Козари: шлях через століття: Козари на межі першого тисячоліття
Козари на межі першого тисячоліття, або Про що свідчать археологічні знахідки
- Розділ книги Людмили Корженко «Козари: шлях через століття» – Ніжин: Видавець Лисенко М.М., 2024. – 136 с. ISBN 978-617-640-642-6
Історія села Козари сягає своїм корінням в сиву-сиву давнину, тобто, за висновками археологів, поселення на території сучасного села і поряд з ним існували ще до нашої ери. Найдавніші з них – епохи бронзи (2-ге тисячоліття до н. е.) та скіфського періоду (1-ше тис. до н.е.). Про це, очевидно, свідчили археологічні розкопки кінця 19-го і середини 20-го століть. В «Анкеті-довідці про село Козари, Козелецького району» за 1963 рік, складеної секретарем сільської ради Гриценком Петром Івановичем, є розповідь про те, що «до війни одним з місцевих вчителів були знайдені кістки доісторичної тварини (?) і передані в музей Харкова». Мабуть, це було в часи, коли Харків був столицею України.
В епоху бронзи господарства племен, що жили на території сучасної Чернігівщини, все більше набувають землеробського і скотарського характеру. З утворенням у Північному Причорномор'ї і Середньому Придніпров'ї державного об'єднання на чолі зі скіфами, наша область становила її периферію. Про це свідчать скіфські кургани та городища й на території Носівщини.
З часу появи на історичній арені східних слов'ян відомі вже землеробсько-скотарські племена, які в 2-5 століттях населяли басейни Десни, Остра та інших річок регіону. Адже водні артерії на той час мали виключне значення як оборонні рубежі, шляхи сполучення, а також як джерела продуктові і, звичайно, водні. І найцікавішими для нас виявились розкопки, що проводились на початку 21-го століття поблизу Козар. Так склалось, що відбулись вони завдяки будівництву дороги на Київ. Взагалі вона існувала дуже давно, поки в 50-х роках минулого століття не була прокладена відома всім нам траса з нашої столиці до Кролевця і далі, до сусідньої республіки (на той період).
приходиться немало працювати, щоб поетапно, маленькими кроками
наближатись до розуміння і бачення того, як жили наші далекі предки.
А до того всі шляхи з російських територій на захід ішли через Ніжин, Носівку і Козари. Останній шлях Кобзаря, як відомо, проходив саме так.
То чим же цікавими виявились розкопки? На площі близько ста квадратних метрів археологи віднайшли залишки семи будівель древніх слов'ян періоду так званої черняхівської культури. На підлозі одного з жител була особлива, виготовлена на гончарному крузі кераміка. Тут знайшли незвичайні пам'ятки з глини і бронзи, відкопали яму для збереження зерна, яка охайно вимазана зсередини глиною. Були й інші цікаві знахідки слідів хліборобської праці. Відкопане одне з жител постало перед археологами у недогорілих дубових конструкціях будівлі. Очевидно, поселення було знищене під час набігів кочового племені. Але те, що мало зустрічається господарського начиння, свідчить, що люди залишили своє поселення і знайшли прихисток в лісах. На одному зі знайдених прясел чітко видно знак сонця, який в далекому майбутньому буде використаний гітлерівською Німеччиною, увійшовши в історію фашистською свастикою. Взагалі, був зібраний багатющий матеріал, який доповнить пізнане.
А неподалік археологи ще мали дослідити поховання, скоріш це все-таки скіфський курган. З давніх часів він носить назву Павлишина могила. Про його місце знаходження розповідав на початку минулого століття вчений Русов в своєму «Описании Нежинского уезда». Даних про дослідження кургана немає, але існували перекази про трагічні долі тих, хто намагався його розкопати.
Археолог Юрій Машко розповідав журналістам, що понад 3000 відомих в Україні пам'яток історії і археології говорять про величезні простори поселення слов'ян періоду черняхівської культури 3-5 століть. Це вся лісостепова і частково степова частини України, Молдови та Румунії. Тобто від Прип'яті до Дунаю і від верхів'я Вісли до Лівого Дінця. Історія свідчить, що в давні часи наші пращури зуміли з окремих слов'янських племен і культур не лише консолідуватися у монолітні спілки – передвісники державності, а й залучити до цього процесу сусідні неслов'янські племена.
Як уже говорилось, на території сучасного села Козари в різні часи існувало кілька поселень, віднайдене археологами є одним з них. Правічні ліси поблизу села слугували джерелом життя ще для древніх людей. І, можливо, в майбутньому вченим відкриються стоянки, такі, як Мезинська поблизу Коропа, адже саме ліси і ріки давали змогу виживати нашим дуже далеким пращурам.
В давньослов'янський період, коли люди вже активно займаються землеробством і скотарством та об'єднуються у племена, перед ними стає нове, найактуальніше завдання – захист від набігів кочових племен. Тому дуже важливим стає вибір міс ця для поселення, яке б мало певний природний захист. Таким захистом були річки, на берегах яких з'являлись укріплення, а вже за ними були житла та господарські будівлі. Для багатьох древніх слов'ян Остер був надзвичайно важливим. Він починається з численних боліт в районі села Біловежі або Нової Білої Вежі (неподалік Бахмача) і тече в західному напрямку здебільш пологими низькими берегами і впадає в Десну біля міста Остер. Загальна довжина ріки становить 199 км, площа водного басейну 2,9 тис. км. кв.
