Редагування Бобок Володимир Анатолійович

[[Файл:Володимир Бобок.jpg|міні|Володимир Бобок]]

'''Володимир Анатолійович Бобок''' ([[30 березня]] 1974 у селі [[Мрин]] —  [[30 грудня]] 2022) — військовик, капітан загинув на Російсько-українській війні.

== Життєпис ==
Народився у сім'ї цивільних службовців. Українець.

З 1981 року по 1991 рік навчався у Мринській середній школі. Вчився добре, мав похвальні листи за відмінні успіхи в навчанні. Неодноразово брав участь в районних та обласних предметних олімпіадах. Дуже багато читав. Добре орієнтувався в питаннях, що стосувались географії та історії, мав міцні знання з алгебри, геометрії та фізики. До нього можна було звернутись з будь-яким питанням з будь-якого предмета.

З раннього дитинства цікавився грою в шахи. Вдома навіть проводились сімейні «шахові турніри», де учасниками були: батько, старший брат і він. У школі також проводились змагання на кращого гравця в шахи. Коли Володя був учнем першого класу, то вигравав партії навіть у десятикласників.

З 1991 року по 2001 рік проходив дійсну військову службу у Збройних Силах України як курсант Київського військового інституту управління та зв'язку (з 1991 по 1997 рік) та офіцера Військово-морських сил України (з 1997 року по 2001 рік).

Після звільнення у запас працював електромонтером лінійних споруд на підприємствах «Укртелеком» (з 2001 року по 2007 рік) та в Управлінні «Укргазтехзв'язок»  (з 2007 року по 2020 рік).

У травні 2021 року проходив військові збори (15 діб) як командир роти.

Проживав в селі Мрин Чернігівської області Ніжинського району.

Був чесним, справедливим, відкритим, добрим, поважав старших, мав неабияке почуття гумору. Любив життя, своє село і людей. Був творчою особистістю. Свої думки, почуття, враження та ставлення до подій і людей висловлював у віршах, гуморесках та оповіданнях. А ще, Володя любив співати. Брав участь у концертах, що проводились на базі сільського Будинку культури, їздив на фестивалі-конкурси. Був учасником Літературного клубу при Мринській сільській бібліотеці. Активно сприяв випуску сільської газети «Літературний Мрин», публікував в ній свої твори.

14 січня 2022 року був прийнятий на військову службу Ніжинським РТЦК та СП Чернігівської області, підписав контракт і проходив військову службу у військовій частині А7329, обіймав посаду командира 2-ї стрілецької роти.    

З 24 лютого 2022 року боронив Україну від навали російської федерації. Брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в Чернігівській та Київській областях. 

За старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов’язків Бобку В.А. було надано звання капітана і нагороджено грамотою.

Багатьох людей називають або вже згадують по батькові. Це дуже важливо. От і Володя отримав в нагороду поважне звернення своїх побратимів – Анатолійович. А за талант писати вірші - позивний – «ПОЕТ».

Володимир Бобок, відповідно до бойового розпорядження, виконував бойове завдання з оборони м. Бахмут, с. Червона Гора, с. Підгородне Донецької області.

Під час запеклих боїв капітан Бобок Володимир Анатолійович загинув. Це сталося (зі слів побратимів) 30 грудня 2022 року.

Поховали Героя на кладовищі в його рідному селі 27 лютого 2023 року…

ГЕРОЇ не вмирають. І це дійсно так. Володя назавжди залишився в пам’яті рідних та близьких. Пісня «Роса», в його виконанні, стала однією з улюблених пісень маленької Вероніки, а його поезія буде і надалі надихати людей жити з вірою, надією і любов’ю в серцях, вчити людяності і нести добро. 

Кажуть, час лікує… Ні… не лікує, лише притуплює біль… В одному з віршів Володимира є такі слова: «Треба жити, треба йти вперед…). Нам треба навчитися жити… без нього. От ми і вчимося… Важко…

Струна його ЖИТТЯ порвалася так рано. Він будував плани, мріяв, дуже хотів жити. Він мав жити! Скільки він не зробив і не написав… Але є ще струна ПАМ’ЯТЬ. І наскільки вона міцна, - залежить від нас.

Залишились рукописи його творів. І ми будемо поступово їх публікувати, формуючи невеликі тематичні збірки. Тож, читайте, згадуйте, пам’ятайте і не забувайте «ПОЕТА».

== Поетична спадщина ==
Був учасником Літературного клубу при Мринській сільській бібліотеці. Активно сприяв випуску сільської газети «Літературний Мрин», публікував у ній свої твори. У 2012 році друкувався у Альманасі «Соборність сердець», у 2013 — у збірнику «З кошика» — перлинки, віршики-родзинки, у 2015 — у поетичній збірці «Свічадо».  

У 2023 році у місті  Ніжині за сприяння родини були видані посмертно поетичні збірки  «[[Ми - українці|Ми — УКРАЇНЦІ]]», «Струна»,  «Гуморески», «З вірою в хороше», «Я не скупився на слова»,  «Лелека мого дитинства», «Я довго мовчав».  

'''Книги Володимира Бобка''' ''(видані посмертно)''

# Володимир Бобок. [[Ми - українці|Ми — УКРАЇНЦІ]]. Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2023. 40 с. ISBN 978-617-640-612-9
# Володимир Бобок. Струна. Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2023. 56 с. ISBN 978-617-640-613-6
# Володимир Бобок. Гуморески. Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2023. 88 с. ISBN 978-617-640-615-0
# Володимир Бобок. З вірою в хороше. Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2023. 52 с. ISBN 978-617-640-614-3
# Володимир Бобок. Я не скупився на слова. Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2023. 60 с. ISBN 978-617-640-603-7
# Володимир Бобок. Лелека мого дитинства. Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2023. 40 с. ISBN 978-617-640-602-0
# Володимир Бобок. Я довго мовчав. Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2023. 40 с. ISBN 978-617-640-607-5

== Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну... ==
<youtube>Or_gwV59g-c</youtube>

''Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну... Присвячується поету Володимиру Бобку''

''[[Мринська публічна бібліотека]]''

=== Зі збірки «Ми - українці» ===

[[Файл:Ми українці.jpg|міні|Володимир Бобок. [[Ми - українці]]]]
	
:''Ми - УКРАЇНЦІ /. Володимир Бобок. — Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2023. 40 с., 50 прим.''

'''Ми - українці'''
<poem>
Не ми розпочали війну,
Не ми ненависть розбудили.
Ми тільки лиш позбулись сну
І встали накопичив сили.

Ті  звірі, що до нас зайшли,
Ходили по сусідськи в гості,
До них гостинні ми були, 
Не відчували гніву й злості.

Тепер непроханий чужак
У двері гупає ногою, 
Але не можна з нами так –
Тому готуємось до бою.

Бо українець – щирий друг
Усім, хто з ним говорить щиро
І непощадний він тому,
Хто не бажає йому миру.

Для українця то біда, 
Якщо немає Батьківщини.
Загине ворога орда,
Коли прийде до України.

Загине ворог, пропаде,
Бо наш народ не подолати.
Ми шляхом перемоги йдем,
Тому ставай до зброї, брате!
:08.03.2022
</poem>

=== Зі збірки «Струна» ===
[[Файл:Струна.jpg|міні|Володимир Бобок. Струна]]

:''Струна / Володимир Бобок. - Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2023. 56 с., 50 прим.''

'''Струна'''

<poem>
Я не помер. В мені ще є струна,
Яка дзвенить чорнилом на папері.
Рядки віршів – чарівна глибина,
А стовпчики із них – в майбутнє двері.

Думки складають ще один акорд,
Гартують серця ритм у сильнім дусі,
А літери віршів – бійці когорт,
Що ніжністю своєю вірить змусять.

Лади перебираю й ноту БІЛЬ
Стараюся не зачепити… Марно,
Слова у стрічках – мов на рану сіль,
А хочеться, щоб жити було гарно…

Нема межі в добра, нема кінця,
Бо зло саме себе зжирає підло.
Колись стояв «в майбутнє» на східцях,
А зараз йду по ним угору сміло.

Дивлюся на людей, - бачу себе,
Бо я – один із вас, шановні люди.
Не варто ждати манни із небес,
А треба дихати на повні груди.

Коли візьму останню ноту я,
(Дай, Боже, в серці кожного озветься),-
Не упаду у бездну небуття,
Якщо струна мого життя порветься…
</poem>

=== Зі збірки «Гуморески» ===

[[Файл:Гуморески.jpg|міні|Володимир Бобок. Гуморески]]

<poem>
'''Притча про любов'''

Не спішіть країну кидать,
Людям це не личить
І кохайте. Ось вам буде
Цьогочасна притча

Я не хочу говорити
Про людей так різко,
Та згадаю в гуморесці
Про курячі мізки.

Бігла курка по городу,
(Від півня втікала)
І не знала, що біда їх
Обох чатувала.

Кобець впав згори на неї.
Схопив пазурами
Й полетів до вже старої
Силосної ями.

Курка думала: двір інший
І новий хазяїн,
А він з неї випив душу
Мов з Авеля Каїн.

Бідний півень-неборака
Дуже так злякався,
Що за курками ніколи
Більше не ганявся.

Господиня подивилась:
Півень «засмутився»,
Тож, за тиждень, з нього спомин
В холодці лишився.

А мораль цієї байки
Облитая слізьми:
Хто кохає – той ніколи
Силою не візьме;

І не коштує ніколи
Вашого кохання
Та, що завжди уникає
Кроків залицяння;

Й не чекайте з-за кордону
Свого чудо-принця,
Бо хильнете горя чарку
Повную по вінця.
</poem>

=== Ненадруковані вірші ===
<poem>
'''З вірою в хороше'''

Треба жити, треба йти вперед.
Буде важко – не спиняйте кроку!
Той, хто дума, що життя – це мед,
Дивиться зухвало, однобоку.

Мов канатоходець я іду.
Вже життя пройшов за середину.
Голіруч. Баланс (як на біду)
Я не взяв, мене штовхають в спину.

Може я глухий? сліпий? німий?
Мо, невиконанну взяв задачу?
Та несу тягар, що взяв, він мій.
Я живу й люблю ще на додачу.

В мене сила є і воля є.
Вірю у хороше. Бо кохаю.
Я впускаю у життя своє
Всіх, кого я кожний день вітаю.

Хай не всім подобаюся… Що ж?
Може треба дзеркала роздати?
Хай «ніщо» погляне на «ніщо» -
І не буде потім дошкуляти.

Проклинали мене сотні раз
Лиш дурний не слухає прокльонів.
Автори ж їх падають в екстаз
Б’ючи в церкві тисячі поклонів.

Я побачу те, яким я був,
В день, коли мене усі пробачать.
Я піду, над вами промайнув.
Заспівайте «Про рушник» — заплачу…

'''Я стараюсь нікого не ранить'''

Я стараюсь нікого не ранить.
Та мені це ніяк не вдається.
Знаю, «промах» мій мене ударить
І молюсь – аби втрималось серце.

Щоб воно на друзки не розбилось
І на клаптики не розірвалось.
А як станеться це, щоб летіла
Моя вільна душа й не спинилась.

І коли досягне краю неба,
Якщо Бог приголубить рукою,
Попрохаю у нього: «Не треба
Забирати всіх швидко зі мною».

Я помру, бо жалітись не вмію.
Хижий погляд несу я на плечах.
Іскру правди я серцем зігрію
Й понесу на крилі, на лелечім.

Я вважаю, що нам не потрібно
Говорити що кращі за інших.
І тоді стане людям всім видно,
Що побільшало в світі мудріших.

Є слова, що гостріші за бритву.
І тому вам моя засторога:
Не потрібно кричати молитву,
Аби бути поближче до Бога…
</poem>

== Життя обірване війною ==
:''Джерело: {{Cite web | url = https://www.facebook.com/groups/1057245474998718/posts/1409655806424348/ | title = Життя, обірване війною| publisher =  Газета Ніжинщини "Вісті" | author = [[Гавриш Катерина Михайлівна|Катерина Гавриш]] | date = 23 лютого 2024 }}''
<div align="right">ЙОМУ У ПАМ'ЯТІ ЛЮДСЬКІЙ НАВІКИ ЖИТИ,<br />
ЯК В ПІСНІ ТІЙ, ЩО НАПИСАВ ПРО МРИН</div>
Володимир БОБОК, випускник Київського військового інституту управління та зв'язку, офіцер Військово-морських сил України. Від початку російсько-української війни командир стрілецької роти. Брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії в Чернігівській та Київській областях. Відповідно до бойового розпорядження продовжував виконувати бойове завдання з оборони міста Бахмут, населених пунктів Червона Гора та Підгороднє Донецької області. 30 грудня 2022 року в ході запеклих боїв біля Підгороднього капітан Бобок загинув. Майже через місяць після загибелі тіло Героя вдалося доставити на його малу батьківщину та поховати на сільському кладовищі.

Позивний «Поет» Володимиру Бобку дали й бойові побратими після його повернення на військову службу майже перед самим початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України. А до того, звільнившись в запас, колишній кадровий військовий понад двадцять років займався мирною та спокійною справою, обіймаючи посаду електромонтера на підприємствах «Укртелекому» та управління «Укргазтехзв'язку». Й у вільний від основної роботи час писав гуморески та вірші. Хороші. Щирі. Талановиті. У них він оспівував природу свого рідного краю, зізнавався у любові до України, своїх земляків і своєї родини. І навіть часто декламував їх зі сцени під час виступів аматорського колективу їхнього сільського будинку культури. Та коли відчув, що в наш український дім прийшла страшна і люта біда, не роздумуючи і не чекаючи повістки чи мобілізації, знову одягнув на себе військовий однострій і до останнього був вірним своєму військовому обов'язку…

«Поет» — тонка лірична натура й разом з тим майстер влучного іронічного слівця. У селі зазвичай усі одне в одного на виду, тут люди відразу відчувають щирість і ницість, бачать, хто до них відкрито, з любов'ю, а хто — з каменем за пазухою. [[Бобок Анатолій Дем'янович|Анатолія Дем'яновича]] та [[Бобок Марія Іванівна|Марію Іванівну Бобків]] у Мрині поважали: добрі, щирі, позитивні. Такими ж виховали й своїх дітей Анатолія, Ольгу та Володю. Особливо виділявся молодший — хлопчик не просто добре вчився, а й був постійним учасником та переможцем районних та обласних предметних олімпіад, дуже багато читав, добре орієнтувався в багатьох питаннях, що стосувалися не тільки шкільної науки. Чесний і справедливий, відкритий до людей і шанобливий, він був неординарною творчою особистістю. Дуже любив співати й з дитинства брав участь у концертних та інших масових заходах, які проводилися в сільському будинку культури, пізніше із задоволенням разом з учасниками художньої самодіяльності брав участь в численних творчих конкурсах та фестивалях. А ще свої думки, почуття, враження і ставлення до людей він висловлював у своїх віршах, гуморесках та оповіданнях. Свого часу при сільській бібліотеці діяв літературний клуб, Володимир Бобок був його активним учасником. Разом з іншими місцевими любителями й шанувальниками літературного слова вони випускали сільський бюлетень «[[Літературний Мрин]]», в якому публікували свої вірші та твори місцевих авторів. А ще в різні роки Володимир Бобок друкувався в альманаху «Соборність серця», його вірші бачили світ у збірці « З кошика- перлинки, віршики-родзинки, у поетичній збірці «Свічадо».

За багато років свого творчого життя зібравши чималу творчу спадщину, однак окремими збірками опублікувати її Володимир Анатолійович так і не встиг. Завадила війна. Утім, і на військовій службі писати вірші наш «Поет» не переставав – щоправда, його так звана військова, окопна лірика набула вже трохи іншого забарвлення, стала більш патріотичною, по вінця наповненою любов'ю до життя, рідного краю та людей.

Скільки б ще талановитих, щирих та красивих віршів він міг би написати, скільки книг видати, скільки щирих українських пісень разом зі своїми друзями заспівати зі сцени, скількома веселими гуморесками ще міг підняти настрій своїм бойовим побратимам, та, на жаль, не судилося…
Коротким і яскравим, мов спалах зірниці в серпневому небі, виявився життєвий шлях нашого Героя – одного з когорти Воїнів Небесного Воїнства, що нині тримають для нас небо…Після загибелі брата його сестра Ольга дала слово видати твори Володимира окремими книгами . Тож у минулому році за сприяння родини за сприяння родини вийшло відразу сім посмертних поетичних збірок - «Ми — українці», «Струна», «Гуморески», «З вірою в хороше», «Я не скупився на слова», «Лелека мого дитинства» та «Я довго мовчав»… Якщо вже Володимиру не судилося прожити довгого та щасливого мирного життя, нехай воно буде таким бодай у його творчості…

[[Гавриш Катерина Михайлівна|Катерина ГАВРИШ]].
<blockquote><poem>
'''Пісня про Мрин'''
Біля річки Остер моє рідне село,
Де поля і лісів ніжні шати,
Мрин заснований був на життя, на добро,
Щоб трудитися і захищати.
Мрин - наш край, частина наших доль
В кожнім з нас козацький дух і шана
У віках нехай живе село
І квітуча, вільна Україна.
Батьківщина велика, єдина, свята,
Рідні кожному милі хатини.
Сила наших сердець –
Це людей доброта,
Бо ми – доньки й сини України.
Якщо важко комусь - завжди поміч прийде
Добрим словом загоїмо рани.
Ми повинні пишатися тим, що людей
Називають поважно – МРИНЧАНИ.</poem></blockquote>

== Посилання ==
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Бобок_Володимир_Анатолійович

[[Категорія:Уродженці Мрина]]
[[Категорія:Капітани]]
[[Категорія:Поети]]
[[Категорія:Загиблі на Російсько-українській війні (Мринська громада)]]
[[Категорія:Поховані у Мрині]]
[[Категорія:Є у Вікіпедії]]
[[Категорія:Люди Б]]
[[Категорія:Статті з відео]]
@@ Рядок 146: / Рядок 146: @@
 [[Файл:Гуморески.jpg|міні|Володимир Бобок. Гуморески]]
-:''Гуморески / Володимир Бобок. — Ніжин: Видавець Лисенко М. М. 2023. 88 с., 50 прим.''
 <poem>