Приходько Євген Олексійович

Матеріал з Енциклопедія Носівщини
Версія від 11:20, 22 грудня 2024, створена Perohanych (обговорення | внесок) (→‎Примітки)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Євген Приходько

Євген Олексійович Приходько (народився 6 травня 1997 в Носівці – помер 27 грудня 2023) — старший солдат військової частини Національної гвардії України, доброволець, загинув на російсько-українській війні в районі населеного пункту Ямпіль, Краматорського району Донецької області. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався у першій міській школі, а далі здобув вищу освіту за фахом економіста-міжнародника. Пройшов строкову службу, працював за кордоном. За кілька місяців до лютого 2022 повернувся до Києва.

В Носівці жив по вулиці Мірошника, 30а.

З початком широкомасштабного вторгнення Росії добровільно пішов у військову частину Національної Гвардії в Києві, де проходив строкову службу.

Загинув на полі бою біля населеного пункту Ямпіль, Краматорського району Донецької області.

Похований у Носівці на кладовищі по вул. Центральна (біля колишньої меблевої фабрики).

Носівщина в жалобі[ред. | ред. код]

Джерело: Носівщина в жалобі, Життя громади - інформаційний бюлетень Носівської міської ради, 1 січня 2024

Старший солдат Євген Приходько (6.05.1997 – 27.12.2023) народився і виріс в Носівці. Навчався у першій міській школі, а далі здобував майбутню професію економіста-міжнародника в Національній Академії України. Після здобуття вищої освіти та проходження строкової служби, Євген працював за кордоном. За кілька місяців до лютого 2022 року юнак повернувся до столиці, влаштувався на роботу і планував жити і будувати особисте життя в Україні.

Євген був щирим, відкритим, дуже позитивним хлопцем. Любив футбол, йому дуже вдавалися театральні ролі. Він був справді хорошою, доброю людиною…

А потім почалася страшна кривава війна. Вже за кілька днів після 24 лютого Євген добровільно пішов у військову частину Національної Гвардії в Києві, де проходив строкову службу. Відтоді й тривала його війна. Він служив на посаді номер обслуги 1 відділу 3 взводу ОП 7-ї роти ОП (на бронетрнспортерах) 3 БОП.

Залишаючись вірним присязі, даній на вірність українському народові, 25 грудня він разом з побратимами прийняв бій в районі населеного пункту Ямпіль, Краматорського району Донецької області. З цього дня він не виходив на зв’язок. Мама його востаннє почула 18 грудня... Однак побратими розповідають, що ще два дні наш земляк допомагав евакуйовувати поранених з кривавого поля бою. За кілька днів — 28 грудня Євген Приходько був знайдений вбитим.

Родина[ред. | ред. код]

У загиблого Героя залишилися батьки, брати, сестри.

Мама, Савчук Ольга Олександрівна, батько Приходько Олексій Віталійович, батько Савчук Олександр Миколайович, брати, які також нині стоять на захисті України – Максим та Влад, сестри Ліда та Юлія.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №573/2024, Офіційне інтернет-представництво Президента України, 23 серпня 2024