій Першості України 2018 року – перше місце! В обох випадках Аліна Буцан залишила позаду себе десятки майстрів спорту і, навіть, майстрів спорту міжнародного класу. Неперевершено! Колективна радіостанція Носівської СЮТ, почавши з шістдесят дев'ятого місця в Україні у 2014 році, піднялася на третє у 2015-му і два роки (2016 – 2017рр.) – перша! Краща радіостанція України! Володар перехідного Кубку «Найактив- ніша дитяча колективна станція України 2018 року». За останні три роки здобуто дев'ять кубків за перемоги у міжнародних змаганнях, понад 30 медалей за 1-3 місця! В останні чотири роки (2014-2018) здобуто понад сто нагород від Всеукраїн ського до світового рівнів! (Нагороди можна передивитися в Інтернеті за адресою: http://ur4rww-01.blogspot.com ). За останні три роки (2016-2018 рр.) на СЮТівській радіостанції вирощено трьох кандидатів у майстри спорту України: це – Геннадій Білобловський, Аліна Буцан і Карина Косиченко. Наведені вище перемоги – супер результати! Ці всеукраїн ські досягнення не скоро можуть бути подоланими! При тому, що в Україні більше ніж півтисячі радіостанцій колективного користування і близько 1 тисяча 920 позашкільних закладів, серед яких майже сто з обласним статусом, а отже, і суттєво кращими можливостями ніж у Носівці. Подібні перемоги слав лять наше місто, нашу громаду, роблять їх відомим в Україні і в світі, бо для радіохвиль немає кордонів. І ці досягнення прак тично нічого не коштують для бюджету, у порівнянні з іншими проектами. Історія міста і громади пишеться сьогодні і Носівська СЮТ робить до неї значний внесок! Популяризації Носівської СЮТ сприяє створений у кінці 2013 року сайт «Носівська СЮТ» (адреса: http://nosivka syut.at.ua ), який за п'ять років існування став одним із найпопу лярніших сайтів позашкільних закладів в Україні і у 2017 та 2018 рр. визнавався першим з поміж позашкільних закладів України науково-технічного спрямування. Це теж є надто помітне досягнення, якщо взяти до уваги, що наприклад, у 2018 році сайт жодного позашкільного закладу Чернігівщини не потрапив навіть до першої двадцятки цього рейтингу. Такому успіхові сприяло те, що сайт «Носівська СЮТ», завдяки великій інформаційній наповнюваності, став за роки дуже популярним у користувачів Інтернету. Станом на початок травня 2018 року на сайті опубліковано понад 400 інформацій і статей, написаних його незмінним адміністратором В.В. Кияницею, директором СЮТ.

Впродовж всього часу існування Носівської СЮТ її очолює Василь Васильович Кияниця. У цій статті вже неодноразово згадувалося це ім'я і ті справи, які з ним пов'язані. Сорок шість років, майже півстоліття, а фактично все свідоме життя людини віддано позашкіллю. Здавалося б, можна ж трохи пожити колишніми здобутками і досягненнями? Та це припущення – не для Василя Васильовича, який крім «директорства» і адмі ністрування сайту закладу, веде ще й сторінку СЮТ у мережі Фейсбук, очолює і очолює дуже успішно колективну радіо станцію СЮТ, особисто перемагаючи й до сьогодні в обласних і всеукраїнських змаганнях і Чемпіонатах України із радіо зв'язку. Найдосвідченіший тренер і педагог. Багаторазовий переможець обласних етапів «Джерела творчості» у номінаціях «Керівник позашкільного закладу» (2014 р.) і «Керівник гуртка» (2017 р.), конкурсу рукописів (2016 і 2018 рр.).

У 2017 році В.В. Кияниця написав підручник «Настільний посібник керівника дитячої колективної радіостанції» і переміг із ним у Всеукраїнському конкурсі підручників для позашкіль них закладів. Та і в громадській роботі Василь Васильович має своєрідний рекорд: він вісім разів підряд обирається носів чанами депутатом міської ради. Про таких кажуть: «Тримає руку на пульсі життя».

З 2017 року утворилася Носівська громада. Районна СЮТ стала міською. Вироблена роками районна мережа гуртків порівняно безболісно поділилася між виниклими на теренах колишнього району громадами. Найсуттєвіша частина гуртків відійшла до Мринської громади. Але керівництво цієї громади і її відділу освіти, сім'ї, молоді і спорту (Н.М. Сіренко, І. І. Пугач, Н.М. Ганзюк, О.М. Діденко) усвідомлюючи важли вість централізованої гурткової роботи, знайшли можливість на її співфінансування разом із Носівської громадою. Там швидко зрозуміли, що самостійні шкільні гуртки техніко-технологічних спрямувань для повноцінної діяльності з кваліфікованим мето дичним супроводом, з роками напрацьованими шляхами на виставки, змагання і конкурси доцільніше створювати при школах як філії позашкільного закладу.

Наразі Носівська СЮТ продовжує бути відомим і попу лярним закладом Носівської громади і району, закладом, який разом із іншими творчими колективами робить Носівщину відомою в області, в Україні, в світі. Невичерпної наснаги і нових злетів, нових відкриттів і перемог! 14 серпня 2017 року Наказом №1157 Міністра освіти і науки України Лілії Гриневич позашкільний заклад «Станція юних техніків Носівської міської ради» включено до переліку найбільших позашкільних навчальних закладів державної та комунальної форми власності системи Міністерства освіти і науки України.

Методичний кабінет Носівської СЮТ, 1972-2018 рр. Стаття надрукована у скороченому варіанті. У повному обсязі з матеріалами можна ознайомитися на сайті Носівської СЮТ.

[[Категорія:З історії освіти Носівщини‎|212]]
[[Категорія:Станція юних техніків]]