Сулацька гімназія

Сулацька загальноосвітня школа I-II ступенів Носівської районної ради

Станом на березень 2019 у школі навчається 54 учні перших-дев'ятих класів.

Школа заснована 1924 року.

Педагоги

• Боліцок Михайло Степанович — директор.

Подвійний ювілей

Нарис Віктора Черненка Подвійний ювілей, Отчий поріг Число 1 (217), Київ, 2020, сторінка 13.

Сучасна українська школа переживає нелегкі часи, особливо в сільській глибинці. І тим значнішою буває кожна дата в її житті. Було це і в невеликому селі Сулак Носівського району, де довелося побувати й мені, представляючи Чернігівське земляцтво. Тим більше, що з цим педагогічним колективом у мене давні дружні стосунки.

Свого часу мені на очі потрапили старі, тьмяні світлини за 1924 рік. На них відображені вчителі та учні церковно-приходської школи з триденним навчанням. Діти з хрестиками на грудях, з книжками в руках, вбрані у вишиваний одяг та рясне намисто, як тоді вбиралася вся Україна.

Ті фото повернулися з минулого, щоб донести факти живого буття народу. Пам'ятаються мені й розповіді бабусі та мами про ту школу, у якій навчалися діти місцевих селян, до яких приєднувалися й малі залізничники. Як склалася доля тих героїв світлин, ніхто тепер не повідає, але паростки тієї школи не всохли.

З перших же її кроків усі проблеми життя тут вирішувала громада. Дещо пізніше їй допомагала державна влада, бо кожен розумів, що державі потрібні грамотні громадяни. Це особливо відчувалося й тоді, коли Україну потрясла катастрофа на Чорнобильській АЕС – в той час, незважаючи на всілякі труднощі, й розпочалося становлення нової школи в Сулаку. Її очолив молодий випускник Ніжинського педінституту ім. М.В. Гоголя Михайло Степанович Боліцок, водночас знайшовши підтримку з боку дружини Тетяни Андріївни, родом з цього села. Громадою збудували нове шкільне приміщення з усіма необхідними службами, яке слугує колективу й нині. Згодом у приміщенні з'явився затишний куточок історії навчального закладу. Там і зараз відбито, що в різний час школу І–ІІІ ступенів очолювали директори Н. І. Сірик, Н. Д. Демчук, Ю. О. Бойко, І. М. Мінько, Г. М. Третяк.

Не забули шкільні літописці й про те, що будував приміщення школи тодішній голова колгоспу Григорій Ілляш. Тобто, теж не обійшлося без громади.

І ось цієї осені в школі зібралося багато радісних людей. Привітати дружний колектив з 95-річчям унікального навчального закладу прибуло багато гостей, в основному колишні випускники. Були спогади, побажання успіхів, звучали пісні у виконанні земляка Григорія Дворського, активного члена Носівського відділення.

Молоділа школа, що стояла над прямим битим шляхом, оточеним добротними хатами, злітали в небо дзвінкі дитячі голоси.

А ще річниця Сулацької школи ознаменувалася значною подією: саме того дня її ветеран — директор М. С. Боліцок, який керував нею 33 роки, передав естафету молодому випускнику Ніжинського славетного вузу Анатолію Григоровичу Ілляшу – синові голови колгоспу, котрий свого часу будував шкільний господарчий комплекс.

Так що освітнє життя триває, країна може розраховувати на майбутнє.

Віктор ЧЕРНЕНКО

Сулацькій ЗОШ І-ІІ ступенів – 95 років

Джерело: Сергій Тимошик: Носівщина: Сулацькій ЗОШ І-ІІ ступенів – 95 років, che.cn.ua, переглянуто 26 листопада 2020

Історія освіти у селі Сулак Носівського району бере свій початок з другої половини ХІХ століття і була тісто пов’язана з волосним центром Володьковою Дівицею. Жителі хутора Роздоховка (тогочасна назва Сулаку), які відносилися до Богоявленської парафії Дівиці, мали змогу навчати своїх дітей у церковнопарафіяльній школі, а з часом і у земському училищі, що вони власне і робили, коли дозволяла можливість.

Безпосередньо ж Сулацька школа була відкрита в 1924 році. Вона була утворена як трьохрічна трудова школа соцвиху змішаного типу навчання (для дівчат та хлопців) із закріпленою земельною ділянкою розміром 84 сотки, на якій ріс сад. Набір учнів проводився через рік, а навчання велося українською мовою.

Першим директором і водночас вчителем була Ніна Іванівна Сірик 1901 року народження, яка у 1920 році закінчила Ніжинську жіночу гімназію П.І. Кушакевич, окрім цього чотири рази була на курсах підвищення кваліфікації. Вона отримує 47 карбованців за роботу і 2,50 квартирних, поза школою працює у культкомісії Сулацької сільради.

Школа розміщувалася в орендованому дерев'яному будинку 6 на 6 метрів з 4 вікнами під солом'яною стріхою, за який районний виконком сплачував 180 карбованців у рік. Освітлення здійснюється гасовими лампами, а опалення – дровами за допомогою російської грубки, вбиральня і водогін відсутні. За оцінкою директора приміщення не пристосоване для навчального процесу. Окрім безпосереднього свого призначення будівля школи використовувалася для загальних зборів сулачан.

Не хитрим було і меблювання: стілець вчительський, дві стоячі нерухомі дошки, 16 лав учнівських на 56 місць, 1 стінна карта, 4 портрети. Приладдя для письма власні учнів. У бібліотеці 167 підручників, в тому числі 11 вчительських, при потребі вчитель користується бібліотекою Першої Дівичанської семирічки.

Школу відвідують діти із Сулаку хуторів Горла, Ляшка, Федорини, Циганка та залізничних будок № 21, 22, 59, 60, деякі долають для цього чотирьохкілометрову відстань. Станом на 15 грудня 1927 року функціонує два класи де навчається 35 учнів серед них 9 дівчаток, а за невиконання закону про обов'язкове навчання батькам виписано 16 штрафів. У першій групі навчання тривало 155 днів, у другій – 173, проводили батьківські збори та раду сприяння. Канікули тривали 120 днів, 12 – через несприятливі погодні умови. Загалом навчальний рік обійшовся для районного бюджету в 780 карбованців.

З часом кількість жителів села стала стрімко зростати, тому було логічним рішення про будівництво нового приміщення для школи, завершення якого не відбулося через події 1941-1945 років. На 84 день війни німецькі війська армії «Центр» наблизились до села. 14 вересня тривають оборонні бої за Сулак 45 стрілецької дивізія 5 армії Потапова, а в понеділок 15 вересня німецькі війська повністю прибрали до рук село. Починається дворічна окупація, під час якої школа припиняє своє функціонування.

Після створення з'єднання «За Батьківщину», багато жителів вступили у партизанський загін, серед них була вчителька Тетяна Опанасівна Кравець разом із чоловіком. Подружжя мешкало у лісовій сторожці, куди часто навідувалися партизани і отримували продукти, чисту білизну, передавали листи для жителів. Зв’язковою партизанського загону була Ніна Іванівна Сірик, яка удостоєна медалі «За відвагу» за участь у партизанській боротьбі.

У двадцятих числах березня 1943 року партизани знищили групу нацистів неподалік села, які охороняли залізницю на дільниці Ніжин–Бобровиця. Карателі вчинили жорстоку розправу, дощенту спалили Сулак з мирними мешканцями. В цьому вогні згоріло приміщення старої і недобудованої нової школи.

15 вересня 1943 року Сулак було звільнено від нацистської окупації. В умовах великих труднощів з першого ж дня визволення жителі села почали відбудову зруйнованого господарства. На початкових порах шкільне питання відійшло на другий план, настільки страшними були наслідки березневої візитації мадярського карального загону. Проблему вдалось вирішити завдячуючи Дівичанській школі, на той момент Червонопартизанській, яка 27 вересня 1943 року відчинила двері для своїх вихованців. Але сулачани не сиділи склавши руки, трохи облаштувавши власні тимчасові обійстя заходилися відновлювати навчальний процес і у себе на селі. Спочатку навчання проходило у тимчасовому нашвидкуруч зведеному приміщенні, а у 1952 році діти Сулаку отримали нове дерев'яне добре обладнане приміщення початкової школи площею 96 кв. м. Пришкільна територія залишалася не обгородженою і не облагородженню: немає посадки декоративних і плодових дерев, відсутній сарай для зберігання дров. Ці проблеми були частково вирішені за допомогою батька директора школи Надії Дмитрівни Демчук агронома-садівника Носівської дослідної станції. У 1954 році в 4 класах навчається 61 учень, а бюджетні витрати становлять 7248 карбованців, з них 2640 – зарплата.

У 1957 році школу очолює Григорій Сергійович Супрун. 1958-1959 навчального року школа була реформована у восьмирічку, не остання у цьому заслуга і Юхима Ульяновича Бойка, новопризначеного директора. Перший випуск восьмирічки налічував 25 учнів, двоє з них нагороджені похвальними листами, а найчисельніший випуск в історії школи відбувся 11 червні 1968 року, і нараховував 30 учнів. З 1972 року завідувачем школи був призначений Іван Миколайович Мінько. Його стараннями була збудована їдальня. 1979 – 1986 роки директорства Григорія Миколайовича Трейтяка.

У 1986 році знов постало питання шкільного будівництва і щоб справа вдалася потрібні були нові молоді сили. Ось за таких обставин заклад очолив Михайло Степанович Боліцок. 1 вересня 1988 року відбулося урочисте відкриття новобудови. Подію висвітлювало обласне радіо, а на свято завітали секретар районного комітету Микола Сергійович Єфіменко, голова колгоспу імені Куйбишева Григорій Якович Ілляш, зусиллями якого і відбувалося будівництво. Школа була укомплектована новими меблями, технічними засобами навчання, до вимог часу був обладнаний спортивний майданчик. Педагогічний колектив поповнився молодими та досвідченими педагогами.

Цікаво, що значний проміжок своєї історії школа не була власне «Сулацькою», а «Червонопартизанською № 4» трьохрічкою, восьмирічною, неповносередньою, загальноосвітньою І-ІІ ступенів і тільки 16 червня 2016 року рішенням Носівської районної ради перейменована у Сулацьку ЗОШ І-ІІ ступенів.

Сулацька школа може похвалитися багатьма здобутками, тут неабияк пишаються своїми розумними й талановитими учнями, яких сьогодні 56. Навчальний процес під керівництвом нового директора Олега Григоровича Ілляша здійснюють 14 педагогів, 4 з них мають вищу категорію, та й до недавнього часу тут працювала Тетяна Андріївна Боліцок, Відмінник освіти України.

Які випробування чекають на нового директора і саму ювілярку покаже час, але історичний досвід Сулацької школи показує – легко не буде, адже робота педагога є цікавою і водночас відповідальною справою. Освіта як спосіб формування інтелектуального потенціалу нації не зводиться тільки до навчання. Необхідно навчити молодь творчо мислити, критично оцінювати навколишнє середовище, розвивати потребу в постійній самоосвіті, самовдосконаленні. Тому система освіти повинна бути особисто орієнтованою, сприяти тому, щоб кожен був у змозі реалізувати свій потенціал, і звісно допомогти дитині стати людиною, підготувати до непростого життя, а не помиляється лиш той, хто нічого не робить.

Сергій Тимошик. Володькова Дівиця

Див. також

• Заклади освіти в Носівській ОТГ