Газифікація Носівського району
На початку 1960-х років на території району велась активна геологічна розвідка, внаслідок якої поблизу сіл Мрин, Плоске були виявлені грунти, придатні для зберігання природного газу. Невдовзі там було споруджено і запущено в експлуатацію підземне газове сховище, яке з притаманною радянській владі секретністю, назвали Червонопартизанським.
Уже у середині 1970-х, стараннями голови місцевого колгоспу «Маяк» П. Кононенка першим у районі і одним з перших у Чернігівській області було газифіковано с. Лихачів. Будівництво підвідного газопроводу, газорозподільної станції (ГРС), газопроводів розподільчих мереж і газифікація всіх будинків у селі були виконані за рахунок колгоспу.
Згодом, від Лихачівської ГРС газ отримали і у с. Хотинівка.
Від ГРС на території компресорної станції почалася газифікація сіл Мрин і Плоске.
В середині 1980-х природний газ прийшов і у Носівку. Після спорудження Носівської ГРС та газорозподільного пункту №1 (ГРП-1) у центрі міста, взимку 1985-86 років опалювались перші 13 житлових будинків.
Від Носівської ГРС наступного року почалося будівництво газопроводу високого тиску до сіл степової частини району. У підсумку, від цього газопроводу були газифіковані села Степові Хутори, Шлях Ілліча (Яблунівка), Червоні Партизани (Володькова Дівиця) з навколишніми селами, Відрадне, Карабинівка, Тертишники, Ясна Зірка.
Газові мережі, споруди на них та побутові газові прилади, кількість яких постійно збільшувалась, потребували належного обслуговування. До 1990 цим займалися фахівці Носівської дільниці Ніжинського міжрайонного виробничого управління газового господарства (МВУГГ). Ця дільниця існувала ще з часів, коли у районі населення користувалося лише зрідженим балонним газом. Керував дільницею І. Пономаренко.
У 1990 році на базі Носівської дільниці було створено Носівський район газопостачання та газифікації (РГГ), який очолили начальник О. Сичов і інженер І. Пономаренко. Крім прямих обов’язків з експлуатації газового господарства, Носівський РГГ почав займатися й газифікацією.
У 1991 році у Носівське РГГ реорганізували в Носівське управління з газопостачання та газифікації (УГГ), головним іженером його став О. Кучинський а з 1995 року – О. Кононенко. До складу Носівського УГГ увійшла Хотинівська дільниця.
Тим часом у 1993 році, стала до ладу Коломійцівська ГРС, що відкрило можливість газифікувати південну частину району. Першим від цієї ГРС газ отримало с. Рівчак-Степанівка. А згодом села Коломійцівка, Калинівка, Софіївка, Макіївка, Пустотине.
Від Лихачівської ГРС з’явилась можливість газифікувати села Селище, Роздольне, Киселівка, Адамівка, Держанівка.
Значна частина міжселищних мереж району і розподільчих газопроводів у населених пунктах будувалась за рахунок колгоспів (КСП). Після їх реорганізації темпи газифікації дещо знизилися, але збудованого у попередні роки цілком вистачало для газифікації майже всіх населених пунктів району.
У вигідному становищі перебувала і Носівка. Газифікація північної частини міста відбувалася від газопроводу середнього тиску до заводу «Побідит», а південної частини - від газопроводу середнього тиску до «Цукрового заводу». Починаючи з другої половини 1990-х років набуло поширення кооперативне будівництво вуличних газопроводів. Поштовхом для цього стало запровадження Носівським УГГ одним з перших у області одноступеневої схеми газопостачання і першими в області будівництво газопроводів з поліетиленових труб.
Разом з цим, у Носівському УГГ під керівництвом головного інженера О. Кононенка була створена проектно-конструкторська група, що дозволило всі види робіт (проектування, будівництво, експлуатація) виконувати одним підприємством. На піку робіт з газифікації Носівське УГГ налічувало близько 200 працівників.
У підсумку, до середини 2000-х майже всі населені пункти району були газифіковані.
