Ульченко Ірина Іванівна
Ульченко Ірина (Орина) Іванівна (до одруження Павелко, народилася 20 квітня 1930 в Держанівці — померла 30 червня 2023 в с. Городище Чорнухинського району, Полтавської області) — вчителька, випускниця Держанівської семирічної і Мринської середньої школи.
Життєпис[ред. | ред. код]
Відмінно закінчила Держанівську середню школу. Закінчила Чернігівський державний учительський інститут (нині Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка). Після закінчення вишу у 1953 отримала направлення на Івано-Франківщину, а з часом переїхала до Полтавської області і з 1961 року до 1987 була вчителем Городищенської восьмирічної школи Чорнухинського району.
Пам'ять учнів про вчителів[ред. | ред. код]
- Автор: Микола Супрун, травень 2026.
Як і до кожного підлітка, до мене після закінчення восьмого класу прийшло бажання отримати якусь романтичну професію... Як хлопець, який жив біля лісу «Валки», я зупинився на вступі до Лубенського лісового технікуму, що в Полтавській області... Після того як були подані документи я вирішив порадитися із найавторитетнішою людиною нашої родини — двоюрідною сестрою Іриною (Оринкою як всі її називали в селі), яка працювала вчителем-філологом неподалік Лубнів... Радо зустрівши мене, вона стала розпитувати наскільки я свідомо це хочу зробити... Дійсно, вибір професії – це вибір майбутнього життя... Поспілкувавшись про мої уподобання, вона стала захоплено розповідати про свою педагогічну працю... Стала показувати різні творчі роботи своїх учнів, книги та документи про закінчення двох педагогічних вищів, чисельні освітянські нагороди... Слухаючи цю мудру щиру Людину, яка була надзвичайно внутрішьо і зовні дуже схожа на свою рідну тітку Одарочку, як вона її називала, а нашу маму, яка вже на той час декілька років тому як переступила межу Вічності, я твердо вирішив, що теж стану вчителем. Вступні екзамени були успішно складені, але я щиро сказав у приймальній комісії, що повернусь до Держанівської школи і буду готуватися до навчання в педагогічному інституті... Часом, замислюєшся над тим, а як би склалася моя доля, аби не ця зустріч із Іриною Іванівною та іншими Вчителями... Низький Вам уклін, Рідні наші Наставники!
Оринка народилася в хліборобській родині. Мама — Мар'яна Антонівна Павелко (Трухан) – ветеран колгоспу імені Т.Г.Шевченка, померла у 1980 р. Батько — Іван Хомич Павелко – учасник другої світової війни, загинув у 1941 році. Блискуче навчаючись в Держанівській семирічній школі (середньою наша школа стала у 1952, а перший випуск відбувся у 1957) Ірина як і мільйони її ровесників зробила вимушену перерву в своїй освіті через війну. В класах післявоєнних шкіл навчалися учні різного віку, доля яких була обпалена війною... Попри все, дівчина у 1951 році на відмінно закінчила Мринську середню школу і її разом із подругами-відмінницями Черв'як Тетяною Леонтіївною та Інною Михайлвною Трухан педагоги рекомендували на навчання на філологічний факультет Чернігівського державного учительського інституту (нині Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка). Після закінчення вишу у 1953 отримала направлення на роботу в Старомізунську восьмирічну школу Долинського району Івано-Франківської області. Після восьми років роботи на Івано-Франківщині, вона переїхала до Полтавської області і з 1961 року до 1987 була вчителем Городищенської восьмирічної школи Чорнухинського району Полтавської області. Роботу в новій школі вона поєднувала із навчанням (1961-1964 роки) на заочному відділенні філологічного факультету Ніжинського державного педагогічного інституту імені М.В.Гоголя. Першого травня 1957 року Ірина Іванівна вступила на весільний рушник із Михайлом Макаровичем Ульченко, з яким прожила довге і щасливе життя. Виростили двох дітей. Син Василь став кадровим офіцером, зараз він полковник ЗСУ у відставці. Донька Тетяна стала відомим далеко за межами Полтавщини фахівцем у сфері агроекономіки. У її дітей вже виросли свої діти і підростають внуки, це було істинним Щастям нашої героїні…
Педагогічна праця Ірини Іванівни довжиною майже у три з половиною десятиліття належно оцінена державою. Вона була «Відмінником народної освіти України», була нагороджена Почесною грамотою Міністерства освіти України, Почесною грамотою Управління освіти Полтавської обласної ради, Грамотою Чорнухинського районного відділу освіти та іншими чисельними освітянськими нагородами. Для її учнів і земляків, найголовнішою Нагородою Ірини Іванівни була і є Любов всіх поколінь вихованців школи до Свого Вчителя!
23 квітня 2013 року Ірина Іванівна Павелко була останній раз в Держанівці на похоронах рідного брата Миколи Івановича Павелка, знаного механізатора колишнього нашого колгоспу імені Тараса Шевченка... Попросила мене та нашу двоюрідну сестру із Козар Лідію Федорівну Харченко показати могили рідних їй людей, зокрема й місце вічного спочинку її подруги і колеги Тетяни Леонтіївни, до могили якої вона підійшла разом із Інною Михайлівною Трухан (1934-2020), яку не бачила ще з мололодих років... Спостерігаючи цю зустріч-прощання, не двох, а трьох Колег-подруг, я чи не вперше замислився над тим, що час над людьми не є всесильним володарем, якщо їх обєднують глибинні почуття Поваги й Любові Одне до Одного...
Біля нашого сільського Храму Ірина Іванівна сказала своїй доньці: «Таня, подивись на Нашу Церкву. Яка ж вона красива! А яке ж село Наше красиве»! Пройшли Роки, а я й зараз памятаю ці слова. Я подумав тоді, що сестра не живе в селі вже понад 60 років, а всерівно щиро сказала: «Наше село», бо немає колишньої Батьківщини, а є Одна-Єдина й на все Життя кожної людини!
