Сірик Варвара Федорівна
Сірик Варвара Федорівна (народилася 20 вересня 1922 — померла 15 лютого 2014) — вчитель української мови та літератури Червонопартизанської школи.
Родина
Чоловік — Сірик Микола Олександрович (1923—2006), діти — Валентина, Світлана, Олександр.
Моя бабуся
- Спогади онуки, Лілії Сопотнницької, лютий 2026
Моя бабуся — Сірик Варвара Федорівна (дівоче прізвище Шевченко). Народилася в селі Володькова Дівиця в 1923 році.
Навчалася в середній школі, у випускному класі стала зустрічатися з моїм дідусем — Сіриком Миколою Олександровичем!
На світанку шкільного випускного вечора почалася війна!
Дідуся призвали до війська, а бабуся вступила до Ніжинського педагогічного інституту.
Після війни, після повернення з фронту дідусь вступає до цього інституту на фізико-математичний факультет, а бабуся закінчила в цьому ж році факультет української філології та літератури з червоним дипломом.
Потім дідусь вчиться в Ніжині, а бабуся вступає до інституту журналістики у Харкові, і молодята бачаться тільки на канікулах і святах.
В 1947 р. Бабуся і дідусь побралися і в 1949 році народилася старша донька Валентина.
І цього ж року молоде подружжя їде за розподіленням інституту до Западної України працювати в школу (дідусь директором, бабуся вчителем).
Жили в приміщенні школи, там у 1950 році народилася друга донька (моя мама Світлана).
Відпрацювавши там три роки повертаються в рідне село, хоча на західній дуже вмовляли залишатися у них.
Повернувшись до рідного дому все життя працювали в Червонопартизанській школі. Бабуся викладала українську мову і літературу, а дідусь- математику, фізику, креслення, історію.
Тут у подружжя в 1959 р народилася третя дитина — син Олександр.
