Редагування За Батьківщину

'''«За Батьківщину!»''' — з'єднання партизанських загонів на Південній Чернігівщині під час Німецько-радянської війни. Створене в січні [[1943]] року на території [[Носівський район|Носівського]] та Бобровицького районів Чернігівської області.

== Люди ==
[[Файл:Пам'ятка в селі Володькова Дівиця 01.jpg|міні|Меморіальна дошка на західній стіні початкової школи у [[Володькова Дівиця|Володьковій Дівиці]]]]
Після укрупнення з'єднання у серпні 1943 року: 
* Командир з'єднання [[Бовкун Іван Михайлович]],
* комісар — [[Стратилат Михайло Іванович]],
* начальником штабу — Музиченко,
* начальник політвідділу — Виноградов,
командири полків:
* першого — [[Шевирьов Олександр Іванович|Олександр Шевирьов]],
* другого — [[Симоненко Микола Дмитрович]],
* третього — [[Дешко Михайло Онисимович|Михайло Дешко]].

== Історія ==
Створене на основі партизанського загону Носівського району, який у січні 1943 року об'єднався з партизанською групою Бобровицького 
району. З'єднання у червні 1943 року встановило зв'язок з Українським штабом партизанського руху. 

В 1943 році нараховувало дві тисячі партизанів. 

Складалося з трьох полків. 

Бойові дій проводило на території Чернігівської та Київської областей. 

Під час форсування Червоною армією Десни, Дніпра, Прип'яті та битви за Київ, спільно з партизанами інших з'єднань утримувало переправи до підходу передових радянських частин. 

За період бойової діяльності знищило понад 5000 німецьких солдат, розгромило 27 поліцейських станів, підірвало 69 німецьких ешелонів, 43 мости на залізницях і ґрунтових шляхах. Розформоване в жовтні 1943 року.

== Історіографія ==

:''Джерело: [https://knowledge.allbest.ru/history/3c0a65635b3bc68b4d43b89521316d26_0.html Історіографія партизанського руху на Ніжинщині]'', автор невідомий.

=== Вступ ===

1 вересня 1939 року фашистська Німеччина розпочала Другу Світову війну, яка за своїми масштабами руйнувань і кількістю людських жертв значно перевершувала попередні війни. Україна стала однією з країн, що найбільше постраждала від війни. Нацисти вели вкрай жорстоку політику на окупованих територіях, що призвело до формування активного розвитку партизанського руху Опору. Однією з форм цього руху була діяльність партизанських загонів та з'єднань - військових формувань ідеологічно зорієнтованих на радянську владу.

Партизанські загони зробили значний внесок у перемогу над фашистською Німеччиною. Проте одностайності в оцінці діяльності партизан в сучасній історіографії немає. Існує два діаметрально протилежні погляди: партизани - народні месники, без яких перемога у війні була б неможлива; партизани - бандити, що переховувались в лісах, обкрадали цивільне населення, наражаючи його своїми диверсіями на акції помсти з боку окупаційної влади. Проте ми вважаємо, що оцінювати партизанство як єдине поняття неможливо, оскільки в різних місцевостях воно мало свої відмінності.

На території Ніжинського, Носівського та Бобровицького районів діяло з'єднання «За Батьківщину». Вивчення історії цього з'єднання розпочалось відразу в повоєнний період і продовжується до сьогодні. Проте більшість праць присвячених з'єднанню мають мемуарний, художньо-документальний або ж публіцистичний характер. Відтак науковому аналізу фактичної історії партизанського руху на ніжинщині має передувати ретельне історіографічне дослідження теми.

Актуальність теми пов'язана з тим, що в 2001році Наказом Президента України було встановлено щорічне державне свято - «День партизанської слави». Таким чином, держава високо оцінила діяльність партизан в період Великої Вітчизняної війни.

Актуальність даної проблеми зумовлюється і тим, що про події Великої Вітчизняної війни написано чимало праць, проведено велику кількість наукових досліджень, зокрема й тих, що стосуються діяльності партизан. Серед них зустрічаються і діаметрально протилежні тлумачення діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину», забарвлені різною ідеологією, в залежності від періоду їх написання. Про події в тилу ворога і досі залишається багато недослыдженого, а на нашій землі Рух опору і досі залишається невідомою сторінкою історії.

Історіографічного аналізу літератури з історії партизанського руху на території Ніжинщини в роки Великої Вітчизняної війни практично не здійснювалось.

Хронологічні рамки дослідження визначені його тематичною спрямованістю та завданнями, охоплюють період з 1942 року до 2011 року.

Мета: здійснення системного історіографічного аналізу наукової, художньої і документальної літератури з проблеми діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину» в роки Великої Вітчизняної війни.

Завдання:

* виявити, систематизувати і класифікувати джерела з історії партизанського з'єднання «За Батьківщину»;
* визначити особливості висвітлення проблеми партизанського руху на Ніжинщині у публікаціях радянського періоду;
* визначити особливості еволюції історіографічного образу партизанського з'єднання «За Батьківщину»;
* виявити особливості висвітлення проблеми у наукових публікаціях сучасного періоду.

Об'єктдослідження: формування образу партизанського з'єднання «За Батьківщину» в роки Великої Вітчизняної війни в радянській та сучасній історіографії і публіцистиці.

Предмет дослідження: радянська та сучасна історіографія партизанського руху на території Ніжинщини в роки Великої Вітчизняної війни.

Методологічною основою дослідження є історико-хронологічний, проблемний, порівняльний методи розгляду досліджуваного матеріалу, принципи наукового пізнання, об'єктивності, історизму.

Джерельну базу роботи складають: архівні опубліковані та неопубліковані матеріали; усні свідчення ветеранів; періодична преса; монографічні дослідження.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі джерел, наукових та публіцистичних праць, які прямо чи опосередковано стосуються діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину». Розкрито основні відмінності в трактуванні діяльності та ролі даного партизанського угрупування в роки Великої Вітчизняної війни між радянською та сучасною історіографією.

Науково-практичне значення полягає у використанні даного дослідження у школі під час підготовки вчителів до уроків історії з вивчення тем Великої Вітчизняної війни, учнів при підготовці до уроків, рефератів, студентами для написання курсових, дипломних, магістерських робіт.

Апробація дипломної роботи відбулася в результаті участі у наступних наукових конференціях: V Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету-2012», що відбулась у Києві 12-13 квітня 2012 р., XV Міжнародної студентської науково-практичної конференції «Україна: історія, культура, пам'ять» при Київському політехнічному університеті, що відбулися у Києві 12-13 квітня 2012р.; VIII Міжнародна конференція «Знаки питання в історії України», що відбулась у Ніжині …. Основні результати дослідження висвітлені в 3 статях, поданих до друку в «Студентський альманах» та збірники матеріалів названих конференцій.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел та літератури і додатків.

=== Розділ І. Джерельна база історії партизанського з'єднання «За Батьківщину» ===

Джерельна база історії партизанського з'єднання «За Батьківщину», що діяло на території Ніжинщини, досить різноманітна. Структурно її можна поділити на наступні групи: джерела мемуарного характеру (спогади та усні свідчення ветеран) та архівні джерела.

Перша група джерел представлена спогадами та щоденниками колишніх командирів загонів, рядових партизан, цивільних осіб, що пережили окупацію.

Досить інформативними та важливими для вивчення є статті колишніх партизан, написані на основі їх власних спогадів, здебільшого опубліковані у місцевій періодичній пресі. Серед них найавторитетніше значення мають публікації Крапив'янського П.А.. Зокрема це такі статті: «Партизанський ювілей», «Партизанський патронат», «Народні месники», «Нескорені», «Кордон», «Партизанськими стежками», «Ціною життя», «Визволяти Ніжин допомагали партизани і підпільники», «Нескорені народні месники», «Незабутні батюківці», «Ніжин - місто партизанської слави», «Патронат», «Спогади про героїчні дні партизан», «Оксана», «Виконуючи бойові обов'язки».

Майже всі статті об'єднані однаковими ідеями і містять у собі однакове смислове навантаження.

Практично в усіх статтях автор указує на географічне розташування з'єднання: урочище Ветхе, Мостове, Більське, Орішне, та вказує на райони його дії (Олишківський, Куликівський, Бобровицький, Носівський, Ніжинський райони) [19; с. 2]. У статті «Кордон» Крапив'янський описує специфіку урочища Орішне, яке на його думку, давало широкі стратегічні можливості не лише для ведення бою, а й для постійного місця проживання там небоєздатних людей) [16; с. 2].

Автор звертає увагу і на керівний склад з'єднання після його укрупнення у серпні 1943 року: «Командиром з'єднання залишився [[Бовкун Іван Михайлович|Іван Бовкун]], комісаром - [[Стратілат Михайло Іванович|Михайло Стратілат]], командиром першого полку - Олександр Шеверєв, другого - [[Симоненко Микола Дмитрович|Микола Симоненко]], третього - Михайло Дешко, начальником штабу з'єднання - Музиченко, начальником політвідділу - Виноградов.» )[19; с. 2].

Велику увагу приділяє Петро Андрійович облозі з'єднання «За Батьківщину» німцями, що відбувалася з 8 - по 10 березня 1943 року («Народні месники», «Партизанський патронат»).

Поряд з цією проблемою Крапив'янський змальовує і такий феномен, як патронат, що існував під егідою з'єднання «За Батьківщину». Зокрема у статті «Партизанський патронат» автором було повністю зосереджено увагу на висвітленні даного явища. «П'ять тисяч жінок і дітей знаходились в ті часи під опікою месників. Це накладало свої особливості на дії партизанського загону, вимагало постійної відповідальності за долю беззахисних людей» [25; с. 1]. Однією з таких особливостей, за словами Крапив'янського, є й те, що партизани не могли швидко змінювати місце дислокації.

Крапив'янський П. розповідає про причини, які змушували людей іти в партизанський патронат: спалені німцями будинки, села, тікаючи від розстрілу, на допомогу рідним, що перебували у загоні. Йшли сюди сім'ями: Кузьменко, Кривець, Гусєви, Старицькі та ін.. Кожен патронатівець мав свої обов'язки: чоловіки похилого віку «шили партизанам чоботи, упряж для коней, ремонтували гвинтівки», жінки варили їсти, шили та ремонтували одяг, доглядали за хворими та пораненими, діти «чистили картоплю чи допомагали у господарських справах, хто ходив на зв'язок, хто допомагав доглядати за хворими.

Описує Крапив'янський і розвідувальні операції, в яких активну участь приймали в основному молоді люди до 18 років: Вася Боровик, Петро Падун, Петро Крапив'янський та ін., які практично завжди успішно виконували покладені на них завдання.

У статті «Народні месники» автор називає імена 7 дітей-патронатівців, що залишилися живими після березневої облави 1943 року: Владислав та Микола Кравець, Лідія Чернета, Марія Віротченко, Тетяна Закалюжна, Ганна Запорожець, Лідія Желада )[19; с. 2].

Про спільні дії партизан з'єднання «За Батьківщину» та підпільної організації Я. П. Батюка автор говорить у статтях: «Ціною життя», «Народні месники», «Визволяти Ніжин допомагали партизани та підпільники», «Нескорені». Крім того, згадується і співпраця з іншими підпільниками, зокрема з київською підпільною організацію «Смерть німецьким окупантам» («Народні месники»). Автор вказує на діяльність на станції Ніжин та поблизу неї таких підпільних груп: Кузьменка О., Шешені М., Бандисика А., Василенка І. [22; с. 2].

Результати співпраці партизан та підпільників автор відобразив у статті «Визволяти Ніжин допомагали партизани та підпільники». Разом вони знищили: 5190 фашисті, 27 поліцейських станів, 64 мости, 69 потягів.

Неодноразово у статтях автор згадує про партизанське з'єднанння [[Шукаєв Михайло Іларіонович|Шукаєва]], яке сформувалося у тих же лісах, що й з'єднання «За Батьківщину», вийшло за межі Чернігівщини і дійшло до Чехословаччини [15; с. 2].

У статті «Народні месники» також розкривається тісна співпраця партизан даного з'єднання разом із партизанськими об'єднаннями ім.. М. Щорса та М. Коцюбинського під час втечі перших від облави до межиріччя Десни і Дніпра.

Розповідає автор і про труднощі даного з'єднання, зокрема вони полягали у відсутності зброї та вибухівки. Тому її доводилося добувати у противника чи робити власноруч. Такими «умільцями» були Андрій Козін та [[Пісоцький Микола Антонович|Микола Пісоцький]] [21; с. 2].

У статті «Нескорені» автор називає власників та адреси явочних квартир: І. Прокопець (Борзенський шлях), В. Мина(Інтернаціональна 15), М. Катан (РозиЛюксембург) та ін. [22; с. 2].

Великого значення Крапив'янський надає подіям весни 1943 року, коли було встановлено зв'язок з Українським штабом партизанського руху («Народні месники», «Партизанський патронат».) . З цього часу до партизанського з'єднання «За Батьківщину» почали регулярно надходити боєприпаси, продовольства та ліки, а в перших числах серпня 1943 року партизани відправили до Москви жінок, хворих і поранених дітей. Відтепер з'єднання ще масовіше розгортає свою діяльність і вже повністю контролює залізничний шлях від Ніжина до Києва, уже не боячись вступати у відкритий бій з противником.

Автор вказує на винятковий внесок партизан даного з'єднання у захисті та визволенні даної території від німецьких окупантів. «На рахунку партизан з'єднання «За Батьківщину» 5190 знищених ворожих солдат і офіцерів, 27 поліцейських станів, 69 підірваних залізничних потягів, 70 кілометрів знищеної телефонної мережі, 39 автомашин, 2 літаки, 1 танк, 8 пароплавів, 2 катери, 3 баржі,18 залізничних мостів, 10 продовольчих баз )[19; с. 2].

Проте в статті «Нескорені» подаються дещо інші дані. Зокрема різниця простежується у числах, що позначають кількість знищених окупантів (1594), залізничних ешелонів (71), пароплавів (6) [21; с. 2].

Великого значення для вивчення історії партизанського з'єднання «За Батьківщину» має книга Крапив'янського П.А. «В лісах навколо Ніжина». Вона присвячена безпосередньо висвітленню діяльності даного з'єднання. У ній міститься інформація про командирів та партизан, про бойові та розвідувальні операції, явочні квартири, співпрацю з підпільними організаціями. У книгу вміщено багато статей Петра Андрійовича, які повністю повторюють усе вищесказане.

Отже, в основному спогади Крапив'янського П.А. є достатньо інформативними, але оскільки вони не завжди опираються та підкріплюються документами, можуть містити певні неточності, тому не є повністю об'єктивним джерело для вивчення.

Стаття Кравця В. «У взаємодії з військами фронту» відповідно до назви розкривається співпраця партизан з військами Червоної Армії. Автор називає прізвища підривників Павла Шведа, Якова Петраша які успішно проводили диверсії на залізниці, підриваючи ворожі ешелони з живою силою чи запасами, тим самим допомагаючи радянській армії у веденні військових дій. Велика увага приділяється діяльності полку під командуванням М.Д. Симоненка )[13; с. 2].

Колишня дитина патронату Запорожець А. свої спогади про дитинство у партизанському з'єднанні виклала у майже одноіменній статті «Під патронатом партизанського загону». У ній автор називає обов'язки між патронатівцями, а також згадує події травневої облави, коли німці, прагнучи розправи з партизанами, вбили велику кількість членів патронату ) [11; с. 2].

Однією з найперших мемуаристичних книг, що вийшли в повоєнний період і зачепали проблему діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину», була книга Федорова О. Ф. «[[Подпольный обком действует]]». Вийшла вона у 1955 році і з цього часу стала, можна сказати, «монополісткою» у висвітленні інформації щодо діяльності даного з'єднання.

У ній автор не згадує про з'єднання Бовкуна, лише побіжно пише про [[Стратилат Михайло Іванович|Стратілата]], секретаря Носівського підпільного обкому партії та організатора загону «За Батьківщину» [34; с. 158].

[[Бовкун Іван Михайлович|Бовкун І. М.]] «[[Солдати другого фронту]]» (1957), виступала своєрідною критикою стратегії, обраної партійно-номенклатурною верхівкою, зокрема і щодо організації партизанських загонів та бойових дій проти окупантів. Бовкун вказував на помилки, які призвели до послаблення партизанського руху, а саме бездіяльність та непрофесіоналізм партійних керівників районів та області у військових справах. Книга є дещо різкою у висловлюваннях та суттєво відрізняється від загально прийнятих норм того часу.

Друга книга Бовкуна І. М. «[[Подвиг под псевдонимом]]» менш радикальна, ніж попередня. До її написання автора підштовхнули численні зустрічі зі школярями. Саме тому в ній простежуються певні виховні моменти, патріотичні заклики, звернені до молодшого покоління. Крім того, у цій книзі автор більше уваги приділив ролі партії.

У повісті Бовкуном описано його власне життя під час війни. Звичайно, що особливу увагу автор приділяє встановленню зв'язку з паризанами, діяльності партизанського загону, а згодом з'єднання «За Батьківщину». У книзі розкривається побут партизан, бойові дії, називаються імена керівництва, приближених до них осіб та партизан, які найбільше себе проявили. Крім того, Бовкун показує свої нелегкі стосунки зі Стратілатом та їх еволюцію до кінця війни.

Надзвичайно фундаментальною та, можна сказати, авторитетною є книга, написана Т. А. Строкачем «Наш позивний - свобода». На час війни він був начальником Українського штабу партизанського руху, тому праця є мемуаристичною. У ній автор високо оцінює діяльність з'єднання, що нами розглядається, під час бойових дій на Дніпрі. Строкач називає командиром [[Бовкун Іван Михайлович|Бовкуна І. M.]] [33;c. 383], проте також ніякої оцінки його діяльності не дає. В основному його увага зосереджена на командирах полків з'єднання «За Батьківщину» - Хахуду О.П., [[Симоненко Микола Дмитрович|Симоненка М. Д.]], [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьова О.І.]].

Ще до спогадів варто віднести книгу [[Симоненко Микола Дмитрович|Симоненка М. Д.]] «[[В лісах над Остром]]» (1969). У даній праці колишній командир полку партизанського з'єднання «За Батьківщину» Герой Радянського Союзу М.Д. Симоненко розповідає про бойові дії партизан у Носівському та Ніжинському районах Чернігівської області.

Автор не ставить перед собою завдання описати всі дії партизанського з'єднання. Він зупиняється на найбільш важливих моментах - показує «рейкову війну», яка принесла полку Симоненка визнання; допомогу частинам Радянської Армії у подоланні водних перешкод під час навального наступу.

Особливе значення мають усні свідчення. При написанні даної дипломної роботи нами були використані усні свідчення колишнього партизана з'єднання «За Батьківщину» - [[Крапив'янський Петро Андрійович|Крапив'янського Петра Андрійовича]], який є і автором багатьох публіцистичних статей у місцевій періодичній пресі, а також у його доробку книга «[[У лісах навколо Ніжина]]».

Проте в розмові з нами Петро Андрійович викрив багато фактів, про які він попередньо ніде не згадував.

Перш за все це стосується упередженого ставлення партійної верхівки до діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину». Зокрема з боку Федорова О. Ф., який у роки Другої Світової війни був командиром Чернігово-Волинського партизанського з'єднання, а після став першим секретарем Чернігівського і Волинського підпільних обкомів КПРС.

Усе почалося у 1944 році на Харківських зборах партизанських з'єднань, де кожен командир мав прозвітувати про проведену роботу у захисті населення періоду окупації. За словами Крапив'янського Федоров усіляко намагався прибрати всю славу партизан у свої руки. «Саме тому, - каже Крапив'янський, - перед початком засідання він підійшов до Бовкуна та запропонував йому в приказному порядку доповісти, що з'єднання «За Батьківщину» діяло під його керівництвом, і зобов'язане саме Олексію Федоровичу своїми здобутками. Бовкун, звичайно, відмовив. На що Федоров відповів: Тоді і з'єднання такого не було, і командира» [35]. Саме з цим епізодом Крапив'янський П.А. пов'язує арешт Бовкуна 1946 року та замовчування його особи в радянській історіографії. Крапив'янський згадує: «Федоров намагався повністю стерти пам'ять про наше з'єднання. Але оскільки це було дуже важко зробити, то він придумав інший план - замість Бовкуна командиром називати Стратілата, якого він ще на початку війни назначив керівником Носівського підпільного обкому партії, таким чином, присвоївши всі заслуги собі.» [35].

Крапив'янський звинувачує федорівців у підробці документів.

Петро Андрійович згадує, що після встановлення зв'язку з УШПР (весна 1943 року) з Великої землі з'єднанню «За Батьківщину» надіслано харчі та зброю, які були скинені парашутом у серпні 1943 року. Проте [[Шукаєв Михайло Іларіонович|М. І. Шукаєв]], загін якого формувався неподалік з'єднання Бовкуна, у своєму щоденнику зазначав: 
:''«27 августа 1943 года. Трудности состоят в том, что сброшеный груз - вооружение с Большой земли - нахально забрал партизанский отряд «За Родину» (Командир Бовкун И. М.). Жаль, что в это время не было меня…» [3; с. 236].
''
Тобто бачимо, що керівництво партизанським рухом, навіть після встановленого зв'язку не думало надавати допомоги з'єднанню «За Батьківщину», а натомість готувало з'єднання Шукаєва до подальших дій.

У згадці про події 28-29 серпня 1943 року Шукаєв пише: 
:''«Выехали за 1-1,5 км от партизанского отряда «За Родину» и расположились в этих же лесах, начиная самостоятельную жизнь. Ведем переговоры с партизанским отрядом «За Родину» о овзврате нашего вооружения. Этот твердолобый командир отряда Бовкун на полученное им приказание члена Военсовета тов. Хрущова, о немедленном возврате нзаконно взятого у нас оружия никак не реагировал…»'' [3; с. 237].

Можливо, саме через таке небажання коритися керівництву, а не через Федорова, Бовкуна і сприймали неприязно у вищому керівництві.

Крапив'янський, згадуючи про загін Шукаєва, говорить про 150 партизан з'єднання «За Батьківщину», які добровільно пішли до Шукаєва, щоб з ним продовжувати визволення Батьківщини від окупантів. Але сам Шукаєв згадує це так: 
:''«1-2 сентября 1943 года. Договорились с партизанським отрядом «За Родину», который за взятое им оружие сброшенное с Большой земли, дает 150 человек партизан с оружием, хотя и не того качства оружие, но оного выхода нет. Сейчас идет таким образом пополнение в наших отрядах…» [3; с. 237].'' 
Тобто, не виключено, що ці люди йшли до загону Шукаєва за приказом Бовкуна, а не з власної волі.

Друга група представлена архівними документами, на наш погляд, вона є найбільш інформативною та об'єктивною. Весь комплекс проаналізованих документів за функціональним призначенням та характером інформації можна умовно розділити на дві групи: опубліковані та неопубліковані документи.

Першу групу складають опубліковані документи. Це — збірки документів і матеріалів органів партійно-державної влади СРСР, України, різноманітні збірки документів тощо.

Дана група представлена в основному збірниками документів. Варто зазначити, що це збірники місцевого масштабу («Черниговщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.», «Киевщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.», «В тилу ворога»). У збірниках, які характеризують партизанський рух на Україні та вцілому на теренах Радянського Союзу, згадок про з'єднання «За Батьківщину нами не виявлено. Така тенденційність у виборі є прямою фальсифікацією. На це звертає увагу і Крапив'янський П.А.. Зокрема він говорить, що у збірнику документів «Чернігівщина у роки Великої вітчизняної війни 1941 - 1945 рр.» звіти з'єднання «За Батьківщину» перетворені на звіти Чернігівського обкому партії. У дещо схожому збірнику «Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945», том 3 - взагалі не згадується про це з'єднання. Лише в ході висвітлення діяльності підпільної молодіжної організації під проводом Я. П. Батюка вказується про його співпрацю з М. І. Стратілатом. І знову нічого не говориться про І. М. Бовкуна) [6; с. 312].

У дещо схожій збірці «Черниговщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.» вміщено 3 документи, що стосуються з'єднання «За Батьківщину».

У передмові подається інформація про з'єднання «За Батьківщину» під керівництвом Бовкуна І. М. та Стратілата М. І.. Дається висока оцінка діяльності партизан даного з'єднання у співпраці з військами Червоної Армії під час форсування Дніпра.

У витязі зі звіту підпільного обкому КП(б)У «Про діяльність Носівського партизанського загону у вересні - листопаді 1941 року» від 31 серпня 1945 року (№ 99) йдеться про створення партизанського загону під командуванням М.І. Стратілата.

:''«7 ноября 1941 года весь личный состав в количестве 69 человек принял партизанскую клятву, выработанную командованием отряда».'' 

Із цього можна зробити висновок, що станом на 7 липня 1941 року до загону входило лише 69 чоловік [7; с. 126]. Початком бойових дій даного загону став розгром поліцейського стану в селі Козари.

Про багатонаціональний склад партизанського з'єднання «За Батьківщину» говориться в документі № 143 «Звернення партизанського з'єднання «За Батьківщину» до угорських солдат із закликом переходити в ряди партизан» від 18 травня 1943 року. У документі показаний патріотизм партизан, їх прагнення до боротьби та заклик до співпраці угорських солдат задля спільної перемоги [7; с.171].

Партизани з'єднання активно проводили бойові дії. Це засвідчується у документі «Із информації секретаря Носівського підпільного райкома КП(б)У М.І. Стратілата ЦК КП(б)У про бойові дії партизанського з'єднання «За Батьківщину»» (№ 148) від 14 серпня 1943 року. У документі Стратілат вказує на кількісний склад бійців: «2 тысячи человек» [7; с. 177]. Вказується на бойові дії партизан, зокрема: «В течении второй половины 1942-1943 года мы пустили под откос и сожгли 36 эшелонов, из них 6 бронепоездов». В основному такі диверсії партизани проводили на залізничній лінії Київ - Ніжин і лише 3 ешелони з цих 36 - на лінії Чернігів - Ніжин.

Стратілат наголошує і на труднощі, що існували в з'єднанні. Зокрема вони полягали у відсутності зброї. Тому її доводилося робити власними силами, іноді навіть з авіабомб, залишених Червоною Армією. На даний період партизани підірвали танк, близько сотні кілометрів зв'язку,8 мостів, закрили телефоно-телеграфну лінію Бобровиця - Козелець. М.І. Стратілат згадує і про партизанський рейд по селам Лосинівського, Ніжинського та частини Комарівського районів.

Проте в документі існує кілька недоречностей. Зокрема вони пов'язані з тим, що, по-перше, з червня 1943 року загін «За Батьківщину» перетворився у з'єднання, хоча Стратілат усе ще називає його загоном; по-друге, у документі зовсім не згадується прізвище командира даного партизанського угрупування - Бовкуна І. М. Таким чином, створюється враження, що Михайло Іванович навмисно робить такі недоречності задля привласнення усіх здобутків з'єднання собі.

Матеріали про співпрацю партизан з'єднання «За Батьківщину» з київською підпільною організацією «Смерть німецьким окупантам», спільні дії з військами Червоної Армії розміщені в збірнику документів «Киевщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.».

У документі «Із звіту Московського райкому КП(б)У м. Києва про діяльність підпільної організації «Смерть німецьким окупантам»» (№ 192) від 1943 року, розкривається весь ареал дій вищезгаданої партійної організації, співробітництво з партизанськими загонами Київщини та Чернігівщини. Проте пріоритетне значення надається співпраці з партизанським загоном «За Батьківщину».

«В ноябре 1942 года член подпольной организации Кочубей Михаил Иванович установил связь с партизанським отрядом «За Родину»» [5; с. 268].

На початковому етапі співпраці підпільники передавали в партизанський загін листівки, теплі речі та харчі. Пріоритетність загону «За Батьківщину» у співпраці зпоміж інших партизанських фомувань проглядається у кількості відправлених у партизанські загони людей:

«За все время своего существования подпольная организм дня отправила в партизанский отряд «За Родину» через груд, пы товарищей Кочубея, Загорного, Кузьменко, Лазебного, Шешени, а также через руководителей организации товарищей Бойко, Черепанова, Демьяненко -- 200 человек. Кроме того, в партизанский отряд тов. Таранущенко подпольной группой тов. Кузьменко и товарищами Черепановым, Ткачевым передано 16 человек. Группа тов. Бандыстика отправила в партизанский отряд им. Хрущева 5 человек. Группа тов. Лазебного отправила в партизанское соединение тов. Наумова 4 человека.» [5; с. 268].

Як бачимо, до загону «За Батьківщину» підпільною організацією «Смерть німецьким окупантам» було направлено 200 чоловік, що в рази перевищує кількість переправлених в інші партизанські формування.

До даного партизанського загону йшли і самі підпільники: «После разгрома гестапо подпольной типографи в партизанський отряд «За Родину» ушло 15 человек подпольщиков организации» [5; с. 268].

З документу дізнаємося і про постачання підпільниками організації «Смерть німецьким окупантам» зброї та медикаментів до партизанського загону «За Батьківщину». [5; с. 269].

Про здобутки з'єднання «За Батьківщину» у форсуванні р. Прип'яті йдеться в «Донесенні начальника Українського штабу партизанського руху члену Військової Ради Воронезького фронту М.С. Хрущову про зайняття партизанськими загонами переправ через р. Прип'ять» (№ 257) від 28 вересня 1943 року, містить звіт в.о начальника Українського штабу партизанського руху полковника Соколова. Ним високо оцінюються дії партизан під час проведення операції: «Соединение Бовкуна 23 сентября, овладев переправами Оташев, способствовало переправе боевых частей якоря уса генерал-лейтенагата Бондарева, а 25 сентября сов¬естно с частями 17 корпуса форсировало |р. Припять в райо¬не Чернобыля, где и расположилось одним полком» [5; с. 333].

У донесенні М. С. Хрущова в Ставку Верховного Головнокомандуючого «Про звільнення партизанами с. Ново-Шепеличів і захоплення і організація переправ через річки Десну, Дніпро і Прип'ять для наступаючих частин Червоної Армії (№ 261) від 2 жовтня 1943 року містить донесення керівників партизанських з'єднань, що приймали участь у форсуванні Десни, Дніпра та Прип'яті. У донесенні Бовкуна вказано на забезпечення переправи частин 17 стрілкового корпусу: «Партизанское соединение тов. Бовкуна 23 сентября 1943 года овладело переправами через р. Днепр в районе Теремцов и через р. Припять в районе Огашева и обеспечило полностью переправу частей 17 стрелкового корпуса» [5; с. 336].

Продовженням і доповненням публікації документів і матеріалів «Черниговщина в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг.» є збірка «В тилу ворога», видана у 1994 році. У ній велика частина документів оформлена у вигляді витягів. У збірці опубліковано 136 документів. Партизанське з'єнання «За Батьківщину» згадується у 4 документах.

Заслуговує на увагу витяг із щоденника партизанського загону «За Батьківщину» про бій з німецькими загарбниками (№ 48), від 16 грудня 1942 року. У документі розповідається про наступ німецьких військ на партизанський загін. Називається і командування полків: І взвод - Шеверьов, ІІ взвод - Потьомкін, ІІІ взвод - Дешко )[4; с. 58].

У витязі з оперативного донесення 1-го партизанського полку з'єднання «За Батьківщину» про бойові дії в прифронтовій смузі (№ 87) від 15 вересня 1943 року мова, йде про групу розвідників під командуванням Гавриша Ф.П.. До складу групи входили: Косенко А., Бублик Г., Ромец В., Гармаш С. [4; с. 83]. Розповідається про дві операції за їх участю 9 і 13 вересня 1943 року.

Про співпрацю партизан з'єднання «За Батьківщину» говориться у витязі з оперативного зведення Українського штабу партизанського руху Центральному Штабу партизанського руху про надання допомоги партизанами наступаючим частинам Червоної Армії (№ 88) від 6 жовтня 1943 року. Поряд зі з'єднаннями Таранущенка, Покровського, Збанацького, Ушакова згадується з'єднання під керівництвом Бовкуна. У документі вказано кількість партизан з'єднання «За Батьківщину», що приймали участь у форсуванні Десни, Дніпра та Прип'яті - 2500 чоловік. Вказано і їх місце дислокації - район Сорокошичі, 80 км північніше Києва:

«Соединением организованы переправы частей Красной Армии: 23 сентября через р. Десна частей 17-го корпуса, 21 сентября -- р. Днепр в районе Новый Глыбов 70-й гвардейской стрелковой дивизии и 322-й стрелковой дивизии, 23 сентября через р. Припять в районе Оташев, Плютовище и Чернобыль --. 3 переправы. С 23 по 27 сентября 1943 г. соединением захвачены и удержаны до подхода частей Красной Армии 3 переправы -- в районе Остер через р. Десна, в районе Чернобыль через р. Припять. На захваченных переправах были переправлены части 17-го корпуса»[4; с.84].

Тобто, бачимо, що командування партизанського руху в Україні високо оцінює діяльність партизан з'єднання «За Батьківщину», зокрема й у співпраці з військами Червоної Армії.

Значимим для вивчення є і витяг «З довідки з'єднання «За Батьківщину» про діяльність партизанських загонів з вересня 1941 року по вересень 1943 року» (№ 89). Дата складання документа - 10 жовтня 1945 року. У ньому подається зміна чисельності особового складу партизанського з'єднання: листопад 1941 року (початковий етап) - 69 чол., січень 1943 року(перетворення в з'єднання) - 400 чол.,червень 1943 року (зв'язок з УШПР) - 2 000 чол., жовтень 1943 року (на день розформування) - 3009 чол. Отже, чисельний ріст загону (з'єднання) збільшувався з кожним роком, в залежності вад активності боротьби та значимості партизан даного угрупування [4; с. 85].

У документі вказується на зону діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину»: Бобровицький, Носівський, Олишевський, Куликівський і Ніжинський райони і частково Козелецький і Лосинівський райони Чернігівької області [4; с. 86]. Тобто, достатньо велика площа.

Великого значення надається і патронату («дети, старики и жены партизан, ушедшие от преследования от оккупационных властей влеса»), який до жовтня 1943 року нараховував уже 5 тисяч чоловік і «были на полном иждивении и под охраной соединения» [4; с. 86].

У документі викладено також і результати бойової діяльності з'єднання «За Батьківщину»: знищено окупантів -- 5190, розгромлено поліцейських станів -- 27, підірвано залізничних ешелонів -- 69, паровозів -- 71, знищено телефонного зв'язку -- 70 км, автомобілів -- 39, танків -- 1, літаків -- 2, пароплавів -- 6, катерів -- 2, барж -- 3, промислових підприємств -- 7.

До другої групи неопублікованих джерел можна віднести документи, які не ввійшли до збірників документів, а знаходяться в архівних, музейних фондах та особистих архівах колишніх учасників війни.

Серед фондів Державного архіву Чернігівської області (м. Чернігів) інформація про діяльність партизанського з'єднання «За Батьківщину» може міститися у фонді «Чернігівський підпільний обком КП(б)У» (П-139). Проте багатшим на архівні джерела є Центральний архів громадських об'єднань України, у якому знаходяться фонди «Центрального комітету Комуністичної партії України» (Ф. 1), «Українського штабу партизанського руху (УШПР) 1941-1946 рр.» (Ф. 62), «З'єднання партизанських загонів ім. Й. Сталіна. (Командир [[Шукаєв Михайло Іларіонович|М. Шукаєв]])» (Ф. 71) і фонд «Чернігівське партизанське з'єднання “За Батьківщину” (Командир І. Бовкун)» (Ф. 92). Усі вони є недостатньо вивченими, тому чекають на своїх дослідників.

У особистому архіві Крапив'янського П. знаходяться документи, які безпосередньо стосуються особи Бовкуна І. та його діяльності. В основному це листи до російських прокурорів, написані самим Крапив'янським П. та Ємельяновим В., які після проголошення Незалежності, починаючи з 1992 року, стали ламати стереотипи, які існували навколо Бовкуна І.. Вони поставили собі за мету розібратися в причинах арешту командира з'єднання «За Батьківщину» та довести його невинуватість.

У першому листі, адресованому до генерального прокурора Росії Степанова В. Крапив'янський та Ємельянов просять реабілітувати Бовкуна та дозволити ознайомитися з матеріалами його кримінальної справи.

На що у листі від 3 лютого 1992 році військовий прокурор відділу управління по ГПР по реабілітації Грабовський С. повідомив, що згідно з постановою особливої ради при МДБ СРСР від 22 серпня 1951 року кримінальна справа по відношенню до Бовкуна І. припинено відповідно до п. 5 ст. 4 УПК РСФСР, тобто за відсутністю в його діях складу злочину. Йому були повернені всі урядові нагороди і відновлені інші права (додаток К). Проте дозволу на ознайомлення з кримінальною справою Бовкуна не дається, при чому причина не пояснюється.

У наступному листі від 9 березня 1992 начальник архіву Зюбченко А. говорить про наявність такої кримінальної справи в Державному архіві. Проте, керуючись законом РФ «Про реабілітацію жертв політичних репресій» від 18 жовтня 1991 року, Зюбченко відмовляє Крапив'янському та Ємельянову в ознайомленні зі справою Бовкуна, оскільки ними не було пред'явлено згоди його доньки по ознайомленню з кримінальною справою її батька.

На це Крапив'янський П. та Ємельянов В. у листі до Генерального прокурора Росії вказують на великий внесок Бовкуна у розгортання та діяльність партизан з'єднання «За Батьківщину». Автори просять Степнкова В. допомогти в ознайомленні зі справою, оскільки їм не відомо з яких причин було в цьому відмовлено. У кінці листа вони акцентують увагу на згоді доньки Бовкуна І. Алієвої Олени Іванівни в ознайомленні з кримінальною справою її батька.(додаток Л)

Відповідь не забарилася. Уже 27 жовтня 1992 року на адресу Ніжинського краєзнавчого музею надійшов лист старшого військового прокурора по реабілітації - Чигури В., де повністю дається згода на ознайомлення Крапив'янського П. та Ємельянова В. з матеріалами кримінальної справи Бовкуна І.. (додаток М)

Через 6 років на основі цих матеріалів Ємельянов В. напише книгу «Партизаны», де, посилаючись на архівні документи, змінить акценти у висвітленні історії партизанського руху на Ніжинщині та ролі командира Бовкуна І. в його діяльності.

У архіві Крапив'янського П. існує також і документ за особистим підписом Бовкуна І.. Це характеристика на члена підпільної організації - Медведьову О., яка під час війни знаходилася під безпосереднім його керівництвом. Бовкун І. дає їй позитивну характеристику, вказуючи на її активну участь у розгортанні руху опору на Ніжинщині та активній громадській позиції під час та після війни (додаток Н).

Окрім цього, архів Крапив'янського П. багатий на фотоматеріал, який у дипломній роботі зазначений у додатках.

У музейних фондах Ніжинського краєзнавчого музею, Вертіївському краєзнавчому музеї ім. М. Кирпоноса, Червонопартизанському краєзнавчому музеї знаходяться матеріали, зібрані краєзнавцями. В основному це ілюстративний матеріал, представлений у формі експозицій.

Проте у музейному фонді Ніжинського краєзнавчого музею міститься також і лист, написаний І. М. Бовкуном до М.С. Хрущова. У ньому автор виклав причини упередженого ставлення до нього Федорова та причини «цькування» його книги. Бовкун просить допомоги та захисту у Хрущова. Він також звертає увагу і на інші партизанські формування, що діяли на території Чернігівщини: з'єднання Збанацького, Таранущенка та ін.

Отже, в результаті нашого дослідження було виокремлено, проаналізовано та структуровано джерельну базу історії партизанського з'єднання «За Батьківщину». Зокрема ми виділили групу архівних джерел, преважна більшість яких зосереджена у фондах Державного архіву Чернігівської області (П - 139), Цетрального архіву громадських об'єднань України (Ф. 1, Ф. 62, Ф.71, Ф. 92), особистих архівах деяких партизан (особистий архів П. Крапив'янського). Як показав аналіз наукової літератури з теми, більшість з них практично не введені у науковий обіг і ще чекають своїх дослідників. Не виявлено нами документів, присвячених безпосередньо з'єднанню і у республіканських та регіональних тематичних документальних збірниках. Причини такої неуваги дослідників криються не стільки у малозначущості загону (одного з найбільших в регіоні), скільки у загалом неоднозначному ставленні влади до формування. Другу групу джерел складають джерела мемуарного характеру (спогади, мемуари, щоденники, записки колишніх командирів загонів, рядових партизан, цивільних осіб, що пережили окупацію). Значна частина з них була опублікована у різні часи у вигляді документальних повістей, нарисів, газетних публікацій. Інша частина зберігається у формі рукописів, листів та записаних усних розповідей ветеранів-партизан у фондах Ніжинського, Вертіївського, Червонопартизанського краєзнавчих музеїв.

=== Розділ ІІ. Еволюція історіографічного образу партизанського руху на Ніжинщині у радянській та сучасній українській публіцистиці ===

Праці публіцистичного характеру займають важливе місце у дослідженні історіографії партизанського з'єднання «За Батьківщину». Зорієнтовані на широкого читача, вони можуть розглядатися як найбільш впливовий засіб формування образу ніжинських партизан у масовій свідомості. Це в повній мірі усвідомлювала влада, тримаючи публіцистику під особливо пильним цензурним наглядом. Типологічно публіцистичні праці присвячені партизанському руху на Ніжинщині можна поділити на 3 групи: статті в періодиці, художньо-документальні нариси в тематичних збірниках, документальні повісті.

У кількісному відношенні абсолютно переважають статті у періодиці. Зокрема радянська публіцистика представлена статтями в місцевій періодичній пресі. Це публікації в газетах: «Радянська Україна», «Советская Украина», «Радянський Ніжин», «Під прапором Леніна», «Деснянська правда», «Комсомольский гарт». Після 1991 року публікації на партизанську тематику з'явились у газетах: «Ніжинський вісник», «Вісті», «Гарт», «Деснянська правда», «Деснянська правда-вільна».

У результаті дослідження нами було проаналізовано 39 статей.Перважна їх більшість з'явилась в номерах газет, приурочених пам'ятним датам Другої Світової війни - початку Великої Вітчизняної війни (22 червня), Дню визволення м. Ніжина (15 вересня), Дню перемоги (9 травня). Починаючи з 2001 року, коли Президентом країни було видано указ про встановлення Дня партизанської слави 22 вересня, публікуються статті, приурочені до даного свята. Авторами газетних публікацій були як професійні журналісти , так і краєзнавці, історики, вчителі.

Другу групу публіцистичних творів формують документальні повісті Маняка В («Рейд» 1986 р.), Шерстюка І. («Шумлять гаї» 1997 р.), Медведя П. («Мамина колиска» 2001 р.), Тронька П. («Подвиг твоїх батьків» 1969 р.), Бедзик Д. («Історія одного подвигу» 1968р.), Кривохижин Г. («Боец невидимого фронта» 1985 р.), Тронько П. («Бессмертие подвига» 1985 р.), Тронько П. («Безсмертя юних» 1987 р.).

Нарешті третю групу складають новели та нариси Власенка Г., що вміщені в трьох книгах: «Від серця до серця» («Повість із карбами на серці», «Героїзм і підлість»), «Під небом грозовим і чистим» («Спокійний вулкан», «Терновий шлях», «Буряність»), «Хліб і кохання» («Правда про командира і комісара»).

Публікації воєнних років мали агітаційно-пропагандистський характер. Їх мета полягала в мобілізації населення до боротьби з ворогом. Так у газеті «Советская Украина» у 1943 році було надруковано статтю «К советскому населению временно оккупированных районов Черниговской области». Від імені партизани газета, звертаючись до мирного населення, закликала не коритися волі окупантів і вступати до лав партизанських загонів )[57; с. 2].

Зустрічаються деякі повідомлення про партизан Ніжинщини в період преси. Вони мали на меті висвітлювати успіхи німецької армії, покарання «непокірних» та ін., таким чином, впливаючи на свідомість населення. У 1942 році у газеті «Ніжинські вісті» надруковано оголошення ніжинської комендатури про розстріл 100 заложників. Причиною такого карального заходу став обстріл німецьких солдат та вбивство німецького унтер-офіцера партизанами у селі Володькова Дівиця 8 липня 1942 року [69; с. 1].

У післявоєнний період надто бурхливого пожвавлення інтересу журналістів до тематики партизанського руху на території Ніжинщини не спостерігається. Статті виходили рідко і були стислими. Це можна пояснити неоднозначним ставленням партійної верхівки до партизанського з'єднання «За Батьківщину», діяльність якого зосереджувалась на Ніжинщині та Носівщині.

У багатьох статтях просто згадується діяльність партизанського з'єднання «За Батьківщину», але ніякої оцінки їх діяльності не дається (Зоценко Ю. [53], Петрик З. [70;], Горностаєва Л. [46], Суярко В. [83], Чаус П. [89], Симоненко В. [79]).

Проблема співпраці з підпільними організаціями є чи не найприоритетнішою у публіцистичних працях, зокрема це стосується підпільників під керівництвом Батюка Я. (Сєрих С. [76], Рудик І. [71], Зоценко Ю. [54], Рудик М. [75, 74], Горностаєва Л. [46], Суярко В. [83, 84], Фінансова В. [88], Костенко І. [114], Шапошник Г. [90], Чаус П. [89], Стась А. [81], Тронько П. [85, 86, 87], Бедзик Д. [38], Кривохижин Г. [61].

Співпраця з іншими партизанськими з'єднаннями розкривається в основному у контексті опису операцій по форсуванню Дніпра, Десни та Прип'яті. Проте чільне місце серед цих подій займає участь партизан з'єднання «За Батьківщину» у битві за Дніпро (Шапошник Г. [90], Кузнєцов Г. [63], Зоценко Ю. [54], Ємельянов В. [49, 51], Маняк В.[66]).

Доволі детально у зазначених статтях характеризуються відносини командира з'єднання Бовкуна з командирами інших партизанських формувань.

Цікавою темою, висвітленою журналістами, є проблема опіки партизан з'єднання «За Батьківщину» над цивільним населенням (Андрієвський А., Рудик І [71], Ємельянов В. [51]).

Героїчні подвиги окремих рядових партизан описані у статтях: Криленка 62], Рудика І. [72], Градобик Г. [47], Сосницького М. [80], Студьонової Л. [82], Колязіна Ф. ][58]. Власенка Г.. [42]. Зокрема у нарисі «Буряність» розповідається про командира ІІ полку М.Д. Симоненка та його роль у формуванні та діяльності з'єднання.

Досить часто у публіцистиці зустрічаються статистичні дані, які відображають кількість партизан у з'єднанні «За Батьківщину» (Зоценко Ю.) та результати його бойової діяльності. Зокрема зі статті в статтю переходять наступні дані: знищено окупантів -- 5190, поліцейських станів -- 27, підірвали ешелонів -- 69, паровозів -- 71, знищено телефонного зв'язку -- 70 км, автомашин -- 39, танків -- 1, літаків -- 2, пароходів -- 6, катерів -- 2, барж -- 3,промислових підприємств -- 7. (Костенко І. [60], Рудик І. [71], Шоходько В. [94], Зоценко Ю. [54] )

Деякі невідповідності у публіцистиці стосуються часу та обставин об'єднання малих загонів, що діяли в лісах Ніжинського лісгоспу у велике з'єднання. Шоходько В. у статті «Нескорені» пише, що об'єднання відбулось улітку 1943 року [94;с. 3 ], Зоценко Ю. «Опір» вказує на січень 1943 року, його підтримує Ємельянов В. [52; с. 1 ]. Суперечності можна пояснити тим, що документів, які б підтверджували точну дату об'єднання не існує. Тому автори пов'язують з об'єднання дату, коли повернувся до загону Стратілат М. (січень 1943 р.) чи дату, коли партизанами на чолі з Бовкуном було встановлено зв'язок з Великою землею (червень 1943 р.).

Для публіцистики радянського періоду характерною є певна ідеологічна заангажованість. Так як Бовкун І. не був вигідним для партії як командир з'єднання, його особа практично замовчується.

Автори, говорячи про командира з'єднання, не називають його прізвища (Шоходько В. [94], Зоценко Ю. [53], Горностаєва Л. [46], Суярко В., Чаус П. [89], Костенко І.).

Іноді замість Бовкуна командиром партизан називають Стратілата М. , колишнього секретаря Носівського підпільного райкому партії: Рудик М., Суярко В. [84], Тронько П. [85,86, 87], Бездик Д. [38], Кривохижин Г. [61], Маняк В. «Рейд» [66].

Дуже часто замість командування партизанами у радянській публіцистиці авторами висвітлюють підпільницьку діяльність Бовкуна: Костенко І. [59, 60].

На нашу думку, саме з такою «неприязню» влади до особи Бовкуна пов'язано те, що деякі автори у своїх статтях чи книжках партизанське формування «За Батьківщину» не називають з'єднанням, а лише загоном: Сєрих С. [76]

Починаючи з 90-х років XX століття історіописання партизанського з'єднання «За Батьківщину» розвивається в кардинально іншому руслі. Аналізуючи публіцистику цього часу, можна помітити більшу схильність авторів до особи Бовкуна І. та його заслуг у веденні партизанської війни (Шапошник Г., Симон Л., Ємельянов В.).

Діяльності Стратілата М. у публіцистиці сучасного періоду приділяється менше уваги. Можливо, це пов'язано з більш адекватною оцінкою ролі цього партійного працівника в дільності партизанського з'єднання «За Батьківщину». У той же час у статті кримського журналіста Лащенка С. «Анатомія партизанського руху», яка вийшла у 2008 році у газеті «Кримська світлиця» Стратілата названо керівником партизан півдня Чернігівщини. Автор позитивно оцінює його дії, особливо організаторські здібності, які допомогли Бовкун І., незважаючи на перешкоди і страх людей, організувати діє вивий партизанський загін [64; с. 4].

Для публіцистичних творів сучасного періоду характерним є інтерес до стосунків Бовкуна і Стратілата: Кузнєцов Г. [63], Ємельянов В., Власенко Г. «Правда про командира і комісара» [41, 43, 45]

Доцільно виділити і публіцистичні праці, в яких безпосередньо розкривається біографія та діяльність під час німецької окупації командирів партизанського з'єднання «За Батьківщину» Стратілата М. та Бовкуна І.: Ємельянов В. [51, 52], Власенко Г. [41, 43, 44, 45].

Загалом історіографічний образ партизанського руху на Ніжинщині зазнавав певної еволюції у публіцистиці, відповідно до періоду написання.

Післявоєнний період (до 1953 року). У цей період партизанський рух перебуває на периферії уваги авторів. Це можна пояснити неоднозначним ставленням влади до населення, що пережило окупацію, крім того, партизанські загони, які в основному формувалися стихійно, не були прийнятними для партійної ідеології.

У статтях наголошується на керівній і спрямовуючій ролі партії в організації партизанської боротьби. Ця теза стала ключовою для всієї радянської історіографії. На Чернігівщині організатором партизанського руху було визнано секретаря Чернігівського обкому Федорова О.. Відповідно, на Ніжинщині, Носівщині роль партизанського керівника могла відігравати лише підлегла Федорову особа. Поскільки Бовкун відмовився визнавати своїм «керівником» Федорова, ця роль автоматично перейшла до секретаря Носівського райкому - Стратілата М..

У період Хрущовської відлиги були зняті обмеження з партизанської тематики. У публіцистиці основна теза про керівну роль партії залишилася незмінною, але в історіографічному образі проступають нові риси:

1. Масовість партизанського руху і його всебічна підтримка з боку населення окупованого регіону. Ця теза продукується новим керівництвом України, за підтримки особисто Хрущова М.. Її можна розглядати як ідеологічну основу своєрідної реабілітації населення окупованої України, яке в сталінські часи залишалось під підозрою з клеймом зрадництва та співробітництва з окупантами. Партизанський рух у публіцистиці цього періоду стає «народним» і «Всенародним».

2. Стихійність партизанської боротьби. Рівень свідомості радянського народу (складовою якого були і українці) був настільки високим, що партизанські загони виникали не лише за ініціативи партійного керівництва, але й без його участі. При цьому, кістяком партизанського руху залишались комуністи.

Важливість внеску результатів партизанської боротьби в перемогу над ворогом. У публіцистиці хрущовської доби поширюється образ партизанщини як «другого фронту». Підкреслюється значимість підривної, диверсійної та розвідувальної діяльності партизан.

У Брежнєвський період публіцистичний образ партизанського руху, загалом і партизанського з'єднання «За Батьківщину» зокрема, суттєво не змінився. Можна відзначити лише зміну акцентів. На перше місце знову виходить підкреслення визначальної ролі партії.

Нарешті у кінці 80-х р. образ партизанської боротьби на Ніжинщині в черговий раз зазнав деякої трансформації. Під впливом гласності визначальна роль партії в організації партизанської боротьби вперше ставиться під питання. У цей час з'являютьс публікації, в яких піддається сумніву роль і значення Федорова О. як головного організатора боротьби в тилу. Описуються його непрості взаємини з командирами, у тому числі і з Бовкуном І. - командиром партизанського з'єднання «За Батьківщину».

З 1991 року публіцистичний образ партизанського руху втрачає свою тонічність. У значній частині статей продовжують репродукуватись риси, сформовані ще за радянських часів. У той же час, у низці публікацій пропонуються альтернативні характеристики партизанського руху. Зокрема, наголошується на стихійності цього руху і незалежності від партійного керівництва. Підкреслюється негативний вплив діяльності партизан на життя мирного населення окупованого регіону, яке зазнавало репресій за діяльність партизан.

Отже, проаналізувавши та систематизувавши публіцистичні праці радянського та сучасного періоду, можемо зазначити, що створюваний публіцистикою образ партизанського з'єднання «За Батьківщину» поступово еволюціонував. Визначальною тенденцією зазначеної еволюції було поступове звільнення від шаблонних рис, набуття власного обличчя, визначення специфіки.

=== Розділ ІІІ. Проблеми партизанського руху на Ніжинщині у висвітленні вітчизняної історіографії ===

В повоєнний період радянська історія, будучи складовою партійної ідеології, залежала від політичних змін, які відбувались в країні. Відтак, хронологічно історіографію досліджуваної проблеми правомірно поділити на наступні періоди: післявоєнний період (1945 - середина 1950-х рр.); період «десталінізації» (1956 - 1964); період «консерватизму» (1965 - 1985); період перебудови (1986 - 1991), період незалежності (1991 - 2011).

Перші праці, які так чи інакше висвітлювали діяльність партизан з'явились вже в післявоєнний період. Здебільшого це були розвідки присвячені загалом Великій Вітчизняній війні та публікації в періодичній пресі, спогадів учасників бойових дій. Більшість із них мали загальний характер і не містили конкретної інформації, у тому числі й щодо партизанського руху на Ніжинщині. Обережність у висвітленні цієї проблеми можна пояснити неоднозначним ставленням влади до населення, яке пережило окупацію. В той же час у розвідках післявоєнного періоду утверджується низка тез, які стали панівними у подальшій радянській історичній науці. Серед них найважливішою було твердження про визначальну роль партії в організації боротьби населення проти німецьких окупантів.

Одна з перших наукових розвідок, присвячених партизанському руху на Ніжинщині, зявилась у 1952 році. У Наукових записках Ніжинського педагогічного інституту була опублікована стаття «Ніжинська підпільна комсомольська організація в період Великої Вітчизняної війни». ЇЇ авторами були студенти історичного факультету ніжинського вузу Гапонюк С., Донець Г., Костенко І., Мартиненко І.. У статті висвітлюється діяльність підпільної організації Якова Батюка. Одночасно в контексті аналізу боротьби ніжинських підпільників чи не вперше згадується і ніжинське партизанське з'єднання. У статті командиром загону «За Батьківщину» створеного в регіоні названо секретаря Носівського райкому партії довоєнного періоду Стратілата М. [100; с. 82].

В період «десталінізації» зацікавлення істориків партизанською проблематикою значно пожвавлюється. Це можна пояснити тим, що з одного боку загалом відбувається певна лібералізація історичної науки а з іншого - дещо змінюються акценти у ставленні влади до населення окупованої зони. У книзі «Комсомольці-підпільники Чернігівщини», що вийшла у 1958 році, за спільним авторством Донця Г. та Костенка І., в розділі «Ніжинські підпільники» розповідається також і про партизанський рух [105;с.19]. Автори згадують діяльність загону «За Батьківщину» вказуючи на його тісну співпрацю з підпільниками й спільні здобутки. На відміну від попередньої публікації в статті згадується як керівник однієї з підпільних груп Ніжина та командир партизанського загону Бовкун І.. В той же час наголошено, що його організатором був Стратілат М. [105;с. 22].

В праці Супруненко М. «Украина в Великой Отечественной войне Cоветского Союза (1941-1945)» (1956) Чернігівська область розглядається як одна з найактивніших зон партизанського руху, керівником якого на даній території названо Федорова О.. В одному з розділів згадується і загін «За Батьківшину»: «На базе партизанського отряда, созданого секретарём Носовского подпольного райкома М. Стратилатом, выросло крупное соединение «За Родину», насчитывавшее в августе 1943 года свыше 2500 человек…» [135; с. 290]. Охарактеризовано участь загону в наймаштабнішій військовій операції 1943 р. - битви за Дніпро. Роль справжнього командира загону в монографії Бовкуна І. обходиться стороною.

У праці Клокова В., Кулика І., Слінька І. «Народна боротьба на Україні в роки Великої Вітчизняної війни» (1957) автори вказують на визначальну роль партизан для перемоги Червоної Армії під час форсування Дніпра. Поряд з партизанськими загонами Сабурова, Покровського, Таранущенка згадується і з'єднання «За Батьківщину» [112 ;с. 198]. Автори називають переправи, взяті партизанами даного з'єднання: переправу через Десну - в районі с. Соколівки, три переправи на Дніпрі - в районі с. Теремці і Домантового, одну - на Прип'яті [112; с. 199]. Незважаючи на високу оцінку дій з'єднання «За Батьківщину», у праці прізвище командира не називається. Про Бовкуна І. автори згадують лише називаючи командирів загонів і з'єднань, які отримали звання Героїв Радянського Союзу за героїчні подвиги під час форсування річок Десни, Дніпра та Прип'яті [112; с. 199]. Крім Бовкуна звання були удостоєні ще п'ять командирів, два з яких (Симоненко та Шиверьов) були командирами полків з'єднання «За Батьківщину», але про це в праці не зазначається.

Зі зміною політичного клімату в державі, спричиненого усуненням від влади М.Хрущова і відновленням консервативного курсу, змінюються акценти і у висвітленні партизанської проблематики. Для періоду «консерватизму» було характерним відновлення ідеологічного контролю партії над історичною наукою, що унеможливлювало будь-які публічні дискусії.

І все ж свою роль дискусія 50-х рр. зіграла. Бовкун І. потрапив у перелік партизанських командирів Чернігівщини як керівник партизанського з'єднання «За Батьківщину».

Прикладом компромісного вирішення проблеми організації партизанського руху на Ніжинщині стала колективна праця кафедри марксизму-ленінізму Ніжинського педагогічного інституту імені М.В. Гоголя «Ніжинщина: історико-економічний нарис» (1964 р.), в якій організатором партизанського руху було названо. Стратілата М., а безпосереднім командиром партизанського з'єднання (з серпня 1943 р.) - Бовкуна І. Автори розповідають про широкі зв'язки партизан з місцевим населенням, їх співпрацю та взаємопідтримку.

Праця «Радянська Україна в період корінного перелому в ході Великої Вітчизняної війни (листопад 1942 р. - 1943 р.)», що вийшла в 1968, містить розділ "Зростання артизанських сил". У ньому розкривається діяльність партизан у межиріччі річок Десни та Дніпра. Великого значення надається і діяльності партизанського з'єднання "За Батьківщину". Вказується на двох командирів: Бовкуна І. та Стратілата М.. За даними, наведеними у праці, дане партизанське з'єднання було одним з найбільших партизанських формувань у регіоні, оскільки у версні 1943 року кількість бійців становила 5,5 тис. чоловік. Крім бойової діяльності партизанського з'єднання "За Батьківщину" високо оцінюється і діяльність партизан стосовно захисту місцевого населення. Тому створений патронат, до якого входило приблизно 5 тисяч небоєздатних мирних жителів вважається позитивним.

У праці Сіментова Ю. та Яцури М. «Краєзнавчі матеріали з історії Чернігівщини» при аналізі партизанської боротьби на Чернігівщині основна увага приділяється Федорову О., його партизанському з'єднанню, його ролі у діяльності Підпільного Обкому партії та формуванні інших партизанських формувань на цій території, зокрема і партизанського з'єднання "За Батьківщину". Керівником загону названо Стратілата М., проте після об'єднання у січні 1943 року Носівського. Ніжинського та Бобровицького загонів у єдине з'єднання командиром став Бовкун І., а Стратілат став комісаром. Цілком очевидно, що автори керувалися партійними настановами, оскільки в усьому прагнули підкреслити роль і значення партії. Цьому підпорядкована і статистика. Так на вересень 1943 року у з'єднанні було понад 2 тисячі бійців, з них 190 комуністів і 400 комсомольців [131; с. 132]. Особливу увагу автори звертають на особу Симоненка М., його командирські здібності як командира третього полку [131; с. 132].

У монографії Слинька І. «Підпілля і партизанський рух на Україні. На завершальному етапі визволення. 1944» значна увага приділена показові керівної ролі Комуністичної партії та героїзму радянських людей. Про з'єднання «За Батьківщину» в праці говориться не багато, воно згадується лише в ракурсі співпраці з радянськими військами [132; с. 269].

Досить важливою є книга «Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область», де розкривається вся історія даного регіону, в тому числі й періоду війни.

Командирами названо Стратілата М. і Бовкуна І.. Крім того, у праці розповідається про операцію під керівництвом Шеверьова О., під час якої було відбито у німців 112 коней,що дозволило створити кавалерійський ескадрон в партизанському з'єднанні. Авторами високо оцінено співпраця партизан з'єднання «За Батьківщину» з військами Червоної армії. Зокрема під час подій 18 вересня під час визволення Бобровиці від загарбників.

Про хід битви за Дніпро, героїзм місцевих жителів, партизан та підпільників розповідається в монографії Автомонова П. «Партизани Дніпро. 1943». З'єднанню «За Батьківщину» автор приділяє достатньо уваги, вказуючи на його досягнення та співпрацю з мирним населенням, зокрема під час форсування р. Десна (організовані переправи біля сіл Смолин і Соколівка), на Дніпрі (Сорокошичі, Доматове) [96; с. 29]. Крім того, на основі архівних джерел, автор вказує на позитивне ставлення керівництва УШПР до командира з'єднання Бовкуна І.М., завдяки його плідній співпраці з військами Червоної армії під час операцій на Дніпрі, Десні та Прип'яті.

У праці Кучера В.І. «Партизанські краї і зони на Україні в роки Великої Вітчизняної війни» (1974 рік) автор, неодноразово згадує загін «за Батьківщину» та Бовкуна І. як його керівника.

У загальній праці «Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза» про саме партизанське з'єднання не говориться, згадується лише про діяльність Носівського підпільного обкому партії на чолі з Стратілатом М. під безпосереднім керівництвом. Федорова О.

У праці «Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації» (1980 р.) також спостерігається тенденція замовчування діяльності Бовкуна І.. Його особу автори обійшли і при описі битви за Дніпро, згадуючи слідом за Строкачем Шиверьова та Симоненка [120;с. 206].

Монографія Григоровича Д., Замлинського В., Немятого В. «Коммунистическая партия Украины в годы Великой Отечественной войны» розкриває визначальну роль партії у формуванні та функціонуванні партизанського руху. Так і керівником партизанського загону «За Батьківщину» названо секретаря Носівського райкому партії Стратілат І., який керуючись вказівками зверху зміг організувати дієвий партизанський загін, який згодом виріс у велике партизанське з'єднання [104; с. 195].

У загальній монографії Старожилова Н., присвяченій партизанському руху України, партизанське з'єднання «За Батьківщину» не згадується. Автор зводить партизанський рух Чернігівщини до діяльності загонів, що перебували під керівництвом Федорова О.. Проте у таблицю, яка висвітлює дані про кількісне зростання партійних організацій крупних партизанських формувань ніжинське партизанське з'єднання під керівництвом. Бовкуна І. було включене [134; с. 59].

Період перебудови в черговий раз змінив акценти у висвітленні як історії як вцілому партизанського руху, так і його конкретних регіональних проявів.

Однією з праць, яка суттєво вплинула на висвітлення проблеми партизанського руху на Ніжинщині, стала колективна монографія «Подвигом прославленные» (1985 р.). У ній чи не вперше подана досить детальна біографія. Бовкуна І., його доля до, під час і після війни, вказується на позитивні риси командира з'єднання «За Батьківщину». Крім того, в праці наводяться статистичні дані, які відображають увесь спектр та ареал діяльності керованого Бовкуном з'єднання [128; с.158].

Період перебудови ознаменувався і появою важливої для розвитку історіографії партизанського з'єднання «За Батьківщину» книги в двух томах «Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941-1944 гг.». Перший том, авторами якого є Немятий В., Григорович Д., Замлинський В., Коваль М., Кучер В., Тронько П., присвячений боротьбі в підпіллі. У ньому йдеться про створення і укріплення на Україні партійно-комсомольського підпілля, велика увага приділена показу неозброєних форм боротьби населення, у тому числі зриву планів окупантів по використанню промислових, природних і людських ресурсів республіки.

Окрім командирів загонів та з'єднань авторими праці згадуються комісари, які теж зробили вагомий внесок в успішне ведення боротьби в тилу ворога. Одним з таких названо. Стратілата М., який виступає ще й засновником загону, з якого в подальшому виросло з'єднання [121; с. 39].

У праці ще відчувається влив комуністичної ідеології. За даними, вміщеними у таблиці, що свідчать про ріст партійних організацій партизанських формувань республіки станом на 25 серпня 1943 року, у з'єднанні «За Батьківщину» перебувало 138 комуністів. Це 6 % від загальної кількості партизан даного партизанського формування. Цей показник не надто високий, оскільки, наприклад, у з'єднанні Таранущенка він становив 91 %.

Розкриваються авторами і умови життя і боротьби партизан. Так значна увага приділяється патронатам, які функціонували в партизанських з'єднаннях для захисту мирного населення. Так з'єднанню «За Батьківщину» надається визначальну роль, оскільки в ньому діяв патронат з найбільшою кількістю жителів (5 тисяч чоловік) [121; с. 121].

Автори підкреслюють важливу роль жінок, які діяли поруч з чоловіками у лавах партизанів, зокрема і в з'єднанні під командуванням Бовкуна І.. За даними, які подаються, вони становили 5 % усіх учасників партизанського руху [121; с. 135].

Розкривається і тісна співпраця партизан з'єднання «За Батьківщину» з підпільною організацією київського заводу «Більшовик», який надавав суттєву допомогу, зокрема медикаментами (передано 100 кг ліків та інструментів у з'єднання) [121; с. 140].

Окремий розділ праці присвячений міжетнічним відносинм у партизанських формуваннях. Для прикладу автор називає здобутки підривника партизанського з'єднання «За Батьківщину» Іванова М. (за національністю - чуваш), який протягом року (з березня 1943 по березень 1944 рр.) разом зі своїм зводом пустив під укіс 14 ворожих ешелонів.

Другий том книги присвячений безпосередньо партизанській боротьбі, розвитку її форм протягом війни, специфіці співпраці партизан з військами Червоної Армії, їх спільні дії. Авторський колектив досить широкий: Бабко Ю., Григорович Д., Жученко І., Зеніна А., Зінченко Ю., Кентій А., Клоков В., Коваль М., Кучер В..

У праці вказується на заслугу Комуністичної Партії у створенні загону «За Батьківщину», представником якої виступив секретар Носівського райкому партії Стратілат М. [122; с. 51].

Тісна співпраця з'єднання «За Батьківщину» з київською підпільною організацією «Смерть німецьким окупантам» під керівництвом. Синегуба Р.. Підпільники направляли до партизанського з'єднання людей, чим збільшували чисельність партизан, загалом, вони направили приблизно 240 чоловік [122; с. 358]. Окрім цього підпільники допомагали зброєю та медикаментами: 3 ручних кулемети, 250 гранат, 60 гвинтівок, 20 пістолетів, 30 тисяч патронів, 12 батарей для радіоприймачів [122; с. 361].

Про спільні дії партизан та Червоної Армії вкзується під час форсування річок Десна, Дніпро, Прип'ять восени 1943 року.

Грунтовна біографія. Бовкуна І. подається і в колективному дослідженні «Герои Советского Союза: краткий биографический словарь» (1987 р.). Головна цінність біографічної статті збірника у тому що біографія І. Бовкуна подається крізь призму ґрунтовного аналізу діяльності очолюваного ним партизанського з'єднання [102; с.38].

На період перебудови припадає і остання праця, яка висвітлює партизанський рух на Чернігвщині через призму історії обласної компартійної організації - «Черниговская обласная партийная организация в годы Великой Отечественной войны» (1987 р.). У зазначеній праці з'єднання «За Батьківщину» згадується не надто часто. Вказується лише час його створення та кількість членів і кандидатів на вступ до партії (102 чол.).

Період незалежності характеризується появою праць, спрямованих на ґрунтовне вивчення історії регіональних партизанських формувань. З'являються праці, присвячені й партизанському з'єднанню «За Батьківщину», спрямовані на висвітлення його діяльності та розкриття дійсної ролі Бовкуна в партизанському русі.

Третій том «Книги Скорботи України» (2005) міститьть поіменно дані про жителів Чернігівської області, які загинули від рук окупантів в роки Великої Вітчизняної війни. У передмові автори називають партизанські формування, які діяли в цій місцевості. Так «За Батьківщину» названо загоном, а його керівником. Стратілата- М. [113;c. 17]. Про подальше формування з'єднання замість загону та про його командира Бовкуна не згадується.

У 2006 році світ побачила книга Петренко Л. «Ніжин древній і завжди юний». У ній автор, хоч і коротко, намагається охопити всю історію Ніжина. Партизани з'єднання «За Батьківщину» згадуються лише в ракурсі співпраці з підпільними організаціями. Проте керівником Петренко називає Стратілата.

Про Бовкуна І. автор говорить лише раз, вказуючи на його підпільницьку діяльність в групі оточенців [123;c. 225].

2010 рік ознаменувався виходом нової книги українських істориків Кентія А. та Лозицького В., присвяченої партизанському руху в Україні «Радянські партизани 1941-1944: світло і тіні». З'єднання «За Батьківщину» під командуванням Бовкуна І. згадується під час форсування річок Десни, Дніпра та Прип'яті. Авторами показана висока оцінка, яку дає Український штаб партизанського руху діям з'єднання «За Батьківщину» [111; с. 27].

Книга Власовця Ю. «Покоління переможців» містить багатий ілюстративний матеріал, який складають в основному фото учасників війни, зокрема й партизан з'єднання «За Батьківщину». Про саме з'єднання автор згадує у кількох нарисах, де всі заслуги партизан пов'язує з командиром Бовкуном І. [99 ;c. 22]. У нарисі «Запах горілого ячменю» Власовець Ю. розповідає про нелегкі стосунки Бовкуна та партизан з'єднання «За Батьківщину» з. Федоровим О., що і стало в подальшому причиною непорозумінь з вищим керівництвом та подальшого арешту. Проблема патронату при з'єднанні «За Батьківщину» виступає червоною ниткою майже в усіх нарисах.

Значний науковий внесок у дослідження партизанського руху на Чернігівщині, і зокрема з'єднання «За Батьківщину» зробили праці, вміщені в збірнику наукових праць «Вища школа: проблеми, пощуки, тенденції» (2004): Острянко М. «Боротьба українського народу за визволення від німецько-фашистського поневолення в роки Великої вітчизняної війни», Пиріг П. «Партизанський рух на Україні під час Великої Вітчизняної війни», Редько О. «Освітяни України в роки Великої Вітчизняної війни», Голець В. «Масова антифашистська боротьба патріотів Чернігівщини в роки Великої Вітчизняної війни». Усі ці праці звертають увагу на особу Бовкуна та його внесок у досягнення партизанського з'єднання «За Батьківщину».

Так Пиріг П. називає його головним ініціатором створення великого з'єднання шляхом об'єднання малих партизанських загонів у січні 1943 року. Автор наголошує на заслузі командира при встановленні у з'єднанні жорсткої, воєнної дисципліни, з продуманою та дієвою системою покарань.

Завдяки зазначеним заходам, партизани з'єднання «За Батьківщину» мали вагомі бойові результати: вбито 6 тисяч фашистських солдатів та офіцерів, затопили 11 пароплавів і барж, пустили під укіс 69 ворожих ешелонів [127; с. 75].

Значна увага приділяється висвітленню ролі з'єднання під час форсування радянськими військами річок Десни, Дніпра та Прип'яті,

Голець В. у своїй праці називає Бовкуна, Симоненка та [[Шевирьов Олександр Іванович|Шевирьова]] «головними героями Дніра, які, не жаліючи сил і власного життя, побороли ворога» [103; c. 128]. Таким чином, автор високо оцінив дії партизан на Дніпрі.

Про Стратілата М. у цих працях теж згадується як про організатора партизанського загону, який у 1943 році виріс у з'єднання, і в якому він згодом став комісаром.

Проте Редько О. більше звертає увагу на педагогічну діяльність Стратілата М. у довоєнний час та його педагогічні навички, які допомагали йому керувати партизанським загоном на початковому етапі війни.

Особливу увагу історії партизанського з'єднання «За Батьківщину» приділив ніжинський історик Ємельянов В. у статтях «Украдена слава» та «Антинацистський рух опору в Ніжині» присвячує свої статті безпосередньо діяльності з'єднання «[[За Батьківщину]]» чи розвінчанню негативних стереотипів, які закріпились за командиром [[Бовкун Іван Михайлович|Бовкуном І.]] у радянські часи.

У 1998 Ємельянов В. видає монографію «Партизаны», яка стала першою спеціальною працею, яка описує безпосередньо діяльність партизанського з'єднання «[[За Батьківщину]]». На основі архівних документів автор розкриває проблеми становлення та функціонування загону «За Батьківщину» та подальшої його реорганізації в з'єднання. Уперше автором було оприлюднено звіт Стратілата М. про роботу Носівського РК КП(б)У в 1941-1945 рр., протоколи допитів Бовкуна І. в застінках Московського і Київського КДБ та його лист до М. Хрущова. Автор у своїй праці не обмежився описом перипетій партизанського життя, але й описує післявоєнну долю партизан. Жорстокій критиці піддано дії першого секретаря Чернігівського підпільного обкому КП(б)У Федорова О., який за, словами автора, мав звичку применшувати роль інших партизанських командирів і приписувати їх досягнення собі [106;c. 74]. Це Ємельянов В. яскраво ілюструє на прикладі командира партизанського з'єднання «За Батьківщину» Бовкуна І., котрий почав конфліктувати з Федоровим у 1944 році, що в подальшому і стало причиною негараздів та арештів партизанського командира. Загалом автор має на меті в книзі показати заслуги Бовкуна, які до цього замовчувалися радянською історіографією. Тому основна увага Ємельянова В. направлена на особу Бовкуна, що створює відчуття його возвеличення та приниження ролі Стратілата й інших партизанських ватажків.

Проте в праці існує і ряд недоліків та неточностей, допущених автором, на які звертає увагу Кузнєцов Г. у статті «Коли бракує об'єктивності. Про документальну повість В. Ємельяеова» (2000). Він не погоджується з Ємельяновим В. стосовно оцінки Федорова О., називаючи останнього гідним партійним та партизанським керівником, завдяки якому розрізнені дрібні загони партизанів на півночі області не стали здобиччю карателів, а об'єдналися і стали могутньою силою в тилу ворога. На думку Кузнєцова Г. автор повісті допускає фактичні помилки, неуважно вивчивши архівні документи. За його словами, секретар Остерського райкому партії Глушко не воював, а влаштувався працювати шевцем і був розстріляний німцями.

Насправді Глушко вбив поліцая, втік з-під арешту і воював у партизанському зєднанні Сабурова.

Не погоджується Кузнєцов Г. і з версією про бій десантників під селом Свидовець, вважаючи її неточною. За словами останнього, із парашутистів врятувався тільки один із десятьох, і що там загинула дівчина-десантниця. Кузнєцов же вважає, що насправді загинуло дві дівчини - Ананьева В., котра була радисткою та Дулепіна К. - медсестра, а врятувалося троє - Попов, Іванов та Швед.

Носівський краєзнавець Буняк І. у своїх працях «[[Сторінки історії Носівки]]» та «[[Партизанська Носівщина]]» теж звертається до теми партизанського руху і діяльності партизанського з'єднання «За Батьківщину».

Праця «[[Сторінки історії Носівки]]» написана [[Буняк Іван Якович|Буняком І.]] у співавторстві з [[Буняк Анатолій Іванович|Буняком А.]], носить загальний, краєзнавчий характер і діяльність з'єднання розкривається поверхово, посилаючись на іншу, більш ґрунтовну працю «[[Партизанська Носівщина]]». У той же час, у книзі міститься багато цінного матеріалу, зібраного самим Буняком І. У ній зустрічаємо багато нових імен партизанів, підпільників, партизанських зв'язкових, їх спогади, деякі вірші партизанських поетів. У «Партизанській Носівщині» автор розповідає про організацію загону, його діяльність, про створення з'єднання і, звичайно, не обходить його командирів ([[Стратилат Михайло Іванович|Стратілата М.]], [[Бовкун Іван Михайлович|Бовкуна І.]], [[Симоненко Микола Дмитрович|Симоненка М.]]). Буняк І. дає позитивну оцінку діям Стратілата. Його показано мудрим командиром, якому не байдужі долі людей, які знаходились під його керівництвом. Про Бовкуна І. говориться в зовсім іншому руслі, називаючи його бунтарем, який лише вносив деструктив у діяльність партизанського загону під прикриттям прагнення до активних бойових дій, не зважаючи на наслідки і неминучі людські жертви.

Саме з цим аспектом і пов'язаний ряд нюансів, неспівпадінь, які існують в працях Буняка та Ємельянова. Зокрема це стосується невдалого походу партизан загону «За Батьківщину» до лінії фронту. У книзі Буняка І. написано: «Стратілат вирушає в похід, надіючись по дорозі зустрітися з обласним партизанським загоном. Але дорогою Бовкун демаскує загін, і його оточують окупанти» [98; с. 20]. Таке звинувачення у ніби-то «демаскуванні» полягало у невдалому поході партизан до села, де Бовкун почав ловити гусей і цим викрив перебування у цій місцевості партизан. А от Ємельянов, щоб виправдати Бовкуна наводить фрагменти з його допиту кадебістами, де він повністю заперечує свою вину в демаскуванні загону. На підтвердження цьому служать і фрагменти допиту інших партизан, які теж повторюють його слова, і зазначають, що він не самовільно пішов до села, а за наказом Стратілата, гусей ловити на озері наказав Ярмош, а Бовкун І. сам нікуди один не відлучався.

Не погоджується Буняк І. і з твердженням Ємельянова В., що партизанський загін під проводом Стратілата до приходу Бовкуна не здійснював ніяких активних бойових дій, приводячи на противагу події з 4 на [[5 листопада]] [[1941]] року, коли партизанами загону було спалено поліцейський стан у с. [[Козари]] Носівського району [98; с.5].

Різняться у авторів і причини смерті Стратілата. Ємельянов В. у статті «Украдена слава» говорить про обвинувачення Бовкуна в убивстві Стратілата. Буняк І. підтверджує, що такі чутки серед партизан існували, але офіційного звинувачення з боку уповноважених органів не було, «Це було потрібно Ємельянову, щоб виправдовуючи Бовкуна в тих обвинуваченнях, які йому пред'являлися, подати ще одну версію загибелі Стратілата при виконанні завдання воєнної розвідки» [98;с.107]. Дійсно, така версія Ємельяновим В. висувається, крім того, він говорить, що Стратілат М. не зміг виконати цього секретного доручення, тому й заплатив за помилку власним життям і загубив життя людей.

Отже, проаналізувавши історіографію історії партизанського руху на Ніжинщині, ми з'ясували, що зазначена проблема в радянський період, по-перше, не була предметом окремого спеціального дослідження, по-друге, не уникла впливу з боку панівної ідеології. На нашу думку, ці дві характерні риси взаємопов'язані. Оскільки організатором партизанського з'єднання, що діяло на Ніжинщині була людина безпосередньо не пов'язана з партійною номенклатурою, відтак і історія з'єднання не вписувалась у прийнятий ідеологічний шаблон, за яким головним рушієм антифашистської боротьби населення була комуністична партія. Зазначеними обставинами пояснюється і тенденція замовчування ролі командира з'єднання. Проте період незалежності ознаменовується появою спеціальних історичних розвідок, які спрямовані на висвітлення раніше замовчуваних сторінок історії партизанського з'єднання «За Батьківщину». Крім того, спостерігається інтерес авторів до особи командира з'єднання Бовкуна І., його стосунків з комісаром з'єднання Стратілатом М.

=== Висновки ===
Історія українського партизанського руху - одна з найпопулярніших тем у радянській історіографії Другої світової війни. Не зважаючи на зниження дослідницької уваги в період незалежності не обходять її і сучасні дослідники. Загальний доробок істориків, краєзнавців, письменників, публіцистів присвячений темі нараховує десятки, якщо не сотні тисяч творів. Ми в ході дослідження зосередили увагу на працях, присвячених одному партизанському формування, чия діяльність була локалізована Ніжинським та Носівським Поліссям.

В результаті нашого дослідження було виокремлено, проаналізовано та структуровано джерельну базу історії партизанського з'єднання «За Батьківщину». Зокрема ми виділили групу архівних джерел, преважна більшість яких зосереджена у фондах Державного архіву Чернігівської області (П - 139), Цетрального архіву громадських об'єднань України (Ф. 1, Ф. 62, Ф.71, Ф. 92), особистих архівах деяких партизан (особистий архів П. Крапив'янського). Як показав аналіз наукової літератури з теми, більшість з них практично не введені у науковий обіг і ще чекають своїх дослідників. Не виявлено нами справжніх документів, присвячених безпосередньо з'єднанню, у республіканських та регіональних тематичних документальних збірниках. Причини такої неуваги дослідників криються не стільки у малозначущості загону (одного з найбільших в регіоні), скільки у загалом неоднозначному ставленні влади до формування.

Другу групу джерел складають джерела мемуарного характеру (спогади, мемуари, щоденники, записки колишніх командирів загонів, рядових партизан, цивільних осіб, що пережили окупацію). Значна частина з них була опублікована у різні часи у вигляді документальних повістей, нарисів, газетних публікацій. Інша частина зберігається у формі рукописів, листів та записаних усних розповідей ветеранів-партизан у фондах Ніжинського, Вертіївського, Червонопартизанського краєзнавчих музеїв.

Історичний образ партизанського з'єднання «За батьківщину» почав формуватись уже в першому десятилітті післявоєнного періоду. На його еволюцію впливали як загальноідеологічні чинники, так і чинники, пов'язані з особливостями діяльності партизанського з'єднання.

У післявоєнний період (до 1953 року) партизанський рух перебуває на периферії уваги авторів, оскільки ставлення влади до населення, що пережило окупацію, було неоднозначним. А рух Опору визнавався лише у тій мірі, в якій він був пов'язаний з партією. Саме в цей час «партійність» партизанського руху стає ключовою рисою історичного образу в публіцистиці та історичній науці. На Чернігівщині організатором партизанського руху було визнано секретаря Чернігівського обкому О. Федорова. Відповідно, на Ніжинщині, Носівщині роль партизанського керівника могла відігравати лише підлегла Федорову особа. Поскільки Бовкун відмовився визнавати своїм «керівником» Федорова, ця роль автоматично перейшла до секретаря Носівського райкому - Стратілата М., який у публіцистиці «де-юре» став головним організатором та керівником партизан на Ніжинщині та Носівщині.

У період Хрущовської лібералізації були зняті обмеження з партизанської тематики. У публіцистиці основна теза про керівну роль партії залишилася незмінною, але в історіографічному образі руху проступають нові риси:

- масовість партизанського руху і його всебічна підтримка з боку населення окупованого регіону. Партизанський рух у публіцистиці цього періоду стає «народним» і «всенародним»;

- стихійність партизанської боротьби, яка пояснювалась високим рівнем свідомості радянського народу, кістяк якого проте продовжували формувати комуністи;

- важливість внеску результатів партизанської боротьби в перемогу над ворогом.

У 70-80-х рр. публіцистичний образ партизанського руху загалом і партизанського з'єднання «За Батьківщину» зокрема, суттєво не змінився. На перше місце знову виходить підкреслення визначальної ролі партії.

У кінці 80-х рр. образ партизанської боротьби з'єднання «За Батьківщину» дещо трансформується. Під впливом проголошеної політики уперше було взято під сумнів теза про визначальну роль партії в організації партизанської боротьби. У цей час у публіцистиці спостерігається інтерес до непростих взаємини Федорова О. з командирами партизанських формувань, що діяли на Чернігівщині, у тому числі і з Бовкуном І. - командиром партизанського з'єднання «За Батьківщину».

Починаючи з 1991 року публіцистичний образ партизанського руху остаточно втратив свою монічність. У значній частині статей продовжують репродукуватись риси, сформовані ще за радянських часів. У той же час, у низці публікацій пропонуються альтернативні характеристики партизанського руху. Зокрема, наголошується на стихійності цього руху і незалежності від партійного керівництва. Підкреслюється негативний вплив діяльності партизан на життя мирного населення окупованого регіону, яке зазнавало репресій за діяльність партизан.

Проаналізувавши історіографію історії партизанського руху на Ніжинщині, ми з'ясували, що зазначена проблема в радянський період, по перше, не була предметом окремого спеціального дослідження, по-друге, не уникла впливу з боку панівної ідеології. На нашу думку, ці дві характерні риси взаємопов'язані. Оскільки організатором партизанського з'єднання, що діяло на Ніжинщині була людина безпосередньо не пов'язана з партійною номенклатурою, відтак і історія з'єднання не вписувалась у прийнятий ідеологічний шаблон, за яким головним рушієм антифашистської боротьби населення була комуністична партія. Зазначеними обставинами пояснюється і тенденція замовчування ролі командира з'єднання. Проте період незалежності ознаменовується появою спеціальних історичних розвідок, які спрямовані на висвітлення раніше замовчуваних сторінок історії партизанського з'єднання «За Батьківщину». Крім того, спостерігається інтерес авторів до особи командира з'єднання Бовкуна І., його стосунків з комісаром з'єднання Стратілатом М..

=== Список джерел та літератури ===

'''Архівні матеріали'''

1. Лист Івана Бовкуна Микиті Хрущову // Ніжинський краєзнавчий музей, фонд «Партизанське з'єднання «За Батьківщину» (1941-1943 рр.)».

2. Листуваня Крапив'янського П. та Ємельянова В. зі слідчими Генеральної прокуратури РФ // Особистий архів Крапив'янського П..

3. Партизанская война на Украине: Дневники командиров партизанских отрядов и соединений, 1941-1944 / Сост. О. В. Бажан, С. И. Власенко, А. В. Кентий, Л. В. Легасова, В. С. Лозицкий (рук.). - М.: Центрполиграф, 2010. - 670 с.

'''Збірники документів'''

4. В тилу ворога. Документальні матеріали про участь партизанів Чернігівщини в боротьбі проти фашистських загарбників / упоряд. : С.М. Мельник, М.К. Бойко. - Чернігів, 1994. - 149 с.

5. Киевщина в годы Великой Отечественной войньї. 1941- 1945 : сб. документов / сост. : Ф.И. Ильин, М.А. Коломойский и др.; под ред. П.Т. Тронько. - К., 1963. - 735 с.

6. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941-1945. Документы в 3 т. - К: Наук. думка, 1985. - Т. 2.: Украинская ССР в период коренного перелома в ходе Великой Отечественной войны (19 ноября 1942 - конец 1943 г.). - 510 с.

7. Черниговщина в период Великой Отечественной войньї (1941-1945 гг.) сб. док. и материалов сост. С.М. Мельник - К.: Политиздат Украины, 1978. - 418 с.

8. Чернігівщина у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. : добірка документів / упоряд. : О.П. Тессен, І.Й. Рабинович, Б.Ф. Юр'єв. - Чернігів, І970. - 185 с.

'''Мемуари учасників'''

9. Бовкун И. Подвиг под псевдонимом - М,: Дет. лит., 1978.-238 с.

10. Бовкун І. Солдати другого фронту - Львів: Каменяр, 1957. - 330 с.

11. Запорожець А. Під патронатом загону "За Батьківщину!" // Вісті. - 2002. - 13 вересня.- С. 2.

12. Збанацький Ю.О. Ми не з легенди. - К., 1978 - С. 165.

13. Кравець В. У взаємодії з військами фронту // 1956 - С.2.

14. Крапив'янський П. В лісах навколо Ніжина. - Ніжин: Міланік, 2010. - 264 с.

15. Крапив'янський П. Оксана Ніжинський вісник. - 2009. - 19 вересня - С. 2.

16. Крапив'янський П. Кордон // Ніжин, вісник. - 2000. - 1З вересня. - С. 2.

17. Крапивянський П. А. Виконуючи бойові завдання // Ніжинський вісник. - 2011. - 22 вересня (№38). - С. 2.

18. Крапив'янський П. Визволяти Ніжин допомагали партизани і підпільники // Ніжин, вісник. - 2001. - 6 грудня. - С. 3.

19. Крапив'янський П. Народні месники // Ніжин, вісник. -1993. - 31 серпня. - С. 2.

20. Крапив'янський П. Незабутні батюківці Вісті. - 2003. - 5 вересня. - С. 4.

21. Крапив'янський П. Нескорені // Ніжин, вісник. - 1995. - 1 листопада. - С. 2.

22. Крапив'янський П. Нескорені Ніжин, вісник. - 1995. - 28 жовтня. - С. 2.

23. Крапив'янський П. Нескорені народні месники // Ніжин, вісник. - 2002. 19 вересня. -С. 2.

24. Крапив'янський П. Ніжин - місто партизанської слави // Вісті. - 2005. - 6 травня. - С. 5.

25. Крапив'янський П. Партизанський патронат // Під прапором Леніна. - 1991. - 1 червня. - С. 1,2.

26. Крапив'янський П. Партизанський ювілей : [про бойові дії партизанських з'єднань на території Чернігівщини в роки війни (спогади) // Вісті. - 2002. - 27 вересня. - С. 4.

27. Крапив'янський П. Партизанськими стежками Ніжин, вісник. - 2000. - 26 квітня. - С. 2.

28. Крапив'янський П. Спогади про героїчні дні партизан // Вісті. - 2007. - 23 лют. - С. 3.

29. Крапив'янський П. Ціною життя Ніжин, вісник. - 2000 - 27 травня - С. 2.

30. Крапив'янський П. Патронат Власенко Г.З. Під небом грозовим і чистим. Нариси, есеї. - Чернігів, 2006.- С. 118-135.

31. Кривець О. Багряним дорогами. - К.: Політвидав України., 1973. - 391

32. [[Симоненко Микола Дмитрович|Симоненко М.]] [[В лісах над Остром]]. - К.: Політвидав України. - 74 с.

33. Строкач Т. Наш позивний - свобода. - К,: Політвидав України, 1979. - 464 с.

34. Федоров А. Подпольный обком действует. -- М.: Воениздат, 1955. - 831 с.

Усні свідчення ветеран

35. Усні свідчення Крапив'янського П.А.

36. Усні свідчення Колесник (Мини) М.В.

'''Публіцистика'''

37. Андрієвський А. Стояв у лісі табір // Під прапором Леніна. - 1983. - 14 вересня. - С. 3.

38. Бедзик Д. Історія одного подвигу // Героїчна юність: 3б. нарисів. - 2-е вид. доп. / За ред. В.Вікторова . - К., 1968. - С.196-200.

39. Бєдіна Т. По заклику серця Радянський Ніжин. -1987. -12 червня. - С. 3.

40. Василенко О. Багнетом і кулею // Ніжинський вісник. - 2011. - 29 вересня. - С. 1.

41. Власенко Г. Правда про командира і комісара / Хліб і кохання. Нариси, есе. - Чернігів, 2011. - С. 49 - 72.

42. Власенко Г. Буряність / Під небом грозовим і чистим. Нариси, есе. - Чернігів, 2006. - С. 81 - 98.

43. Власенко Г. Героїзм і підлість / Від серця до серця. - К., 2003. - С. 342-366.

44. Власенко Г. Спокійний вулкан (Михайло Іванович Стратілат) / Під небом грозовим і чистим. Нариси, есе. - Чернігів, 2006. - С. 20-44.

45. Власенко Г. Терновий шлях (Іван Михайлович Бовкун) / Під небом грозовим і чистим. Нариси, есеї. - Чернігів, 2006.- С 44-81.

46. Горностаєва Л. Світ у непроглядній темряві // Київський вісник. - 2006. 11 листопада. - С. 4.

47. Градобик Г. У війни нежіноче обличчя // Ніжинський вісник. - 2011. - 22 вересня. - С. 3.

48. Гусєва Л. Легендарні партизани // Вісті. - 2011. - 23 вересня. - С.3.

49. Емельянов В. Партизаны // Вісті. - 1995. - 1 грудня. - С. 6.

50. Емельянов В. Партизаны // Вісті. - 1995. - 15 вересня. - С. 5.

51. Ємельянов В. Украдена слава // Ніжинський вісник. - 2010. - 22 квітня. С. 1-2.

52. Ємельянов В. Украдена слава // Ніжинський вісник. - 2010. - 24 квітня. С. 1- 2.

53. Зоценко Ю. Окупація: Ніжин і район під владою окупантів // Ніжинський вісник. - 2005. - 8 вересня. - С. 7.

54. Зоценко Ю. Опір: Ніжин і район під владою окупантів // Ніжинський вісник. - 2005. - 10 вересня. - С. 7.

55. Зоценко Ю. Рух опору // Ніжинський вісник. - 2003. - 11 вересня. - С. 3

56. Іванов К. Гриміла атака // Під прапором Леніна. - 1963. - 14 вересня. - С. 3.

57. К советскому населению временно оккупированных районов Черниговской области // Советская украина. - 1943. - 22 березня. - С. 2.

58. Колязін Ф. Не схилили голів Ніжинський вісник. - 1994. - 14 вересня - С. 1.

59. Костенко І. Визволителі // Вісті. - 1997. - 12 верес. (№37). - С. 2.

60. Костенко І. Ніжинщина в боротьбі з фашистськими загарбниками // Радянський Ніжин. - 1962. - 21 червня. - С. 4.

61. Кривохижин Г. Боец невидимого фронта // Золотые звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза. - К., 1985. - С.

62. Криленко Партизанський розвідник // Під прапором Леніна. - 1980. - 9 травня. - С. 3.

63. Кузнєцов Г. Коли бракує об'єктивності. - Деснянська правда, 1998 - 23 грудня.

64. Лащенко С. Анатомія партизанського руху // Кримська світлиця. - 2008. - 15 лютого. - С.4.

65. Левенок. І. Холодний попіл мертвих не має захисників, окрім нашої совісті Деснянська правда-вільна. - 2008. - 21 квітня. - С. 4.

66. Маняк В. Рейд. - К., 1986. - 250 c.

67. Медвідь П. Мамина колиска: розповіді. - К.: Дніпро, 2001. - 128 с.

68. Найда О. Цінності, які виховують // Ніжинський вісник. - 2011. - 22 вересня. - С. 2.

69. Оголошення ніжинської комендатури про розстріл 100 заложників // Ніжинські вісті. - 1942. - 11 липня. - С. 1.

70. Петрик З. Книга про нескоренних народних месників // Вісті. - 2008. - 7 листопада. - С.6.

71. Рудик І. Золота сторінка опору // Вісті. - 2005. - 30 вересня. - С. 6.

72. Рудик І. Зустріч колишніх партизан // Вісті. - 1997. - 11 липня. - С. 3.

73. Рудик І. Петро Крапив'янський : "Тільки патріоти збудують незалежну потужну державу" // Вісті. - 2007. -14 вересня. - С. 3.

74. Рудик М. Зряче серце // Під прапором Леніна. - 1978р. - 28 травня.

75. Рудик М. Тих днів не змовкне слава // Під прапором Леніна. - 1972. - 28 жовтня. - С. 2 - 3.

76. Сєрих С. Я надто люблю життя, щоб загинути // Під прапором Леніна. - 1970. - 15 вересня - С. 2.

77. Симон Л. Партизани правильні й неправильні // Голос України. - 1999. 30 жовтня. - С. 3.

78. Симоненко В. Документи полум'яних років // Під прапором Леніна. - 1973. - 11 вересня. - С. 2-3.

79. Симоненко В. Ніжинщина в дні війни // Під прапором Леніна. - 1966. - 21 червня. - С. 3.

80. Сосницький М. Партизанській розвідниці // Деснянська правда. - 2001. 12 лютого. - с. 2.

81. Стась А. Человек победивший тьму // Люди легенд. Очерки о партизанах и подпольщиках - Героях Советского Союза. - М., 1968. - С. 15

82. Студьонова Л. Де ж істина? // Гарт. - 2006. - 18 травня. - С. 4-5.

83. Суярко В. Пітьмі не був підвладний // Київський університет. - 1998. - червень. - С. 4.

84. Суярко В. Подвиг Якова Батюка // Гудок. - 1998. - 5 вересня. - С. 1.

85. Тронько П. Безсмертя юних. - К., 1957.

86. Тронько П. Бессмертие подвига. - К., 1985. -

87. Тронько П. Подвиг твоїх батьків. - К., 1969. -

88. Фінансова В. «Ее звали Галя» // Комуніст. - 2002. - 8 березня. - С. 3.

89. Чаус К. Мужні в бою, сильні в труді // Деснянська правда. - №93. - С. 2.

90. Шапошник Г. Йшли назустріч смерті // Вісті. - 2002. - 25 вересня.

91. Шеремет І. В партизанских отрядах. - К., 1947 - С. 145.

92. Шерстюк І. Шумлять гаї. - Чернігів, 1997. - 58 с.

93. Шерстюк І. Шумлять гаї. - Чернігів, 1997. - 58 с.

94. Шоходько В. Нескорені // Під прапором Леніна. - 1983. - 30серпня.

95. Яцура М. Життя, осяяне подвигом //Комсомольский гарт. - 1978. - 25 травня. - С. 3.

'''Наукові монографії та статті'''

96. Автомонов П. Партизани Дніпро. 1943. - К.: Політвидав, 1973. - 103 с.

97. Буняк А.І., Буняк І.Я. Сторінки історії Носівки. Частина друга. - Ніжин: Аспект, 2003. - 129 с.

98. [[Буняк Іван Якович|Буняк І.]] [[Партизанська Носівщина]] - Ніжин: Аспект, 2000. - 112 с.

99. Власовець Ю.Ю. Покоління переможців 1945 - 2010. - Ніжин: ТОВ « Видавництво «Аспект-Поліграф», 2010. - 192 с.

100. Гапонюк С.Д., Донець Г.Т., Костенко І.П., Мартиненко І.І. Ніжинська підпільна комсомольська організація в період Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945рр. // Наукові записки / Ніжинський державний педагогічний інститут імені М. Гоголя. - К., 1952. - Т.3. - С. 79 - 97.

101. Героев подвиги безсмертны (очерки о героях Советского союза)/ Церковный М. Ф., Шиганов А. Д., Юрьев Б. Ф., - К.: Политиздат, 1977.

102. Герои Советского Союза: краткий биографический словарь / Шкадов І.М.. - М.: Военное издательство, 1987. - 751 с.

103. Голець В.В. Масова антифашистська боротьба патріотівЧернігівщини в роки Великої Вітчизняної війни // Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції. Ч., 2004. - С. 119 - 128.

104. Григорович Д.Ф., Замлинський В.А. Коммунистическая партия Украины в годы Великой Отечественной войны. - К., 1980.

105. Донець Г. Ніжинські підпільники / Г. Донець, і. Костенко // Комсомольці-підпільники Чернігівщині в роки Великої Вітчизняної війни. -Чернігів, 1958. -С. 18-29.

106. Емельянов В. Партизаны Историко-документальная по- весть : - Нежин: Наука-Сервис, 1998. - 160 с.

107. Ємелянов В. Украдена слава // Сіверянський літопис. - 1995. - №1. - С. 25 - 38.

108. Ємельянов В. Антинацистський рух опору в Ніжині // Ніжинська старовина., 2007 - № 4-7. - С. 27-47.

109. Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. - К., 1972. - С.

110. Каганова І. Друковані та архівні джерела про Чернігівщину часів 1941-1943 років /1. Каганова // Сіверянський літопис. - 1999. - №5. - 172-175.

111. Кентій А., Лозицький В. Радянські партизани 1941 - 1944 рр.: світло і тіні. - К., 2010. - 78 с.

112. Клоков В., Кулик І., Слінько І. Нардна боротьба н а ,Україні в роки Великої Вітчизняної війни. - К., 1957.

113. Книга Скорботи України. Чернігівська область / І.О. Герасимов, І.Т. Муковський, П.П. Панченко та ін.. - Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2005. - 480 с.

114. Костенко І.П. Визволення Ніжина і Ніжинщини від німецько-фашистських окупантів / І.П. Костенко // Історія та культура Лівобережжя Україні : матеріали міжнар. конф. [травень 1996]. - К: Ніжин, 1997.- С. 184-190.

115. Кузнецов Г. Коли бракує об'єктивності. Про документальну повість В. Ємельянова // Сіверянський літопис. - 1999 р. - № 5. - С.18 - 22.

116. Кулик В.В. Ніжин у період окупації фашистами (1941- 1943 рр.) : [за архівними матеріалами] / В.В. Кулик // Література та культура Полісся. - Ніжин, 2007. - Вип. 35. - С. 288-292.

117. Кучер В.І. Партизанські краї і зони на Україні в роки Великої Вітчизняної війни (1941 - 1945 рр). - К.: Наукова думка, 1974. 142 с.

118. Левенок І. Роль ідеологічної складової в радянській партизанській мемуаристиці в розрізі стосунків О.Ф. Федорова та І.М. Бовкуна // Сіверянський літопис, 2007, № 3. - С. 46 - 49.

119. Нариси історії Комуністичної партії України. - К., 1961. - С.500.

120. Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації / І.П. Костенко, І.П. Неліп, В.У. Черноус. - К.: Політвидав України, 1980. - 318 с.

121. Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941-1944: В 2-х кн. - Кн.1. Борьба в подполье/ В.Н. Немятый, Д.Ф. Григорович, В.А. Замлинський и др. - К.: Наукова думка, 1985. - 399 с.

122. Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941-1944: В 2-х кн. - Кн.2. Партизанская война/ Ю.В. Бабко, Д.Ф. Григорович, И.Я. Жученко и др. - К.: Наукова думка, 1985. - 431с.

123. Ніжин : древній і завжди юний / авт.-упоряд. : Л.Б. Петренко. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2004. - 384 с.

124. Ніжинщина: істотко-економічний нарис / Донець П.Т., Костенко І.П. - К., 1964. - С. 74.

125. Острянко М.М. Боротьба українського народу за визволення від німецько-фашистського поневолення в роки Великої вітчизняної війни // Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції. - Ч., 2004. - С. 46 - 61.

126. Партизанські зєднання на Чернігівщині // Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. - К., 1990.

127. Пиріг П.В. Партизанський рух на Україні під час Великої Вітчизняної війни // Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції. - Ч., 2004. - С. 62 - 81.

128. Подвигом прославленные. Герой Советского Союза - партизаны и подлольщики Украины в годы Великой Отечественной войны. - К., 1985.

129. Радянська Україна в період корінного перелому в ході Великої Вітчизняної війни (листопад 1942 р. - 1943 р.) / Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941 - 1945 рр.). - Т. 2. - К.: Політіздат, 1968

130. Редько О.Ф. Освітяни України в роки Великої Вітчизняної війни// Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції. - Ч., 2004. - С. 53 - 93.

131. Сіментов Ю.А., Яцура М.Т. Краєзнавчі матеріали з історії Чернігівщини. - К., 1968. - 286 с.

132. Слинько І.І. Підпілля і партизанський рух на Україні. На завершальному етапі визволення. 1944. - К., 1970.

133. Спеціальні монографії та статті

134. Старожилов Н.В. Партизанские соединения Украиньї в Великой Отечественной войне. - К.: Вища школа, 1983. - 239 с.

135. Супруненко Н.И, Украйна в Великой Отечественной войне Cоветского Союза (1941-1945). - К: Госполитиздат УССР, 1956. - 472 с.

136. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза. - К., 1976. - Т.1. - С. 480.

137. [[Фурса Валерій Михайлович|Фурса В.]] [[Славні імена Носівщини]]. - Ніжин: Видавництво: «Аспект-Поліграф», 2009. - 297 с.

138. Черниговская областная партийная организация в годы Великой отечественной войны / Ф.М, Блоха, В.И. Власенко, В.К. Драгунов и др. - К.: Политиздат Украины, 1987. - 159 с.

139. Чернігівщина у вогні / Корбач . - К., 2002.

== Посилання ==
* https://uk.wikipedia.org/wiki/За_Батьківщину!
* [https://knowledge.allbest.ru/history/3c0a65635b3bc68b4d43b89521316d26_0.html Історіографія партизанського руху на Ніжинщині], автор невідомий.

[[Категорія:Партизани в Німецько-радянській війні]]
[[Категорія:Є у Вікіпедії]]