Спогади вчительки Ткаченко Паші Григорівни

Спогади вчительки Ткаченко Паші Григорівни

«Спогади вчительки Ткаченко Паші Григорівни» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.

Цьогоріч виповнюється 60-річчя з дня закінчення Носівської цукрозаводської школи, нині – Носівської ЗОШ I-III ст. №2.

Літа біжать, а спогади душевні теплі залишились. Я й до цього часу горджусь своєю школою, яка дала путівку в життя всім двадцятьом випускникам 1952 року, VI післявоєнному випуску.

Після закінчення сільської початкової школи в селі Ясна Зірка, пішла на навчання в 5 клас 1946-1947 н/р. тоді школа мала назву Носівська с.ш.№2 при цукрокомбінаті. Зарахували нас, учнів навколишніх сіл, навіть із Степанівки і Перебудови Бобровицького району, до 5-а класу. Налічувалось нас десь 25 учнів. Класним керівником була Оксимець Любов Сергіївна.

Другі-п'яті класи навчалися у невеликому приміщенні, в якому також знаходилася квартира вчителя історії та шкільна бібліотека. Цей будинок зберігся і до цього часу; в ньому нині Храм Божий.

Ходили до школи пішки чотири кілометри, хоч уже була до села бруківка, якою возили возами цукровий буряк. Коли, бувало, хтось змилується та й підвезе дітлахів. Машин в той час було дуже мало.

Взимку було особливо важко, бо зими лютували морозні і дуже сніжні. Заметами доводилося долати дорогу не один раз до храму науки, бо хотілось учитись. З трепетом в серці згадую вчителів, хто віддавав свої знання, вміння і душевну теплоту нам, дітям, які зазнали голоду й холоду під час війни і в повоєнні роки. Та ми вміли долати труднощі, бо вірили в світле майбутнє.

Наш класний керівник, Любов Сергіївна, навчала російської мови та літератури. Цікаво розповідала, часто давала нам щось записати, бо підручників не вистачало, або давала свій підручник з літератури, щоб ми – однокласники, могли вдома зібратися й почитати твір, чи вивчити вірш напам’ять Вчителька й зараз ніби стоїть перед очима така лагідна, спокійна, врівноважена.

На все життя прищепив любов до географії Петро Михайлович Бабічев. Це вчитель від Бога! Як цікаво проводив він уроки, найчастіше мандрували ми по карті, як фізичній, так і політичній (країнами світу). Як тільки навчилися користуватися компасом — так одразу ж і вирушили на екскурсію. Вчитель заходив на урок з журналом і обов’язково вимагав, щоб черговий учень приготував до уроку потрібні карти. Як відкрив двері — одразу усмішка і обов’язково якась цікавинка. Потім біля карти ми відповідали, визначали довготу і широту по меридіанах і паралелях. Я й до цього часу тримаю біля себе карту світу, бо слухаючи останні новини одразу відшукую цю країну на карті.

Ще згадуються уроки фізкультури, які вів Гурин Віктор Якович (колишній військовий). До уроків щодня зарядка, чудові вправи, уроки фізкультури насичені змаганнями, чіткими командами, маршами.

Після закінчення 7 класів, отримавши свідоцтво, (екзамени складали майже з усіх предметів), поступали до 8 класу без співбесіди. Але навчання було платне (по 150 крб. за 8-10 класи). Тому нас набралося всього 20 чоловік, і я була єдиною ученицею в класі з усього мого села. Тепер класним керівником була Діденко Олександра Василівна, котра викладала хімію. (До речі випускниця 1937 року Носівської с.ш. №1, першого випуску 10-го класу.). Вона була вимогливою, але справедливою, з почуттям гумору. В той час учням заборонялося ходити на вечірні сеанси в кіно або на танці. Вчителі чергували, слідкуючи за дотриманням порядку. Олександра Василівна не соромилася зайти до зали кінотеатру і назвати прізвища учнів, котрим доводилося після цього залишати сеанс.

Не можу спокійно й нині згадувати про вчителя російської мови і літератури Бровка Михайла Федоровича. Михайло Федорович був ветераном війни, мав сліди від фронтових ран. Ми його поважали, бо він ніколи не підвищував голосу. Завжди розповідав спокійно, з душею ставився до літературних героїв і на їхніх прикладах виховував у нас доброту. Сам він був душевним, сердечним, врівноваженим. Такими виховав і своїх сімох дітей.

Мені не один раз доводилося у них ночувати; вони ділилися зі мною як і чим могли. Діти виросли достойними людьми, ставши найкращою пам'яттю Михайлу Федоровичу. До речі, найстарша донька Рая закінчувала школу разом зі мною і працювала вчителем історії.

Згадується часто вчитель математики Михайлова Катерина Миколаївна (росіянка). Вона була дуже серйозною, суворою, в міру вимогливою, але добра душею. Хотіла, щоб ми знали її предмет, тому готувала індивідуальні завдання і за урок могла опитати усіх 20 учнів. Якщо проводилася контрольна робота, то парти розсовувалися по класу так, що списати чи підглянути було неможливо. Зате на екзамені вона була людиною, бо знала, що ми предмет знаємо, а можемо розхвилюватися і допустити помилку. Якось натякне.

Любила і знала свій предмет і Любов Кіндратівна Мовлик — вчителька української мови і літератури. Віддавалась повністю школі, мала дуже багату на той час бібліотеку і запрошувала нас до себе користуватися додатковою літературою, тому що ми писали дуже багато творів, особливо про людей праці і на патріотичні теми. У неї завжди були під рукою вибрані твори письменників, котрих вона цитувала, навчала нас писати і реферати і доповіді, з якими виступали на літературних вечорах.

Вчителька історії Міненко Марія Герасимівна, красива зовні і в душі, справжній майстер розповіді.

А як чудово навчав нас креслити вчитель Засько! Це дуже знадобилося нам у житті.

Серед моїх однокласників, крім вчителів, інженерів є енергетики, працівники харчової промисловості, вчені, заступники міністрів (з них два однокласники – Ткаченко і Сябер працюють і нині).

Червень 2012 р.

Р.S. В носівській маршрутці почув розмову двох жінок, які говорили про свою вчительку Карпінську Ніну Сергіївну, котра викладала математику в Носівській середній школі №2. З яким душевним теплом і повагою жінки говорили про стареньку, котра щойно вийшла на своїй зупинці. На все життя жінки запам’ятали людяність, справедливість, компетентність і порядність цієї вчительки, для котрої усі учні були рівними і усі були особистостями. Минуло вже не одне десятиліття, як жінки стали дорослими, але на все життя із вдячністю запам’ятали уроки рідної школи.