Сеник Павло Васильович

Павло Васильович Сеник (народився 1915 в Носівці — помер 26 листопада 1942) – капітан Червоної Армії, партизан. Начальник штабу партизанського загону Бовкуна.

Брав участь у обороні Києва, боях з фашистськими окупантами. Загинув у гестапо.

Похований в центрі Носівки біля школи № 1 у братській могилі.

Родина

Племінницею Павла Сеника є Данилко Галина Василівна (1924 р.н.) — партизанка, педагог і науковець. З перших днів фашистської окупації – зв'язкова партизанського загону «За Батьківщину». Підтримувала зв'язок з підпільною групою Якова Батюка з м. Ніжина. Брала участь у бойових операціях партизан. Кандидат технічних наук. Доцент.

Павла Сеника ще декілька днів катували в гестапо

Фрагмент автобіографії Галини Данилко, приведений у нарисі Віри Фінансової «Партизани називали її Галею», в книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.

Не було зв'язку з Москвою до 1942 року. У жовтні 1942 року за дорученням командування загону я дістала акумулятор і сірчану кислоту, які знайшла в шкільному хліві, куди було викинуте обладнання фізичного кабінету школи.

У школі жили німецькі солдати, які періодично змінювались. Акумулятор я поклала в кошик, зверху закрила книжками зі шкільної бібліотеки. Коли я йшла через двір, мене зупинив німець і наказав показати, що в корзині. Зняв одну книжку, але там були ще книги, і він мене відпустив. Акумулятор вкрай був потрібен для живлення детекторного приймача, який міг приймати радіотрансляцію з Москви. За цим акумулятором повинен був прийти мій дядько Павло Васильович Сеник. Але дорогою до нашого будинку разом з партизаном Кабанцем Павлом Івановичем він потрапив у засідку поліцаїв. Автоматна черга перебила йому обидві ноги. Чотири години він відстрілювався, а останню кулю пустив собі в голову. Втратив свідомість, але залишився живий.

Нас – діда, мамину сестру і мене (це було в хаті діда Василя Семеновича Сеника) – арештували. Я по дорозі втекла. Дві ночі блукала в лісі, де в цей час була облава. Коли я втратила свідомість і лежала під кущем, мене знайшли партизани. Це було 26 жовтня 1942 року. А Павла Сеника ще декілька днів катували в гестапо. У Чернігівському концтаборі загинули моя мати Данилко Євдокія Василівна, вітчим Роднянко Андрій Кузьмич, його мати Роднянко Наталія Миколаївна, мій дід Сеник Василь Семенович, трирічний братик Володя.

Джерело

• Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.