Редагування Держанівка
Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Увага! Ви не авторизувалися на сайті. Ваша IP-адреса буде публічно видима, якщо Ви будете вносити будь-які редагування. Якщо Ви увійдете або створите обліковий запис, редагування будуть натомість пов'язані з Вашим іменем користувача, а ще у Вас з'являться інші переваги.
Редагування може бути скасовано. Будь ласка, перевірте порівняння нижче, щоб впевнитись, що це те, що ви хочете зробити, а потім збережіть зміни, щоб закінчити скасування редагування.
| Поточна версія | Ваш текст | ||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | + | '''Держанівка''' — село Ніжинського, до 2020 року Носівського району Чернігівської області. | |
| − | |||
| − | '''Держанівка''' — село | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
== Географія == | == Географія == | ||
| − | Розташоване за 3 км від правого берега річки | + | Розташоване за 3 км від правого берега річки Остер на перетині давніх сухопутних шляхів: м. Новгород-Сіверський — с. Куликівка — м. Козелець — м. Київ, м. Прилуки, м. Ніжин — с. Морівськ (на р. Десна), м. Чернігів — Носівка, м. Чернігів — м. Бобровиця. На північ за 3 км від села проходить міжнародна дорога, так звана «Московська траса» (правий поворот на село, 12,5 км від с. Кіпті). До м. Києва автошляхами України — близько 100 км. До м. Чернігова — близько 70 км. До райцентру — 28 км. Найближчі села: Киселівка, Роздольне (давня назва до 1960 року с. Комарівка) (східний напрямок); Будище, Розівка (західний напрямок); Хрещате (північний напрямок); Ведмедівка, Адамівка (південний напрямок). |
Розбудоване навкруги болота (назва: Болото). Має дві паралельні вулиці по різних берегах Болота, дві перехресні вулиці, та декілька допоміжних вуличок. Назви вулиць надані лише в 50 роках минулого століття. Мешканці села поділяють село на «кутки»: Рудий, Конони, Бочанський, Черв'яки, Хуторці тощо, та «боки» (вздовж болота). Місцевість навкруги села має свої специфічні історичні назви: лісові зони: Дуброви (на північний схід від села), Валки (на південь); прилеглі до села поля: Царина, Гало, Панське; долини (так місцеві називають заливні поля, де косять сіно та пасуть худобу): Шанець, Береги, Семенчукове; «сажалки» (викопані вручну озерця): Панська, Шахрайова. | Розбудоване навкруги болота (назва: Болото). Має дві паралельні вулиці по різних берегах Болота, дві перехресні вулиці, та декілька допоміжних вуличок. Назви вулиць надані лише в 50 роках минулого століття. Мешканці села поділяють село на «кутки»: Рудий, Конони, Бочанський, Черв'яки, Хуторці тощо, та «боки» (вздовж болота). Місцевість навкруги села має свої специфічні історичні назви: лісові зони: Дуброви (на північний схід від села), Валки (на південь); прилеглі до села поля: Царина, Гало, Панське; долини (так місцеві називають заливні поля, де косять сіно та пасуть худобу): Шанець, Береги, Семенчукове; «сажалки» (викопані вручну озерця): Панська, Шахрайова. | ||
У селі на сьогодні основними спорудами є: | У селі на сьогодні основними спорудами є: | ||
| − | * діюча | + | * діюча церква Московського патріархату (дерев'яна, з 1880 року), у центрі села |
* 2-поверхова середня школа, | * 2-поверхова середня школа, | ||
* Будинок культури (побудовані в 60-х роках минулого сторіччя на випадок війни, як шпиталь), | * Будинок культури (побудовані в 60-х роках минулого сторіччя на випадок війни, як шпиталь), | ||
| Рядок 20: | Рядок 14: | ||
* цегляний магазин колишньої Укрспоживспілки, а також | * цегляний магазин колишньої Укрспоживспілки, а також | ||
* залишки господарських будівль колгоспу ім. Т. Г. Шевченка, | * залишки господарських будівль колгоспу ім. Т. Г. Шевченка, | ||
| − | * колишній маєток сільського пана Харкуна (до середини | + | * колишній маєток сільського пана Харкуна (до середини 60 років — сільська школа, тепер — жилий дім). |
Пам'ятники: | Пам'ятники: | ||
| Рядок 26: | Рядок 20: | ||
* стела, посвячена Воїнам, що не повернулися з Німецько-радянської війни. | * стела, посвячена Воїнам, що не повернулися з Німецько-радянської війни. | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
== Історична довідка == | == Історична довідка == | ||
Поселення тут виникло подавно ще в часи Київської Русі на території Чернігівського князівства. | Поселення тут виникло подавно ще в часи Київської Русі на території Чернігівського князівства. | ||
| Рядок 51: | Рядок 37: | ||
Село було самодостатнє. В кожному дворі сім'я тримала корову чи козу, коней або волів, обов'язково свиней, курей, гусей чи качок. Кожен двір мав належний сільськогосподарський інвентар (плуги, борони, коси, ціпи тощо). Сівалки (сіялки) і віялки здавались в оренду. За давніми громадськими традиціями кожен двір мав у власності від 30 до 40 соток землі. Мешканці села вирощували на своїх городах жито, пшеницю, просо, льон, картоплю, «кияхи» (кукурудзу), соняшники, мак, різноманітні овочеві культури та мали дозвіл на вирощування тютюну. Майже кожна сім'я мала по декілька прядок, а кожна 20-та сім'я — ткацькі верстаки (вироблені з дерева). Полотно фарбували в приватних «сажалках» за допомогою сажі та ще якихось компонентів, що тримались власниками «сажалок», як професійна (сімейна) таємниця. В селі функціювали: більше чим 3 кузні, майже 20 вітряків (млинів). В деяких сім'ях варили господарське мило, вичиняли шкіру, займались пошиттям одягу (кравці та шевці шили «плахи», нижню та верхню одежу, головні убори (картузи, шапки) та взуття (чоловічі чоботи та «джими» — хромові жіночі чобітки з короткими «халявами»). Товар виробляли під «заказ», або на «ярмарок». Пічники та столяри займались сезонними роботами, ходили по селах на заробітки. Професійна майстерність передавалась винятково як спадок від батька до сина. Типові прізвища мешканців села: Рудиї, Черв'яки, Какали, Трухани, Марущенки. У власності сільського пана Харкуна була винокурня (ґуральня), великий фруктовий сад та цегельний завод, де вироблялася цегла-сирець. Частина мешканців села працювала «на пана» за плату. В навколишніх болотах здобувався торф. | Село було самодостатнє. В кожному дворі сім'я тримала корову чи козу, коней або волів, обов'язково свиней, курей, гусей чи качок. Кожен двір мав належний сільськогосподарський інвентар (плуги, борони, коси, ціпи тощо). Сівалки (сіялки) і віялки здавались в оренду. За давніми громадськими традиціями кожен двір мав у власності від 30 до 40 соток землі. Мешканці села вирощували на своїх городах жито, пшеницю, просо, льон, картоплю, «кияхи» (кукурудзу), соняшники, мак, різноманітні овочеві культури та мали дозвіл на вирощування тютюну. Майже кожна сім'я мала по декілька прядок, а кожна 20-та сім'я — ткацькі верстаки (вироблені з дерева). Полотно фарбували в приватних «сажалках» за допомогою сажі та ще якихось компонентів, що тримались власниками «сажалок», як професійна (сімейна) таємниця. В селі функціювали: більше чим 3 кузні, майже 20 вітряків (млинів). В деяких сім'ях варили господарське мило, вичиняли шкіру, займались пошиттям одягу (кравці та шевці шили «плахи», нижню та верхню одежу, головні убори (картузи, шапки) та взуття (чоловічі чоботи та «джими» — хромові жіночі чобітки з короткими «халявами»). Товар виробляли під «заказ», або на «ярмарок». Пічники та столяри займались сезонними роботами, ходили по селах на заробітки. Професійна майстерність передавалась винятково як спадок від батька до сина. Типові прізвища мешканців села: Рудиї, Черв'яки, Какали, Трухани, Марущенки. У власності сільського пана Харкуна була винокурня (ґуральня), великий фруктовий сад та цегельний завод, де вироблялася цегла-сирець. Частина мешканців села працювала «на пана» за плату. В навколишніх болотах здобувався торф. | ||
| − | У дерев'яній | + | У дерев'яній Троїцькій церкві з позолоченими хрестами на банях правили Богослужіння, на службу приходили віруючі і з інших сіл. На свята (св'ятки) приїжджали правити службу церковні чини з Чернігова. |
У селі діяла 4-класна школа, куди діти йшли вчитися, зазвичай, за власним бажанням. Викладання предметів: «Слово Божье», «Арифметика», «Родная речь» велося російською мовою, але було дозволено пояснювати незрозумілі речі «місцевою говіркою». Першу церковно-приходську школу (одну з перших у повіті) облаштував у 1858 році священик Володимир Максимович, який служив у селі з кінця 1830-х принаймні до 1880 року. Для цього він за свої кошти побудував на церковному городі біля погосту будинок, в одній половині якого поселилися причетники, а в іншій було облаштовано приміщення для навчання. У 1873 році школа стала земською. На початок 1878 року законоучителем був священик, учителем — Павло Володимирович Максимович (імовірно, син священика).[4][5] | У селі діяла 4-класна школа, куди діти йшли вчитися, зазвичай, за власним бажанням. Викладання предметів: «Слово Божье», «Арифметика», «Родная речь» велося російською мовою, але було дозволено пояснювати незрозумілі речі «місцевою говіркою». Першу церковно-приходську школу (одну з перших у повіті) облаштував у 1858 році священик Володимир Максимович, який служив у селі з кінця 1830-х принаймні до 1880 року. Для цього він за свої кошти побудував на церковному городі біля погосту будинок, в одній половині якого поселилися причетники, а в іншій було облаштовано приміщення для навчання. У 1873 році школа стала земською. На початок 1878 року законоучителем був священик, учителем — Павло Володимирович Максимович (імовірно, син священика).[4][5] | ||
| Рядок 61: | Рядок 47: | ||
Революційне гасло 1917 року «Кради накрадене» не минуло і мешканців села Держанівка. Після його проголошення, селяни позбивали замки і два дні грабували винокурню та підземні складські приміщення, відрами «носили» по хатах чистий спирт. Незважаючи на застереження, хтось із «революційного активу» запалив сірника, і винокурня, фактично, «злетіла в повітря». Пари спирту спричинили вибух, де загинуло більш ніж десяток людей. Цегельний завод також невдовзі був розібраний (розкрадений) для потреб «нужденного» революційного активу. | Революційне гасло 1917 року «Кради накрадене» не минуло і мешканців села Держанівка. Після його проголошення, селяни позбивали замки і два дні грабували винокурню та підземні складські приміщення, відрами «носили» по хатах чистий спирт. Незважаючи на застереження, хтось із «революційного активу» запалив сірника, і винокурня, фактично, «злетіла в повітря». Пари спирту спричинили вибух, де загинуло більш ніж десяток людей. Цегельний завод також невдовзі був розібраний (розкрадений) для потреб «нужденного» революційного активу. | ||
| − | Сільський пан [[Харкун]] та інженер ґуральні [[Аронов Наум]], єврей, (це друга єврейська родина, яка жила в селі; перша — лікарі, прізвище встановити не вдалося), батько майбутнього радянського письменника та сценариста [[Рибаков Анатолій | + | Сільський пан [[Харкун]] та інженер ґуральні [[Аронов Наум]], єврей, (це друга єврейська родина, яка жила в селі; перша — лікарі, прізвище встановити не вдалося), батько майбутнього радянського письменника та сценариста [[Рибаков Анатолій |Анатолія Рибакова]], який народився [[14 січня]] [[1911]] року в Держанівській лікарні, а після війни, написав знамениті свої повісті, як «Кортик» (де він згадує с. Носівку), «Бронзова птиця», «Діти Арбата» тощо, та виїхали з села у невідомому напрямку. Як потім згадували односельці, дітей Харкуна дехто до війни бачив у м. Москві. |
З цього часу почався занепад села. В 1920 році для революційних потреб були реквізовані церковна позолота з бані та хреста. Церкву стали використовувати як клуб, а потім і як складське приміщення (зберігали зерно). Історія з Держанівською церквою повторилася двічі. У 1942 році, з дозволу Німецького військового командування, церква знову розпочала свою діяльність, але в 1956 році знову була закрита. Ікони та інше начиння церкви було вивезене. Їх доля — невідома. Частина ікон та начиння була просто так роздана віруючим. Церква вдруге була реставрована лише в 1993 році на кошти віруючих села. | З цього часу почався занепад села. В 1920 році для революційних потреб були реквізовані церковна позолота з бані та хреста. Церкву стали використовувати як клуб, а потім і як складське приміщення (зберігали зерно). Історія з Держанівською церквою повторилася двічі. У 1942 році, з дозволу Німецького військового командування, церква знову розпочала свою діяльність, але в 1956 році знову була закрита. Ікони та інше начиння церкви було вивезене. Їх доля — невідома. Частина ікон та начиння була просто так роздана віруючим. Церква вдруге була реставрована лише в 1993 році на кошти віруючих села. | ||
| Рядок 77: | Рядок 63: | ||
* [[Будлянський Микола Георгійович]] (народився 22.12.1953 року), працює в газеті «Деснянська правда» (м. Чернігів), завідувачем агропромислового відділу (з 1991); заступник секретаря первинної журналістської організації газети «Деснянська правда». Автор поетичного трилисника «Калинові дощі» (1990), поетичної збірки «Стежки і вишні» (1993), збірок нарисів «Линовицький меридіан» (1993), «Мандрівки по вертикалі» (1994), «Над битим шляхом століть» (1995), «Білі халати — колір надії» (1996). Лауреат журналістської премії ім. Василя Блакитного. Член СЖУ (1987). Заслужений журналіст України (1998). | * [[Будлянський Микола Георгійович]] (народився 22.12.1953 року), працює в газеті «Деснянська правда» (м. Чернігів), завідувачем агропромислового відділу (з 1991); заступник секретаря первинної журналістської організації газети «Деснянська правда». Автор поетичного трилисника «Калинові дощі» (1990), поетичної збірки «Стежки і вишні» (1993), збірок нарисів «Линовицький меридіан» (1993), «Мандрівки по вертикалі» (1994), «Над битим шляхом століть» (1995), «Білі халати — колір надії» (1996). Лауреат журналістської премії ім. Василя Блакитного. Член СЖУ (1987). Заслужений журналіст України (1998). | ||
* [[Какало Олексій Васильович]], (1942 р.н.) — художник-пейзажист і портретист. Член Спілки художників України. Заслужений художник України, голова обласної Спілки художників України. Автор портретів скульптора В. Богомолова, «Портрету матері», «Українки», полотен «На дорогах війни», «Чернігівська весна», «Повінь на Десні», «Новгород-Сіверський» та інших. | * [[Какало Олексій Васильович]], (1942 р.н.) — художник-пейзажист і портретист. Член Спілки художників України. Заслужений художник України, голова обласної Спілки художників України. Автор портретів скульптора В. Богомолова, «Портрету матері», «Українки», полотен «На дорогах війни», «Чернігівська весна», «Повінь на Десні», «Новгород-Сіверський» та інших. | ||
| − | |||
* [[Шейнін Семен Альтерович]] (1908—1994) — радянський кінооператор. | * [[Шейнін Семен Альтерович]] (1908—1994) — радянський кінооператор. | ||
| − | |||
| − | |||
| − | |||
== Посилання == | == Посилання == | ||
