Освіта Носівщини на початку XX століття
Освіта Носівщини на початку XX століття
- «Освіта Носівщини на початку XX століття» — розділ книги Валерія Фурси «З історії освіти Носівщини» Навчальні заклади Носівки.— Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2018. — 328 с. ISBN 978-617-640-400-2.
В період революції 1905-1907 років і після її поразки в Україні, як і в Росії, встановилась різко виявлена класовостанова система освіти: церковно-приходські та земські початкові школи для трудящих, гімназії та університети для привілейованих класів.
Складне становище народної освіти тривало до виходу Закону про перехід до загальної освіти (3 травня 1908 р.) Станом на перше січня 1909 року в Чернігівській губернії було усього 1228 початкових училищ, серед них 783 підпорядкованих дирекції народних училищ та 355 церковно-приходських, в яких навчалася 125901 дитина.
А в 1912 році шкіл було вже 1746 і навчалося в них вже 141299 дітей. З них – 102907 хлопчиків та 38392 дівчинки.
Розпочалося будівництво нових шкільних приміщень.
До 1915 року загальна освіта була здійснена на 2/3 бо не було враховане зростання населення держави.
Зростала кількість земських початкових шкіл, а вони в порівнянні з церковно-приходськими були більш обладнані і краще забезпечені кадрами. Відкривалися також реальні і комерційні училища, жіночі гімназії тощо, особливо в повітових містах та волосних містечках.
З 1913 року чернігівським губернським земством стали влаштовуватися короткострокові шеститижневі педагогічні курси по районам губернії, а з 1918 року були відкриті дворічні Українські педагогічні курси для підготовки вчителів початкових шкіл.
Становище народних вчителів було завжди дуже незавидне як в усій Росії, так і на Чернігівщині зокрема. За твердженням А.А. Русова лише 47% вчителів Чернігівщини мали задовільну підготовку, а решта – незадовільну.
Земські описи тих часів рясніють скаргами вчителів на своє тяжке, нерідко безвихідне матеріальне становище. Дійсно, місячна зарплата вчителів коливалася від 15 до 30 рублів, а в помічників – до 10 рублів.
«Наймогутнішим засобом розвитку культурності країни та її економічного добробуту є народна освіта. Неуцтво і темнота народних мас здавна були нещастям Росії. У всіх європейських державах вже існувала загальна обов’язкова освіта, а в Російській імперії вона була запроваджена лише в останній час.
Для добробуту країни і держави особливо важливим є стан сільських шкіл, тому що тут отримують знання народні маси від яких залежить і сам добробут держави». Так писав Ірінін А.М. в книзі «Черниговщина: история, естественное и экономическое описание края» опублікованій в 1919 році, століття тому.
У 15 повітах Чернігівської губернії в 1911 році існували такі церковні школи: 7 двокласних вчительських шкіл, 9 двокласних, 596 – однокласних, 129 шкіл грамоти, а усього в Чернігівській єпархії 741 школа. Навчалося в учительських школах 307, в двокласних – 1228, в однокласних – 32894 і в школах грамоти 4239, усього в школах єпархії навчається 38668 учнів; з них – 26068 чоловічої статі і 12600 жіночої статі.
В 1910 році на утримання церковних шкіл єпархії витрачено місцевих коштів – 91681 крб., казенних – 224469 крб. На початку XXст. 84% коштів на школи давали земства, 14% – міністерство освіти і 2% – духовне відомство.
В 1917 році всі церковно-приходські школи перейшли у підпорядкування міських земських управлінь У 1895 році в Мрині (на той час волосному містечку), поряд з церковнопарафіяльною школою, в мурованому будинку, (нині їдальня середньої школи), була відкрита земська школа, Мринська Леонідівська нижча реміснича школа (1901 р.), Мринська Людмилинська жіноча семінарія (1903 р.), яка набирала учнів з двокласних училищ і теж була, як і Носівська двокласна школа, з чотирирічним строком навчання.
До початку першої світової війни у Мринській Людмилинській жіночій семінарії навчалося до 120-150 учениць, а випускала вона щорічно до 30-35 молодих учительок початкових класів. В Леонідівській нижчій ремісничій школі навчалось до 100 спеціалістів сільського господарства.
У Володьковій Дівиці на початку ХХ століття працювали церковно-приходська, земська, початкові та двокласні школи, в яких щорічно навчалося близько 160 дітей. Було всього вісім вчителів.
Карабинівський поміщик Павло Мартиненко керував збором коштів на будівництво п’ятикласної земської школи у Володьковій Дівиці. Збудована в 1910 році, вона була укомплектована трьома класами початкової школи та четвертим і п’ятим класами. Проте ця школа була малочисельною і слабо матеріально забезпеченою. Тому до першої світової війни її щорічно закінчували не більше 5-6 учнів. Нині в приміщенні тієї школи знаходиться лікарня.
Перед першою світовою війною в більш-менш значних населених пунктах функціонували окремі початкові школи земського або церковно-приходського типу. Проте вони були слабо забезпечені і їх закінчували не більше 7-10 учнів.
В Носівці 1912-1913 навчального року уже функціонувало 7 початкових шкіл, з них 3 земські та 4 церковно-приходські, а також одна двокласна школа. В них навчався 521 учень.
Проте умови роботи в школах були дуже важкі.
Приміщення погано прибиралися і слабо опалювалися, особливо в час морозів. Тому значна частина учнів впродовж року відсівалася. З цієї кількості в кінці 1912-1913 року в школах Носівки залишилось тільки 438 учнів (філія Чернігівського облдержархіву в м. Ніжині, ф.178, о.1, с.1773, с.1797).
В 1913-1914 навчальному році в школах Носівки був такий контингент учнів: В початковому училищі №1 – 101 учень, з них 10 дівчаток.
В початковому училищі №2 – 102 (дівчаток не було).
В початковому училищі №3 – 88, з них 20 дівчаток.
В початковому училищі №4 – 45, з них 26 дівчаток.
В початковому училищі №5 – 55, з них 20 дівчаток.
В початковому училищі №6 – 43, з них 21 дівчинка.
В початковому училищі №7 – 46, з них 21 дівчинка.
В Носівському Хутірському училищі (нововідкрите) – 30, з них 11 дівчаток.
Всього в 1912-1913 навчальному році в школах Носівки навчалося 510 учнів, з них 128 дівчаток.
Станом на 1.01.1913 р. в Чернігівській губернії було 1746 початкових народних училищ, навчалось 108758 дітей.
Чому ж навчали в сільських народних школах? Від випускника такої школи вимагалося гарне і толкове читання російською мовою, письмо без помилок під диктовку, знання церковнослов'янської мови, розв'язування арифметичних задач на всі дії простих та іменованих чисел. Програма навчання дуже і дуже вбога.
В 1891 році відмовили у прийомі до школи 3595 дітям шкільного віку через відсутність необхідної кількості шкільних приміщень.
В усіх школах (окрім Глухівського повіту) викладання велося безкоштовно, але діти тих батьків, які не брали участь у витратах на школи обкладалися платою, правда дуже незначною.
Навчання офіційно тривало три роки, а неофіційно розтягувалося на чотири, іноді і на 5 років.
Відповідно до закону від 25 червня 1912 р. був запроваджений новий тип народної школи – вищі народні училища з 4-річним терміном навчання. На 1 січня 1913 р. в губернії 26 нараховувалося 34 міських училища, одне вище народне в м.
Остер та одне повітове (Ніжинське Олександрівське).
У 1914-1915 навчальному році в Україні (в її сучасних межах) налічувалося всього 38 дошкільних закладів (на 935 місць), 19361 початкова школа, 356 неповних середніх шкіл, 480 середніх шкіл, в яких навчалося 1728313 учнів, 88 училищ (12486 учнів). Це був найнижчий показник в Європі.
В 1915 році на сесії Земського Зібрання Ніжинської Повітової Земської Управи передбачалося відкрити вище початкове народне училище в Носівці. Правління Товариства «Носівський Народний Будинок» повідомило Земському Зібранню, що місцеві кошти на заснування вищого початкового училища становлять 15463 рублі. Повітова Земська Управа висловилась на підтримку створення даного училища з осені 1917 року, але жовтневий переворот та війна не дозволили здійснити цей задум.
В період воєнної інтервенції та громадянської війни школи стали працювати значно гірше. Контингент відсіву учнів зростав з кожним роком, а в 1917 році він становив уже більше 50 відсотків. Окремі школи зовсім припинили свою роботу.
