Ренкас Ілля Володимирович
Ілля Володимирович Ренкас (народився 7 березня 1998 в Носівці — помер 4 січня 2024) — старший солдат, загинув на Російсько-українській війні внаслідок штурмових дій противника біля населеного пункту Авдіївка.
Носівщина в жалобі
- Джерело: Носівщина в жалобі, Носівська міська рада, 26 січня 2024
Народився і деякий час проживав в Носівці. Шкільні роки його пройшли в м. Бровари. Він також там здобував середню спеціальну освіту. Працював на різних роботах, був фаховим автослюсарем, зварювальником.
Він завжди дружив із спортом, музикою, був душею компанії і мав велику кількість друзів, знайомих, був неймовірним оптимістом, веселуном. Він, як і кожна молода людина мав свої амбіційні плани у житті, де неодмінно мало бути справжнє кохання, улюблена справа, чоловічі вчинки.
З усіх планів він встиг реалізувати лише один і той, що певно ніколи й не планував - стати Воїном.
На жаль, Героями не народжуються, ними стають. І в одну мить, як почалася страшна кровопролитна повномасштабна війна, народилася ціла армія Героїв. І серед них - наш земляк, Ілля Ренкас.
Вже в перший день він разом з сестрою – двійничкою Ілоною прийшли до військкомату, готові стати на захист рідної землі. Ілоні відмовили, а Ілля вже 8 березня боронив Чернігів та звільняв Чернігівщину. У його підрозділі було багато носівчан. В тому числі і сусід Любомир Луцак. Вони товаришували до війни, Ілля болісно сприйняв його загибель і як усі воїни дав собі слово помститися за нього, за всіх побратимів, яких забрали ворожі кулі на всіх дорогах війни.
А він таки повоював. Після Чернігівщини просився на схід, бо звик бути там, де непросто, він завжди так у житті. Пройшов Бахмут, тримали оборону до того часу, доки їхній підрозділ вивели. Він був старшим розвідником-снайпером. Це — дуже ризиковано і небезпечно. Та чи є що безпечне на війні? Але побратими казали: якщо з нами Рекс (таким був його позивний), операція успішна. І тільки Ілля і мама знали: його берегла солдатська молитва, покладена сину в дорогу на війну…
Неодноразові завдання в складі ДРГ на територію білорусі, а потім – Авдіївка.
Мама, розповідаючи про свого Героя, ледь стримуючи сльози згадує, як вона, студентка Донецького інституту, проходила практику в Авдіївці. Чи могла вона тоді уявити, що її дитина знайде тут свою смерть?
Ілля дуже часто виходив з нею і сестрою на зв'язок. Для цього придбав сам старлінк, генератор, щоб бути завжди поруч, хоч і на війні. Особливо це відчувалось останній рік, коли родина втратила чоловіка і батька Володимира Івановича.
Мама, Антоніна Василівна жила від дзвінка до дзвінка, від повідомлення до повідомлення, бо хоч і не дуже багатослівним був її син, мамине серце відчувало, у якому пеклі він і його побратими там.
Останнє повідомлення було о 9.38 4 січня, в той страшний день, який став останнім для її 25–річного сина. Вона передчувала біду, але відмовлялася вірити у найгірше, ще слава фото його донечки, писала повідомлення… Але він їх уже не побачив…
Залишаючись вірним військовій присязі, даній українському народу, відстоюючи територіальну цілісність і державний суверенітет України, старший солдат Ілля Ренкас загинув під час виконання службових обов'язків внаслідок штурмових дій противника біля населеного пункту Авдіївка.
Поховано Іллю Ренкаса на Житомирщині в с. Михайлівка, Коростенського району, поруч з могилою батька.
Відзнаки
- медаль «Захиснику вітчизни» - від Президента України,
- Хрест Хоробрих — від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного
- Золотий хрест — від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного
Родина
Мама Антоніна Василівна, сестра Ілона, донька Єва.
