Редагування Буняк Євдокія Василівна

[[Файл:Євдокія Буняк.jpg|міні|Євдокія Буняк]]
'''Євдокія Василівна Буняк''' (народилася [[20 лютого]] [[1919]] року в селі [[Селище]] — померла [[31 грудня]] [[1995]]) — педагог, працювала в школах Носівки, також директором [[Селищенська школа|Селищенської школи]] (з 1962 по 1976).

== Життєпис == 
:''Автор: [[Кунтиш Людмила Іванівна]], дочка Євдокії Буняк''
В 1934 році закінчила Селищанську семирічну школу і цього ж року вступила до Ніжинського педтехнікуму, який в 1935 році був частково переведений до Новгородсіверська і частково до Прилук. 
 
[[Файл:Учні Селищенської школи, перша половина 1930-х.jpg|800 пкс]]

:''Євдокія у верхньому ряду четверта зліва направо, ще учениця''
  
В 1937 році закінчила Прилуцьку педшколу і одержала направлення до [[Носівський районний відділ народної освіти|Носівського РВНО]]. З 15 серпня 1937 року Носівським РВНО була призначена у Селищанську семирічну школу на посаду вчителя I-IV класів. В 1939-1940 викладала мову і математику в 5-6 класах за сумісництвом. 

[[Файл:Учні і вчителі Селищенської школи, 1939.jpg|800 пкс]]
 
:''В числі вчителів, четверта зліва направо, в центрі''

В Селищанській семирічній школі працювала до окупації села, яка тривала з 12.09.1941 по 13.09.1943. В період окупації до травня 1943 року працювала в сільському господарстві. З 17 травня 1943 року була бійцем в партизанському загоні  «[[За Батьківщину]]». Як опинилась там? Нічний стук партизанів у вікно, переховування радіоприймача, постачання партизанів хлібом…

Ось як писав про це учасник партизанської боротьби [[Шевчук Володимир Йосипович|В.Й.Шевчук]] у статті «Голос великої землі», що надрукована була уже в повоєнні роки районною газетою:
:''«Йдучи в ліс партизани взяли з собою радіоприймач, але недовго користувалися радіозв'язком, бо незабаром вийшли з ладу живильні батареї. На допомогу прийшло подружжя Єсипенків – [[Єсипенко Сава Іванович|Сава Іванович]] та Євдокія Василівна. У них в Селищі був власний радіоприймач. До того ж будинок Єсипенків був нашою явочною квартирою.»''

Пішли чутки і по селу: в когось бувають партизани. Підозри сусідів, серед яких були поліцаї, та тривожна заява «лісових гостей» про те, що їх помітили, змусила подружжя вночі перебратися до лісу.
      
За участь в одній із бойових операцій зі знищення поїзда Євдокія Василівна була відзначена медаллю «За відвагу», яку вручили їй вже в 1960-х роках.           

Довгожданного вересневого дня 1943 року, коли фашистів було вигнано з рідної землі, загін «За Батьківщину» пішов на з'єднання із загонами С. А. Ковпака, вона повернулась з чоловіком у село налагоджувати роботу школи, вчити і виховувати дітей.

Ще з жовтня 1943 року Носівським РВНО Євдокія Василівна Єсипенко була призначена на посаду вчителя української мови та літератури в 5-6, а з квітня 1947, після смерті чоловіка Єсипенка Сави Івановича, директором Селищанської 7-річки. З 1 вересня 1946 року вступила до Ніжинського педінституту ім. М. В. Гоголя (заочно) на літературно-мовний факультет і в 1951 році успішно склала встановлені державні іспити і отримала звання вчителя 5-10 класів середньої школи по спеціальності українська мова та література. 

Познайомилась із зав. військовим відділом Носівського райкому партії [[Буняк Іван Гордійович|Іваном Гордійовичем Буняком]]. Побрались і пішли діти. Їх четверо у сім'ї Буняків.

[[Файл:Євдокія й Іван Буняки.jpg|800 пкс]]

:''Євдокія й Іван Буняки''
 
З 1 квітня 1949 року була викладачем Носівської 7-річної школи №6, яка на той час знаходилася в приміщенні, де згодом розмістили СЮТ, а школу №6 об'єднали з школою №5, опісля, короткий період викладала свій предмет у Носівській школі №7

(детальні документальні підтвердження щодо періоду роботи в зазначених Носівських школах в нашому сімейному архіві не збереглись)  (фото періоду проживання і роботи  в Носівці)

[[Файл:Євдокія Буняк із ріднею.jpg|800 пкс]]
 
:''на фото: в центрі Євдокія Василівна, зліва від неї – чоловік Буняк Іван Гордійович, справа: Рикунич Микола Павлович, троюрідний брат Буняків та Михайло Гордійович Буняк''

З січня 1955 року у зв'язку з направленням чоловіка на посаду голови колгоспу в с. Селище, Євдокія Василівна (тепер уже не Єсипенко, а Буняк) повертається в Селищанську школу на посаду завуча та викладача української мови та літератури.

З 14 липня 1962 року по 1976 р. обіймала посаду директора Селищанської школи.

Євдокія Василівна працювала з повною віддачею. За успіхи в навчально-виховній роботі в 50-х рр. Була нагороджена медаллю «За трудову доблесть».
   
Любили і поважали директора вчителі, бо і похвалити за досягнуте не забуде, і тактовно зауваження зробить за недоліки на уроці. А роботу свою добре знала, бо за життя довелось і математику й фізику викладати, і майже всі науки, що вивчались в школі, хоч сама по спеціальності філолог. Життєрадісна, вона завжди вселяла спокій і впевненість. І колектив був вдячний їй за це. На уроках ніколи не підвищувала голосу, а діти слухали.
 
43 роки свого життя  Євдокія Василівна трудилась на улюбленій роботі і весь час була впевнена, що кращої, ніж ця, не знайдеш. Багато сили, енергії, любові було віддано учням, але найціннішим  скарбом  для неї були ми, її діти: Свєта, Люда, Таня і Саша.
   
Померла Євдокія Василівна в останній день 1995 року, проживши неповних 77 літ.

[[Категорія:Уродженці Селища]]
[[Категорія:Нагороджені медаллю «За відвагу»]]
[[Категорія:Директори Селищенської школи]]
[[Категорія:Нагороджені медаллю «За трудову доблесть»]]
[[Категорія:Люди Б]]