150 літ знань, добра й любові

150 літ знань, добра й любові

«150 літ знань, добра й любові» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади району.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2019. — 312 с. ISBN 978-617-640-461-3.

Розвиток освіти у Володьковій Дівиці був тісно пов'язаний із загальносуспільними процесами, які відбувались на Україні. У ХVІІ ст. у Дівиці було два храми, саме при них існували школи. Заняття проходило в церкві або в помешканні дяків чи когось іншого, хто навчав дітей. За даними полкових ревізій у Ніжинському полку в 1747 році значилось 215 шкіл, серед яких і Дівичанські. Парафіяльні школи зіграли велику роль у розповсюдженні знань серед населення. У боротьбі з безграмотністю серед населення важливу роль зіграли недільні школи, але чутки про те, що всіх, хто навчився грамоти запишуть у рекрути, спричинили відтік із шкіл. У зв'язку з цим архієпископ Чернігівський і Ніжинський Філарет (Гумілевський) запропонував священикам оголосити про відкриття недільних шкіл по всіх церквах. Так у 1861 році розпочала діяльність недільна школа при Богоявленській церкві, а у вересні цього ж року священик Амос Ячницький отримав від владики Філарета благословення і подяку за оперативність виконання рішення. На подарованій князем Голіциним землі у 1862 році звели окреме приміщення з двома кімнатами, з маленькими сіньми та коміркою для школи. Для облаштування використали 45 рублів сріблом із церковної скарбниці. У 1866 році у школі навчалось 28 учнів віком від 7 до 16 років. Після земської реформи 1864 року були створені земства, які завідували освітою, медициною, будівництвом доріг та іншим. У 1868 році земство звернуло увагу на освіту у Володьковій Дівиці, тоді ж Богоявленська недільна школа була реформована у земське однокласне народне училище. Саме з цього часу бере початок світська освіта в селі. Попечительницею училища виступила княгиня Олександра Василівна Голіцина. Школа утримувалась на кошти земства, волості, попечителя та батьків. Навчання тривало 3 роки.

З перших років своєї освітницької діяльності Дівицьке училище зарекомендувало себе. Повітові наглядачі відзначали, що незважаючи на погодні умови учні регулярно відвідують школу, а вчитель і законовчитель одні з кращих у окрузі. У школі вчили читати, писати, співати, використовували більш індивідуальні методи роботи з учнями. За соціальним складом це були учні з дворянських, міщанських, козацьких та селянських родин. Методика навчання була, частіше примітивною, правда, це залежало від вчителя, його загальної підготовки Першим вчителем був Василій Сірик, із місцевих. З часом вимоги до освіти стали жорсткішими, та й старе приміщення було затісним і не відповідало вимогам часу. Волосне правління направило клопотання про будівництво нового приміщення для школи до повітового земства. На що останнє дало згоду та виділо для цієї справи 800 рублів. У 1878 році будівництво завершилося і новий навчальний рік розпочали у новій просторій школі. Це дало змогу прийняти більшу кількість сільчан, які бажали вчитись. У 1887-1888 навчальному році училище було трете у повіті по кількості учнів. Тут навчалося 104 хлопчики і 13 дівчаток, а випускниками стали 17 юнаків, які отримали пільгові посвідчення ІV розряду при відбуванні військової повинності. Збільшення учнів дало змогу ввести посаду другого вчителя. В цей час у школі працюють Андрій Гапей, Іван Цехмістренко, Іван Померанцев, Ольга Климович, Степан Кононенко, Митрофан Ячницький, Леоніла Петровська. Варто зазначити, що дворянка Ольга Ієронімівна була першої жінкою педагогом у школі. Вчительська ставка становила 200 рублів. Після трьох років нараховувалась надбавка, а за успішне навчання видавалася грошова винагорода. До речі, щоб отримати жалування, у повіті нараховувалися кошти «на дорогу» 5 рублів 88 коп. для дівичан. З моменту відкриття і до 24 грудня 1902 незмінним законовчителем був настоятель Богоявленської церкви Лев Ячницький. 34 роки законовчительства отця Льва у земській школі не обмежувалися тільки викладанням слова Божого. У 1896 році повітове земство ініціювало відкриття при Дівицькій школі вечірніх повторювальних занять, куди було прийнято 35 сільчан. Добре розуміючи ситуацію, батюшка взяв справу в свої руки і подав клопотання про перенаправлення ініціативи земства, а саме про відкриття вечірніх класів для неграмотних дорослих, оскільки шкільна система більш-менш охоплювала молоде покоління. При школі працювала своя невеличка бібліотека, яка налічувала 32 назви 42 томи вчительської та 124 назви 262 томи учнівської літератури. У 1884 році було затверджено «Правила про церковно-парафіяльні школи», це сприяло їх поновленню та поширенню. У Дівиці була відома Миколаївська школа, яка розпочала свою діяльність 10 листопада 1887 року. Вона розміщувалася у будинку княгині Голіциної і утримувалась за рахунок церкви.

У 1903 році в ній навчалось 66 хлопчиків та 19 дівчаток. Учителював у школі Тимофій Тимофійович Костенецький, який за професіоналізм удостоєний срібної медалі на Олександрівській стрічці. Дійшли до нас свідчення і про Богоявленську школу грамотності, яка відчинила свої двері 9 листопада 1892 року. Серед вихованців школи левову частину складали учениці, тому в 1900 році логічним стало відкриття окремої школи для дівчат. Для неї у 1901 за сприяння княгині Голіциної побудували дерев'яний будинок на 50 учениць. У 1902 році школи грамотності були перетворені у церковно-парафіяльні жіночу та чоловічу, для останньої був зведений новий великий будинок на 100 учнів із двома класами. Станом на 1903 рік, у школах при Богоявленській церкві навчалось 128 хлопчиків та 42 дівчинки. Повітове земство у 1896 році ініціювало відкриття при Дівицькій земській школі вечірніх повторювальних занять на 40 осіб, які з 1897 року з ініціативи місцевого священика реформовані у класи для неграмотних дорослих.

З часом кількість жителів села стала стрімко зростати. Стара школа не могла вмістити всіх бажаючих вчитися, тому на сільському сході було прийнято рішення про будівництво нового приміщення. Пройшовши бюрократичну тяганину в 1905 році поряд із старою школою розпочалося будівництво. Нове кам'яне двоповерхове приміщення розраховувалась на 250 учнів, а кошторис по будівництву становив 23 тисячі руб. Фінансову допомогу надавало Міністерство, губернське і повітове земства, меценати, але основний тягар лягав на товариство козаків і селян власників Дівиці. Через неврожаї 1907-1908 років сільчани не змогли вчасно розрахуватися із підрядчиками, тому будівництво затягнулось. З 1905 по 1910 рік триває будівництво освітньої перлини села – кам'яного двокласного чотирикомплектного народного училища. Ця споруда знаходилась біля базарної площі поряд із старою школою. Вона могла вмістити 250 учнів. На утримання училища в рік виділялося 1960 рублів. У 1908 році жителі села клопочуть перед земством про відкриття ремісничого училища, але у зв'язку з близькістю такого освітнього центру як Ніжин прохання було відхилене. У 1910 році після освячення та урочистого відкриття, розпочало свою освітню діяльність Дівичанське двохкласне чотирьохкомплектне народне училище. З часом виникала потреба у відкритті ще одного училища, але на заваді стали революційні події 1917 року. Перед Першою світовою війною у Дівиці здійснювали освітню діяльність 3 церковні школи та двокласне училище, загалом на 500 місць, але всіх бажаючих вони вмістити не могли. Тому не дивно, що виникала потреба у відкритті ще одного училища, але на заваді стали революційні події 1917 року. Постановою тимчасового уряду від 20 липня 1917 року церковні школи передавались Міністерству народної освіти.

Після Жовтневої революції навчання проводилось з великими труднощами. Серед перших декретів Радянського уряду був декрет і про освіту. Школа відокремлювалась від церкви, створювалась єдина двоступенева трудова школа. Так була відкрита семирічна трудова школа, але не розрахувавши ні сил ні можливостей, повернулися до чотирирічної. Але на практиці, не всі діти через матеріальне становище родини могли повністю пройти курс навіть початкової школи. Були непоодинокі випадки, коли батьків віддавали під суд, за те, що не відпускали дітей на навчання. Як звітував майбутній доктор філологічних наук, а тоді директор Дівичанської трудової школи Павло Павлович Плющ, незважаючи на всі антирелігійні заходи, на великі церковні свята учні не з'являються до школи. Школи залишались у старих приміщеннях та в приміщеннях, відібраних у церкви, які значно постраждали під час визвольних змагань 1917—1921 років. Серед вчителів 20-х років було немало таких, які починали свій педагогічний шлях ще до революції. Характерними для шкіл усієї Радянської України було недостатнє фінансування та застарілість матеріальної бази. Школи мали не більше 30% від потрібної кількості підручників. Великі надії республіканська влада покладала на місцеві бюджети, але вони не справдились. Характерним явищем для освітніх закладів 20-х років був донос.

Станом на 1924 рік діє 3 початкові школи, в яких навчався 221 учень і працювало 12 педагогів. Для дорослих була створена група лікнепу. У маєтку княгині Довгорукої розміщувався будинок для дітей-сиріт. У 1928 році разом із селом була перейменована і школа у Червонопартизанську, а на додачу, Ніжинський округовий виконавчий комітет 9 лютого 1928 року школі присвоїв ім'я Григорія Івановича Петровського у зв'язку з відзначенням 50 річчя від дня його народження. Радянська влада провела роботу з безграмотністю серед широкого кола населення, організувавши вечірні школи та лікнепи. До початку війни проблема з ліквідацією безграмотності була вирішена. У 1938 році школа була реорганізована у десятирічну, то ж у селі працювали середня, неповна середня і 3 початкові, в яких 42 вчителі навчали 1280 учнів. В ніч з 21 на 22 червня 1941 року в школі села був випускний бал. Музика, веселий сміх, розмови про майбутнє звучали повсюди. Випускники зустрічали схід сонця на березі Нового Потоку, а над їх головами вже летіли німецькі літаки. Значна частина вчителів пішла у військкомати і була направлена на фронт. З перших днів війни вчителі та учні брали участь у підготовці оборони села. Після загарбання села німцями, окупаційна влада відкрила школу, але ненадовго. Серед 150 заручників, розстріляних нацистами в Ніжині за німця і собаку 9 липня 1942 року, були і вчителі Гнат Бойко, Михайло Овдієнко, Сергій Шелест. Після звільнення Дівиці, розпочались роботи по підготовці школи до навчального процесу. Це було зробити зовсім непросто, адже вона була однією з найбільш постраждалих у районі, а збитки нанесені німецькими окупантами становив 1051150 карбованців. 27 вересня 1943 року школа відчинила двері для своїх вихованців. В цей нелегкий час школу очолив Дементій Іванович Добренко. Вчителі, які повернулись з війни, продовжували працювати в школі. Серед них Борис Барановський, Петро Голець, Ольга Желязо, Микола Сірик. У післявоєнний час всі сили народу були спрямовані на відбудову народного господарства. Поступово змінювався і стан у школах. В кабінетах з'являлись нові меблі, навчальні посібники. Покращувався матеріальний стан вчителів. Під час виборів до сільської ради депутатів трудящих, значна частина працівників освіти були обрані народними депутатами, а дехто умудрився і сільраду очолити.

На початку 1970-х діє три дитячих садочки на 95 місць. 1125 учнів навчаються у двох початкових, восьмирічній і двох середніх школах, їх навчають 40 вчителів. У 1984 році було введено в дію нову двоповерхову споруду для школи, збудовану за типовим проектом із спортивним і актовим залами. Так закінчилась багаторічна одіссея поневірянь у старих тісних приміщеннях, які свого часу займала школа. Свого часу директорами працювали Микола Тира, Михайло Благінін, Петро Власенко, Віталій Шейко. З 2002 року Володьководівицькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №1 керує директор Валентина Миколаївна Вовкогон. Незважаючи на проблеми сьогодення, очолюваний нею заклад успішно виконує завдання, які диктує життя. У її команді 37 кваліфікованих спеціалістів, кожен професіонал у своєму предметі, адже у їх руках найдорожче, що є у громади, — діти. Їх на сьогодні у школі 328. Дівичанська школа – це не просто заклад, який дає знання, а й всебічно розвиває своїх вихованців. Яскравим свідченням цього є перемоги на предметних олімпіадах, спортивних змаганнях, творчих конкурсах. Щороку поповнюється золотий фонд, який нараховує не одну сотню медалей. Тисячі випускників працюють у різних галузях на різних посадах у всіх куточках України, близького і далекого зарубіжжя примножуючи славу своєї альма-матері. Сьогодні школа продовжує і розвиває кращі педагогічні традиції минулого заради майбутнього. Особливе місце у виховному процесі відведено історії, адже в школі добре знають, що вона є вчителькою життя. Шкільництво у Володьковій Дівиці має давню і цікаву історію. За цей проміжок часу тисячі дівичан переступили через шкільний поріг і тисячі ще переступлять, адже освіта завжди була частиною культури народу, його найбільшим здобутком. В усі часи саме системі виховання та освіти надавалась увага, бо освіта – це наше майбутнє, а, отже, – майбутнє країни.

2016-2017 навчальний рік школа розпочала під керівництвом директора Вовкогон Валентини Миколаївни – вчительки української мови та літератури. Заступником директора з навчально-виховної роботи працює математик Вовкогон Надія Василівна. Педагогічний та учнівський колективи школи – одні з найбільших в районі. На жаль відбулося помітне скорочення учнівського контингенту, який в цьому році становив 328 учнів в 16 класах.

Вчителями української мови та літератури працюють Макаренко Людмила Володимирівна, Жук Оксана Олександрівна, Холод Леся Петрівна. Зарубіжну літературу викладають Симоненко Валентина Анатоліївна та Гаврилко Надія Миколаївна; історію – Медвідь Валентина Михайлівна та Чхеідзе Наталія Іванівна; географію – Ільяш Анатолій Григорович; біологію – Костюк Світлана Миколаївна. Вчителями математики та інформатики працюють Чайка Валентина Іванівна, Вовкогон Людмила Федорівна та Скрипа Лідія Олексіївна; фізику та астрономію викладає Татарчук Ольга Миколаївна; хімію та основи здоров'я – Ілляш Світлана Вікторівна. Вчителями іноземних мов працюють Москаленко Людмила Миколаївна та Руденко Тетяна Василівна. Згерський Олександр Миколайович викладає уроки економіки та фізкультури, Клименко Володимир Володимирович – уроки Захисту Вітчизни, фізкультури та трудового навчання. Лапко Ірина Володимирівна – вчителька музичного мистецтва, Мельничук Тетяна Анатоліївна – вчителька інформатики та соціальний педагог.

В початкових класах, поруч з досвідченими вчителями, працюють і молодші колеги. Поєднання досвіду і енергії та завзяття приносять гарні результати в навчанні та вихованні молодших школярів.Тут працюють: Дем'яненко Юлія Іванівна, Ільяш Любов Володимирівна, Клименко Ірина Михайлівна, Клименко Ольга Михайлівна, Кожухівська Наталія Миколаївна, Медвідь Світлана Миколаївна, Павленко Алла Володимирівна, Рудюк Мар'яна Іванівна, Сидоренко Олена Григорівна, Татарчук Ольга Тарасівна. Уроки фізичного виховання проводять Гусєва Світлана Володимирівна та Сірик Світлана Григорівна.

Шкільним бібліотекарем працює Сліпак Світлана Семенівна.

Сергій Тимошик с. Володькова Дівиця 2018р.