Редагування Власенко Григорій Зіновійович

[[Файл:Григорій Власенко.jpg|міні|Григорій Власенко]]

'''Григорій Зіновійович Власенко''' ([[27 жовтня]] [[1931]], народився в селі [[Володькова Дівиця]] — помер [[15 серпня]] [[2013]] в селі [[Ясна Зірка]])&nbsp;— український краєзнавець, письменник, голова колгоспу в селі [[Ясна Зірка]] (1961–1967).

== Життєпис ==
Народився в сім'ї хліборобів Зіновія Марковича і Одарки Савівни. Підлітком осиротів.

1955 вступив до Чернігівської школи підготовки керівних колгоспних кадрів, яку реорганізували в зоотехнікум. Одержав диплом агронома з відзнакою. 

Заочно закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

Працював економістом, бригадиром, агрономом і головою артілі імені Карла Маркса в селі [[Ясна Зірка]] Носівського району (1961–1967). Потім працював старшим агрономом.

== Творчість ==
[[Файл:Трилогія Григорія Власенка.jpg|міні|Трилогія Григорія Власенка]]
Автор книг про рідний край:
* «[[Двокрилля]]» (спільно з [[Адаменко Микола Олексійович|М.&nbsp;О.&nbsp;Адаменком]]),
* «[[Від серця до серця]]»,
* «[[Під небом грозовим і чистим]]», 2006.
* «Пам'ять невгамовна», Чернігів, видавництво «Чернігівські обереги», 2009.
* Тритомник: «[[Не поле перейти]]» -І том, «[[Ніхто не забутий]]» - ІІ том, «[[Хліб і кохання]]» - ІІІ том. Чернігів, видавець Лозовий В.М., 2011 рік.

У книзі «Під небом грозовим і чистим» освітлюється партизанський рух на Чернігівщині без прикрас та ідеологічних домислів радянської доби<ref>[http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5580 Текст статті "Анатомія партизанського руху"] Кримська Свiтлиця </ref>.

== Відзнаки ==
Нагороджений медаллю «За трудову доблесть».

== Моє повноліття ==
: ''Нарис «Моє повноліття» в газеті «Отчий поріг», листопад, 2011 р. № 11, стор. 14. [http://old.chz.org.ua/files/Otch_p11.11.pdf Посилання]. Автор нарису: [[Черненко Віктор Павлович|Віктор Черненко]]'' 

Відомо, що до нашого столичного земляцтва входить чимало сіверян, які мешкають на малій батьківщині, але воліють бути членами великої патріотичної родини. Як правило, це духовно багаті люди, для яких служити рідній землі – високий обов'язок. Серед таких і відомий літератор з мальовничого села [[Ясна Зірка]] Носівського району Григорій Зіновійович Власенко, якому нещодавно виповнилося вісімдесят років. Вік, скажемо так, поважний, повчальний, а тому редакція й попрохала керівника Носівського осередку земляцтва Віктора Черненка "розговорити" ювіляра, тим більше, що й рідні Червоні Партизани інтерв'юера сусідують із Ясною Зіркою.

''Григорію Зіновійовичу, що для Вас перше 80-річчя, чим найдорожчі всі прожиті літа?''

– Передусім людьми, з якими мене зводила доля, які так чи інакше впливали на вибір дороги в житті. Відомо, що життя – це дар Божий, а от люди вже збагачують його для тебе. Моє життя складалося в досить нелегких умовах – передвоєнна голодуха, кривава війна, пошуки власного місця під сонцем, реалізація творчого потенціалу в книгах – і завжди мені допомагали добрі незабутні люди. Це передусім батьки, скромні хлібороби, які власним прикладом показали, як треба жити на білім світі серед людей. 

Чи можу я забути вчительку [[Бойко Лідія Павлівна|Лідію Павлівну Бойко]], яка зігріла мене, коли я в 15 років залишився круглим сиротою. 

А як би склалася моя доля, якби не Герой Радянського Союзу, тодішній перший секретар Носівського райкому партії [[Цимбаліст Іван Єлисейович|Іван Єлисейович Цимбаліст]]. Це він послав мене вчитися на агронома і відтак прив'язав на десятки років до землі. 

А через багато років, після загибелі сина Олексія, коли я відчув непереборний потяг до літературної творчості й намислив вступити на факультет журналістики Київського держуніверситету, той же професор вузу Павло Павлович Плющ морально підтримав мене, вже досить підтоптаного, й допоміг доторкнутися до глибин роботи із словом. 

А як забути, що впродовж тридцяти років моїм другом був [[Адаменко Микола Олексійович|Микола Олексійович Адаменко]], чиї твори впливали на мене постійно. 

А той же редактор Носівської райгазети [[Нестеренко Олексій Григорович|Олексій Григорович Нестеренко]] й нині постійно друкує мої твори. 

Багато зичливості відчув я в стосунках із відомим поетом [[Реп'ях Станіслав Панасович |Станіславом Панасовичем Реп'яхом]], який не лише підтримує мене морально, а й відредагував мою книгу "[[Двокрилля]]". До речі, навіть знаходячись тривалий час у обласній лікарні, він наполегливо редагує тритомник моїх творів. 

А регулярні зустрічі з колишнім партизаном [[Кропив'янський Петро Андрійович |Петром Андрійовичем Кропив'янським]], дослідником месницького руху Віктором Ємельяновим з Ніжина, через яких я й сам потягнувся до вивчення ратного подвигу наших земляків. 

Я вже не кажу про наше славне столичне земляцтво, яке свого часу подарувало мені дружбу з такими непересічними людьми, як відомий літератор [[Медвідь Петро Іванович|Петро Медвідь]], художник [[Стратілат Микола Іванович|Микола Стратілат]]. 

А коли Ви, Вікторе Павловичу, організували в офісі земляцтва презентацію моєї третьої книги "[[Під небом грозовим і чистим]]", я мав щастя познайомитися ближче зі співаком і композитором [[Дворський Григорій Іванович|Григорієм Дворським]], художником [[Шкребель Григорій Павлович|Григорієм Шкребелем]], поетами Леонідом Горлачем та [[Скрипець Микола Якович|Миколою Скрипцем]].

Вважаю, що саме такі творчі звіти допомагають мені знаходити сили й далі писати про людей свого неповторного краю, і це вже стало смислом мого життя.

До речі, подібні дійства ось уже тричі організовувала в Носівській районній бібліотеці її завідувачка [[Давиденко Олександра Іванівна|Олександра Іванівна Давиденко]]. Це теж і зворушує, і кличе до подальшої праці, допомагає відчути себе потрібним людям, а це ой яка підтримка, коли ти живеш безвиїзно в селі. Взагалі то можна називати ще десятки милих серцю людей, спілкування з якими склало суть усього мого життя.

А яким би я був збідненим духовно, коли б не відчував тепло найрідніших своїх людей! Ніколи не забудеться тепло й розуміння дружини Наталії Никонівни, з якою пройшов пліч-о6пліч понад 60 років, з якою поставив на крило чотирьох синів. Нині три з них – [[Власенко Микола Григорович|Микола]], Василь та Григорій разом із невістками Надією, Любов'ю та Вікторією складають радість мого одинокого сільського життя, оскільки дружина пішла у засвіти, а молодим у селі не сидиться. На велику тугу, передчасно покинув мене й син Олексій.

''– Отже, Ви життям задоволені…''

– Не дивлячись на різні незгоди, таки задоволений. За приклад мені служить наш Тарас Шевченко. Свого часу він промовив з гіркотою: "Хоч я сирота, та сирота щасливий". Справді, помер великий поет неодруженим, не залишивши по собі дітей. Зате залишив безсмертні твори. У мене ж, слава Богу, є сини, пішли внуки, правнуки. Отже, рід Власенків продовжується. Внуки теж мають вищу освіту, трудяться. Що мені ще треба на схилі віку?

''– Але ж Ви людина неспокійна, творча, отже, небайдужа, скажімо, до долі села, тим більше, що Вам не доводиться знаходити його проблеми, сидячи в міському кабінеті.''

– Українське село завжди мало свої проблеми, особливо в двох останніх століттях. То жорстока примусова колективізація, то Голодомор, то кривава німецька окупація. Щось трохи стало було налагоджуватися в кінці 70–80-х років. Завдяки техніці, застосуванню сівозмін, більшого внесення органічних і мінеральних добрив стала зростати врожайність, а завдяки їй зростала продуктивність тваринництва. Та за останні 20 років усе пішло шкереберть. Їдеш Україною й бачиш всуціль забур'янені поля, а де земля обробляється, то майже скрізь засівається ріпаком, соняшником і кукурудзою, а останні дві культури дуже виснажують землі. Та про це мало хто думає, стараються взяти все від землі відразу. А безробітна сільська молодь їздить на роботу в Київ. Хоча і в нашому районі, крім [[Куровський|Куровського]], є мудрі господарі. Скажімо, той же [[Григорій Супрун]], який створив господарство "Нива". Не знаю, як інші, а цей чоловік завдяки новій технології, європейській техніці досяг і результатів європейських. У нього зернові дають до 70 центнерів з гектара, а цукрові буряки до 760 центнерів. Більше б таких господарів, і багатюща українська земля почала б оживати. Люди у нас роботящі, були б такими ж сприятливими наші закони, поставлені на сторожі селянина.

''– Як казав один із класиків, "нам спокій тільки сниться". А як Вам у цьому плані?''

– Я вже казав, що готується до виходу в світ мій тритомник. А життя весь час підказує нові теми, підштовхує до робочого столу. Слава Богу, сини підтримують матеріально, отже, тільки пиши. Тож і працюю над серією нарисів про сучасне життя. А далі буде видно…

– Тож натхнення Вам, дорогий земляче!

Розмову провів Віктор ЧЕРНЕНКО

== Виноски ==
{{reflist}}

== Посилання ==
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Власенко_Григорій_Зіновійович

[[Категорія:Уродженці Володькової Дівиці]]
[[Категорія:Люди:Ясна Зірка]]
[[Категорія:Краєзнавці]]
[[Категорія:Письменники]]
[[Категорія:Є у Вікіпедії]]
[[Категорія:Люди В]]