Репета Петро Євгенович
Петро Євгенович Репета — вчитель праці в Носівській восьмирічній школі № 7.
Керівник гуртків «Умілі руки», «Юний технік» в СЮТ (1970-і)
Мав дві вищі освіти і невичерпну енергію та любов до життя
- Зі спогадів про Носівську восьмирічну школу №7 Галети Лариси Трохимівни. Джерело: «Носівська восьмирічна школа № 7 (Чмиховська)» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.
Незмінним директором працював Тихий Йосип Якович. А ось його помічником в усіх справах був Репета Петро Євгенович. Він міг зробити все і замінити всіх, бо мав дві вищі освіти і невичерпну енергію та любов до життя. Читав історію, географію, креслення, образотворче мистецтво, музику і в усіх класах вів уроки праці в майстерні. Він мав «золоті» руки і чуйне серце. А скільки він вів гуртків у позашкільний час! Він навчав учнів різьбленню по дереву, випалюванню, моделюванню. І на кожній районній виставці учні школи одержували грамоти, призи і подарунки за свої майстерно виготовлені вироби. Біля школи, під його керівництвом був посаджений сад. Поруч були шкільні городи та дослідні ділянки. Був закладений малинник, посаджено багато кущів смородини. Учні із задоволенням працювали і відпочивали. Вечорами в школі теж було гамірно. Одні учні приходили до Петра Євгеновича на заняття гуртків технічної творчості, різьби по дереву і випалювання, інші – на предметні гуртки та гурток художньої самодіяльності. Учні із задоволенням співали у великому шкільному хорі, яким керував Петро Євгенович. Школа завжди займала призові місця на районних виставках та конкурсах, учні одержували грамоти та цінні подарунки. А Петро Євгенович за це заохочував своїх гуртківців – влітку водив їх у туристичні походи по місцях бойової слави, історичним місцям, провів кількаденну експедицію до Київського водосховища. Учні жили в наметах, навчилися варити уху, різні страви, плавали по морю. А вечорами вчитель розповідав їм безліч цікавих історій, які він знав. В школі був музей старожитностей, які з великою любов’ю зібрав вчитель. Петро Євгенович навчав учнів бачити в кожній людині щось хороше і сам був ідеалом для своїх вихованців.
Про мого найулюбленішого вчителя
- Джерело: Василь Кияниця: ... про мого найулюбленішого вчителя ..., 28 березня 2018
Нарешті, про мого найулюбленішого вчителя – Петра Євгеновича Репету. Він вів у нас уроки праці. Багато чого, що умію і дотепер, мене навчив саме Петро Євгенович. Це не тільки роботи із деревом і металом, а й макетування, ремонти, виготовлення виробів. Адже він постійно вів при школі гурток і я «пропадав» на тому гуртку увесь вільний час. Аби заняття могли бути вночі, то я і вночі на них би був.
Скільки із моїм мудрим наставником було виготовлено різних експонатів для виставок! При їх виготовленні доводилося вперше знайомитися із різними матеріалами, фарбами, клеями. Мене і до сьогодні бентежить легкий запах розчинників, ефіру, ацетону (у доброму розумінні). Те, чому навчав нас мудрий фронтовик П. Є. Репета – воно залишилося на все життя. Та, врешті, і стало моїм життям. Адже за роки через гуртки у СЮТ пройшли тисячі наших діточок, юнаків і дівчат і всі чомусь навчилися, так само, як і я колись.
А ще Петро Євгенович водив нас у краєзнавчі походи рідним краєм. Запам'ятався похід у так зване «Городище». Я був у сьомому класі. Хто не знає, «Городище» знаходиться у лісі між північною Носівкою і Плоским. Колись у сиву давнину воно було обнесено земляним валом із частоколом. Діаметр валу, по пам'яті, не менш кілометра. У бік Чернігова у валу були «чернігівські ворота», а в бік Києва – «київські».
Металошукачів у нас тоді, звісно, не було, а були виготовлені нами «щупи» із міцного металевого дроту, загострені на кінці. Ми їх навгад втикали у землю і слухали звук. Якщо «шуп» на щось натикався, ми бралися за лопату. Було дуже багато черепків із глиняного посуду. Якісь складалися у частини посуду, якісь – ні. Нам, старшокласникам восьмирічки, ці розкопки були неймовірно цікавими, а Петро Євгенович все розповідав і розповідав про доісторичний період, бронзовий вік, Київську Русь… Ці імпровізовані його уроки були варті десятків подібних в умовах класу.
І головна сенсація того походу до «Городища». У районі «київських воріт» мій шуп наштовхнувся на щось металеве. Глибина була сантиметрів 50-60. Почав обережно розкопувати. Спершу був звичайний собі чорноземний грунт, а потім він почав ставати синьо-зеленим. Підійшов Петро Євгенович: «Вася, обережніше! Там щось є мідне, або бронзове!». Почали грунт розгрібати руками і у вже зовсім синій грудці виявився бронзовий наконечник стріли! Справжній наконечник, справжньої стріли! Розповідь учителя про те, що тут було поселення наших предків – підтвердилася знахідкою! Хтось запитав: «А чому воно синє?». Петро Євгенович пояснив, що за тисячу років перебування наконечника у грунті, він окислювався і грунт просочувався окислом міді – мідним купоросом. Відбулася дифузія.
Отут тобі все: і історія, і фізика, і хімія, і географія. Ми всі тоді на практиці відчули зв’язок усіх наук і що вчителі у школі нам не «казочки розповідають». Про Петра Євгеновича Репету і його всебічні обдарування можна розповідати і розповідати. Це був рідкісний вчитель, вчитель від Бога! Він чудово малював і вчив нас малюванню, він чудово грав на баяні, гітарі, балалайці, мандоліні – на всьому, що було у школі. Грі на баяні він навчив і мене.
А в Вітчизняну війну він був снайпером. Як ми не допитувалися скількох він фашистів вбив – він завжди переводив розмову на щось інше. Проте у шкільній майстерні без ніяких сейфів і сигналізацій постійно була дрібнокаліберна гвинтівка. У кутку стояла. Можна тільки уявити яке нам було свято, коли Петро Євгенович хитро примружуючись казав: «дістав трохи патронів, то завтра постріляємо». Як ми чекали того «завтра»! Адже навчатиме стріляти справжній снайпер! Маю сказати, що і тій справі він навчив на все життя.
Нема Вчителя давно. А тоді, коли я став директором СЮТ, я запросив його вести гуртки від СЮТ. Я його ніколи не перевіряв. Я знав як він працює. Через роки зроблю висновок: як добре, що у ті часи не було ніяких методкабінетів із своїми методистами! Вони б такого Вчителя зіпсували б неодмінно! Бо його методи і форми не влізли б ні в які рамки і трафарети. А відтак – караул! Вчить як попало! Встановлених стандартів і міністерських програм не дотримується! І то байдуже, що він був розумніший за всіх тих «укладачів» програм і розробників форм і методів…
