Гребеник Максим Анатолійович
Максим Анатолійович Гребеник (народився 13 січня 1992 в селі Селище — помер 10 листопада 2023 в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області) — солдат, загинув на Російсько-українській війні під час виконання бойового завдання
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчив сільську школу, навчався в Київському механіко-металургійному технікумі, потім вступив до Київського будівельного університету. Закінчити його не встиг.
24 серпня 2022 року став на службу у Збройні Сили України.
військовослужбовцю 79-ої окремої десантно-штурмової Таврійської бригади солдату Гребенику Максиму Анатолійовичу (позивний Старічок), моєму молодшому братові.
Максим Гребеник народився 13 січня 1992 році в селі Селище Ніжинський району Чернігівської області. Загинув від ворожого дрона вночі 10 листопада 2023 року біля нині окупованого ворогом населеного пункту Новомихайлівка Донецької області під час бойового завдання, захищаючи нашу державу.
Максим став на оборону України 25 лютого 2022 року в складі добровольчого формування територіальної громади на території Ніжинського району, коли той перебував в оперативному напівоточенні російських військ. До складу Збройних Сил України приєднався в серпні 2022 року, мобілізувався у символічну дату - 24 серпня, День Незалежності України, та приєднався до лав славетної 79-ї ОДШБр (другий батальйон, друга бригада).
До 10 листопада 2023 року мужньо захищав Батьківщину на Мар'їнському напрямку на "0". Виконував обов'язки водія-механіка 2 протитанкового відділення взводу вогневої підтримки 2 роти 2 батальйону 79 ОДШБр, в/ч А0224, керував бронетранспортером та всім рухомим складом, бо все життя любив і знався на будь-якій техніці. Безвідмовно виконував завдання, які йому ставило командуванням. Весь час перебував на "0", возив особовий склад на позиції, евакуйовував поранених та загиблих побратимів, надавав медичну допомогу, ходив на штурми та відбивав ворожі атаки поруч з іншими військовослужбовцями, врятував не одне життя.
Заслужив повагу та авторитет серед своїх побратимів, виконував сержантські обов'язки, перебуваючи у званні солдата. Побратими захоплювалися його мужністю, відданістю, героїзмом, винахідливістю та здібностями.
За відмінну службу та безвідмовне виконання своїх обов’язків Максим має нагороди: відзнака Президента "За оборону України" (№0037501, 07.07.2023р.), нагрудний знак "Честь і Слава" від Міністерства оборони України (06.12.2022р.), учасник бойових дій - ветеран війни.
Максим Гребеник знайшов своє покликання в Збройних Силах України, збирався залишитися на службі після закінчення війни, але йому не судилося цього зробити. 10 листопада 2023 року, вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість та мужність, загинув під час виконання бойового завдання, в районі виконання завдань за призначенням в ході ведення бойових дій ( населений пункт Новомихайлівка, Покровського району, Донецької області). Отримані поранення виявилися несумісними з життям. Приймав беюзпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у звязку з військовою агресією російської федерації проти України. У загиблого залишилися мама Валентина Григорівна, батько Анатолій Віталійович, сестра Наталія та племінники Марко і Емма. Власної сімї і діток він не мав і вже не матиме.
Родина[ред. | ред. код]
Батько Гребеник Анатолій Віталійович, мама Валентина Григорівна, сільський фельшер, сестра Наталія.
Відзнаки[ред. | ред. код]
- відзнака Президента «За оборону України»
- нагрудний знак «Честь і Слава» від Міністерства оборони України.
Носівщина в жалобі[ред. | ред. код]
- Джерело: Носівська міська рада, 12 листопада 2023
Солдат Максим Анатолійович Гребени народився в Селищі, закінчив сільську школу, навчався в Київському механіко-металургійному технікумі, потім вступив до Київського будівельного університету. Закінчити його не встиг, а ось будівничим йшов по життю. Спритний, швидкий, відповідальний, Максим мав гострий розум, золоті руки до будь-якої справи, за яку брався. Разом з тим він був неймовірно доброю, щирою, відкритою людиною, завжди готовим прийти на допомогу. Мав дуже багато друзів. Працював на різних роботах, жартував, що шукає себе, а врешті знайшов себе у Збройних Силах України.
25 лютого у його батька Анатолія Віталійовича день народження. Але у 2022 році його не святкували, а зустрічали доньку Наталю з дітьми, і жили в невідомості та страху, що буде далі. Для Максима цей день став часом прийняття важливого чоловічого рішення: він став на захист рідного краю. Спочатку в теробороні, але бажання захищати Батьківщину на передових позиціях його не полишало.
У День Незалежності України і в день народження мами Валентини Григорівни 24 серпня 2022 року він став на службу у Збройні Сили. Спочатку був у Житомирі, навчальний центр, а далі - гарячий схід.
Максим виконував обов’язки водія 2 протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти славнозвісної 79 бригади, керував БТР. Адже все життя любив і знався на всій техніці.
Саме там у пеклі, через яке проходять наші хлопці, він врятував життя багатьом побратимам, бо вчасно накладав турнікет чи надав іншу необхідну першу домедичну допомогу. Його мама все своє життя рятувала земляків, працюючи сільським фельдшером. Певно, це від неї в сина відкрилися такі здібності, бо доводилося на ходу робити такі маніпуляції, що зможе зробити хіба досвідчений медик.
Але коли дрон-камікадзе влучив в евакуаційну бригаду, Максиму дуже посікло ноги і від сильної кровотечі він втратив свідомість. Тільки ось йому допомогу надати було нікому… Це сталося вночі 10 листопада, в районі с. Новомихайлівка, Покровського району, Донецької області.
Поховано Максима Гребеника буде у рідному селі.
Посилання[ред. | ред. код]
- Водяна Наталія Анатоліївна: Присвоєння звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України Гребенику Максиму Анатолійовичу Електронні петиції, Офіційне інтернет-представництво Президента України, 23 травня 2024
