Довгопол Іван Герасимович
Іван Герасимович Довгопол, також Долгополов (народився 14 грудня 1922 в с. Макіївка) — військовик, генерал-лейтенант.
Життєпис
Закінчив Київське піхотне училище, у 1941 наймолодший (в 19 років) командир командир стрілецького взводу 350-ї стрілецької дивізії 61-ї Армії.
Бойовий шлях пройшов на Західному фронті, 3-му Білоруському фронті.
Брав участь у боях під Москвою. У 1943-му визволяв Смоленщину, форсував Десну, брав участь у Білоруській та Східно-Пруській операціях у складі 3-го Білоруського фронту.
24 вересня 1943 року будучи командиром роти першим прорвав оборону противника в районі селища Великі і Малі Кирили, за що отримав орден Червоної Зірки.
Учасник штурму Кенігсберга 22 квітня 1944 командир стрілецького батальйону Долгополов Іван Герасимович був удостоєний ордена Бойового Червоного Прапора.
У повоєнний час закінчив військову Академію ім. М.В. Фрунзе.
У листопаді 1968 був направлений до Єгипту військовим консультантом.
Відзнаки
Нагороджений орденом Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, трьома орденами Червоної Зірки, “За службу Батьківщині” 3-го ступеня та численними медалями.
Є в нас і свій генерал
- Нарис Олександра Баклана з книги: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Не подумайте, що я якийсь хвалько. Просто констатую факт: у моєму селі, крім двох академіків, трьох письменників, заслуженого художника України та інших відомих людей, є і генерал, про якого, на жаль, не лише в області, а й у рідному селі знають дуже мало. Це – син селян Герасима Івановича та Єлизавети Йосипівни Довгопола – Іван. Звичайне ім'я. Але й незвичайне. Воно нерідко символізує образ слов'янина.
Іван Довгопол теж був непоказним сільським хлопцем. Перед самісінькою війною закінчив Макіївську середню школу. Мріяв стати учителем. За прикладом старшого брата Степана, який по закінченні вузу працював викладачем української мови та літератури у Вертіївці під Ніжином.
Але доля вчинила по-своєму. Під час проходження медичної комісії у Лосинівському райвійськкоматі Іванові запропонували вступати до військового училища. Юнак відмовлявся, та фахівці виявилися наполегливішими і переконали, таки хлопця змінити свої попередні наміри.
Отож після успішного складання іспитів у серпні 1940 року Іван Довгопол стає курсантом Київського піхотного училища. У зв'язку з відомими подіями навчання велося за скороченою програмою, і вісімнадцятирічним юнаком Іван Довгопол одягає лейтенантські погони. І одразу ж – фронт.
А в листопаді 1941 року командир взводу 350-Ї стрілецької дивізії 61-Ї армії Іван Довгопол бере участь у боях під Москвою. Не треба оповідати, яке там було пекло. Хто чув, читав – знає. Мій земляк пробув у ньому до 14 лютого 1942 року, коли після поранення опинився у шпиталі. Не минуло і двох місяців, як юний взводний повернувся в стрій і у серпні 1943 року визволяв Смоленщину. Форсував Десну у напрямі Рославля, де кровопролитні бої точилися протягом цілого дня. Треба ж бути такому! В одній з вуличних сутичок Довгопол знову був поранений. По одужанні брав участь у Білоруській та Східно-Пруській операціях у складі 3-го Білоруського фронту. Війну закінчив у званні майора. На той час йому було двадцять три роки. Єдине, що старило молодого комбата, – рясна сивина на скронях.
Певна річ, демобілізуватися він не збирався. Та ніхто його й не відпускав. Хіба ж можна звільняти в запас здібного, самовідданого і кришталево чесного воїна?
Але підполковником Іван Герасимович став лише 1951 року. У цьому званні він вступає до Московської військової академії імені М. Фрунзе. Як і на фронті, у військовій частині у мирні дні він вражає усіх старанністю, вимогливістю до себе, глибокою ерудицією і порядністю.
І ніби нагородою за це стало йому направлення служити в Україні. Скучив він за своєю батьківщиною. За білими хатами і рясними садами. За блакитним небом і розлогими чорноземами!
Здібного військового призначили командиром полку 14-ї стрілецької дивізії Одеського округу. Роботи тут було багато. Тим більше, що полк був не з кращих. Але досить швидко Іван Герасимович навів тут порядок.
Побачивши це, його перекидають на інші полки з категорії відстаючих, де вкрай потрібні були досвід та організаторські здібності випускника академії.
Досить швидко він стає заступником командира 28-ї гвардійської дивізії. А в листопаді 1963 року його направляють до Єгипту як військового консультанта командира 6-ї піхотної дивізії. Він з честю виконав покладене на нього доручення. Через чотири роки Іван Герасимович очолює 157-у мотострілецьку дивізію, а в лютому 1968 року Постановою Ради Міністрів СРСР йому присвоєно звання генерал-майора.
Воно зобов’язувало. Довгопола посилають до Угорщини. Звідти – до Середньоазіатського військового округу на посаду командира Першого Армійського Корпусу. Того ж 1973 року він стає генерал-лейтенантом.
Всюди, де служив наш земляк, залишав теплі і глибокі сліди і у справах, і у людських серцях.
Його груди прикрашають ордени Червоного Прапора, Вітчизняної війни І та II ступенів, аж три – Червоної Зірки, «За службу Батьківщині» III ступеня та численні медалі.
Не став Іван Герасимович шкільним педагогом. Натомість був військовим. Він виховав сотні командирів різних рангів, чесно ніс свій присуджений долею хрест.
с. Макіївка
Посилання
- КНИГА ПАМ'ЯТИ (російською)
- Долгополов Иван Герасимович (російською)
Джерело
- Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
