Сеник Микола Григорович
Микола Григорович Сеник (народився 1936 в Носівці — помер у листопаді 2016) — колгоспник, механізатор колгоспу імені Фрунзе, Герой Соціалістичної Праці (1973).
Життєпис
Закінчив школу і курси механізації при МТС.
З 1956 — в колгоспі ім. Фрунзе. Невдовзі очолив механізовану ланку по вирощуванню кукурудзи на зерно.
Механізована ланка М. Г. Сеника щорічно домагалася врожаю зерна кукурудзи по 90-100 цнт з гектара на закріпленій за ним 100-гектарній площі.
Герой Соціалістичної Праці
- Фрагмент нарису Григорія Бровка «Герої Соціалістичної Праці Носівщини» у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Сеник Микола Григорович народився в 1936 році в Носівці. Його дитинство припало на важкі воєнні та повоєнні роки, коли діти рано ставали дорослими і виконували дорослу працю поруч зі старшими без жодних поблажок. Після закінчення школи і курсів механізації при МТС він прийшов працювати в Носівський колгосп ім. Фрунзе в 1956 році. Працював уміло і добросовісно, тому невдовзі йому довірили очолити механізовану ланку з вирощування кукурудзи на зерно. Працюючи дружно і злагоджено, не рахуючись із власним часом, молодіжна ланка вже незабаром показала себе однією з найкращих в області, а потім – і найкращою. Врожаї кукурудзи на фрунзенських полях, де працювали Микола Сеник, Григорій Губарь, Микола Бедуха, Микола Яковенко та інші механізатори, були одними з найвищих на Чернігівщині.
Держава високо оцінила працю Миколи Григоровича. Він неодноразово був відзначений як переможець соціалістичного змагання, ударник п'ятирічок. А потім його груди прикрасили два ордени Леніна, найвищі нагороди Радянського Союзу, та золота медаль „Серп і Молот” Героя Соціалістичної Праці у 1973 році.
І надалі фрунзенські механізатори працювали вміло і наполегливо. Виправдовуючи своєю працею високі нагороди, 1977 року їхня механізована ланка виростила по 110,6 центнерів кукурудзи з гектара на площі 110 гектарів.
Понад сорок років свого життя віддав Микола Григорович праці на колгоспних полях, вирощуючи високі врожаї, організовуючи на працю і ведучи за собою товаришів, а потім – передаючи свій багатий досвід молодшому поколінню.
Господарі на батьківській землі
- Джерело: Лариса Комар: Господарі на батьківській землі, Сільські Вісті, 1 серпня 2017
Сім'я Віталія та Антоніни Сеників із Носівки, що на Чернігівщині, схожа на тисячі інших. Самі вони і їхні батьки сповідували цінності радянської доби, а от син уже перейнявся духом і прагненнями незалежної України. Однак і старших, і молодших завжди гуртувала найбільша селянська чеснота — любов до землі.
НАВПРОТИ їхнього обійстя на околиці Носівки був колгоспний двір, у якому свого часу вирувало життя. Батько Віталія Микола Григорович більшу частину року практично днював і ночував за кермом трактора чи комбайна. Він просто жив полем. Узимку, коли мав відпустку, все одно вставав разом із півнями і «відпочивав» не у власному дворі, а в колгоспній майстерні: готував техніку до сівби. Не те щоб не довіряв механікам, просто вважав, що має власноруч перебрати кожний механізм до детальки. Коли йому зауважували, чи варто, віджартовувався, мовляв, живу ж по сусідству з колгоспом: взувсь і не зогледівся, як чоботи самі перейшли дорогу.
Його працю гідно оцінили — за високі показники у вирощуванні кукурудзи ланковий механізованої ланки колгоспу ім. Фрунзе Микола Григорович Сеник був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Зірка Героя давала цілу низку преференцій: позачергове придбання автомобіля, путівки на відпочинок, vip-зали на вокзалах, якими він жодного разу не скористався. «Я навіть не уявляю, — відмахувався, — як там себе поводити». Йому пропонували гроші, щоб продав чергу на «Волгу» чи «Жигулі». Та де там! Своєю пільгою користався, аби вибити поза чергою для колгоспу якусь дефіцитну техніку: новітнього комбайна, трактора… Якось із Гомеля три доби сам переганяв трактор, два причепи і плуг. Утім, мав передовик пристойну зарплату, премії, які складав «на книжку». На себе не тратив — усе життя проходив у кирзових чоботях і тішився, що троє його дітей — Тетяна, Галина і Віталій матимуть непоганий старт для самостійного життя. Проте держава обдурила трударя — інфляція «з'їла» 30 тисяч радянських рублів, водночас перекресливши його старання і великі надії.
Микола Григорович був безкорисливою і скромною людиною. Таким і залишився до останніх днів життя. Помер Герой праці торік у листопаді, не доживши кілька днів до свого 80-річчя. Коли труну опускали до ями, на небі раптом з'явилися дві веселки, неначе віншували: світлій людині — світла пам'ять…
Віталій почав господарювати на землі ще разом із батьком: коли розпались колгоспи, Миколі Григоровичу дістались вісім гектарів при розпаюванні. Сіяли цукрові буряки і накопували по 700 центнерів із гектара. Сусіди довірили знаному хліборобу і свої паї. Тільки-но у фермерів розширились горизонти, як плани довелося змінювати — у районі припинив роботу цукрозавод, а возити корені за тридев'ять земель — собі на збиток. Вирощували ячмінь, пшеницю, кукурудзу. Маючи корми, розводили свиней.
Коли вирішили збільшити поголів'я, надумали придбати під свинарник колгоспний корівник, що навпроти їхнього двору. Щоправда, на той час його вже обнесли до цурки — залишилися тільки стіни в заростях бузини. Відремонтували це приміщення, потім побудували ангар для зберігання врожаю, відтак з'явилася можливість розширити площу орендованих земель. Нині у Сеників 200 гектарів.
Коли у Віталія і Антоніни народився син, бабуся попросила назвати на честь діда — Миколкою. А він ще й усі дідусеві риси успадкував: чесність, порядність і любов до землі. Управляти трактором навчився змалечку, працював у полі. Цього року хлопець закінчив юридичний факультет НАУ і повернувся до рідної Носівки — підставив батькові плече. У гарячу пору їм допомагають ще четверо-п'ятеро чоловік. Антоніна Олексіївна, перш ніж нести своїм хлопцям у поле обід, телефонує: «Скільки вас там сьогодні?» Бо ж хіба можна хліборобів ділити на своїх і чужих, каже.
— Правда, що день у полі рік годує, — каже Віталій. — Торік, коли молотили кукурудзу, кілька діб із сином не ночували вдома. Прибігали вдосвіта на годинку-півтори покуняти у веранді на дивані — й знову до роботи. А коли з усім впоралися — такі щасливі були, що словами не передати! Як не стомилися, а від переповнених почуттів не могли заснути. А на ранок випав сніг. Густий, лапатий. Осінь нагадала і про скору зиму, і про те, що не за горами — новий засів...
