Редагування Балінець Олександр Максимович

[[Файл:Балінець.jpg|міні|Олександр Балінець]]

'''Олександр Максимович Балінець''' (народився [[24 січня]] [[1948]] в Носівці — помер [[27 січня]] [[2023]]) — політик, член Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», голова [[Носівська міська рада|Носівської міської ради]] з [[26 березня]] [[2006]] по 31 жовтня 2010.

== Життєпис ==
Народився в сім'ї службовців. 

В 1966 році закінчив 11 класів Носівської середньої школи №1 і вступив до Київського технологічного інституту легкої промисловості, який закінчив у 1971 році.

В цьому ж році був призваний до лав РА. Службу проходив у Забайкальському військовому окрузі м. Кяхта, Бурятської АРСР в чині начальника речового постачання в/ч 62162. Після служби в армії працював у м. Івано-Франківську начальником цеху очисних і водопостачальних споруд, механіком потоку води жорстких шкір Івано-Франківського шкіряного об’єднання.

З 1977 по 1980 рік працював майстром фабрики «[[Реммеблі]]» в місті Носівці, куди із сім’єю переїхав 1977 році.

З 1980 по 1994 рік працював у Носівському райвиконкомі, а потім у Носівській райдержадміністрації інструктором, завідувачем відділу, а з 1994, до обрання головою, заступником голови Носівської міської ради. З березня 2006 року – член Всеукраїнського об'єднання «Батьківщина», голова Носівської міської ради з 26 березня 2006 по 31 жовтня 2010. 

На пенсію вийшов 2010 року. Помер 27 січня 2023 після незадовго до того перенесених інсульту й інфаркту.

== Родина ==
Мати, [[Балинець Марія Кирилівна]],  пенсіонерка. До пенсії працювала вчителькою молодших класів колишньої Носівської восьмирічної школи №7. Померла в 1914 році. 

Батько, [[Балинець Максим Йосипович|Максим Йосипович Балинець]], 19?? року народження, працював головою правління колгоспу імені Крапив'янського в с. Червоні Партизани. Вийшов на пенсію. Помер у 1991 році. 

Дружина [[Компанець Раїса Яківна]] працювала секретарем-друкаркою в  райдержадміністрації, касиром в районному територіальному центрі. Померла в 2022 році.

Син, Максим 1972 року народження зі своєю сім'єю проживав в м. Носівці. Помер раптово на роботі в 2020 році.

== Інтерв'ю Деснянській правді ==
[[Файл:Олександр Балінець.jpg|міні|Олександр Балинець, листопад 2009]]

:''Джерело: {{cite web | url = https://issuu.com/desnjnka/docs/name817594 | title = Бізнес хоч і малий, та користь від нього ВЕЛИКА | publisher = Деснянська правда вільна №27959 | author = Володимир Лисенко | date = 14 листопада 2009 | accessdate = | language = }}''

- Олександре Максимовичу. не секрет, що Носівка сьогодні помітно оновилася, причепурилася. її особливо центральна площа, прилеглі до неї вулиці, які приваблюють незвичним дизайном розташованих тут торговельно-сервісних об’єктів. Кажуть, що такі зміни на краще - заслуга, передусім, місцевих підприємців. Чи не так?

- Безумовно. І я не побоюсь стверджувати, що доля таких малих міст, як наше, насамперед «у руках» малого та середнього бізнесу, адже саме він - одне із головних джерел наповнення бюджету, розвитку соціальної інфраструктури, вирішення наболілої проблеми зайнятості. Це, як кажуть, саме оті три кити, що тримають місто на своїх спинах. Саме завдяки розвитку бізнесу наша Носівка помітно причепурилася. Погляньте хоч би на нову бруківку центральної площі. Такого покриття, мабуть, і в області не побачите. Спасибі нашим підприємцям, які підставили своє фінансове плече до частини виділених із міського бюджету коштів.

І таких прикладів взаємодопомоги вистачає. Саме завдячуючи їм, було перекрито і дах колишнього готелю «Полісяночка». І як тут не згадати наших бізнесменів. Особливо [[Балаєва Ліна Іванівна|Ніну Балаєву]], власницю аптеки. Саме вона за власної ініціативи і збудувала в центрі міста прекрасне приміщення фармацевтичного закладу. Підприємець Анатолій Андрушко переобладнав колишню їдальню під магазин і нині успішно розвиває власний бізнес. Або візьмімо хоч би підприємця Людмилу Ляшенко, яка взяла в оренду одне з приміщень, привабливо облаштувала його та відкрила чудовий салон квітів. Вона, між іншим, найпершою в Носівці зайнялася квітникарським бізнесом та ще й реалізує сувенірну продукцію. І не прогадала. А нині в неї вже є послідовники, котрі також домоглися успіхів у підприємницькій діяльності.

Свого часу в центрі стояли павільйони зі скла і металевих каркасів, які своїм непривабливим виглядом муляли очі мешканцям та приїжджим. Носівчани Леонід Яременко, [[Волошин Григорій Мусійович|Григорій Волошин]] та Іван Буняк звернулися до виконкому міської ради з пропозицією викупити ці приміщення і на їхньому місці збудувати обслуговуючий населення комплекс. Цю ідею міська рада підтримала. Тепер тут успішно діє сучасний торговельний центр. Великим подарунком для малечі та їх батьків стало відкриття кафе «Карапуз» підприємця Анжеліки Наливайко. В асортименті - морозиво, соки, безалкогольні коктейлі.

Останнім часом, зваживши на прохання мешканців, до міської ради звернулися бажаючі відкрити торгові точки на околицях міста. В числі перших - подружжя Миколи та Ольги Соколів. І ми всіляко сприяємо розвитку малого бізнесу.

- Олександре Максимовичу. Ви тривалий час працюєте у міській раді, і підприємницька сфера, як кажуть, була у Вас на виду. Будь-ласка. згадайте перших «піонерів» цієї справи.

- їх немало. Але насамперед відзначу ентузіаста підприємницької діяльності Григорія Волошина. Здавалося, робота в науково-дослідному інституті могла цілком задовольнити кандидата технічних наук. Хороша посада, твори, працюй. Та не всидів науковець у столиці, змінив київську прописку на носівську. Взяв в оренду земельну ділянку, збудував виробничі приміщення, придбав пресове обладнання, металообробні верстати і створив з числа висококваліфікованих спеціалістів цех з виготовлення котків для трансшахтних транспортерів. Були клопоти з оформленням, виділенням землі, але міська рада допомогла вирішити і ці проблеми. Згодом цех став приватним підприємством - ТОВ «Прес».
Зазначу, що Григорій Мойсійович спробував свої бізнесові сили і на сільгоспвиробничій ниві. Крім того, викупив недобудований ковбасний цех, взяв в оренду кілька приміщень колишнього колгоспу імені Фрун-зе, та, розпочавши вирощування великої рогатої худоби, налагодив випуск ковбасної продукції. До речі, останні його вироби користувалися великим попитом далеко за межами області. Та, як не прикро, з часом підприємець не витримав конкуренції і його ідея звелася нанівець. А металообробне підприємство «Прес» існує й нині. Приміром, тут протягом 10 місяців нинішнього року виробили продукції більше, ніж на мільйон гривень. Виготовляє ворота, огорожі.

А ще Григорій Мойсійович відкрив невеличкий ресторан, в якому готують смачні страви.

До ініціативних підприємців належить і Сергій Колесник. Працював свого часу висококласним спеціалістом на заводі «Побе-дит». А як тільки підприємство призупинило своє існування, пішов у малий бізнес. Спершу трудився реалізатором на ринку. Починав, як кажуть, з нуля, а через пару років відкрив власний магазин. Ця торгова точка розташовувалася в людному місці і свіжі, невеликими партіями, товари швидко розкуповувались. Молодий підприємець не зупинився на досягнутому, бо невдовзі взяв в оренду оптову базу, на території якої відкрив новий магазин.

- Очевидно, підприємці постійно ризикують?

- Як раніше, так і тепер їм щодня доводиться ризикувати. І особливо на початку своєї підприємницької діяльності. Адже ці люди здебільшого позичали у знайомих гроші для розвитку власного бізнесу. Наприклад, Сергій Колесник, споруджуючи магазин, позичив у товариша 15 тисяч гривень для того, щоб лише звести стіни. На той час то була велика сума. І звісно ж, він не міг знати, як піде справа, що на нього чекає попереду. Але Колесник повірив у свої сили, можливості і показав, на що здатний.

- Як на Вашу думку, малий і середній бізнес витісняють кооперативну торгівлю?

- Це справді так. І, насамперед, хотів би навести ще один приклад. Заготконтора, де розміщувалися складські приміщення, пункти прийому сировини, бійня, була закрита. А що це для міста? Ні копійки в бюджет!

І ось за ініціативи підприємців та міської влади на території колишньої заготконтори було відкрито приватний магазин, станцію технічного обслуговування. Також на території цієї бази розгорнули підприємницьку діяльність брати Віталій і Олександр Дмитренки, які налагодили виробництво бетонних парканів, тротуарної плитки тощо.

У нас нині не функціонують ремонтно-будівельна дільниця, міжколгоспбуд, міжколгоспний комунгосп, які раніше вели будівництво, їм на зміну прийшли підприємці. І це добре, що вони беруться за вирішення раніше проблемних для міста справ.

Розправляє свої крила і приватне підприємство "[[Формстиль]]" (директор - Олександр Лупан), яке розпочало випуск чоловічого і жіночого, форменого для спецслужб України одягу. Оборот цього підприємства вже досяг 337-ми тисяч гривень.

Тепер - про колишній Носівський хлібозавод, який у нових умовах господарювання не використав свої можливості для власного розвитку. В результаті - аукціон. Приміщення підприємства було викуплено і тепер його виробничі площі ефективно використовує новий господар - ТОВ «Кондитерська фабрика «Десна», продукція якого знайшла своїх споживачів не тільки в районі, але й за його межами. Протягом 10-ти місяців нинішнього року до споживачів надійшло продукції майже на 4,3 мільйона гривень. А отже й поповнилася міська скарбниця.

[[Категорія:Уродженці Носівки]]
[[Категорія:Випускники Носівської школи № 1]]
[[Категорія:Голови Носівської міської ради]]
[[Категорія:Люди Б]]