Ткач Михайло Федорович
Михайло Федорович Ткач (народився 4 листопада 1904 в селі в Крижопільському районі Вінницької області — помер 14 листопада 1987) – Герой Соціалістичної Праціт (22.12.1977), фронтовик, голова колгоспу ім. Кірова.
Біографія
Народився в бідній селянській родині в Подільській губернії.
Трудову діяльність розпочав у 1918 році підручним слюсаря на станції Вапнярка Подільської губернії. Потім працював на підприємствах у містах Вінниці та Одесі. Служив у Червоній армії.
Член ВКП(б) з 1928 року.
З 1931 по 1941 рік — на комсомольській, партійній, радянській і господарській роботі в Одеській області.
З 1941 року — в Червоній армії, служив політпрацівником. Учасник німецько-радянської війни.
Після демобілізації, з 1944 року — 1-й секретар Братського районного комітету КП(б)У Миколаївської області.
Потім — голова виконавчого комітету Шосткинської районної ради депутатів трудящих Сумської області.
До 1952 року — заступник голови виконавчого комітету Носівської районної ради депутатів трудящих Чернігівської області.
У 1952 — після 1983 року — голова колгоспу імені Кірова міста Носівки Носівського району Чернігівської області.
У 1980-х за допомоги голови колгоспу ім. Кірова, Михайла Ткача, була заасфальтована вся територія Носівської районної лікарні, підведений і підключений газ не лише до лікарні, а й до санстанції та спортивного комплексу.
Потім — персональний пенсіонер в місті Носівці Чернігівської області.
Герой Соціалістичної Праці
- Фрагмент нарису Григорія Бровка «Герої Соціалістичної Праці Носівщини» у книзі: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Михайло Федорович Ткач', котрий очолював приміський колгосп імені Кірова, кілька десятиліть утримував його серед лідерів сільського господарства Носівщини. Повоєнна відбудова і розвиток цього колгоспу в значній мірі були зумовлені вмілим керівництвом його голови.
Очоливши колгосп, колишній фронтовик спрямував свої зусилля на створення сучасної бази для господарства. Використовуючи свій організаторський талант, досвід, доклавши максимум праці та енергії Михайло Федорович добився створення в Носівському районі, у довіреному йому колгоспі, значних господарських об’єктів. Носівська птахофабрика та тваринницький комплекс працювали на потреби усього району і були серед найкращих в області.
У колгоспі постійно велося будівництво ферм, складів, інших господарських приміщень, прокладалися асфальтовані дороги. Для працівників були збудовані житлові будинки коштом колгоспу, сучасний клуб інші споруди. Господарство мало десятки автомобілів, тракторів, комбайнів, інших сільськогосподарських машин для високопродуктивної праці. Постійно зростало виробництво продукції, покращувалися умови праці трудівників, ріс добробут селян.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 грудня 1977 року за видатні успіхи, досягнуті у Всесоюзному соціалістичному змаганні, виявлену трудову доблесть у виконанні планів і соціалістичних зобов’язань по збільшенню виробництва і продажу державі зерна та інших продуктів землеробства в 1977 році Ткачу Михайлу Федоровичу було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі „Серп і Молот”.
Ткач Михайло Федорович
- Нарис із книги: Фурса В. М. Славні імена Носівщини. — 2-ге видання, доповнене, перероблене. — Ніжин : ТОВ «Аспект-Поліграф», 2012. — 384 сторінки : ілюстрації. ISBN 978-966-340-493-6.
Михайло Федорович Ткач народився 4 листопада 1904 р.в бідній селянській родині на Вінниччині. Ще змалечку пізнав тяжку селянську працю, важкі роки Першої світової та громадянської воєн, що страшним вихором перекочувалися Україною. Його юність розпочалася в часи повоєнної розрухи, коли господарство держави лежало в руїнах. Вперше підліток отримав можливість працювати слюсарем на одеському заводі сільськогосподарських машин ім. Жовтневої революції, куди прибув у пошуках роботи з Вапнярки. Там же в їдальні заводу його – стомленого і змученого від поневірянь, вперше нагодували досхочу борщем та гречаною кашею. І через півстоліття Михайло Федорович буде пам’ятати ту найсмачнішу в своєму житті їжу.
Юнак старанно працював і одночасно навчався на робітфаці, опановуючи професію токаря. За своїм характером він в усьому не міг бути середнячком і прагнув усе робити якнайкраще. Тому незабаром став майстром п’ятого розряду, приємно здивувавши досвідчених робітників.
У двадцятип’ятирічному віці Михайло стає головою щойно створеного колгоспу «Суспільна праця» в селі Карнагоровому Березівського району на Одещині. Він був серед перших робітників-двадцятипятитисячників, яких партія послала організовувати в селах колгоспи. Зараз нам відомо яким складним і болючим був той час. В молодого голову колгоспу не раз стріляли – і на колгоспних зборах, і за кермом трактора на полі, коли він розорював цілину. Та доля вберегла його.
З початком Великої Вітчизняної війни Михайло Федорович, щойно закінчивши Одеський сільськогосподарський технікум, добровольцем іде на фронт. Воює політруком зенітного дивізіону, комісаром батальйону, комісаром полку. В 1942 році на Дону, виходячи з оточення, був важко поранений. Після тривалого лікування в госпіталі працював начальником політвідділу Великоусинської МТС Пермської області. Знову сідав за кермо трактора, орав і сіяв, бо в колгоспі були лише жінки, старики та діти.
Після звільнення півдня України від окупантів Ткач був призначений першим секретарем Братського райкому партії на Миколаївщині. Знову доводилося піднімати з руїн господарство, вирощувати хліб для фронту. За відновлення зруйнованих війною колгоспів і радгоспів і перший багатий повоєнний врожай Михайло Федорович Ткач був нагороджений бойовим орденом Великої Вітчизняної війни першого ступеня.
Після війни М.Ф. Ткач працював на партійній роботі в Сумській та Чернігівській областях. Та знову повернувся до землі. В 1953 році він стає головою колгоспу ім. Кірова в Носівці і очолює цей колгосп понад тридцять років. Вихований радянською системою господарства, Михайло Федорович досконало знав її особливості і вміло їх використовував. Завдячуючи авторитету і особистим зв’язкам голови колгосп ім. Кірова був найкраще в районі забезпечений сільськогосподарською технікою, міг брати державні кредити на будівництво і розвиток господарства та соціальної сфери. Із відстаючого господарства колгосп вийшов у передові по врожайності і розвитку тваринництва.
У 70-80-х роках XX століття колгосп ім. Кірова був правофланговим в районі. Десятки механізаторів, тваринників, доярок, інших працівників були нагороджені високими урядовими нагородами. Багато спеціалістів, які отримали кіровський досвід, стали авторитетними спеціалістами. Так І.К. Волівник, О.Л. Чернецький, М.С. Кравченко стали головами колгоспів, Л.Г. Сухомлинов та І.П. Кривенко - працівниками обласного управління сільського господарства, О.І. Комар був головою районної планової комісії, а потім – головою райдержадміністрації, В.К. Степаненко став інструктором райкому партії, Л.Д. Кебкал - агрономом районного управління сільського господарства…
Доброї слави заслужили І.І. Мотлях, Я.Л. Журенко, брати Щипуни, М.А. Карнаух, В.С. Буцан, брати Петренки, сестри Людмила і Наталія Приступко, Наталія Коржова, Катерина Вальченко, Наталія Корняш та багато інших. Звання Героя Соціалістичної Праці була удостоєна доярка Марфа Федорівна Зла.
За три десятиліття невпізнанно змінилося життя трудівників: майже півтисячі сімей колгоспників справили новосілля в нових будинках, колгоспним коштом проклали дороги з твердим покриттям, збудували птахофабрику на 50 тисяч курок-несучок, нові тваринницькі ферми, гаражі, склади, красивий Палац культури.
Не дуже відомим є той факт, що Михайло Федорович на початку 80-х років 20-го століття, вже майже у 80-річному віці, разом із секретарем райкому партії М.М. Фурсою та водієм Л.Д. Яременком їздив до Москви, щоб вирішити питання газифікації Носівщини. І після розв’язання низки складних питань, при допомозі нашого земляка, Генерального Прокурора СРСР Романа Андрійовича Руденка Носівщина змогла отримати блакитне паливо значно раніше від Ніжина та інших районів.
Відійшов у Вічність Михайло Федорович Ткач 14 листопада 1987 року.
