Шумський Валентин Іванович
Валентин Іванович Шумський (народився 15 квітня 1925 в Носівці — помер 15 жовтня 2005) – вчитель-фронтовик, понад тридцять років був наставником юних спортсменів Носівщини, виховав десятки переможців та призерів змагань різних рівнів з різних видів спорту.
Мобілізований Носівським РВК 20 лютого 1944.
Шумський Валентин Іванович
- Нарис у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Валентин Іванович Шумський народився 1925 року в Носівці у бідній родині. З самого малечку довелося йому відчути і голод і нужденне життя. Сусіди потому не приховували свого здивування від того, як такий гарний хлопець зміг вирости у таких важких життєвих умовах.
Під час німецької окупації Валентин, як і його майбутня дружина – однокласниця Марія, були занесені до списків на відправку до Німеччини. Врятувалися вони від німецької неволі виїхавши до Ніжина і влаштувавшись там на роботу на залізничній станції.
Після визволення Носівщини від німецьких окупантів він, разом зі своїми ровесниками, був призваний до Радянської Армії. Прощаючись з Марією попросив: «Згадуй мене кожного дня і я повернуся». І кожен день Марія шепотіла слова: «Марія-Валентин. Марія-Валентин. Марія-Валентин». Доля немов зглянулася над юними і вберегла їх.
Пройшовши коротку підготовку в тилу вже в 1944 році Валентин воював зв'язковим мінометної батареї на ІІІ-му Білоруському фронті в складі 449-го стрілецького полку Віленської Червонопрапорної дивізії. За мужність і хоробрість, неодноразово виявлені в боях із ворогом, Вітчизна нагородила старшого сержанта В.І. Шумського найвищими солдатськими нагородами – орденом Червоної Зірки, орденом Слави ІІІ-го ступеня, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Німеччиною» та іншими.
Демобілізувавшись у 1950 році Валентин Іванович присвятив своє життя навчанню і вихованню підростаючого покоління. Понад три десятиліття він працював у школах Носівки вчителем фізичного виховання, віддаючись сповна нелегкій, але улюбленій роботі. Валентин Іванович сам був закоханий у спорт і вмів захопити школярів, розкрити здібності кожного учня, прищепити смак до перемоги, виховати командний дух. Його вихованці перемагали в найрізноманітніших видах спорту – і в командних, таких як футбол, волейбол і в індивідуальних – таких як стрільба, настільний теніс, лижний крос та ін.
Маючи такого наставника неможливо було не любити спорт, який був справді масовим явищем у ті роки.
Завдяки таким ентузіастам як В. І. Шумський та його товариші, в районі постійно вирувало спортивне життя – проводилися спортивні турніри, спартакіади, чемпіонати, змагання, які охоплювали тисячі юних спортсменів. Отримавши такий гарт, чимало з них потім проявили себе і на обласному, і на республіканському, і на всесоюзному рівнях. Не раз потім з вдячністю згадували вони свого першого наставника – Шумського Валентина Івановича.
Вийшовши на заслужений відпочинок Валентин Іванович продовжував активно працювати в учительській ветеранській організації, впродовж десяти років очолюючи її. Будучи дуже відповідальною і добросовісною людиною, надійним товаришем і справжнім другом він завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував. До останніх днів він допомагав іншим, безкорисно служив людям і таким залишився у памяті всіх, хто його знав.
Згадує Олександр Розум
- Джерело: Олександр Розум: Я був одним з перших його учнів, 15 квітня 2025
Я був одним з перших його учнів Носівської музичної школи першого набору, яку відкрили у будинку культури, бо ще не було виділене приміщення для неї.Три роки вчив мене грі на тромбоні, був єдиним викладачем гри на духових інструментах у Носівському районі,створив перший дитячий духовий оркестр з учнів школи, в якому я грав на баритоні.Наш оркестр був бажаним учасником першотравневих і жовтневих заходів у Носівці, нам аплодували на концертах у будинку культури. До речі, ми також обслуговували великі партійні зібрання (конференції) Носівського райкому партії, якій очолював в той час секретар Губар (якщо вірно назвав прізвище). Кращі комуністи району під наш акомпанемент співали Гімн СРСР і інтернаціонал.Ми гордились такою довірою.Був ще час, коли я вже закінчував Чернігівське музичне училище, Максимич вступив на заочний відділ духового відділу, щоб отримати диплом педагога музичної школи, бо Ніжинське культпросвітне училище цього фаху не давало. Через все життя проніс теплі спомини про свого першого учителя в царині музики, світла йому пам'ять...
Відзнаки
- Орден Червоної Зірки,
- орден Слави ІІІ-го ступеня,
- медаль «За відвагу»,
- медаль «За бойові заслуги»,
- медаль «За взяття Кенігсберга»,
- медаль «За перемогу над Німеччиною»
