Шейнін Семен Альтерович
Семен Альтерович Шейнін (народився 25 грудня 1907, за новим стилем 7 січня 1908 в селі Держанівка — помер 14 жовтня 1994 в Москві, Російська Федерація) — радянський кінооператор. Член ВКП (б).
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчив Державний технікум кінематографії (нині ВДІК) (1932). З 1937 року — оператор-постановник кіностудії «Мосфільм». У 1942-1945 роки працював фронтовим оператором. Дружина - А. А. Ованесова.
С. А. Шейнін року. Похований в Москві на Троєкурівському кладовищі.
Син - оператор Віктор Семенович Шейнин.
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Орден Вітчизняної війни II і I ступеня.
Родом з Держанівки: кінооператор Семен Шейнін[ред. | ред. код]
- Автор: Микола Шевела, краєзнавець
Сьогодні як професійні історики, так і краєзнавці все глибше вивчають історичне минуле нашого народу. Вони заглиблюються у науковій роботі до минувшини кожного містечка, села і навіть окремих хуторів.
Тема мого дослідження стосується історії населених пунктів колишньої Держанівської волості, територія якої займала значну площу Козелецького повіту. Щодо населення, мусимо зазначити, що корінними жителями були завжди українці. За кількістю у селах волості нараховувалось у різні часи 10 – 12 тисяч осіб. Щодо станового складу жителів, то за приклад можна взяти дані 1882 року, коли у волості було біля 7 тисяч козаків, колишніх селян – 2984 особи, до 1 тисячі державних селян, 150 дворян, 66 осіб належали до духовних, 116 міщан та інші.
Не дивлячись на те, що у волості не було містечок, а тільки села, «дєрєвні» і хутори, тут проживало у 1882 році більше 130 осіб єврейської національності. Займались єврейські сім’ї переважно торгівлею. Закуповували у селян молоко, скот, хліб, а найбільше перепродували тютюн, оскільки у волості популярним було вирощування цієї культури. Деякі євреї займались ремеслом. Дехто брав в оренду землю, та потім знову ж таки передавав її в суборенду.
Століттями дискутувалось в імперії питання про умови проживання євреїв у сільській місцевості. Слушним це питання виявилось і для Держанівської волості. За указом Катерини ІІ Чернігівська губернія (1791 р) входила в межу осідлості, де могли постійно проживати євреї, проте мали обмеження щодо переселень та заняття торгівлею в інших місцях.
У 1804 році з’явилось положення про євреїв-землеробів, проте знову залишились великі застереження і лише у 1835 році уряд прийняв положення про право кожного єврея перейти у ранг землеробів і переселятись до таких общин.
На території Держанівської волості євреї оформили в оренду землю дрібного поміщика Климентія Мамсіна, який проживав у селищі. Цей договір на 170 десятин землі був укладений 12 листопада 1847 року. Крім землі, євреї оформили в оренду хутір Сороки, який належав поміщику, та перейменували його на свій лад – Мамсуль.
Ось за таких обставин і почали євреї заселяти Держанівську волость. У 1863 році в хуторі нараховувалось 86 жителів, був обраний староста та організовано хедер.
Далі життя євреїв волості було таким же, як і на інших територіях, знову обмеження щодо переселень. Вбивство царя Олександра ІІ та погроми 1881 року викликали нову хвилю застережень, ввели так звані «майские правила», тобто «тимчасові» правила, за якими ввели нову заборону для поселення євреїв у сільській місцевості.
Це був, так би мовити, вступ щодо розгляду питання про знаних євреїв Держанівської волості. А питання стосується народження безпосередньо у Держанівці двох визначних особистостей, євреїв за національністю – Анатолія Наумовича Рибакова (Аронова), який відомий всьому світові як письменник і лауреат Сталінської та Державної премій колишнього СРСР і, поки що маловідомого для нашої області, Семена Альтеровича Шейніна.
У списку визначних людей Чернігівщини прізвище Шейніна фігурує, проте матеріалів про нього як про уродженця Чернігівщини, ми не знаходимо.
Отже, коли стало відомо, що він народився у Держанівці, ми розпочали більш детальне дослідження.
Семен Альтерович Шейнін народився 7 січня 1908 року у селі Держанівка тоді Козелецького повіту Чернігівської губернії у єврейській родині. Він заслужений діяч мистецтв Російської Федерації, відомий кінооператор, член спілки кінематографістів СРСР , нагороджений трьома бойовими орденами .
Архівних джерел про єврейські сім’ї Козелецького повіту, на жаль, замало, щоб аналізувати історію родини Шейніних. Та все ж таки за відомостями про євреїв повіту, складеними після 1882 року, дізнаємось, що родина Шейніних походила із міщан міста Шклова Могильовської губернії.
До Держанівки Шейніни прибули ще у 1862 році, мабуть, за положенням 1835 року про євреїв-землеробів. Проте у списках общини хутора Мамсуль вони не зазначені. А вже станом на 1883 рік сім’я Шейніних складалась із голови родини – Абрама-Янкеля Лейбова Шейніна – 49 років, його дружини Хаї Ароновни – 48 років. У сім’ї на той час було двоє дітей: Алта – 14 років та Ітла 11 років. Як зазначено у відомостях, Шейнін «состоял на службе» в економії місцевого поміщика Пашковського, де і працював за договором.
Матеріалів про умови продовження договору ми не знаходимо, та Пашковський згодом продав землю і винокурний завод новому землевласнику Івану Євстратовичу Хархуну. Мабуть, Шейніни влаштовували нового поміщика, тож сім’я залишилась у Держанівці.
Анатолій Рибаков у своїх «Воспоминаниях» згадував, що у Держанівці проживало багато родин євреїв, з якими спілкувались його батьки. Отже, сім’я Шейніних належала до цього переліку, оскільки Семен Шейнін народився саме тут у 1908 році. Окрім Шейніних, у поміщика працював інженером-технологом і Наум Борисович Аронов. Він Проживав він разом із дружиною Діною і двома дітьми – Анатолієм, 1911 року народження та Раїсою, 1912 року народження, в окремому будинку на території економії поміщика.
За положенням 1882 року у сільській місцевості могли проживати євреї учителі, лікарі та молодший медичний персонал, що закінчили навчальні заклади. Саме за таких умов у 1904 році до Держанівки приїхав на посаду фельдшера Абрам Беркович Еттінген, який закінчив Чернігівську фельдшерську школу. У його сім’ї народились дочка Агнесса (1911 р.н.) та син Мойсей-Михайло (1913 р.н.).
Окрім того, у Держанівці проживала сім’я Берка Ароновича Соркіна, яка переїхала до села у 1865 році із Гомеля, а також молода сім’я Мойсея Насановича Новаковського із Прилук. У цих сім’ях було по 4-5 дітей.
Отже, до 1917 року у Держанівці проживало декілька єврейських родин. У списках жителів села після революції ми вже не знаходимо ні Аронових, ні Шейніних, ні Еттінгена.
Про родину Анатолія Рибакова відомо, що у 1917 році вона переїхала до Сновська, де жили батьки матері Рибакова, а потім до Москви. Фельдшер Еттінген опинився у місті Бар на Вінничині. Дочка навчалась у медінституті, як «зауряд-врач» була на фронті у складі 27-ої роти медпідсилення, потрапила в оточення, де і загинула. Довгий час не міг знайти Абрам Беркович і сина, який воював на різних фронтах.
Обставини, за яких виїхали із Держанівки Шейніни, поки що нами не установлені. У 1928 році Семен Шейнін вступив до державного технікуму кінематографії у Москві, який пізніше отримав назву ВГІК. у 1932 році він закінчив кінооператорське відділення. З 1931 по 1934 рік працював асистентом оператора, другим оператором Московської кінофабрики «Союзкіно/союзфільм». Потім протягом року служив у Червоній Армії. Після повернення з армії, з кінця 1934 по червень 1941 року працював оператором Москіно комбінату/кіностудії «Мосфільм».
Довоєнний творчий доробок Семена Шейніна як кінооператора становив всього 3 художніх фільми: «Зорі Парижа», «Подкидыш», «Приключения Корзинкиной», хоча на той час фільмів знімалось не так багато.
Коли грянула війна, Шейніна мобілізують на фронт та призначають фронтовим кінооператором. Спочатку був у складі Центральної об’єднаної кіностудії, потім з грудня 1942 року в кіногрупі Воронезького фронту. З березня 1944 року – оператор 1-го Українського фронту. З серпня 1945 року Шейнін служив оператором Далекосхідного фронту.
Семен Шейнін був одним із 250 фронтових кінооператорів, які знімали хроніку на всіх фронтах. Із 250 кожен 5-й загинув, майже кожен із тих, що вижили, був поранений або контужений. Кінооператори майже завжди були на передовій. Там не передбачались дублі чи ще якісь повтори, вони були і операторами, і режисерами, і сценаристами. Робота кінооператора була завжди пов’язана з ризиком. Камера, а це були в основному американські апарати «Аймо», заводилась, як будильник, пружиною всього на 30 секунд, зйомки вистачало на 15 метрів плівки, а в касеті було 30 метрів. Треба було виходити на зйомку з повними кишенями та сумками плівок. Як згадує кіноператор Школьніков, вони завжди знаходились разом із солдатами «лезли очертя голову в самое пекло боя, чтобы снять настоящую войну». Як правило, виїздили на передову автомобілем з буржуйкою, вели зйомку по двоє. Тут же в автомобілях обробляли плівку і доставляли в кіногрупи матеріал відразу. Хроніка потрібна була своєчасно.
Не будемо перераховувати усі епізоди, які доводилось знімати Шейніну, проте хочемо підкреслити, що він у званні інженер-капітана дійшов до Берліна. Довгий час працював у танкістів Кравченка, а потім Рибалка на 1-му Українському фронті. В одному із боїв під час нальоту ворожої авіації був підбитий танк, у якому знаходився Шейнін з апаратурою. Він був поранений, та все ж таки зберіг апаратуру і відзняті матеріали. Після лікування знову повернувся до складу кіногрупи 1-го Українського фронту.
Під час війни нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ-го ступеня (1944 р.) та орденом Червоної Зірки (1945 р.). Документальні кіноматеріали, відзняті оператором Шейніним, увійшли до фільмів «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.), «Берлін» (1945 р.), «Звільнення Чехословаччини» (1946 р) та «Великая Отечественная» (1978 р). Щодо кінофільму «Битва за нашу Радянську Україну», знятого Олександром Довженком, слід підкреслити, що він демонструвався у 27 країнах світу. Краще всього навести рядки газети «Вечерняя Москва» від 26 жовтня 1943 року: «Вчора в 13 кінотеатрах Москви розпочалась демонстрація фільму «Битва за нашу Радянську Україну». За перший день кінокартину продивились більше 100 тисяч чоловік».
За цю роботу Олександра Довженка нагородили орденом Червоного Прапора, його ім’я занесли в книгу пошани студії. Потім за кіноповість «Україна в огні», яку прочитав Сталін, творча діяльність Довженка призупинилась на 5 років.
Після війни Семен Альтерович Шейнін повернувся на кіностудію «Мосфільм», працював до 1979 року. Знімав фільми «Учитель » (1952 рік), «Анна Каренина» (1953), «Свадьба с приданым» (1953), «Аттестат зрелости» (1954), «Крылья» (1956) (головний оператор), «Заре навстречу» (1960) – оператор постановник, «Выстрел» (1966) та інші. З 1967 року займався відновленням старих фільмів. У 1988 році Семен Альтерович отримав звання заслуженого діяча мистецтв РСФСР. С. А. Шейнін помер у 1994 році на 86-му році життя.
Під час навчання Шейнін познайомився зі студенткою А. А. Ованесовою, яка навчалась на кінорежисерському факультеті. Вона закінчила ВГІК також у 1932 році. Згодом вони одружились. Арша Амбарцумовна Ованесова, уродженка Баку, яка стала відомим кінорежисером документального кіно. Крім того, довгий час працювала викладачем ВГІКу.
Ованесова створила багато режисерських робіт та сценаріїв. Випускала кіножурнал «Піонерія». Вона – заслужений діяч мистецтв РРФСР (1947 р.), лауреат Державної премії СРСР (1950 рік) та Міжнародної премії миру (1950 рік), нагороджена 2-ма орденами.
На жаль, подальшу творчу діяльність Ованесової зупинила у 60-х роках минулого століття тяжка хвороба. Померла Арша Амбарцумовна 6 травня 1990 року на 83-му році життя.
У сім’ї Семена Шейніна народилось двоє синів – Віктор та Ігор. Віктор Семенович Шейнін пішов шляхом батьків, став знаменитим кінооператором. З 1973 по 2011 рік зняв майже 40 художніх фільмів, серед яких «Версия полковника Зорина», «Гардемарины вперед», «Кадеты», «Пираньи». Як і батьки, отримав звання Заслуженого діяча мистецтв Російської Федерації. На жаль, у 2014 році зупинилось його серце. Захоронені Шейніни та Ованесова у Москві на Троєкурівському кладовищі. Молодший син Ігор працював геологом, проживає в Москві.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
- Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО). – Ф.Р.127. – Оп.17. – Спр. 4530. – Арк.1.
- ДАЧО. – Ф.Р.127. – Оп.14. – Спр. 4352. – Арк.12-13.
- ДАЧО. – Ф.Р.127. – Оп.14. – Спр. 4352. – Арк.24.
- ДАЧО. – Ф.Р.127. – Оп.10. – Спр. 3073. – Арк.4-5.
- ДАЧО. – Ф.Р.127. – Оп.17. – Спр. 4086. – Арк.1-2.
- ДАЧО. – Ф.Р.127. – Оп.18. – Спр. 651. – Арк.326, 373.
- ДАЧО. – Ф.Р.127. – Оп.21. – Спр. 1999. – Арк.2-4.
- Довженко О. Щоденникові записи. 1939-1956 / Олександр Довженко. – Харків: ФОЛІО, 2013. – С. 271.
- Рыбаков А. Роман-воспоминание / Анатолий Рыбаков. – Москва : Вагриус, 1997. – С. 5.
