Ліквідація неписьменності
Ліквідація неписьменності
- «Ліквідація неписьменності» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.
В 1930 році кількість шкіл зросла до 19. В Носівці уже працювало 10 шкіл.
Після укрупнення району в 1931 році, коли до його складу увійшла територія [[Лосинівський район|Лосинівського району], тут вже налічувалось 48 початкових, 14 семирічних шкіл та одна профтехшкола в Мрині. Ці школи уже охоплювали навчанням майже весь контингент дітей шкільного віку (Чернігів, облпартархів, ф.126, о.1, с.7, арк. 16).
В рішенні Носівського райкому партії «Про виконання директив по всеобучу» (квітень 1931 року) відзначалося, що в справі залучення дітей шкільного віку до школи пророблена значна робота. З 3955 дітей 8-10 років охоплено навчанням 3637 дітей, що становить 99,4 відсотка. Все більше охоплювались навчанням випускники початкових шкіл. В 1930-1931 навчальному році 44 відсотки учнів, що закінчили початкові школи, були охоплені п’ятими класами.
На засідання бюро РПК наголошувалось на важливості посилення уваги до розвитку піонерського руху в районі. В прийнятому по цьому питанню рішенні всім партосередкам, фракціям громадських, профспілкових та кооперативних організацій пропонувалось звернути серйозну увагу на поліпшення роботи піонерських загонів, сприяти і допомагати їм у роботі, домогтися збільшення районної піонерської організації до 70 загонів з охопленням ними 3000 дітей (там же, ф.1265, о.1, с.54, арк.51).
Не сходило з порядку денного питання ліквідації неписьменності в районі, хоч у цьому напрямку вже була проведена значна робота. За даними перепису 1897 року на Носівщині було понад 82 відсотки неписьменного населення. До початку імперіалістичної війни (1914 рік) цей процент знизився лише на 1,3 відсотки.
В кінці 1920-х на початку 1930-х років посилилася робота по ліквідації неписьменності серед дорослих. Вчителі, працівники установ, інші грамотні жителі міста проводили заняття з неписьменними громадянами в пунктах по ліквідації неписьменності, що знаходилися в школах, клубах, сільбудах, хатах-читальнях.
Найбільш активно працювали такі вчителі як Афанасія Афанасіївна Бичинська, Олександр Степанович Сопіга, Варвара Василівна Яшевська, Йосип Степанович Хиленко, Андрій Семенович Козел, Федосій Степанович Лисак, Павло Степанович Мархай, Пилип Данилович Чопенко, Надія Павлівна Гайдарова, Андрій Ілліч Щуровський, Ніна Іванівна Сірик, Любов Іванівна Іванова, Дмитро Овксентійович Кишко, Євгенія Петрівна Петровська, Дмитро Макарович Сірик, подружжя Кравців, Добренків, Малинків, Кобків, Гаврилеїв та багато інших.
Іван Чоп, Іван Кравченко, М. Карацюба, П. Харкевич, С. Бойко, І. Руденко, М. Семенець, М. Самар – вчителі лікнепів у яких за плечима була церковнопарафіяльна школа, або вони ще й самі навчалися. Дорослих вдома навчали також діти, котрі навчалися в школі та грамотні члени сім’ї. Так, наприклад, Петро Харкевич, ще навчаючись у 6-7 класах семирічки, вів заняття з дорослими в конторі колгоспу ім. Комінтерна (пізніше – бригада № 3 колгоспу ім. Кірова). У 1931 році він закінчив шестимісячні педагогічні курси в Конотопі.
Школи для дорослих вперше в районі виникли в 1925 р. Тоді їх було лише 2 на 96 учнів. У 1928 році їх стало 14, а в 1932 р. – майже втричі більше (47 лікнепів) і працювали вони майже в усіх селах району.
На 5 березня 1931 року кількість грамотного населення в районі досягла 43891 чоловік з загальної кількості 52745 чоловік дорослих (там же, ф.1265, о.1, с.75, арк.7).
Такі зрушення сталися внаслідок енергійних заходів з боку радянського уряду і місцевих органів влади. В 1931 році в районі працювало 47 шкіл лікнепу, 23 сільбуди, 17 хат-читалень (у 1926 році – лише три). Всі вони мали по 2-3 групи неписьменних та малописьменних і успішно працювали над ліквідацією неписьменності. Крім того, було 39 шкіл по ліквідації неписьменності та 5 тимчасових курсів по підготовці агрокадрів (там же, ф.1265, о.1, с.84, арк. 13).
Після проведеного уточненого обліку налічувалось понад 8800 чоловік неписьменних. В районі щорічно працювало по 90-100 груп лікнепу.
Не все звичайно вдавалося, були і значні ускладнення. Так протягом 1928-1929 навчального року в лікнепах навчалося 389 учнів, з них 217 чоловік було випущено, а 172 учні залишено на повторний курс. Була проведена організаційна робота з підсилення учительських кадрів та проведений облік усіх неписьменних жителів району. Вже в кінці грудня 1930 року в районі навчалося 1103 неписьменних та 1837 малописьменних громадян. Село ставало на шлях суцільної письменності.
Новоутворені колективні господарства запроваджували нові форми господарювання, засновані на науковій базі. Вони вимагали кваліфікованих спеціалістів: агрономів, зоотехніків, рахівників, механіків, електриків, трактористів, шоферів, бригадирів тощо. Існуюча сітка шкіл, лікнепів, курсів все ще не задовольняла весь час зростаючі потреби народного господарства.
Академік Струмилін підрахував, що лише від ліквідації неписьменності приріст національного прибутку становив на 1934 рік більше 2 мільярдів карбованців, (за рахунок підвищення продуктивності праці).
