Носівський майдан
Носівський майдан — події у Носівці у травні 1991.
Резолюція мітингу громадськості Носівського району 26 травня 1991 р.
Учасники мітингу зазначають, що з вини перших керівників в районі склалась кризова громадсько-політична ситуація і в зв’язку з цим ставляться перед районною та міською Радами народних депутатів та перед Носівським райкомом Компартії України слідуючі вимоги:
1. До 1 червня 1991 р. скликати позачергову сесію районної Ради народних депутатів, на якій вирішити питання про відставку райвиконкому у повному вкладі: голови райради Приходька та його заступників. Сесію провести відкритою з участю представників громадськості в райбудинку культури з трансляцією її ходу на вулицю і по місцевому радіомовленню.
2. Провести збір підписів і порушити клопотання перед Верховною Радою УРСР про відкликання Приходька із складу народних депутатів УРСР як такого, що не виправдав довір’я виборців і скомпрометував себе.
3. Зажадати від райкому Компартії України до 1 червня 1991 р. звільнити Сотниченко з посади першого секретаря райкому партії як таку, що скомпрометувала себе на цій посаді.
4. Провести позачергову сесію міської Ради народних депутатів 28 травня 1991 р. в районному будинку культури відкритою, з участю представників громадськості, з трансляцією її ходу на вулицю.
5. Зажадати від райради народних депутатів, райкому Компартії України звільнити від обов’язків редактора районної газети Нестеренка, видавати надалі районну газету як орган районної ради народних депутатів, вирішивши питання про зміну назви як такої, що не відповідає реальності життя.
6. Створити незалежну комісію громадськості та працівників правоохоронних органів для вивчення фактів зловживання керівників району міста при будівництві житла, купівлі автомашин і т. д.
7. Припинити переслідування учасників масового виступу громадян міста 22 травня 1991 р.
8. Зажадати від районної Ради народних депутатів передати адмінбудинок, що будується, під райполіклініку.
9. В разі невиконання перелічених вимог на загальнорайонному мітингу 2 червня 1991 р. створити міський страйковий комітет з тим, щоб провести 4 червня попереджувальний страйк на підприємствах, організаціях і установах міста, а також поставити питання про розпуск районної і міської Рад народних депутатів і проведення повторних позачергових виборів.
10. Зажадати опублікування резолюція мітингу в районній газеті 28 травня ц. р. і передачі по місцевому радіомовленню.
Громада. – 1991. – № 3.
Про події в Носівці. На майдані біля...райкому
- Публікація в газеті «Громада» про події у м. Носівці у травні 1991 р.
В Носівці, тихій і забитій, сталось нечуване. На Першотравневій демонстрації підняли гасла: «Доки Носівка буде заповідником сталінізму?», «Годі диктатурних сотниченків і приходьків!», «Нестеренко – наклепник і лакей!» та інші.
А вчинили це директори шкіл № 4 М. С. Єфіменко (колишній секретар Носівського РК КПУ), № 2 Г. І. Музиченко та кілька вчителів.
Власть імущі отетеріли. Як? Хто посмів проти них слово сказати?! Члена райкому та обкому КПУ М. С. Єфіменка судили партійним судом на пленумі райкому партії. Не передбачили одного: на пленумі зачитали звернення трудового колективу заводу «Победит», підписане 328 робітниками на підтримку вчителів міської школи № 4. Але місцевій партократії це не прозвучало третім дзвоником. В знак протесту проти ганебного судилища М. С. Єфіменко подав заяву про вихід з партії. Наступного дня в «опальні» школи № 2 і № 4 нагрянула комісія міськвиконкому, і цього ж дня цей орган влади приймає рішення про звільнення з роботи згаданих директорів, як не відповідаючих посаді. Свавілля і беззаконня викликало обурення у носівчан. Пара народного гніву мала вирватись із під кришки місцевого тоталітаризму. І от нагода з’явилася.
20 травня учні школи № 2 зібралися біля райкому партії з плакатами і вигуками: «Геть руки від нашого директора!» На другий день у повному складі прийшла до «білого» дому школа № 4. Цього разу, крім учнів і вчителів, були й батьки. Вимоги ті ж самі. Не одну годину діти стояли під дощем, поки нарешті перший секретар В. Г. Сотниченко дозволила батькам зайти в райком.
А пристрасті розгоралися. 22 травня в Носівці було жарко: відбувся стихійний мітинг. Лунали вимоги не тільки поновити на роботі директорів шкіл, а й відставки перших керівників району. Учасники мітингу пішли в райком партії та райвиконком, щоб зустрітися зі своїми керівниками, але їх зустріли... порожні приміщення. Побували вони і вдома у Сотниченко та у Приходька. Але ті, як крізь землю провалилися. Лише містом пішли чутки, що у Сотниченко у відкритому гаражі побачили незареєстровану машину, знайшли 6 мішків цукру та 8 згорнутих килимів. Автору цих рядків у це не віриться, бо навіщо стільки добра одній людині?
23 травня відбулася сесія міськради, яка відмінила несправедливе рішення по відношенню до Єфіменка та Музиченка, а також звільнила з посад голову міськвиконкому М. Братицю та заступника А. Калину за власним бажанням останнього. Звільнили й інших членів виконкому, які голосували за незаконне звільнення директорів. Таким чином, «стрілочників» було покарано, але покарано справедливо: за безпринципність. Ті, хто їх надихав на це дійство, залишились у своїх керівних кріслах.
Директори обох шкіл почали попереджувальне голодування на центральній площі міста. За ці дні 9 тисяч носівчан поставили свої підписи під вимогами, які висунули Єфіменко і Музиченко.
24 і 25 травня голодування на площі продовжувалось. За цей час жоден з керівників району не знайшов можливим зустрітися з людьми. А от до провокацій вдавалися. Хто? Це керуючий справами райвиконкому М. Хакуда, колишній голова міськвиконкому М. Братиця, редактор газети «Під прапором Леніна» О. Нестеренко та деякі підіслані інші особи.
А 27 травня відбувся мітинг. Ніколи в Носівці не збиралося на центральній площі стільки людей. Йшов дощ. Переважна більшість виступаючих вимагала відставки перших керівних і осіб і редактора газети «Під прапором Леніна». Виступив і голова райвиконкому В.А.Приходько, але йому нічого було сказати людям. Мітинг пройшов бурхливо, але без пригод. Майоріли синьо-жовті прапори, чулося знайоме: «Ганьба!». Все це вже було в Чернігові у січні минулого року. Думається, що спектакль може повторитися: скинуть носівчани остогидлих начальників, а хто прийде їм на зміну? Адже система залишається.
А поки що Носівка бореться. І не за владу, як сказали в програмі УТ, а за звичайну людську гідність. 2 червня має відбутися санкціонований мітинг, а там, крок до загальноміського попереджувального страйку. Не відступає й носівська номенклатурно-партійна братія: викликали юристів, щоб ті визнали скликання позачергової райради сесії незаконним. Що ж прийом відомий: затягнути дійство, дати людям охолонути, а потім спустити все на гальмах.
Наш кор.
Громада. – 1991. – № 3.
Що трапилося в Носівці? Кінець «ковпака»
- Публікація у газеті «Молодь України» про події у м. Носівці у травні 1991 р.
Діти похапали піонерські сурми та барабани й пішли в райком партії захищати свого директора. Коли вчителі Носівської неповної середньої школи № 4 виглянули з учительської, теж приголомшені звісткою високого начальства про звільнення директора. М. С. Єфіменка, школа була порожня – діти вже йшли на повороті. Підслуховувати негарно, але як тільки вони під дверима вчительської почули лиху звістку й збагнули, що вчителі нічого не вдіють, стихійно рушили на демонстрацію. Коли дорослі бояться, наперед виходять діти – в них, хвалити Бога, насіння страху ще не проросло.
Школярів спробували завернути, але було вже пізно. Прорвало! Дорогою до дітей стали приєднуватися батьки. Оскільки ж від школи до райкому шлях довгий – близько шести кілометрів, та й новини в Носівці поширюються хутко – бездротовим радіо, то на майдан вийшов уже чималий гурт дорослих і дітей. А вимога була єдина: «Не чіпайте директора!» Їх зустріла міліція. Дві години під зливою чекали діти на прийом високого начальства. Зрештою, перший секретар райкому КПУ В. Г. Сотниченко прийняла невелику делегацію.
Наприкінці розмови вона зізналася, що М. С. Єфіменко своєю незалежною позицією заплатив їй чорною невдячністю за посаду другого секретаря райкому, на якій він донедавна працював, за квартиру і т. д. «Ах, то це у вас помста», – спалахнули батьки. Кажуть, що тоді Віра Григорівна заплакала.
Назавтра демонстрація після уроків повторилася, тільки приєдналися й учні школи № 2, адже їхнього директора Г. І. Музиченка теж виконком міської Ради незаконно звільнив з роботи. До юних демонстрантів прилучилися дорослі – робітники заводів «Победит», цукрового, інших підприємств. Головний лозунг уже був такий: «Геть мафію Сотниченко і Приходька!» (другий з них – голова райвиконкому, народний депутат УРСР). Влада перелякано мовчала.
Звирована юрба, не дочекавшись начальства, видавила двері в райвиконкомі, побила вікна в райкомі і вивіску райгазети «Прапор комунізму», яку небезпідставно звинувачують у, м’яко кажучи, необ’єктивності. А найзапальніші пішли до В. Г. Сотниченко додому (знайомий псевдореволюційний мотив). Хотіли подивитися, як живе перша дама району. Невтомні «експропріатори» виявили легкову машину без номерів та вісім скручених килимів. Що й казати, Вірі Григорівні не залишалося нічого іншого, як швиденько покинути межі керованого нею району – чи то в Чернігів, чи то в Київ кинулася вона шукати розради-поради.
А на майдані сіли й оголосили голодування директори шкіл. Їхні вимоги: визнання незаконним звільнення з роботи, скликання позачергової сесії міськради для вирішення питання про відставку голови М. Д. Братиці та його заступника А. М. Калини, відставка першого секретаря райкому КПУ В. Г. Сотниченко, голови райвиконкому В. А. Приходька і відкликання його з народних депутатів України, звільнення О. Г. Нестеренка з посади редактора райгазети і передання її у відання одного власника – районної Ради, створення незалежної комісії для розслідування зловживань.
Розпочався збір підписів. Коли директори хотіли залишитися й на ніч (щоб ніхто не закинув – мовляв, дома понаїдалися), діти заявили, що вони теж будуть біля них. Наступного дня підписів набралося близько п’яти тисяч, Тобто кожен третій житель Носівки (навіть коли рахувати й немовлят), висловився на підтримку «крамольних» директорів.
А в чому ж їхня провина? Офіційна причина – недоліки в трудовому вихованні. Це розшифровується так: школи відмовилися обробляти по 4 – 5 гектарів поля для забезпечення себе овочами. Так вирішили батьківські збори. «Наші діти не гірші київських, – заявили вони, – і замість оздоровлення дихати радіацією на поле не пустимо!» Вчителі ж виявили готовність принести по мішку картоплі, капусти, огірків з дому, коли вже райвиконком такий безсилий. Ця непокора і стала приводом для розправи.
А справжня причина ще глибше. Вона в самостійній позиції обох директорів. Г. І. Музиченко, наприклад, мав необережність взяти земельну ділянку біля садиб перших осіб району. Тож і ходять комісії в його школу – чи нема де недостачі, чи нема якогось ґанджу. А того, що один клас, бібліотека і їдальня змушені працювати в аварійних хатах, комісії не бачать. Натомість же, даруйте, туалет райкому партії збудований за кілька тисяч, бо лише кахляна плитка чого варта. Та й будівництво чотириповерхового адмінприміщення явно завчасне. Але ж комісії не це цікавить...
М. С. Єфіменко тринадцять років працював у партійному апараті. Запитання йому не з приємних: «Ви ж були заодно, а тепер протестуєте?»
Відповідь пряма: «За роки моєї партійної роботи є кілька моментів, за які мені соромно. Але коли я виходив з партії, запитав на пленумі якщо я принизив чиюсь гідність, завдав комусь прикрість – такі встаньте. Не піднявся ніхто. Та й на посаді другого секретаря я не мовчав. Протестував, наприклад, коли В. Г. Сотниченко заборонила в районі показ кінофільмів «Так жить нельзя» і «ЧП» районного масштаба». Таких епізодів, повірте, було немало».
Із заяви М. С. Єфіменка на пленумі райкому КПУ: «У районі під партійною егідою процвітає культ так званих «перших осіб», насаджується кругова порука, затискується критика, переслідуються небажані люди. Всі мої зусилля, спрямовані на протидію цим сталінським порядкам, виявились марними. А тому я вважаю неможливим своє подальше перебування в КПРС і заявляю про вихід з її рядів. Цим самим я також складаю із себе повноваження члена райкому і обкому Компартії України».
Хіба це можна було пробачити? Тож наступного дня посильна міськвиконкому принесла запрошення прозвітувати про стан трудового виховання. Прямо на ньому Микола Сергійович написав голові М. Д. Братиці – підготуватися за дві години неможливо, тому «передайте своїм хазяям, що екзекуція переноситься на завтра». Рішення міськвиконкому про звільнення обох директорів проте з’явилося. Обурених було багато, але коли б не діти, то все, певно, так би й потонуло в скаргах, комісіях, інфарктах переслідуваних і утвердженні ще більшої влади переслідувачів.
Коли я приїхав у Носівку, періщив дощ. Директори з пов’язками «Я голодую» та група підтримки стояли під готелем. Мою розмову з М. С. Єфіменком перебили школярі: «Миколо Сергійовичу, ми вам намет від дощу привезли!». Я запитав їх – чи ж правда, що самі додумалися на демонстрацію вийти? Подивилися похмуро – і ви, мовляв, не вірите і стали розповідати, який у них гарний директор – і підлогу в спортзалі настелив, і не кричить, і вчитися цікаво стало, бо вчителі між собою не лаються. Я записав їхні прізвища – Микола Грибок, Юра Павлюченко, Валентин Шелестюк, Олександр Пістунов з 9 «А» та Олександр Дмитренко з 6 «А».
А дорослі стали проштовхуватися зі своїми бідами. А. Т. Баклан: «Хотіла по міській подзвонити внуку та через демонстрації влада відключила зв’язок. Щоб у Київ не передали».
Н. М. Ковальчук із Червоних Партизанів: «Куди вже я тільки не зверталася, щоб хлів збудувати – матеріалів нема. Живу сама, допомоги чекати нізвідки».
В. М. Пивовар: «Пройдіть по вулицях Невського і Робочій – вже три роки розриті, бо газ ніяк не проведуть. А на будівництві в дочки Сотниченко день і ніч техніка гуде».
Кінця скаргам дочекатися не можна було. Довго стримувана хвороба вийшла на поверхню. А я пригадав, як владною рукою були придушені на Носівщині паростки оренди, бо надто великі гроші, як на думку райкому, заробили самостійні господарі. По одній історії справа дійшла навіть до Верховного суду УРСР. Судом збитки повернути можна, але ж не відновити розтоптані гідність і бажання працювати. А з трибуни член ЦК КПУ, перший секретар райкому партії В. Г. Сотниченко викривала не тільки екстремістів, відступників, націоналістів, а й навіть Горбачова та ЦК КПРС. І островом стійкості та мудрої політичної стабільності називався Носівський район. Але вже на цьогорічну першотравневу демонстрацію вчителі четвертої школи вийшли з лозунгом проти районної «мафії».
Розповідає вчителька Н. О. Кошова: «Ви не можете собі уявити, як страшно було йти з тим транспарантом. Бо ж ми живемо наче під ковпаком. А потім нас стали викликати в прокуратуру. Тому тепер ми вже піднімаємо і другий лозунг: «Доки Носівщина буде заповідником сталінізму?» Ми, вчителі, подали в райком заяву про створення страйкового комітету».
Я був на екстреній сесії міської Ради, що скликана була на вимогу 17 депутатів. Та коли надійшов час її відкривати, голова розвів руками – не вистачає, мовляв, чотирьох депутатів для кворуму. Давній прийом! Але люди, яких набилося повен зал Будинку культури, наполягли – звозьте тих «прогульників», ми зачекаємо. І добилися свого – директори вже можуть приступити до роботи. А як після такої ганьби працюватимуть перші особи району?
Носівка – найбільше село на Україні, як жартують жителі цього міста... Донедавна тихе і сонне. Навіть лекторів товариства «Знання» з Києва та Чернігова сюди не пускали – щоб, бува, не занесли «бацили екстремізму». Багато жителів райцентру працює в Києві – електричкою дві години їзди. А колгоспники теж політикою не спішили займатися. Все було надійно продумане в облаштуванні «ковпака». Але прорвали його діти. Вони дали добрий урок дорослим. Як брехню називати брехнею. Як кривду покірно не зносити. Як людьми бути – з гідністю і чистою совістю. Із спиною незігнутою і думкою власною.
Василь Чепурний (Влас. кор. «Молоді України»).
м. Носівка Чернігівської області.
Р. S. У неділю навіть дощ не розігнав багатолюдний мітинг. Голови звезли «представників колгоспного селянства», щоб показати городянам правильну лінію. Та й селянин тепер уже не той – мітинг підтримав вимоги відставки перших осіб району. Голодовку припинено. Сьогодні має відбутися відкрита сесія районної Ради народних депутатів.
Молодь України. – 1991. – 28 травня.
Джерело
Боротьба за незалежність України у 1989 – 1992 рр.: Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову. До 20-річчя створення Народного Руху України за перебудову: Зб. документів і матеріалів / Укр. інститут нац. пам'яті, Черніг. обл. держ. адм.; Черніг. громадськ. орг. ком. з підготовки та проведення заходів щодо відзначення 20-ї річниці утворення громадсько-політ. орг. Народного Руху України за перебудову; Упоряд.: С. В. Бутко, С. В. Соломаха. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2009. – 432 с. ISBN 978-966-533-413-2
Посилання
- http://resource.history.org.ua/item/0007674 БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ У 1989 – 1992 РР. : Чернігівська крайова організація Народного руху України за перебудову (2009)
- http://history.org.ua/LiberUA/978-966-533-413-2/978-966-533-413-2.pdf
