Володьководівицька (Червонопартизанська №1) ЗОШ I-III ступенів №1
Володьководівицька ЗОШ І-ІІІ ступенів (Червонопартизанська середня школа №1)
Документи свідчать, що 1868 року у Володьковій Дівиці відкрилося Земське двокомплектне народне училище в якому розпочали навчання 100 учнів. Московське товариство грамотності виділило на спорудження двоповерхового кам'яного будин-ку 16 тис. карбованців, які планувалося використати на відкриття вечірніх, недільних шкіл для дорослого населення. Попечителем училища став житель села Федір Леонтійович Сулій.
Поступово кількість учнів у школі збільшувалася і в 1900 році вже становила 178 дітей, а термін навчання зріс із трьох до п'яти років. В 1909 році було закінчено спорудження кам'яної будівлі училища, яке мало утримуватися за кошти земства. З 1910 року в селі вже діяла однокомплектна земська школа.
В селі на той час було дві церкви і при них, у 1882 та 1885 рр. були відкриті церковно-приходські школи. В цих школах вивчали арифметику, письмо та Закон Божий.
Після закінчення громадянської війни, у лютому 1920 року відбулася реорганізація шкіл України. Училище було реорганізо-ване в загальноосвітню трудову семирічну школу, яка складалася із двох ступенів: 1-4-х класів та 5-7 класів. Директором закладу стає у 1924 році Павло Павлович Плющ (згодом доктор філологічних наук, професор Київського університету).
25.07.1930 року прийнята постанова «Про загальне обов'язкове навчання» за якою стає обов'язковим 4-класне навчання. Цього ж року Червонопартизанська чотирикласна початкова школа перетворюється на семирічку.
Своїми спогадами про рідну школу поділився її колишній випускник, а потім, вчитель школи, Сірик Микола Олексан-дрович. Його стаття «Юність, обпалена війною» в «Носівських вістях» присвячена своїм однокласникам, випускникам 1941 року Червонопартизанської с.ш.№1.
«У 1938 році семирічка, (котра знаходилася в приміщенні земської школи), перейшла на десятирічний термін навчання. Було відкрито два восьмі класи, один з яких рахувався вечірнім, але навчалися разом і до закінчення школи так і залишилися 10-А і 10-Б, дівчат була переважна більшість, рік народження різний – 1920-1924 рр.
Директором школи був призначений вчитель історії Іван Васильович Микитенко, а завучем – Федорко Яків Павлович, котрий ще до 1917 року закінчив хіміко-біологічний факультет в Санкт-Петербурзі.
Вчителями в той час працювали: молоде подружжя – Шелест Сергій Степанович (фізик) та його дружина Меланія Ничипорівна – математик, випускниця Ніжинського педінсти-туту, Бойко Олександра Гнатівна – вчителька української мови та літератури. Овдієнко Поліна Павлівна викладала географію, Бабенко Олександра Максимівна працювала вчителькою росій-ської мови та літератури, Паляничко Анастасія Григорівна – вчителькою біології, Утва Сергій Юхимович – вчитель військової справи і фізкультури, улюбленець школярів.
Історію у 8-9-х класах викладав Боровик Михайло Андрійо-вич, котрий у 1939 році був призваний до Червоної Армії і загинув під час радянсько-фінської війни.
Зауч, вчитель хімії та біології Яків Павлович Федорко заги-нув на фронті під час Другої світової війни. Учителем креслення працював Дмитро Макарович Сірик. Найстаршим вчителем був Барановський Борис Віталійович, вчитель німецької мови. Софія Дмитрівна Бочковська, з Криниці, навчала молодших школярів.
Шкільна дітвора в ті далекі часи жила весело і змістовно. Працювали предметні гуртки і гурток художньої самодіяльності. Школа мала патефон. А струнний оркестр налічував аж 28 інструментів (скрипки, мандоліни, гітари, балалайки, інші). Керу-вав ним талановитий скрипаль Михайло Андрійович Білик. Оркестр грав на великих святах, на шкільних перервах. Він
неодноразово займав перші місця на шкільних олімпіадах в районі і в області. Шкільний хор, яким керував учитель співів Борис Порфирович Дейнеко, також був серед найкращих у районі.
Драматичний гурток, в якому було 20 постійних учасників – вчителів та учнів старших класів, ставив п'єси: «Наталка Полтавка», «Назар Стодоля», «За двома зайцями». Керував гуртком Олександр Ничипорович Сірик. В музеї є фотографія гуртківців 1931 року. Разом сфотографувалися вчителі та старшокласники: Василь Федорко, Петро Гапей, Ольга Шептуха та інші. Під керівництвом Сергія Юхимовича Утви школярі взимку ходили на лижах, стріляли з дрібнокаліберної гвинтівки, здавали нормативи на значки БГТО, ГСО і «Ворошиловський стрілець».
В 1938 році в школі вперше зустрічали новий рік з ялинкою і бал-маскарадом. Електричного освітлення не було. Але під керівництвом вчителя фізики С.С. Шелеста, який пристосував динамомашину, хлопці по черзі крутили її і так забезпечили освітлення.
Перед випускними екзаменами до школи приїхав фотограф з Ніжина і сфотографував випускників обох класів.
21 червня 1941 року о 18 годині розпочався останній дово-єнний випускний вечір – перший випуск середньої школи. Відбу-лися урочистості, які відкрив директор школи Микитенко І.В. Виступали окремі батьки та випускники, а далі було святкування. Звучав патефон, грав на гармошці Кобзар І.Н., всі присутні співали, танцювали, веселились.
На світанку 22 червня всі, радісні, втомлені та щасливі розій-шлися по домівках ще не знаючи, що для країни вже розпочалася війна.
Випускники-старшокласники (1923 року народження і старші) одержали повістки з Носівського райвійськкомату про призов в діючу армію на 1 вересня 1941 року. Понад сто учорашніх школярів вирушили пішою колоною з Носівки через
Степові Хутори до Прилук. Звідти поїздом через Полтаву діста-лися до м. Чугуєва, де стали бійцями запасного стрілецького полку. А потім був фронт.
З першого випуску десятих класів школи загинули на фронтах: Василь Алемша, Василь Федорко, Павло Чернишов, Ігор Сірик, Василь Петренко, Федір Безжон, Микола Максименко, Петро Сардак, Микола Татарчук, Петро Крапив'янський, Петро Гавриш. В партизанському загоні загинув Микола Ковальчук.
Після звільнення Чернігівщини багато дівчат з першого випуску пішли навчатися в педінститут і змогли здійснити свою довоєнну мрію. Вчителями стали Варя Шевченко, Оля Желязо, Марія Заслужонна, Проня Матюха, Соня Ляшко, Марія Сірик, Оля Медвідь, Надія Микитенко, Марія Симоненко, Марфа Драб».
Під час німецької окупації в приміщенні школи німці розміс-тили свою комендатуру, де катували людей за зв'язок з парти-занами.Під час війни приміщення школи було зруйноване, а на його місці побудоване нове двоповерхове приміщення.
1944 року школа відновила свою роботу, а в 1945-46 роках відбувся перший повоєнний випуск.
З 1946 року директором працював Микола Михайлович Тира, історик за фахом.
У 1950-х роках середня школа була серед кращих у районі і мала досить міцну навчально-матеріальну базу: добре обладнані кабінети, лабораторії, майстерні, хороший сад, навчально-дослідні ділянки. Також була своя пасіка із 20 вуликів. Заклад мав два автомобілі, трактор, три мотоцикли, радіовузол, теплицю, живий куточок, свиноферму, власну електростанцію. На базі школи був інтернат для проживання дітей із сусідніх сіл.
В школі з великим успіхом діяв самодіяльний драмгурток, учасниками якого були учні, вчителі, сільська молодь. Вів гурток вчитель Петро Полікарпович Голець, який сам грав головні чоловічі ролі.
Драмгуртківцями були Гапей П.А., Чоп О.І., Лапко М.С., Матюха В.П., учитель історії Квасовець М.С., учитель мате-матики Пасічник М.І., котрі грали в п'єсі «Навіки разом». В іншій п'єсі («Лимерівна» Панаса Мирного), головну роль виконувала вчителька української мови й літератури Макаренко Л.В. Брали активну участь у роботі гуртка й нинішній директор школи Вовкогон В.М., вчитель німецької мови Москаленко Л.М., вчи-тель зарубіжної літератури Гаврилко Н.М. (п'єса М.Старицького «Ой, не ходи, Грицю»).
В 1961 році в школі був відкритий музей бойової й трудової слави, вагомий доробок у створення якого вніс Микола Олек-сандрович Сірик. Колишній фронтовик, після демобілізації в 1947 році, поступив на фізико-математичний факультет Ніжин-ського педінституту ім.Гоголя і 36 років викладав в рідній школі математику, фізику, креслення. Після виходу на пенсію в 1984 році зайнявся створенням історико-краєзнавчого музею села, який відкрився через два роки, а в 1991 році музей отримав звання народного.
В 1972-74 рр. школу очолював директор, нині кандидат педа-гогічних наук, викладач ЧІУПП М.Т. Благінін.
З 1974 по 1998 рік директором був Петро Михайлович Власенко, який вміло організував роботу колективу на розвиток кращих традицій попередників.
Учні школи брали активну участь у змаганні виробничих бригад, за що були нагороджені автомобілем.
Шкільний КІД знали далеко за межами України. Гуртківці, очо-лювані відмінником народної освіти вчителем німецької мови Е.Ф. Алексєєвою, підтримували зв'язок з кідівцями усіх республік колишнього СРСР. Силами вчителів та учнів був збудований табір відпочинку на березі Десни, де щоліта відпочивало більше 100 дітей.
Першого вересня 1984 року школа святкувала новосілля. Начальник Ніжинської ПМК-286 І.Ю. Краснопольський передав символічного ключа від нового приміщення на 464 місця, директору – Петру Михайловичу Власенку. Зводити новобудову ніжинським будівельникам допомагали місцеві колгоспи, сільвиконком, батьки.
Зі стін школи вийшли такі відомі люди, як Герой Радян-ського Союзу М.Д. Симоненко, вчителі – кандидати наук – П.П. Плющ, І.Д. Бойко, багато інших людей, якими заклад по праву пишається.
У 2012 році в школі навчається 434 учні, які об'єднуються в 20 класів. Педколектив налічує 37 вчителів, з яких 9 мають звання «старший вчитель», 5 вчителів-методистів, 4 відмінники освіти України.
Сьогодні школа працює заради майбутнього, зберігаючи усталені традиції та започатковуючи нові. Щорічно заклад утримує друге місце серед шкіл району за кількістю призових місць з предметних олімпіад. У школі діє наукове товариство «Ерудит». Учні працюють над проектами «Історія моєї школи», «З історії заснування колгоспів», «Колосок пам'яті», «Мій дідусь був героєм» та іншими. Силами учнів та вчителів оформлена Зала бойової слави, створено музейну кімнату етнографії «Дідусева світлиця», клас «Літературна Чернігівщина», музей історії школи.
Школа сьогодення – школа громадянського виховання, яка духовно збагачує особистість, створює умови для самореалізації учнів у різних видах творчої праці. Весь наш педколектив спрямовує свою діяльність на формування такої особистості, яка змогла б себе реалізувати у нинішньому житті, застосовуючи знання, набуті, в тому числі, й у школі.
Вовкогон В.М., директор Володьково-Дівицької
ЗОШ І-ІІІ ступенів
Медвідь В.М., вчитель історії та права
